Washington Post: НАТО повинен не давати Україні членство заради боротьби з Китаєм

Як і було обіцяно, адміністрація президента Джо Байдена швидко намагається відновити пошкоджені Дональдом Трампом відносини з союзниками по НАТО. Міністр оборони США Ллойд Остін одразу після свого призначення на посаду зробив свій перший телефонний дзвінок Генеральному секретарю НАТО Єнсу Столтенбергу.

Байден теж невдовзі опублікував відео своєї телефонної розмови зі ним, вийшовши за межі традиційної публікації "стенограми".

"У нас попереду гора роботи: від COVID-19 до кліматичних змін й   вирішення викликів для безпеки", - сказав Байден голові НАТО.

Але щойно телефонні дзвінки й промови про те, що"Америка повернулася" закінчаться, команді Байдена потрібно взятися за тяжке завдання підготувати НАТО до нового розділу в його історії. Про це на сторінках Washington Post пише професор Школи дипломатії й міжнародних відносин Університету Сетон-Холл Сара Моллер.

Через 30 років після падіння СРСР місія організації, заснованої після Другої світової війни для захисту свободи у Західній Європі й Північній Америці, вже не така очевидна. Відновлення довіри європейських союзників до компетенції США буде не достатньо, щоб вдихнути нове життя в трансатлантичне партнерство, якщо союзники не вирішать кризу ідентичності.

Після Трампа альянс не може просто повернутися до ведення справ, як зазвичай. Тому що "вести справи, як зазвичай" для НАТО останнім часом означало брати на себе все більше ролей і діяльності у відчайдушному пошуку своєї доречності. Трамп справді сильно нашкодив НАТО. Але буде не правильно звинувачувати його абсолютно у всіх проблемах. Зміщення основного завдання, наприклад, почалося задовго до нього.

Довгострокові корективи будуть включати переорієнтацію організацію безпеки на виконання її традиційної ролі стримування й захисту проти стратегічних суперників. Так, Росія серед таких суперників. Але головний з них Китай. Ця країна - очевидна наступниця СРСР зразка середини 20-го століття, зважаючи на її ідеологічні амбіції, які суперечать західній демократії.

Кінець Холодної війни передбачувано став причиною появи кризи ідентичності НАТО. Під керівництвом США організація відійшла від давньої цілі колективної оборони проти Москви. Натомість вона почала виконувати глобальну миротворчу місію. Безпека країн за межами альянсу стала проблемою через теорію, що нестабільність і насильство за кордонами НАТО може перекинутися на територію країн-учасниць. До того ж втручання, щоб зупинити гуманітарні катастрофи, вважалося по-суті правильним.

Ця зміна супроводжувалася розширенням. З кінця 1990-х років НАТО майже подвоїв кількість країн-учасниць. З 16 їхня кількість зросла до 30. І в складі тепер були Естонія, Литва і Латвія, які колись були частиною СРСР, а також колишні країни-учасниці радянського Варшавського договору, такі як Польща.

Раннім прикладом нової ролі НАТО стало бомбардування Югославії в 1999 році з метою зупинити насильство режиму Слободана Мілошевича проти мирних мешканців Косово, а також миротворча місія на Балканах. В 2003 році НАТО взявся за завдання встановити мир в Афганістані після вторгнення коаліції на чолі зі США. В 2011 році альянс вторгся в Лівію, щоб змусити режим Муаммара Каддафі виконати резолюцію Ради безпеки ООН про припинення вогню.

Громадянські конфлікти й насильство такого типу в інших гарячих точках світу навряд чи зникнуть найближчим часом. Але НАТО погано підготовлений до вирішення таких проблем. Стабілізація глобальних криз - надто розмита мета, щоб бути організаційним принципом для військового альянсу. До того ж, такі амбіції ще більше "розтягнуть" обмежені ресурси НАТО в часи, коли Північноатлантичний регіон сам опинився під загрозою. Але переорієнтація НАТО на боротьбу з загрозами, які надходять з Китаю, відновить початкову місію альянсу як захисника союзників від стратегічних ворогів.

А як же Росія? Вона досі втручається не в свої справи. Але вона здебільшого під контролем. Сучасна Москва - лише тінь від себе колишньої. Так, вона здатна сіяти хаос будь-якими методами. Але з точки зору неядерних військових сил, вони не становить такої загрози для НАТО, як колись. І альянс швидко відреагував на наявні російські загрози. Після анексії Криму в 2014 році НАТО створив нові командні центри й штаб-квартири в Польщі, Литві й Румунії. І це було найбільшою інвестицією у структуру сил з часів Холодної війни.

Досі зберігаються внутрішні суперечки щодо того, як діяти в разі поширення дезінформації перед виборами. Деякі європейські країни, зокрема Франція, здається, схильні закривати очі на провокації Володимира Путіна. А Німеччина вперто прагне більшої фінансової й енергетичної співпраці з Росією. Путін використає ці розколи, щоб спробувати розділити союзників і налаштувати один проти одного. Але в питанні стримування російського військового авантюризму НАТО об'єднаний і ефективний.

Саме Китай становить найбільшу загрозу в довгостроковій перспективі для західних цінностей й інтересів. Сьогодні він лишається здебільшого економічною і політичною загрозою без військового виміру. Але НАТО повинен готуватуватися до того, що в майбутньому з'явиться і військова загроза, зважаючи на дедалі більш агресивну зовнішню політику Пекіну. Зрештою, Китай придушив Гонконг, вступив у бої з Індією в Гімалаях, запровадив спеціальні мита для Австралії після того, як австралійський політик розкритикував Пекін за реакцію на коронавірус. Також Китай пригрозив Великій Британії наслідками за те, що вона відмовилася від послуг компанії Huawei в будівництві 5G-мережі.

Китай також багато інвестує в європейську інфраструктуру. Державні компанії володіють великими частками 13 європейських портів. А, наприклад, телекомунікаційна компанія ZTE користується великою присутністю в південно-східній Європі. Коли країни поступаються контролем над своєю інфраструктурою, вони втрачають "стійкість" або здатність відновитися після шоку природної катастрофи чи військової атаки. Пекіну легше тиснути на країни НАТО, погрожуючи відрізати їх від доступу до портів, наприклад.

Зосередження НАТО на загрозі з боку Китаю не означає, що завтра військові кораблі альянсу увійдуть в Південно-Китайське море, де Пекін будує дедалі більше баз ВМС. Принаймні на початку це буде означати зміну стратегічного мислення. Але Китай вже зараз проник в Північноатлантичний регіон. В Арктиці він, наприклад, разом з Росією працює над видобутком природного газу. Він також відправляє криголами в Норвезьке море.

Щоб розібратися з цією активністю, НАТО може почати з формального включення "Крайньої півночі" в свої стратегічні документи й збільшити присутність в регіоні. Також, щоб переорієнтуватися на протистояння з Китаєм, НАТО повинен обмежити свою іншу діяльність, що вже принесе користь.

"Окрім припинення тренувальних і консультативних місій в Іраку й Афганістані, буде розумним поставити розширення НАТО на паузу. Оскільки було б недоцільно приймати нових членів, таких як Україна і Грузія, жахливо провокуючи Росію, в ході вирішення кризи ідентичності. Росія вже й так стримана. Надання членства Україні й Грузії, чого європейці й так не дуже хочуть, поховає переговори з Москвою про контроль озброєнь", - йдеться в статті.

Нажаль, так само як і в питанні Росії, у Європі немає єдності в том, як вчинити з Китаєм. Багато європейських союзників не хочуть ставати на бік Вашингтона чи Пекіну у боротьбі за вплив. А дехто, наприклад Німеччина, взагалі відкидають твердження, щоб їм потрібно обирати між одним і іншим. Канцлер Ангела Меркель минулого року пришвидшила укладання широкої інвестиційної угоди між ЄС і Китаєм. Хоча радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван просив, щоб Європа зачекала з цим до інавгурації Байдена.

Підйом Китаю - найважливіша геополітична подія 21-го століття. Було б дивно, якби НАТО проігнорував цей виклик. Європа продовжує применшувати загрозу через зростання китайського впливу у Північній Атлантиці. І це може допомогти Си Цзиньпіну зробити те, чого не змогли Путін і Трамп. Він може знищити НАТО.

Україна-НАТО: що відомо

• 12 червня 2020 року Північноатлантичний альянс визнав Україну учасником Програми розширених можливостей НАТО (NATO’s Enhanced Opportunities Program – EOP).
• Як заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, Україна отримає користь від розширеного доступу до програм взаємосумісності військ і ширшу можливість брати участь у військових навчаннях НАТО та здійснювати обмін інформацією, в тому числі набутим досвідом.
• Сьогодні, 25 лютого, генсек НАТО під час телефонної розмови нагадав Зеленському про важливість втілення реформ.
• 9 лютого 2021 року Столтенберг наголосив, що наближення України до членства в НАТО залежить від успіху в реалізації реформ. Зокрема, Україна повинна зміцнювати демократичні інституції, боротися з корупцією, запроваджувати демократичний політичний контроль над ЗСУ.

Читайте новини світу і переклади зарубіжної преси на каналі УНІАН ІноЗМІ

Переклад: Лесь Димань