Прокляття Ірода, царя Юдейського: за що власні піддані розбили його труну

Більше як 135 років панувала на Святій Землі династія, заснована Іродом. Ірод Архілай, Ірод Антипа, Ірод Филип, Ірод Агриппа I, цар Ірод Халкіду і Ірод Агриппа II – всі вони належать до роду юдейського монарха Ірода І Великого.

Основні біографічні дані про Ірода Великого відомі завдяки Йосифу Флавію – єврейсько-римському історику, який черпав інформацію у Миколая Дамаського – радника і особистого придворного історика Ірода.

Як він став правителем Юдеї

Ірод був сином правителя Ідумеї (південь Палестини) Антипатра, який прийняв юдаїзм, і аравітянки Кіпри, принцеси із набатейської Патри (сучасна Йорданія). Антипатр був, кажучи сучасною мовою, прем'єр-міністром Юдеї, якою формально керував Гіркан II Йоханан. За часів громадянської війни прихильники Гіркана відкрили ворота Єрусалима римським військам. А за деякий час римляни перестали бачити в слабкому Гиркані самостійного главу Юдеї, здатного збирати податки для імператора. І Антипатр, в минулому особистий друг Юлія Цезаря, запропонував власних синів – Ірода і Фазаеля – поставити намісниками в Галілеї і Єрусалимі. Римляни ідею прийняли. Так почалася іродіанська династія.

Ставши в 25-річному віці губернатором Галілеї, Ірод одружився з ідумеянкою Доріс – сина від цього шлюбу він назвав Антипатр, на честь власного батька.

Тоді ж, бл. в 47-46 р. до н. е., між Іродом і синедріоном – верховним органом влади – виникає конфлікт, адже Ірод стратив без суду змовників, які підняли повстання проти його батька. Конфлікт залагодили завдяки Антипатру-старшому, але бажання помститися синедріону Ірод затаїв надовго. Тим часом римська влада призначає Ірода стратегом (намісником і командувачем військами) Палестини і Південно-Західної Сирії.

У 43 р. до н. е., після смерті батька, повноваження Ірода розширюються, хоча формально трон займає Гіркан ІІ Йоханан. Тим, що країною фактично правив наполовину араб Ірод, хоча і навернений у юдаїзм, були невдоволені різні кола єврейського населення.

Антигон, племінник Гіркана II Йоханана, втік до парфян, заручився їхньою військовою підтримкою і в 40 р. до н. е. захопив Єрусалим, узявши в полон Фазаеля (брата Ірода), який незабаром покінчив життя самогубством. Після взяття Єрусалиму Антигон ув'язнив свого дядька і оголосив про відновлення Хасмонейського царства. Ірод урятуватися втечею в Єгипет, звідки після аудієнції у Клеопатри вирушив до Риму.

У столиці імперії сенатори відреагували тим, що зробили його маріонетковим царем, надавши йому титул Rex socius et amicus populi Romani ("Союзний цар і друг римського народу"). Він повернувся до Іудеї на чолі війська з 36 000 воїнів. У 37 р. до н. е. Ірод із римськими легіонами вже стояв під Єрусалимом. Після п'ятимісячної облоги міста він стяв голову Антигону – останньому монарху з Хасмонейської династії. Пізніше Ірод скаже, що підняв корону монарха Юдеї з бруду.

Коли кров дешевша за золото

Але населення Юдеї не довіряло Іроду і зневажало як чужинця. Той діє рішуче: виганяє свою дружину Доріс із трирічним сином Антипатром і бере шлюб із хасмонейською принцесою Мірьям, онукою Гіркана II Йоханана. Цей союз давав Іродові формальне право на владу. Вражає те, що саме в Мірьям пізніше Ірод побачить політичну противницю, яка, на його думку, загрожувала його владі – як і теща Александра, і молодший брат Мірьям, Арістовула.

Для повного контролю в Юдеї Ірод страчує 45 членів синедріону, прихильників династії Хасмонеїв, задовольнивши нарешті давнє бажання помсти. Це підірвало силу синедріону, який перетворився на звичайний релігійний суд і втратив вплив на законодавство країни. Він скасував і спадковість первосвященства, а право призначати та звільняти первосвящеників залишив за собою.

Викорінивши рід Хасмонеїв і стративши провідних членів синедріону, Ірод почав знищення знатних родів, конфіскуючи їхнє майно. Так він позбувся опозиції і збагатив царську скарбницю. Переважну частину земель Ірод забирав собі, арешту роздавав родичам, близьким, друзям, а також тій знаті, яка була йому вірною.

Оскільки Палестина стояла на міжнародних торговельних шляхах, Ірод збирав мито з купців, орендував в імператора мідні копальні на Кіпрі, брав на відкуп збирання податей для Риму з вигодою для себе.

З одного боку, Юдея процвітала. Зростала кількість єврейського населення. У часи Ірода Великого в Палестині мешкало близько 2,5 млн євреїв, а в межах Римської держави – близько 7 млн.

Але з іншого боку... Верхнє місто в Єрусалимі, де мешкала знать і знаходилися резиденції царя та первосвященика, процвітало за рахунок поборів із простого люду і завдяки храмовому податку, який сплачували чоловіки-юдеї всього світу. Це складало близько 1 млн сестерціїв на рік – такої концентрації грошей не знав навіть Рим того часу. І цими грошима розпоряджалися всього лише 10 тисяч мешканців Верхнього міста.

У 35 р. до н. е. Ірод призначив Арістовула, молодшого брата своєї нової дружини, первосвящеником Єрусалимського Храму. Але швидко пошкодував про це. Адже 17-річного Арістовула III Хасмонеямі в Єрусалимі зустрічали з царськими почестями, вбачаючи в ньому справжнього спадкоємця трону Юдеї. Ірод робить висновки. Запрошує свого родича в єрихонський палац, де під час купання в басейні Арістовул "ненароком" тоне. Сталося це напередодні поїздки брата Мірьям у Єгипет, на запрошення Марка Антонія і Клеопатри.

Марк Антоній, дізнавшись про смерть Арістовула, наказав Іроду з'явитися для пояснень. Від'їжджаючи, Ірод віддав розпорядження начальнику варти про страту своїх дружини і тещі в разі його смерті. За свідченням Йосипа Флавія, наказ Ірода викрила сама ж Мірьям – за це, повернувшись із Єгипту, Ірод стратив голову варти. Мірьям зненавиділа чоловіка.

Влада – у подарунок

До 31 р. до н. е. влада в Римській державі була поділена між Октавіаном у Римі, владикою Заходу, і Марком Антонієм, правителем Сходу, з резиденцією в Олександрії.

Клеопатра, співправителька Марка Антонія, прагнула збільшити свої володіння руками Марка Антонія. Іродові коштувало великих зусиль відстояти незалежність Юдеї, хоча Клеопатра таки захопила дохідні плантації благовонних гаїв у Єрихоні.

Та з 31 р. до н. е. у Римі встановлюється одноосібна влада Октавіана Августа.

Після поразки Марка Антонія в громадянській війні проти Октавіана, Ірод зрадив Марка Антонія і пристав до переможця. Той віддячив за вірність – у 30 р. до н. е. затвердив Ірода на престолі Юдеї, подарував нові території й повернув відібрані Клеопатрою.

Тепер Ірод Великий володів усім Хасмонейським царством, крім деяких міст Десятимістя. Будучи політично залежним від Риму, Ірод мав повну автономію у внутрішній політиці. Він заснував Дорадчий союз, у який, як і на інші адміністративні посади, призначалися елінізовані євреї й іноземці. Армія була наймана і складалася з фракійців і галлів. Ірод намагався еллінізувати населення – і не лише з політичних причин, а й через особисту симпатію до грецької культури. Навіть на нових монетах, викарбуваних при Іродові, палеоєврейський шрифт замінили на давньогрецький і латину. А символіка монет, розроблена хасмонейськими монархами, була повністю скасована – ледь збережені єврейські мотиви було не впізнати.

Ірод створив службу розшуку, агенти якої по всій країні мали виявляти змовників і саботажників – противників політики та й самої особи Ірода. Ця шпигунська мережа за таємними наказами Ірода знищила величезну кількість людей, імена яких історія не зберегла.

Цар-параноїк...

Мірьям народила Іродові п'ятьох дітей. Їй було лише 25 років, коли чоловік ув'язнив її за сфабрикованим звинуваченням у подружній зраді. Дивно, але головним свідком проти Мірьям була її мати – Александра. Вочевидь, так жінка рятувала своє життя, адже й сама була у списку смертників. Зрозуміло, що суд виніс вирок, приготований Іродом напередодні...

Стративши дружину, Ірод покарав сам себе. Йосип Флавій пише, що після цього він упав у глибоку скруту. Наказав забальзамувати тіло дружини і залишити в палаці, а сам блукав покоями і кликав Мірьям на ім'я. Іроду навіть ввижалися голоси – очевидно, розвивалася психічна хвороба.

Тим часом Александра, заручившись підтримкою однодумців, вирішує захопити престол. Вона проголошує себе царицею, зазначивши, що через хворобу Ірод не може керувати країною. Але її дії мобілізували ослабленого Ірода – вона і всі змовники були страчені без суду.

...чи естет-творець?

Парадоксально, але репутація Ірода-вбивці разюче контрастує з образом Ірода-естета.

За свого правління він перепланував багато міст у Юдеї й Галілеї, розширив і зміцнив Єрусалим. В Афінах, Тарсі, на острові Родос, в Олександрії і навіть у Римі на його кошти були збудовані терми і форуми, гімназії й арени для спортивних ігор.

Будівельні проєкти Ірода І Великого були розкішними. Йосип Флавій писав, що цар особисто брав участь і в проєктуванні, і на всіх етапах будівництва своїх дітищ – де б вони не знаходилися.

Завдяки будівельному таланту Ірода виникли міста Кесарія (названа Іродом на честь Августа Октавіана) і Себастієн. Вони спроєктовані за системою паралельних і перехресних вулиць – із храмами, театрами, амфітеатрами, житловими кварталами. Порт Кесарії був  унікальною інженерною спорудою.

Та найграндіознішим проєктом царя стала реконструкція Єрусалимського Храму, розпочата у 20 р. до н. е.

Збереглася легенда, за якою Ірод, бажаючи отримати формальний дозвіл Риму на цей задум, відправив делегацію до імператора не до початку робіт, а під час будівництва. Шлях із східного Середземномор'я був важким і тривалим. Коли делегація досягла Риму і добилася аудієнції, відповідь імператора була такою: "Якщо ви ще не почали робіт – не починайте. Якщо встигли розібрати колишній Храм – новий будувати не треба. Якщо вже все готово, то навіщо ви нас про це питаєте?". Поки делегати повернулися в Юдею, Храм уже був перебудований. Поспіх пояснювався тим, що жертвопринесення не могли перериватися, хоча реконструкція площі тривала аж до смерті Ірода.

Масштабність Храму Ірода Великого досі вражає. Спочатку була збудована масивна платформа із землі і каменю, площею 144 000 кв. м. – приблизно як 12 футбольних полів. Площа Храму вдвічі перевищувала Форум імператора Траяна в Римі.

Ненависть населення

Паралельно з реконструкцією Храму, Ірод почав будівництво в Єрусалимі театру та іподрому – майже на межі з єврейською святинею, а цього населення геть не розуміло. У Кесарії Ірод на гроші євреїв зводить храм у честь Октавіана Августа.

Підтримка єврейських громад усієї Римської імперії не змінила ставлення громадян Юдеї до Ірода. Більшість бачила в ньому чужинця, який обманом захопив владу і намагається силою включити Юдею в орбіту римсько-грецької культури, ігноруючи авторитет Тори як основи укладу життя євреїв.

Напевно, ненависть населення була причиною того, що більшість із 20 палаців Ірода у Юдеї були фортифікаційними спорудами. Палаци стояли на відносно один одного так, щоб забезпечити передачу повідомлень за допомогою дзеркал.

У таких резиденціях як Макерус (тут після фатального танцю "Семи вуалей" у виконанні Соломії син Ірода Великого Ірод Антипа наказав стратити Іоанна Предтечу), Масада, Іродіон та інші цар відчував себе в безпеці. Всі фортеці були готові до тривалих облог. Археологи під час розкопок виявили великі комори для зерна, резервуари для води. У фортецях для оборони були розквартировані цілі гарнізони солдатів. Мабуть, Ірод дійсно боявся і був переконаний, що загроза виходить не з-поза Юдеї, а зсередини.

Пам'ятаючи, як він сам посів юдейський престол, Ірод усюди вбачав змови. Й до кінця життя страждав від страху втратити царську владу. Так, коли йому виповнилося 65 років, він уявив, що два його сини готують переворот – і він їх стратив.

Помилка, міф чи реальність?

Чи здатний був цей монарх віддати наказ про вбивство немовлят у Віфлеємі Юдейському?

Про масову різанину є коротка згадка в євангельському оповіданні апостола Матвія: "Тоді Ірод, побачивши, що мудреці з нього насміялись, розлютився вельми й послав повбивати у Віфлеємі й по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше, ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців" (Мт. 2, 16).

Жоден історик більше не згадує це як історичну подію. Навіть Йосип Флавій, який у праці "Юдейські стародавності" детально описав біографію Ірода, не приховуючи відрази до нього, і словом не згадав про віфлеємську різанину. Це змушує замислитись, чи було це насправді.

Існує такий єврейський переказ: за часів перебування євреїв у Єгипті фараон дізнався від віщунів, що в Єгипті народився Спаситель Ізраїлю – і він погубить або самого фараона, або його наступника. Ця звістка стала поштовхом для вбивства всіх єврейських немовлят чоловічої статі…

Це нагадує євангельські події Різдва Христового. Науковці припускають, що історія в оповіданні євангеліста Матвія – вигадана. Орієнтуючись на єврейську аудиторію, він свідомо провів паралель між Ісусом як Месією і пророком Мойсеєм. Матвій розраховував, що палестинським євреям відомий цей переказ.

Цікаво, що оповідання Матвія не уточнює кількість жертв. Тому церква наводить досить суперечливі і нічим не підкріплені дані. Так, візантійська традиція повідомляє про 14 000 немовлят, Коптська Сирійська Церква – 64 000, а в пізньому Середньовіччі говорили аж про 144 000 жертв.

Цікаво, що підтвердити достовірність історії про масове вбивство не вдалося досі. Навіть професор Ехуд Нецер, який присвятив життя вивченню Ірода Великого і проводив розкопки в регіоні протягом понад 30 років, не натрапив на жодне матеріальне свідчення масового дітовбивства у Віфлеємі.

Чому ж, крім євангельської розповіді, не зберіглося повідомлень про віфлеємські злочини Ірода? Можливо, наказ був таємним, як і багато подібних розпоряджень царя, а тогочасні історики не знали про цей злочин, тим більше в разі розголосу Іроду довелося б давати пояснення в Римі.

З іншого боку, в I ст. Віфлеєм був невеликим – із населенням не більше 1000 чоловік. Скільки на таку кількість населення там могло бути хлопчиків віком до 2 років? Імовірно, біограф Ірода Йосип Флавій міг не згадати про це вбивство, зосередившись на більш масштабних злочинах правителя Юдеї.

За 5 днів до смерті Ірод наказав стратити свого первістка Антипатра. І тут він вирішив заручитися формальним дозволом Риму. Август Октавіан, коли затверджував вирок, знаючи про заборону юдеям їсти свинину, мовив: "Бути свинею такої людини краще, ніж бути її сином!".

Іродові плани щодо єврейського царства, подібного до царства Давида й Соломона, не здійснилися. В 6 р. н. е. римляни скинули з престолу його сина Архелая, який виявився слабким і бездіяльним. Відтоді Юдеєю правили римські прокуратори із Кесарії Палестинської...

27 квітня 2007 р. археологічна експедиція на чолі з Ехудом Нецером виявила в фортеці Іродіон гробницю монарха. Саркофаг майстерної роботи виявився розбитий ударами молота і розкришений на десятки фрагментів – тоді археологи дійшли висновку, що це сталося фактично одразу по смерті узурпатора. Краса і злоба виявилися сплетені у місці останнього спочинку монарха Юдеї.

За матеріалами проф., д. іст. н. М. М. Кучинка (праця "Історико-культурний розвиток Святої Землі в часи царювання Ірода Великого"), а також видання "Духовний дзвін"

Читайте також: "Не даси хабаря – лишишся кріпаком": як в СРСР працювала (без)паспортна система