Забудьмо слово «Донбас». Що не так зі словами Данілова й чим вони небезпечні

Секретар РНБО Олексій Данілов виступив із неочікуваною ідеєю — він закликав не вживати слово «Донбас». Забудьмо слово «Донбас» як нібито суто російський наратив.

Гаразд, забули ми таке слово — й що далі? Чим нам це допоможе? Війна закінчиться, а окуповані території щасливо повернуться до України? Якби ж то так! Тоді б ми з радістю й слово «Крим» забули. От, тільки, на жаль, не працює воно так. Оно, російський Путін забуває й забуває прізвище Навальний, так жодного разу його й не вимовив — тільки щось не допомагає це. Типове магічне мислення. «Відбудуймо Десятинну церкву — й одразу ж Україна розквітне».

Олексій Данілов обґрунтував свій заклик таким чином: слова «Донбас» немає в жодному нормативному документі, а ще «це дефініція, яка нам нав’язується Російською Федерацією — "народ Донбасу", "вибір Донбасу", "Донбас не поставлять на коліна". Нам треба чітко дотримуватися наших нормативно-правових документів… Є чіткі назви території Донецької й Луганської областей, ніякого Донбасу не існує».

То ми маємо мислити й розмовляти бюрократичною термінологією «нормативних документів»? У якій — лише «областЯ»? Не так уже давно, пригадується, сумнозвісна Партія регіонів теж робила те самісіньке. А її за це висміювали.

Розберімося. «Народ Донбасу» — поза всяким сумнівом, російський наратив, тут і сперечатися нема про що. А «народ Криму» — вже не російський наратив, бо Автономна Республіка Крим фігурує в українських нормативних документах? Нісенітниця якась.

«Донбас не поставлять на коліна» — безсумнівно, також російський наратив. А коли та сама російська пропаганда каже, що «Україну не поставлять на коліна», маючи на увазі «клятий» Захід? Навіть і подумати моторошно — невже пан Данілов запропонує забути слово «Україна»? Й оголосить його «російським наративом»?

«Вибір Донбасу» — цілком пристойний і прийнятний вислів, коли йдеться про голосування на виборах — українських виборах. От тільки на ТАКИЙ вибір — обирати собі країну — регіон права не має. Російський наратив полягає не в назві регіону, а в наділенні його правом, якого українська Конституція йому не надає, й міжнародне право також не надає. «Вибір Криму» в розумінні «за Росію» — точнісінько такий самий російський наратив, хай навіть слово «Крим» фігурує в українських нормативних документах. Так, деталі — ті самі деталі, у яких і криється російський диявол — і ми навіть знаємо його ім'я та прізвище.

Ну, а сам Донбас, сама ця географічна назва? Донбас — це один з історико-етнографічних регіонів України. Такий самий, як Волинь, Галичина, Поділля, Наддніпрянщина, Слобожанщина та інші. І для людини, яка не звикла спілкуватися канцеляритом, уживання цієї назви є цілком природним і цілком припустимим.

Так, дратує, коли слово «Донбас» деякі політики та ЗМІ використовують як синонім Донецької області: «на Донбасі та в Луганську», «на Донбасі й Луганщині». Але це — просто безграмотність, невігластво.

А Донбас має не схожу на сусідні регіони історію масового заселення. Він має відмінну від сусідніх регіонів демографічну картину, свої особливі етнокультурні риси. І відмінні від сусідніх регіонів соціологічні характеристики — недаремно в багатьох соціологічних дослідженнях Донбас виокремлюють зі сходу України.

То чи можна його «припинити згадувати»? А чи можна забути, наприклад, слово «Волинь»? Так, є Волинська область, але залізнична станція Рокитне-Волинське розташована в Рівненській області, а місто Новоград-Волинський — у Житомирській області. І залізничну станцію Київ-Волинський (раніше Пост-Волинський) назвали так через те, що на ній відокремлювалася залізниця, що вела в Коростень. Так, і Рівне — це історична Волинь, і Житомир — це Волинь, і нині польський Хелм — це Волинь. І якщо раптом Волинську область перейменували б на Луцьку область — що з огляду на вищезгадане було б логічним, Волинь тієї ж миті припинила б існувати? Звісно ж, ні, не припинила б.

Отак само й Донбас: ну, от не збігаються межі історичних регіонів України із суто адміністративними областями, це — взагалі різні категорії. Те саме Поділля — це не лише Вінницька область, а й Хмельницька, й схід Тернопільської, й захід Черкаської та Кіровоградської, й північ Одеської, дехто відносить до Поділля навіть крайній північний захід Миколаївської області. І «забути» історико-культурні — це забути українську історію до радянських часів — ніби до тих радянських часів і не було України; ніби Україна — це штучне суто адміністративне утворення з областями. Саме це, до речі, саме ці дві тези й навіює російська пропаганда. І пан Данілов мимоволі прямує в цьому річищі.

Що стосується особливостей і відмінностей Донбасу, то вони, на жаль, є такими, що російській пропаганді вдалося на них зіграти. От у найближчій до Москви Сумській області (Лівобережжя та Слобожанщина) подібний номер не пройшов би, тамтешніх жителів не вдалося би переконати, що вони — Росія, а не Україна. А в Донецькій та Луганській пройшов. Бо новітня російська пропаганда — це не початок.

Була радянська пропаганда, яка вивищувала Донбас і зображувала його як взірець переможного соціалізму. Навіть потяги Москва — Донецьк відходили в Москві не з Київського, а з Курського та Павелецького вокзалів. А до радянської пропаганди була так звана Донецько-Криворізька Республіка, очолювана й дотеперішнім кумиром Донбасу Артемом — аж до того кумиром, що хлопчиків у Донецьку дуже часто називають Артемами, а татарські імена на А слов'янізують саме як Артем.

А до того була Російська імперія. І тоді в частині України було заведене так зване подвірне, тобто спадкове землеволодіння, а в іншій частині — як і в Росії, общинне. Тодішня межа між спадковим та общинним землеволодінням фактично збігалася з нинішньою межею між умовно помаранчевими та умовно синьо-білими регіонами. Випадковість це, а чи ми й досі не можемо здолати закладених іще тоді суперечностей?

Це до того, що відмінності між історичними регіонами — дуже давні й дуже глибокі. І проблеми, що з ними стикається Україна — теж дуже давні й мають дуже глибоке коріння.

Можна, звісно, припинити вживати слово «Донбас». Але від того він не припинить існувати як особливий регіон. Можна заплющити очі на проблеми та виклики, що стоять перед нами, але від того вони не зникнуть. І не розв'яжуться.

Отже, ще раз. «Народ Донбасу» — російський пропагандистський наратив, «Донбас не поставити на коліна» — так само; сам Донбас — ніякий не російський наратив, а об'єктивно й реально наявний регіон. І не варто разом із водою вихлюпувати й дитину.

А як, до речі, сприймуть пропозицію пана Данілова жителі самого Донбасу, чи не гадатимуть, що йдеться про переслідування й утиски? А що розкаже їм російська пропаганда — та сама?

Триває інформаційна війна, у якій ми не маємо стільки сил і коштів, як Росія. І саме тому наші інформаційні постріли мусять бути точними й влучними, особливо коли йдеться про висловлювання офіційних осіб. В іншому разі все, що вони скажуть, буде використано проти них і проти України — тією ж таки російською пропагандою.

Данілов дав залп у молоко. Його слова лише додали інформаційного шуму — якого російська пропаганда й так робить дуже багато.

Фото: Фокус