В Україні власники корів почуваються ошуканими

Нині штовханини біля молочних прилавків на ринках не побачиш. Якщо хто і купує, то зовсім небагато. Здебільшого покупці обмежуються пляшкою молока та грудочкою сиру. А от літр сметани за 150—170 гривень — це вже для обраних. 

Щодо вітрин не так з молочними делікатесами, як із звичним сиром у магазинах, то до них багатьом навіть підходити страшно — цінники здебільшого розпочинаються від 300 гривень за кілограм і зростають до тисячі й вище. Для декого це істотна частина пенсії чи зарплати, тож про покупку таких продуктів навіть не мріють.

Чому смачна, корисна, поживна їжа дедалі менше потрапляє на наші столи? Хто може виправити ситуацію?

Прикро, але наразі — ніхто. Все сплелось у такий тугий вузол проблем, що розв’язати його неможливо. І в результаті у ланцюгу, який поєднує агровиробника, переробника і споживача, майже всі незадоволені.

Якщо розпочати із селян, що тримають у своєму хліві корову, то вони вважають себе чи не найбільш ображеними. І це через ціну на важливий продукт їх виробництва — молоко.

Нині в області навіть важко дізнатись середню, що платять селянам заготівельники. Про точні цифри у кожному селі чи ОТГ теж говорити не доводиться. На місцях просто нікому займатись такою статистикою. Поцікавитись можуть хіба що сільські голови, у яких для цього буде час і бажання. Але останнє не надто часто виникає, бо вплинути на процеси ціноутворення у них немає жодної можливості.

Тож в ОДА вимушені спиратись на загальні дані інституту Украгропродуктивність, які свідчать, що середня закупівельна ціна в господарствах населення становить 6,2 гривні за літр. Це той мізер, за який тепер уже майже нічого не купиш на ринку. Але селяни вимушені погоджуватись на нього, бо інших варіантів для себе просто не бачать.

Щоправда, заготівельна ціна може піднятись, якщо підвищити якість сировини. Але потрібні механізоване доїння, холодильники, сучасні технології зберігання — тоді вартість підростає до 10,5 гривні за літр. Такий підхід працює на великих молочних фермах, котрі за рахунок значних обсягів виробництва отримують непоганий прибуток. Для власника однієї корови, невеличкої сімейної ферми і навіть сільського молочного кооперативу все це залишається не надто реальним. Бо вкладені інвестиції набагато перевищують можливі заробітки.

Здавалося б, низька ціна на сировину на руку покупцеві, котрий хоче мати недорогий кінцевий продукт. Але між цими двома ланками стоять переробники. І складається враження, що саме вони піднімають вартість літра в рази.

Це чимало. Хто іще може похвалитись такою високою рентабельністю? Та виявляється, і молочарі не задоволені. Про свої проблеми вони розповіли під час зустрічі з керівництвом області в ОДА.

Чи не найбільше, що дошкуляє, це недобросовісні торгові платформи, на яких реалізується їхня продукція. Саме вони, за словами переробників, шкодять розвитку місцевого виробництва і підприємництва. Приміром, під час продажу готової молочної продукції через мережі супермаркетів може затримуватися надходження коштів за реалізований продукт до виробника. А це, в свою чергу, створює проблеми з вчасними виплатами заробітної плати заготівельникам молока. А ті…

Про те, як і за чий рахунок надолужують свої втрати останні, переробники мовчать. Але навряд чи знайдеш здавача, котрий хоч раз не поскаржився б на те, що не отримав вчасно чи сповна плату за здане молоко.

Також керівники місцевих підприємств поскаржилися на важке конкурентне середовище регіону. Мовляв, через агресивну бізнес-стратегію потужних холдингів страждають невеликі переробні компанії, бо не можуть змагатися за рівнем закупівельної ціни на сировину. Кажуть навіть, що великі виробники компенсують свої витрати на сировину та доставку зниженням якості продукції.

На жаль, про конкретні факти, котрі могли б все це підтвердити, почути не вдалось. Зате про те, що і місцеві виробники опинялись у списках тих, хто постачав на ринок продукцію низької якості, відомо.

Те, що на ринку існує конкуренція між різними виробниками, мало піти на користь споживачеві. Принаймні так стверджують економічні теорії. Але це правило чомусь не діє на вітчизняному ринку. Бо наш покупець платить багато за все — хорошу і погану продукцію, якісну і не дуже, від великих компаній і невеликих виробників… Варто лише глянути на цінники в супермаркетах, щоб це зрозуміти — вартості на типові молочні продукти майже однакові скрізь. Хоча одні виробники возять закуплену сировину за сотні кілометрів, інші купують на місці. Хтось використовує сучасні потужності, а комусь доводиться працювати на старенькому обладнанні. Для когось важливі нові рецептури і натуральність продукту, а хтось обмежується сурогатом… Тож залишається лише здогадуватись, хто і які прибутки заробляє.

Попри те, що переробники постійно скаржаться на труднощі, їх виробництва не закриваються. За даними ОДА, в регіоні працює 22 суб’єкти господарювання різних форм власності, які заготовляють та переробляють молоко. А за інформацією облстатуправління, торік переробні підприємства краю купили понад 170 тисяч тонн молока. Причому у населення вони придбали більш як 97 тисяч тонн. Тобто основна маса була куплена за нижчою ціною. Якщо середня за літр для підприємств становила 8,7 гривні, то для населення — лише 5,4 гривні.

Та споживач платив майже тридцять гривень за літр. Хто «злизав» найдорожчі вершки-прибутки, так і залишилось нез’ясованим.

Ближче до літа «молочка» на ринку традиційно дешевшає. Але як буде цьогоріч, сказати важко, бо карантин та обмеження транспортного пересування накладають свої відбитки і на ринкові ціни. Тим більше не варто очікувати сезонний спад у торговельних мережах. Там крива цін піднімається тільки вгору. До якої позначки вона дійде нинішнього сезону — прогнозувати складно.