Як голова СБУ і голова Нацполіції знайшли роботу для Центру стратегічних комунікацій при МКІП

31 березня під час презентації Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко заявив: «Тепер ми маємо державний механізм протидії дезінформації, що дозволить захищати інформаційний простір від викривлень та вкидів. ЦСКІБ спрямований на об’єднання зусиль громадських організацій та влади у боротьбі із дезінформацією, швидке реагування на фейки, а також на промоцію українських наративів».

Якщо вірити презентації, мета цього Центру – виявлення і реагування на дезінформацію. А однією з «цільових груп Центру» є український Уряд.

Насправді, це чудова новина. Бо в Центру вже є важливе завдання і робота завдяки виступам голови Служби безпеки України та голови Національної поліції України.

Обоє посадовців є представниками вищих спеціальних органів виконавчої влади, які входять до складу Уряду. І вони завдяки своїм виступам у Верховній Раді 30 березня стали першими важливими клієнтами для «тренінгів із підвищення обізнаності про гібридні загрози».

Нижче викладу та обгрунтую цю позицію. І те, як на ці аргументи відреагує МКІП та новий Центр одразу покаже, чи налаштовані вони на серйозну експертну роботу чи вони лише найняті за кошти платників податків, щоб обслуговувати інтереси вищих посадових осіб.

Безпосереднім матеріалом для аналізу буде стенограма засідання Верховної Ради України 30 березня.

Почнемо з голови СБУ Івана Баканова:

1. У своєму виступі голова СБУ протестну акцію «Не чуєш – побачиш» називав «подіями під Офісом Президента», а також говорив про «організаторів та активних учасників акції протесту».

На мою думку, в даному разі голова СБУ вдався до маніпулятивного прийому приховування важливої інформації та причинно-наслідкових зв’язків акції протесту 20 березня із пов’язаними з нею акціями протесту 23 і 27 лютого та 9 березня. У своєму виступі голова СБУ не повідомив про вимоги протестувальників, які полягали у здійсненні правосуддя та продовженні судової реформи, в усуненні посадових осіб, в тому числі Офісу Президента України, які є фігурантами кримінальних справ Національного антикорупційного бюро.

Боротьба із корупцією та викриття злочинних мереж у органах влади все ще є обов’язком СБУ. Тому виглядає дивно, чому голова СБУ цю інформацію приховує від народних депутатів і від українських громадян, серед яких телевізійні та інтернет-ЗМІ згодом поширювали цитати з виступу.

Далі, маніпулятивним прийомом є використання бездоказових тверджень про анонімних «організаторів» та «активних учасників». Насправді, організатори себе не приховували: голові СБУ для цього було б достатньо перед виступом у парламенті переглянути сюжет Суспільного ТБ, якщо для встановлення осіб організаторів не вистачило оперативних можливостей.

2. У своєму виступі голова СБУ встановлює неіснуючий зв’язок між «анонімними» організаторами акції 20 березня та російськими спецслужбами, використовуючи маніпулятивні прийоми негативних асоціацій та трансферу негативу.

Після того, як голова СБУ, швидше за все свідомо, не повідомив про справжній контекст протесту 20 березня, а саме попередні мирні протести, він вдався до підведення негативного контексту про використання російськими спецслужбами будь-яких протестів в Україні. Зокрема, голова СБУ згадав про «тарифні майдани», які, мовляв,координувалися з Росії, і після цього знову згадав про «події під Офісом Президента». Це показовий приклад негативної асоціації, який дискредитує протести 20 березня та його учасників.

Це справді так. Росія щоразу у своїх ЗМІ використовує картинки з різних протестів, щоб показати, що в Україні назріває «третій Майдан», «переворот націонал-радикалів» та «громадянська війна». Проте в СБУ було більш ніж достатньо часу з 23 лютого по 20 березня для того, щоб розібратися у причинах протесту і запобігти його радикалізації. Адже вимоги протестувальників не суперечать Конституції України, а навпаки – спрямовані на дотримання її норм.

Тож, якщо слідувати логіці голові СБУ та тих, хто готував його виступ у парламенті, або вимога правосуддя та покарання корупціонерів є замахом на національну безпеку України, або судді та правоохоронці, які порушують закони і Конституцію, працюють на Росію.

Щоб розібратися у цій непростій дилемі, відділити реальні загрози національній безпеці від уявних та примарних, платники податків утримують весь апарат СБУ та платять зарплату голові СБУ. І в цьому питанні МКІП міг би надати керівництву СБУ підтримку у вигляді тренінгу з уникнення використання маніпулятивних прийомів під час публічних виступів.

Проте найбільше застережень викликає виступ голови Національної поліції – посадової особи, чиє призначення має відбуватися без політичного втручання і яка не має права давати політичні оцінки.

1. Голова Нацполіції використовував негативно забарвлені оціночні судження замість фактологічних тверджень, описуючи поведінку протестувальників:

• «У прямому ефірі спостерігали, як розвивалися події, як громадянам безперешкодно забезпечили їх мирне право на мирний процес, на мирний протест і як була перейдена межа закону»

З перших слів, до повного викладення усіх відомих фактів голова Нацполіції одразу дає оцінку про те, що сталося правопорушення. Таким чином, увесь виступ перетворюється із доповіді про факти і події на виправдання тези про порушення закону.

• «Перший фаєр запалили о 19:35. Далі підхопили цю естафету інші присутні».

Слова «підхопити естафету» використовуються в даному контексті у переносному значенні. Однак голова Нацполіції не уточнює, які саме дії має на увазі і кого саме, адже «присутніми» були і протестувальники, і негласні агенти поліції, і представники поліції діалогу, які теж перебували на місці події. Відповідно, не зрозуміло, хто і що вчиняв у цей момент.

• «Після цього в хід пішли балончики з фарбою».

Безособова метонімія засобу, яка знову не дає можливість сказати, хто саме це робив, але формує негативне ставлення до суб’єктів дії. Насправді, голова Нацполіції мав би сказати, скільки людей і як довго робили ці дії та вказати на конкретні ознаки того, що такі дії є правопорушенням.

• «На цій хвилі масового запалу мітингувальники підпалили табличку "Президент України" з гербом держави».

Метафора «на хвилі масового запалу» у сполученні із встановленням дії «підпалили табличку» створюють у слухача враження колективного безумства, свавільної некерованої та агресивної дії. При цьому метафора підміняє необхідне та доцільне в даному разі наведення конкретних фактів про кількість та характер дій учасників із чітким визначенням, чому такі дії мають ознаки правопорушення.

• «Наші поліцейські перед Офісом Президента стояли обличчям до активістів. Фактично нам потрібно було евакуювати звідти перемовників, бо їм реально загрожувала небезпека».

Приклад безпідставного твердження. Голова Нацполіції не називає факти, які вказують на характер та ступінь реальності небезпеки.

• «Цього разу організатори відкрито, і це підтвердив Голова Служби безпеки України, в анонсах закликали учасників брати з собою бинти та медикаменти та були готовими до силового опору працівникам поліції. Акцію ретельно запланували і розпланували».

По-перше, у своєму виступі голова СБУ нічого подібного не стверджував. Якщо це було раніше, голова Нацполіції мав точно вказати, коли саме СБУ поширювало таку інформацію. Твердження про медикаменти та запланованість акції не пов’язані смисловими та причинно-наслідковими зв’язками, що вказує на його безпідставність та намагання голови Нацполіції використати прийом «доконаного факту» - нав’язування думки про подію, якої насправді не було.

• «Ще до офіційного початку поблизу Офісу Президента, приблизно о 19 годині, зібралися декілька десятків молодих людей спортивної статури. Вони трималися групами. Очевидно, що це мала бути підмога на випадок сутичок з поліцією»

Ще один яскравий приклад бездоказового твердження. Голова Нацполіції намагається обгрунтувати свою думку за допомогою події, яка не сталася, а саме «сутички з поліцією». Насправді, голова Нацполіції мав би навести в даному разі докази: рапорти підлеглих чи протоколи допитів затриманих, в яких були б свідчення про причетність та наміри «людей спортивної статури» взяти участь у сутичках.

• «Більше того, серед учасників заходу були і неповнолітні, які копіювали агресивні дії старших мітингувальників, чи були діти, залучені навмисно? Бо кримінальна відповідальність за ці дії на них не поширюється. Чи це такий метод виховання наступного покоління мітингувальників?».

Бездоказове твердження, що спирається на риторичні запитання без наведення фактів: точно зафіксованої кількості та точних даних про вік неповнолітніх учасників акції протесту.

• «Що залишилось на місці так званої мирної акції? Понівечені фасади та двері будівлі, скінхедівські надписи та гори сміття. Мітингувальники використали більше сотні фаєрів, понад 80 петард, кілька десятків балончиків та пляшок з фарбою, 15 салютних установок і це лише попередні підрахунки».

Нарешті, голова Нацполіції починає говорити фактами та вказує на кількість та конкретні наслідки акції. Однак і тут він використовує негативно забарвлений епітет «скінхедівські написи». Скінхеди – різновид расистського антисемітського руху, що був поширений серед молоді в Англії 1960-70х рр. та в Німеччині 1970-80х років. В Україні такий епітет може асоціюватися з етнічної нетерпимістю та насильством. Однак голова Нацполіції не обгрунтував і не навів доказів, що якісь написи мають саме таке походження та зв’язки із представниками антисемітських чи расистських поглядів. Проте з його слів випливає, підкреслюємо, бездоказово, що практичні всі учасники протесту поділяють такі погляди.

• «Хуліганство вчинене групою осіб із застосуванням  предметів, заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень. Умисне знищення або пошкодження майна. Наруга над державними символами, виготовлення, поширення, а також публічне використання символіки нацистського режиму… Щодо свастики, яку намалювали на стіні Офісу Президента. Символ справді з'явився вже після завершення акції о 23:35, і ми встановили цю особу. Не розкриватиму деталі доки, поки не будуть належним чином оформлені всі процесуальні документи».

Найбільш вражаючий та найслабший момент у виступі голови Нацполіції. По-перше, доповідач, як виявилося пізніше, заплутався у власних твердженнях щодо часу появи свастики. Це вже ставить під сумнів ретельність роботи правоохоронних органів. По-друге, не зрозуміло, чому питання свастики, яка з’явилася після акції протесту, розглядається у прямому причинно-наслідковому зв’язку із акцією протесту. В кращому разі, голова Нацполіції просто зробив логічну помилку, бо, як відомо «після цього не значить унаслідок цього». В гіршому разі, це свідома і навмисна спроба дискредитувати протест із допомогою бездоказового твердження та фальшивих негативних асоціацій.

Отже, 30 березня у Верховній Раді України два керівники правоохоронних органів замість викладу фактів вдалися до маніпулятивних політичних оцінок акцій. Відповідно до законів, які регулюють їхню діяльність, вони таким чином порушили принципи своєї роботи.

Найгірше те, що ЗМІ вже активно і часто зовсім некритично поширюють виголошену СБУ та МВС некоректну та маніпулятивну інформацію про протести 20 березня.  Таким чином, у суспільстві формується викривлене уявлення про причини і цілі протесту, відбувається таврування та цькування активістів, непричетних до хуліганських дій.

Про це треба писати та говорити, оскільки використання такої риторики і подібних доповідей правоохоронців є одним із елементів встановлення авторитарних режимів у Білорусі та Росії. 30 березня керівники СБУ та Нацполіції показали, що російський та білоруський досвід управління суспільством їм зовсім не чужий.

Якщо це не так, і вони просто припустилися прикрих помилок, їм справді варто пройти тренінги із фахівцями з протидії фейкам та дезінформації. У МКІП та нового Центру для цього є всі можливості.

Фото: Укрінформ