Проблема українського мовлення на вразливих територіях полягає в необхідності дружніх умов діяльності провайдерів телекомунікацій

2 квітня у Верховній Раді України відбулися комітетські слухання на тему «Про забезпечення стабільного українського мовлення на тимчасово окуповані та прикордонні території України».

У виступах державних та громадських діячів — голови парламентського Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микити Потураєва, голови Національної ради Ольги Герасим’юк, заступника міністра цифрової трансформації Олександра Шелеста, голови наглядової ради Суспільного мовника Світлани Остапи наголошувалося, що для забезпечення стабільного українського мовлення на територіях, які межують з ОРДЛО, Кримом, та на прикордонні, потрібно розглянути альтернативні — неефірні способи поширення телерадіопрограм українських мовників — це кабельні мережі, IPTV та OTT.

Розділяючи думку спікерів, вважаю, що проблеми українського мовлення на вразливих територіях полягають не у відсутності достатньої кількості вітчизняних телеканалів. Пакети телеканалів провайдерів програмної послуги (кабельні мережі, IPTV) та інтернет-провайдерів — партнерів вітчизняних ОТТ містять 70–200 різноманітних телеканалів, включно з українським суспільним, місцевим, загальнонаціональним та адаптованим іноземним мовленням. Однак умови діяльності провайдерів часто не дружні, не враховують депресивності економіки окремих територій, які на сьогодні потребують термінової підтримки. Обленерго встановлюють максимальні тарифи за доступ до електроопір, які побудували 50 років тому при СРСР, що унеможливлює розбудову телекомунікаційних мереж. А українські медіа щорічно підвищують роялті, яке за останні роки зросло в десять разів і вже є непід'ємним для окремих провайдерів та глядачів вразливих територій. Це дві головні проблеми, які зараз зумовлюють згортання бізнесу вітчизняних провайдерів.

Додатковий ризик припинення діяльності провайдерів містить необґрунтовано надмірний ліцензійний збір за видачу ліцензій провайдерів без використання радіочастотного ресурсу. Влада довгими роками не імплементує європейські стандарти реєстраційного принципу діяльності компаній без використання РЧР у сфері телебачення. Зі слів голови Національної ради Ольги Герасим’юк, «через економічне становище і фінансові труднощі від 2014 року і донині 26 провайдерів програмної послуги в Донецькій області і 3 провайдери в Луганській області, на жаль, анулювали свої ліцензії». Віцепрем’єр-міністр України — міністр із питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков заявив, що «без українського ефірного мовлення залишились 30-40% населення прикордонних з РФ регіонів та територій, прилеглих до зони конфлікту на сході України». Надалі без ефективного втручання держави в захист національного простору на прикордонній території цей відсоток глядачів без українського контенту буде тільки зростати. На фоні ескалації конфлікту на сході України це дуже небезпечно.

У Держбюджеті України 2021 на здійснення заходів у сфері захисту національного інформаційного простору передбачено 50 млн грн. Для порівняння: на забезпечення належних умов в'їзду та виїзду осіб на тимчасово окуповані території України та які не працюють у напрямку Донецька, — 267 млн грн. У той же час на підтримку ЗМІ з федерального бюджету РФ 2021 року виділять майже 102,8 млрд руб. (близько 38 млрд грн.). Росіяни щедро фінансують телеканали Всеросійської державної телерадіокомпанії (ВГТРК), RT, «Россия сегодня», «Первый канал», Суспільне телебачення Росії. Перераховані канали продовжують мовлення на цих територіях у цифровій якості — це доведений факт, і саме з ними конкурують українські мовники і провайдери на тлі зростаючої собівартості послуг. Ресурси окремих провайдерів майже вичерпані і 2021 рік для багатьох, при запланованому підвищенні тарифів собівартості послуг, може стати останнім.

Вочевидь, що для підвищення конкурентоспроможності українських телевізійних сервісів потрібна державна підтримка, яка може полягати у прийнятті дружніх до бізнесу законопроєктів про спрощення доступу до телекомунікаційної інфраструктури, встановленні на законодавчому рівні механізмів адресної інституціональної підтримки місцевим мовникам і провайдерам на закупівлю українського контенту.