Таємно збиралися по хатах. Священник правив пошепки, щоб міліція не накрила

Козаки були ченцями афонських монастирівУ радянські часи храми були закриті, а в монастирських будівлях жили пролетарські сім'ї. У Чернігові ми мешкали поруч із Троїцько-Іллінським монастирем. Я любив гуляти на його території. Часто бачив, як приїздили літні черниці й навколішки молилися під вікном до підземної крипти собору – там похований старець Лаврентій Чернігівський. Мені було 5 років, вдома я теж ставав навколішки і молився.Завчасно готуючись до смерті, дід узяв мене з собою до церкви, щоб купити собі поховальні атрибути. Він відбував покарання у сталінських концтаборах як "ворог народу". Потім пройшов війну. Отримав поранення в голову.У нашій родині були віруючі, які належали до Катакомбної церкви (цим терміном за СРСР позначали різні церковні течії, об'єднані неприйняттям більшовизму. – Країна). Для молитов таємно збиралися по хатах. Із раннього віку бував на цих богослужіннях. Священник правив майже пошепки, щоб міліція не накрила.Вперше я висповідався в отця Нестора з Кубані. У радянські часи за таємні служби його арештовували. Одразу запитав, чи був я "октябрьонком" і піонером, чи давав їхні безбожні клятви. Покаяння в цих комуністичних ритуалах було умовою допуску до причастя.До святкування тисячоліття Хрещення Русі 1988-го відкрили Троїцький собор. Тікав з уроків, щоб послухати богослужіння і співи у храмі.Поряд з монастирем на Болдиних горах розташовані Антонієві печери, засновані афонським ченцем Антонієм Печерським. Дитиною полюбляв там лазити. Навіть у повній темряві знав усі ходи й виходи. Мені було цікаво й затишно. Відчуваються тиша, спокій і глибинне усамітнення. Намагався зрозуміти, як жили відлюдники.У печерному музейному комплексі у 1980-х працював археолог-дослідник Юрій Шевченко. Ми потоваришували. Він дав мені в самвидаві тексти про ісихазм – стародавню афонську містико-аскетичну традицію.Учитель фізики розповів про закон збереження енергії. Вона не виникає з нічого й не зникає в нікуди, а з однієї форми переходить в іншу. Для мене це було одкровення. Зрозумів, що душа людини, як енергія, безсмертна. Радянський учитель-атеїст несвідомо утвердив мою віру в Бога.Книжки на релігійну тематику були заборонені. Велика підпільна бібліотека зберігалася в чернігівського художника-дисидента Дмитра Попружного. Під час обшуку КГБ конфіскувало в нього більшість видань, але дещо вдалося сховати. Брав самвидав і у свого старшого брата, якого 1989 року судили за організацію одного з перших у Чернігові антирадянських мітингів.Із початком перебудови я був одним з ініціаторів створення альтернативної до комсомолу Чернігівської крайової організації Спілки незалежної української молоді. Виступала за незалежність України та відродження культурних і духовних традицій.У червні 1990-го був делегатом Першого всеукраїнського собору Української автокефальної православної церкви. До того вагався, бути православним чи греко-католиком. Вирішальним стало те, що мої предки були православними козаками.Про Афон уперше дізнався на уроках української літератури, коли вивчали полемічну літературу XVII століття. Іван Вишенський – єдиний релігійний автор, дозволений у шкільній радянській програмі. Понад 40 років провів на Афоні. Був печерним затворником. Постать цього подвижника зацікавила, став глибше її вивчати в архівах. Пізніше написав про нього книжку-життєпис. На підставі цього дослідження 2016 року Івана Вишенського канонізували в лику святих.У 1990-ті наукові інститути закривали, вчені мусили торгувати на базарі. Такої перспективи не хотів. Мав видавничий бізнес, працював у податковій. Але науковою роботою займався у вільний час. Наприкінці 2000-х зрозумів, що маю взятися за дослідження на релігійну тематику. Це був мій внутрішній поклик.Писав статті, брав участь, а потім й організовував міжнародні наукові конференції, присвячені спадщині Афона. 2013-го мене запросив на зустріч ігумен Афонського Пантелеймонівського монастиря Ієремія. Запропонував досліджувати архіви афонських монастирів.Я шукав свідчення про українську спадщину на Афоні. Вдалося знайти документи про присутність українських козаків на Святій горі. Раніше на цю тему жодних досліджень не було.Київська Русь має тисячолітню історію зв'язків з Афоном – світовим центром східнохристиянського чернецтва. Коли князь Володимир Великий прийняв хрещення, то на Афоні за його сприяння заснували монастир на честь Богородиці – Ксилургу, що в перекладі з грецької означає "тесля". Отримав таку назву, бо вихідці з Київської Русі будували оселі з дерева, а греки – з каменю. Антоній Печерський після повернення з Афона заснував Києво-Печерський монастир, потім Печерний – у Чернігові. За афонськими зразками перенесли на Русь чернечі традиції.В архівах натрапив на дивну назву "Чорний вир", не характерну для Афона. Потім знайшов масив документів, що цей скит заснували українські козаки в 1740-х. У листі до отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського ієросхимонах Григорій Голуб писав, що заснував цей скит і дякує за матеріальну допомогу.Григорій Голуб походив із заможної родини козацької старшини, був нащадком запорозького гетьмана Оліфера Голуба. Його батьки жили в Коропі на Чернігівщині. Завдяки родинним стосункам з гетьманами Самойловичем і Скоропадським мав перспективну військову кар'єру. Але після походу в Персію, де багато козаків повмирало від голоду і хвороб, прийняв чернечий постриг і подався на Афон.Після заснування скиту добирав послушників у Запорозькій Січі. Коли Катерина ІІ її знищила, скит залишився далеким закутком козацької присутності. Ченці підтримували тісні стосунки із Задунайською Січчю, заснованою козаками-емігрантами на берегах Дунаю в Румунії."Козацький" скит на Афоні стоїть посеред лісу. Більшість будівель зруйновані, зарослі чагарниками. Храм Різдва Богородиці зберігся, але дах обвалився. Фарба на іконостасі облізла, та видно, що він виконаний у стилі козацького бароко кінця XVIII століття.Іллінський "козацький" скит заснував на Афоні в 1750-х український церковний діяч, перекладач, письменник преподобний Паїсій Величковський. Цього святого шанують у Румунії та Греції. Але в Україні мало пам'ятають. Більшість ченців у нього були колишніми запорозь­кими козаками. Величковський започаткував справу перекладів із давньогрецької на слов'янську мову творів святих отців древньої церкви. Завдяки цьому стала розвиватися богословська думка, відроджувалися традиції ісихазму.В архівах Афона вдалося відшукати рукописний пом'яник ХVIІ–XVIІІ століть. У ньому записані роди української козацької старшини, які жертвували на монастирі. Рід гетьмана Івана Самойловича займає дві сторінки. Записані також роди Івана Мазепи, Данила Апостола, Івана Скоропадського.Найбільше люблю богослужіння на Афоні. Їх здійснюють уночі.Афон – як закуток загубленої Візантії, єдина У світі чернеча автономна республіка. Навіть час там вираховують за візантійським годинником – за сонцем. У різні пори року може бути сильна розбіжність із цивільним часом – у 2–5 годин. Ченці лягають спати, коли стемніє. О першій ночі прокидаються і йдуть на службу. Моляться постійно – коли працюють, їдять, відпочивають.Малодосліджені теми – наші тисячолітні традиції – викликають справжній інтерес за кордоном. Приваблює те самобутнє, чого немає в інших. Проводив лекції про українську духовну спадщину на Афоні в понад 10 країнах Європи. У Парижі зал був переповнений.Радянське атеїстичне вихолощення й заборони перервали нашу християнську традицію. Особливо це стосується Східної України. Напередодні Другої світової війни там діяли не більш як 10 церков. Тисячі священників розстріляли. Храми зачиняли, руйнували. Молодь виховували в повному запереченні віри.Богоборче зомбування тривало до кінця 1980-х. Більшість традицій знищено й забуто. Їх почали відроджувати за перебудови. Але часто без опертя на духовні першоджерела. Це викривило традиції, зокрема й святкування Різдва Христового і Великодня. Їх неодмінно мають супроводжувати піст, молитва, сповідь і причастя. Виникли псевдорелігійні культи і практики. Серед них мода на пірнання в ополонку на Водохреще, що не було характерно для українців. Щоб очистити традиції від нашарувань радянського та пострадянського часу, їх треба досліджувати й відроджувати.