The Guardian: Принц Філіп грав німу роль у великій королівській драмі

Можна сказати, що принц Філіп, який помер у 99-річному віці, грав німу другорядну роль у пантомімі монархії. І це не буде зневагою до нього. Це була роль, в якій він був справжньою зіркою.

Відібраний серед європейської шляхти нижчого рівня як "підходящий" чоловік для королеви, він був ідеальним зразком, - пише The Guardian. Племінник короля Греції, безпечно морський і невимушено граційний він прийняв призначену йому роль так, ніби народився для неї. Філіп брав участь у війні, а коли його дружина стала королевою в 1952 році, він покинув кар'єру на флоті. Будучи чоловіком королеви Великої Британії, він не носив титул принца-консорта, як колись чоловік королеви Вікторії принц Альберт.

У 1950-х роках британська монархія мала справу не так з кризою, як неминучими для настільки архаїчного інституту питаннями в країні, травмованій Другою світовою війною й зміненій соціалістичним парламентом. В Палаті громад поширювався незначний "штам" республіканізму. Післявоєнний період вимагав сучасності не менше, ніж ощадливості. Монархія все ще переживала удар після примусового зречення дядька Єлизавети II - Едварда VIII. Хоча втіхою служила зразкова поведінка в часи війни її батька Георга VI. Але все ж таки монархії було б краще без зайвого шоку.

Молода королева і її чоловік вийшли на сцену: сліпучу, але все ж відсторонену. Кожного разу принц Філіп був поруч, майже комічно стоячи на два кроки позаду зі складеними за спиною руками. Він вже тоді здавався лише сценічною декорацією, джентльменом в очікуванні. Маючи гострий розум рівня його дружини, він рідко порушував своє прикриття. Його рідкісні неоглядні короткі репліки могли інколи ображали, але насправді лише демонстрували, що він живий.

Разом з тим, сучасність наступала. Хоч історія могла порадити зберігати обережність, часи вочевидь вимагали змін. В 1960-х молода королівська пара у свої 30 років вирішила ризикнути. Вони відкрили свою сім'ю для телебачення, перетворивши дещо, що було відстороненою, знеособленою монархією в нову конституційну сутність - "королівську сім'ю".

Камери запросили провести королівські свята у замку Балморал. Це призвело до дедалі більшого телевізійного висвітлення, кульмінацією якого стала поява масштабного "шпигунського" документального фільму "Королівська сім'я". Згідно задуму, вона повинна була показали просту сім'ю, яка працює й розважається. Фільм, який вийшов на екрани в 1969 році, подивилися більше 30 мільйонів британців. Як і сподівався принц Філіп, для багатьох це був кінець королівської загадковості. Інші ж включно з тогочасним програмним директором BBC Девідом Аттенборо боялися, що фільм "вб'є монархію".

Після його трансляції з'явився новий фільм про те, як бідолашний принц Чарльз став принцом Уельським. І цього разу стрічка вказувала, що сім'я була точно не простою і насправді дуже дивною. З 1970-х років королева Єлизавета II заборонила повторні покази "Королівської сім'ї".

Але діло вже було зроблене. Поки інші європейські королівські сім'ї, яким вдалося вижити, ховалися за лаштунками й вели нормальне життя, британська увійшла в еру знаменитостей. Приблизно десяток нібито її "членів" отримували платню й виконувати державні обов'язки. Їхні діти зростали під пильними перевірками кожної дрібниці, кожної бородавки. Біль для королеви і принца Філіпа був інколи буде сильним. Ніхто не скаже, як часто скромна Єлизавета II звинувачувала свого чоловіка в такому повороті подій. Але можна сказати, що якщо метою ризику було виживання, тоді все спрацювало.

Конституційний монарх повинен бути "нулем", а її подружжя - "нулем від нуля". Позбавлені будь-якого права на ведення політики чи суперечок, обоє партнерів змушені старатися бути втіленням нації у всіх своїх заявах. Говорячи словами засновника британського консерватизму Едмунда Берка, робота полягала не в тому, щоб бути конституційно "ефективним", а "гідним. Потрібно бути актором, чия гра прописана давньою історією й вкрита атрибутикою державності.

Принц Філіп прожив життя у вічному лімбі. Його кожен крок, кожна ремарка, кожен погляд відбивався на його дружині. Він не користувався тим розмахом, який був доступний різним його попередникам. Чоловік королеви Марії I Тюдор - Філіп II Іспанський принаймні розраховував успадкувати корону в разі її смерті. Коли трон зайняла її сестра Єлизавета І, він прислав цілу армаду, вимагаючи престол. Вільгельм Оранський після "Славної революції" не погоджувався з жодним нонсенсом з боку парламенту. Він вимагав абсолютної рівності зі своєю дружиною Марією II, щоб у нього була корона і всі атрибути. Після її смерті він став королем. Принц Альберт, чоловік Вікторії, отримав титул принца-консорта за її наполяганням. Він отримував державні папери й сидів поруч з дружиною завжди: публічно і приватно.

Для принца Філіпа розчарування, напевне, було дуже великим. Але він дуже рідко давав це зрозуміти і лише в розмовах з дуже близькими друзями. Його сплески були обмежені лише фразами на зразок: "Я ж лише клята амеба". Він займався освітою Чарльза, змусивши його ходити до своєї старої школи Гордонстоун, яку Чарльз ненавидів. Різні чутки про його розгульне життя, вірогідно під впливом родича лорда Луїса Маунтбеттена, не були обґрунтовані. Натяки на це у фантастичні драмі "Корона" (The Crown) були прискіпливо спростовані королівським біографом Уго Вікерсом.

Королева була дуже обережною. В 1952 році вона подбала про те, щоб в разі її смерті, якщо принц Чарльз в той момент ще буде дитиною, регентом став саме Філіп, а не її сестра Маргарет. Але Філіп не брав участь в королівських аудієнціях і не отримував жодних державних паперів. Тим більше він не відігравав славнозвісної ролі монархів "консультувати й застерігати" обраних голів уряду. Принц Філіп зберіг чітке розуміння статусу корони. Під час прес-конференції в Канаді у 1969 році він наполягав, що вона існує не для себе, а для народу.

"Якщо на будь-якому етапі будь-яка нація вирішить, що ця система неприйнятна, тоді вона може справедливо змінити її", - сказав він.

Однією з дозволених ініціатив принца Філіпа була нагорода герцога Единбурзького, що відображало його власне захоплення природою. Але навіть тут були свої подразники. У приватних розмовах він скаржився на "кляте" Управління з охорони праці Великої Британії, яке весь час намагалося скасувати цю нагороду, а разом з нею знищити його бажання надихати молодь духом ризику.

Принц Філіп мовчав, коли королева проголосила annus horribilis (жахливий рік - лат.) у 1992 році й після смерті принцеси Діани в 1997-му. Здавалося, що монархія, розбита один раз злощасною публічністю й невдачею, відступила, щоб знову стати твердою й нудною.

Спадкова монархія все ще лишається основою для шести інших країн на Півночі Європи, кожна з яких - ліберальна демократія. Як дослідник конституцій Вернон Богданор якось написав: "Конституційна монархія виносить за межі суперечки критичне питання про те, що хто голова держави. Ця посада за межами політичного змагання. Таким чином, вона єдина може представляти весь народ емоційно задовільним способом". Для Богданора монарх - це майже вітринний манекен. Але у порівнянні з більшістю аспектів британської конституції монархія сьогодні здається найменш зламаною і менше всього потребує виправлення.

Принц Філіп був невід'ємною частиною цього феномену. Він мандрував світом, підтримуючи свою дружину. Не було жодних скандальних зв'язків, жодних сумнівних бізнес-партнерів, жодного випадку відсутності чи публічного дистанціювання від престолу. Здавалося, що він справді кохає королеву, а вона його, хоч їхнє кохання було дивно стриманим. Він був просто поряд, опора для працьовитої дружини, такий собі сучасний вид чоловіка.

Вас також можуть зацікавити новини:

• The Guardian: Єлизавета II буде останньою королевою Великої Британії?
• EUObserver: Євросоюз схожий на імперію Габсбургів, але може уникнути такої ж загибелі
• Принц Гаррі заявив про страх повторити історію своєї матері принцеси Діани
• ЗМІ: королева Єлизавета II не підписала заяву щодо інтерв'ю Гаррі та Меган Маркл
• New York Times: Британії час "спалити до тла" свою монархію

Читайте новини світу і переклади зарубіжної преси на каналі УНІАН ІноЗМІ

Переклад: Лесь Димань