Відносини «Аль-Каїда» – Іран: історія злетів і падінь

Характер відносин між «Аль-Каїдою» та Іраном є однією з найбільш суперечливих дискусій в антитерористичній спільноті, яка розділяє аналітиків, політиків та урядовців. Ставки на наявність або спростування відносин є значними – державна підтримка надзвичайно корисна терористичним організаціям, особливо тій, на яку полює уряд США. Поточні розбіжності не обов’язково стосуються того, чи мають «Аль-Каїда» та Іран стосунки; тут мало місця для сумнівів. Але деякі оглядачі стверджують, що ідеологічні розбіжності та глибока недовіра впливають на стосунки до такої міри, що це не більше ніж «страховий поліс» для обох сторін. Інші рухаються до протилежної крайності, стверджуючи, що стосунки більш схожі на глибоке стратегічне партнерство. Ще інші вважають, що стосунки в основному тактичні і не мають жодної стратегічної цінності.

Важливо сформулювати відносини в їх історичному контексті, враховуючи їх траєкторію та політичні наслідки. Такий аналіз свідчить про те, що відносини «Аль-Каїди» та Ірану подолали конфлікт, приносячи стратегічну користь обом суб'єктам.

«Аль-Каїда» та іранські зв'язки під керівництвом бен Ладена

Відносини між «Аль-Каїдою» та Іраном не є для когось новиною; навпаки, це добре задокументовано завдяки поєднанню загальнодоступних оцінок розвідки США, розсекречених документів «Аль-Каїди» та їх детального аналізу, заяв та роз'яснень керівництвом «Аль-Каїди» історіографії на основі інтерв'ю. У сукупності ці матеріали багаті та інформативні щодо деталізації, а також щодо широких політичних питань. Загальна картина, що складається, полягає в тому, що Іран надавав життєво важливу підтримку «Аль-Каїді», особливо в періоди кризи для організації, але іранська допомога надходила з численними послугами. Зі свого боку, «Аль-Каїда» стала менш двозначною щодо рівня співпраці та конфлікту з Іраном.

Коріння відносин можна простежити з початку 1990-х. У той час «Аль-Каїда» та Іран уклали пакт, який включав підготовку членів «Аль-Каїди» з іранськими оперативниками в Ірані та долині Бекаа в Лівані. У середині 90-х років, після переїзду «Аль-Каїди» із Судану в Афганістан, Іран надавав бійцям «Аль-Каїди» матеріально-технічну та туристичну підтримку. Відповідно до звіту Комісії 11 вересня, «Іран сприяв транзиту членів «Аль-Каїди» до та з Афганістану до теракту 11 вересня, і… деякі з них були майбутніми викрадачами літака і причетні до вибухів 11 вересня». Відразу після теракту Іран запропонував відкрити свої кордони для арабських бійців, які бажають поїхати до Афганістану.

Після 11 вересня емісари бен Ладена Мустафа Хамід та Абу Хафс аль-Мавритані змогли домовитись про угоду з іранською владою. (Хамід заперечував, що його відправила «Аль-Каїда»). Іран забезпечив «Аль-Каїді» прохід для її бійців, що їхали з Афганістану до своїх країн або для переїзду до сусідніх держав. Іран також надав дозвільний притулок для лідерів «Аль-Каїди» та їх сімей у своїх межах. На тлі активізації всесвітньої антитеррористичної кампанії в Америці іранське керівництво дозволило «Аль-Каїді» створити військову раду та відродити важливі операції, хоча залишається незрозумілим, наскільки це сприяло розширенню міжнародної терористичної кампанії «Аль-Каїди».

До 2003 року відносини стали псуватися. Іран розправився з присутністю «Аль-Каїди» в середині країни. Найвище керівництво «Аль-Каїди» в Ірані було передано під контроль іранської розвідки. Іран «заарештував або депортував близько 98 відсотків» арабських бойовиків, і, за словами вищого лідера «Аль-Каїди» Саїфа аль-Аделя, іранська влада «зірвала 75% планів [Аль-Каїди]». Причини такої діяльності з наявних матеріалів не зрозумілі. Одне з можливих пояснень полягає в тому, що Тегеран збентежився розширенням «Аль-Каїди» в країні. Оперативні представники «Аль-Каїди» докладали небагато зусиль, щоб приховати свою діяльність, яка тоді вже привернула небажану увагу до іранського режиму. Інша причина полягає в тому, що Іран виступив на підтримку короткого зближення США та Ірану у 2002 році, хоча це незабаром було припинено.

Вторгнення США в Ірак створило цінні стимули для «Аль-Каїди» та Ірану укласти союз, але суттєвих зрушень у співпраці між ними не відбулося. Натомість зберігалися епізодичні бойові дії на низькому рівні, періодичні тактичні корективи та постійні торги. Наприклад, участь «Аль-Каїди» в іракській антишиїтській кампанії змусила Іран звернутися до вищого керівництва «Аль-Каїди» щодо безпеки шиїтських місць в Іраці, а також можливості більш широкої співпраці. У відповідь Бен Ладен попросив житла для бойовиків «Аль-Каїди» в Ірані в обмін на обговорення загальної стратегії «Аль-Каїди» в Іраці. У ці роки було забезпечено певний рівень життя, що сприяє зростанню матеріально-технічної ролі іранської території для транзиту бойовиків до Вазірістану (гірський регіон на північному заході Пакистану на кордоні з Афганістаном. Складається з пакистанських провінцій Північний Вазірістан і Південний Вазірістан, що входять до Території племен під спільним управлінням федерального центру та місцевої влади).

Іран почав пом'якшувати деякі обмеження щодо «Аль-Каїди» до 2007 року. Високе керівництво «Аль-Каїди», розташоване у Вазірістані, розглядало Іран як ключову країну, через яку йшли «кошти, персонал та зв'язки», особливо в міру посилення ударів безпілотників США. За повідомленням журналістів Адріана Леві та Кетрін Скотт-Кларк, глава іранських сил «Кудс» покійний Касем Сулеймані навіть звертався до керівництва «Аль-Каїди» та їх сімей і «регулярно обговорював важливі питання» із Саїфом Аль-Аделем. Генерал Сулеймані бувало навіть «особисто з'являвся», щоб відсвяткувати якусь важливу подію із синами бен Ладена. Проте існувала проблема, яка викликала сум’яття у бен Ладена та його старших лейтенантів, а саме ув’язнення деяких ключових гравців організації та їх сімей у іранській в’язниці. Спроби домовитися про їх звільнення результатів не дали. Це змусило «Аль-Каїду» викрасти іранського дипломата в Пакистані в листопаді 2008 року. До 2009 року складні переговори між «Аль-Каїдою» та Іраном відбувалися з великою плутаниною та неправильним сприйняттям щодо звільнення в'язнів. Одного разу наприкінці 2009 року Іран висловив зацікавленість у вивченні стратегії «Аль-Каїди». До 2010 року – шляхом жорсткої дипломатії, включаючи звільнення іранського дипломата, запевнення в ненападі та погрози посилення антиіранської риторики – «Аль-Каїда» успішно забезпечила звільнення ключових членів та їх сімей з-під варти.

Співпраця та конфлікти після бен Ладена

На момент вбивства бен Ладена, в травні 2011 року, відносини «Аль-Каїди» з Іраном стали менш громіздкими з точки зору тактики та, певною мірою, стратегічної лінії. З одного боку, Іран почав формалізувати логістичну інфраструктуру, активно сприяючи транзиту керівників, членів та новобранців. Це суттєве покращення зв'язків спостерігалося урядом США в 2011 році. Тодішній заступник секретаря з питань тероризму та фінансової розвідки та нинішній заступник директора ЦРУ Девід Коен описав це як «таємну угоду Ірану з «Аль-Каїдою», а наступного року Міністерство фінансів США наклало санкції на Міністерство внутрішньої безпеки Ірану за надання «Аль-Каїді» документів, посвідчень особи та паспортів. У 2013 році канадська поліція зірвала змову щодо тероризму, пов'язану з оперативниками «Аль-Каїди» в Ірані.

Спрощення транзиту через Іран не виключало конфлікту. Обидві сторони продовжували грати м’язами і відстоювати свою точку зору. Іран прагнув поставити під контроль «Аль-Каїду», затримавши ключових керівників та оперативних працівників, що розчарувало керівництво «Аль-Каїди». У 2013 році «Аль-Каїда» викрала іранського дипломата в Ємені, а напруженість ще більше загострилася, коли «Аль-Каїда» здійснила бомбовий напад на будинок посла Ірану в Ємені в 2014 році.

У 2015 році Іран звільнив шістьох лідерів «Аль-Каїди», серед яких Абу аль-Хайр аль-Масрі, Абу-Мухаммад аль-Масрі, Саїф аль-Адель та Абу аль-Кассам, в обмін на викраденого іранського дипломата. Абу аль-Хайр та ще троє людей згодом вирушили до Сирії, де встановили порядок денний для пріоритетності своєї кампанії проти режиму Асада, який підтримується Іраном. Керівництво «Аль-Каїди», що залишилося в Ірані змогло вдосконалити можливості для діяльності та участі у важливих політичних рішеннях. Аналітик Коул Бунзель зазначає, що в дискусії щодо майбутнього сирійської філії «Аль-Каїди», яка продовжувала відриватися від основної групи, Абу аль-Кассам зазначив, що їх лідери, що перебувають в Ірані, важливі для керівництва організації, і що вони не під вартою, але їм було заборонено виїжджати з Ірану.

Відповідно до звітів США у 2016 році, Іран продовжував надавати дозвіл «Аль-Каїді» переміщувати гроші через Іран, а також переводити персонал та ресурси через основні зони конфлікту, такі як Сирія та Афганістан. Це продовжувалося принаймні до 2020 року, коли в звіті Державного департаменту США про тероризм зазначалося: «Тегеран також продовжував сприяти мережі [«Аль-Каїді»] в Ірані, направляючи гроші та бійців у зони конфлікту в Афганістані та Сирії. І крім цього дозволив членам [«Аль-Каїди»] проживати в країні».

Відносини сьогодні

У своїй промові перед відходом з посади державний секретар Майк Помпео заявив, що під керівництвом Саїфа аль-Аделя та Абу Мухаммада аль-Масрі ««Аль-Каїда»» зробила новий акцент на підготовці атак з підтримки Ірану. Така підтримка буде справжньою зміною поведінки Ірану та зв'язків між Іраном та «Аль-Каїдою». Помпео продовжував стверджувати, що Іран – це «новий Афганістан», порівнюючи його із безпечним притулком, яким «Аль-Каїда» користувалася в Афганістані до 11 вересня, що забезпечило їм оперативний простір для планування та підготовки до атак. Але у виступі Помпео не було жодних доказів оперативного планування в Ірані, не кажучи вже про жваву інфраструктуру численних військових таборів з тисячами іноземних бойовиків, що проходили навчання, як це було в Афганістані до 2001 року. Райони вздовж афгансько-пакистанського кордону та потужні регіональні філії «Аль-Каїди», такі як її філія у Східній Африці, «Аль-Шабааб», а не Іран, є найбільшими джерелами загрози «Аль-Каїди».

Однак Помпео надав важливу інформацію: один з лідерів «Аль-Каїди» Абд аль-Рахман аль-Магрібі живе в Ірані і відповідає за координацію з регіональними філіями. Статус Магрібі має вирішальне значення. Він вивчав програмну інженерію в Німеччині, перш ніж переїхати в табір «Аль-Каїди» Аль-Фарук в Афганістані в 1999 році; він також є зятем глави «Аль-Каїди» Аймана аль-Завахірі, і, як повідомляється, він брав участь у змові 2006 року щодо знищення декількох трансатлантичних літаків. У 2010 році Магрібі він перебував у Вазірістані і відповідав за важливу медіа-операцію «Аль-Каїди» відому під назвою «Сахаб». Одного разу командуючий філіями в Афганістані і Пакистані Атія Абд аль-Рахман написав бен Ладену, рекомендуючи просунути Магрібі на посаду його заступника замість Абу Ях'ї аль-Лібі завдяки його розуму.

Магрібі приймає добросовісні рішення і може взяти на себе майбутню керівну роль, а також ще більше залучитись до зовнішніх операцій групи. Після зникнення з поля бою в Вазірістані більше десяти років тому його повторна поява в Ірані свідчить про те, як ключові члени «Аль-Каїди» змогли вижити завдяки ключовій допомозі Ірану.

Взаємна вигода

Незважаючи на постійні суперечки та протиріччя, відносини «Аль-Каїди» та Ірану налагодили достатньо спільних вимірів, щоб бути вигідними для обох. З точки зору Ірану, найбільш очевидною перевагою дозволу «Аль-Каїді» залишитися на плаву і функціонувати є те, що ««Аль-Каїда»» утримується від нападів на Іран або шиїтське населення, яке Іран захищає. Стійкість «Аль-Каїди» допомагає Ірану підтримувати рівноправність у глобальному джихадистському русі – без цього калібрування «Ісламська держава» може підпорядкувати «Аль-Каїду». У певному сенсі це делікатний баланс, організований Іраном, щоб запобігти тому, щоб «Аль-Каїда» стала надто слабкою, що була змушена укласти союз з Ісламською державою. Це важливо для Ірану через невпинну націленість «Ісламської держави» на шиїтів у регіоні, а також через самовідчуття Ірану як авангарду мусульман-шиїтів у всьому світі.

Крім того, допомога Ірану «Аль-Каїді» у підтримці вищого керівного та командного складу дозволила цій групі постійно кидати виклик США та деяким противникам Ірану, особливо Саудівській Аравії. Важко сказати, чи це було обґрунтуванням того, чому Іран почав підтримувати «Аль-Каїду» і продовжує це робити на різних етапах з 11 вересня. Тим не менше, Іран пожинає вигоди від наполегливості «Аль-Каїди» та її афілійованих груп в Африці, на Близькому Сході та в Південній Азії, що змушує США бути заангажованими та менш зосередженими на протидії Ірану та його експансивній мережі альянсів.

«Аль-Каїда», зі свого боку, здатна отримати від Ірану важливі та послідовні матеріальні вигоди. Ці вигоди менші, ніж те, що Іран надає своїм довіреним особам і, ймовірно, є результатом стійких переговорів. Але що важливо для «Аль-Каїди», це те, що без підтримки Ірану, особливо з огляду на невпинний тиск американського контртероризму та глибоку ворожість держав Близького Сходу до «Аль-Каїди», їй було б важко організувати та реалізувати свої плани. Географічне сусідство Ірану з Афганістаном і Пакистаном також критично допомогло «Аль-Каїді» в переміщенні безцінного організаційного капіталу через ключові поля боїв під прямим тиском США.

Найважливішою перевагою для «Аль-Каїди» була безпека її вищих керівників. Незважаючи на такі обмеження, як затримання протягом певних періодів, іранське керівництво сприяло довголітньому процвітанню «Аль-Каїди» і, в процесі, зменшувало навантаження на загальну згуртованість груп. Якби не іранська територія, такі головні лідери «Аль-Каїди», як Саїф аль-Адель, Абу Мухаммад аль-Масрі, Абд аль-Рахман аль-Магрібі та Абу-Хайр аль-Масрі, були б набагато вразливішими, зробивши їх вбивства або захоплення більш ймовірними, що завдало б непоправної шкоди «Аль-Каїді».

Наслідки для адміністрації Байдена

Адміністрація Байдена повинна мати чіткі дані щодо «Аль-Каїди» та Ірану. Кожен з них, а також відносини між ними представляють основні виклики зовнішній політиці та національній безпеці США. Взаємовідносини між «Аль-Каїдою» та Іраном є складними, але його наслідки дуже суттєві. Адміністрація Байдена повинна обережно досліджувати ці відносини, зважуючи на твердження, що «Аль-Каїда» служить довіреною особою для Ірану. Оскільки адміністрація працює над тим, щоб зменшити шкоду іранській політиці, завданою адміністрацією Трампа, вони можуть вимагати мінімізації відносин Ірану з «Аль-Каїдою».

Відносини «Аль-Каїди» та Ірану є ще одним нагадуванням про те, чому адміністрація Байдена повинна надавати пріоритет деполітизації оцінок розвідки та формувати загрози на основі фактів та емпіричних доказів. Білий дім повинен розкрити недавню інформацію як про «Аль-Каїду», так і про Іран, а також поширювати відкритість та прозорість цих питань на американську громадськість, в тому числі шляхом своєчасного представлення звіту про оцінку загроз у всьому світі.

Найголовніше, це те, що адміністрація Байдена повинна прояснити свою позицію щодо відносин «Аль-Каїди» та Ірану. Це впливає не тільки на загальну політику США щодо Ірану, але також на політику США щодо боротьби з тероризмом та критичні відносини США в регіоні, зокрема в Іраці та Афганістані, де Вашингтон переглядає позицію сили та характер постійних військових зобов'язань щодо обох країн.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook