Нацистсько-Атлантичний Альянс. Моніторинг токшоу 5‒9 квітня 2021 року

«Свобода слова» (ICTV), 5 квітня

«Свобода слова» стосувалася війни, й це, мабуть, було найкраще та найлаконічніше токшоу на цю тему.

У програмі взяли участь: Олексій Резніков, віцепрем’єр-міністр — міністр із питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Давид Арахамія, народний депутат, голова фракції «Слуга народу». Єгор Чернєв, народний депутат, «Слуга народу», голова постійної делегації у Парламентській асамблеї НАТО. Сергій Рахманін, народний депутат, фракція партії «Голос». Марія Іонова, народна депутатка, фракція партії «Європейська солідарність». Андрій Загороднюк, міністр оборони України (2019‒2020 рр.). Максим Степанов, міністр охорони здоров’я України. Загалом сім гостей (шість чоловіків та одна жінка).

На розмову про можливий новий напад Росії ICTV виділив усього сорок хвилин, але практично кожна з них була важливою та цікавою. Імовірно, свою роль зіграли компетентність гостей, важливість подій та палітра підтем, яких торкалися спікери.

Наприклад, Сергій Рахманін запитував в Олексія Резнікова, чи не варто Україні напередодні можливого загострення відмовитися від узятих на себе обмежень, зокрема, щодо розвідки та контрснайперської боротьби. Міністр відповів, що такі дії можуть сприйняти як відмову від домовленостей, проте натякнув, що в нас є засоби бути пильними. Крім того, Резніков пояснив, чому українська делегація відмовилася від консультацій у Тристоронній контактній групі: бо в неї залучили засуджену терористку. І сказав, що українські перемовники після закінчення карантину більше не поїдуть у Мінськ, який перебуває під впливом Росії, тож доведеться шукати іншу країну.

Андрій Загороднюк торкнувся проблеми морської оборони України. Давид Арахамія стверджував, що вступ України в НАТО залежить не від стандартів (приймали і з гіршими), а від політичного бажання членів Альянсу. Також у студії згадували про харчування військових. І розглядали тему стосунків Німеччини та Франції з Росією. Єгор Чернєв прямо заявив, що Париж і Берлін мають сумніви щодо нашого членства в НАТО через свої зв’язки з РФ. Олексій Резніков це фактично підтвердив, але уточнив, що в Нормандському форматі союзники не діють проти наших інтересів.

Обговорення вже мало всі закінчитися без пустослів’я та піару, але у студії була Марія Іонова. Представниця «Європейської солідарності» розкритикувала президента Зеленського за поїздку в Катар: «Завтра плануєтся розмова з Меркель і Макроном [...] Що він їм скаже? "А я на морі"?». І не забула нагадати, як Порошенко розвивав армію, поки нинішня влада, мовляв, усе провалює. Після майже технократичної дискусії, в якій більше ніхто не переходив на прізвища та емоційні формулювання, чути таке було просто дивно. Ще гірше стало, коли Давид Арахамія відповів, наче Порошенко під час боїв під Іловайськом їздив на Мальдіви. Хоча насправді між цими подіями пройшло чотири роки. На щастя, ситуація якимось дивом так і не розвинулася в чергове перекидування фекаліями між «Слугою народу» та «Європейською солідарністю».

А ви чули про гетьмана нашого Порошенка?

Останні двадцять хвилин «Свободи слова» присвятили боротьби з пандемією. Віталій Кличко та Андрій Садовий прозвітували про сиутацію у своїх містах, відповідно, Києві та Львові. Максим Степанов знову пожалівся на виробників вакцин, які зривають контракти. Крім того, міністр заявив, що Україна може робити по 13,5 млн щеплень на місяць. Хоча минулого тижня на цьому ж шоу Віктор Ляшко казав тільки про 4 мільйони. Можливо, чиновники мали на увазі якісь різні умови. Але ведучий Вадим Карп’як цього не уточнив.

«Пульс» (залишки каналів Медведчука на ютубі), 6 квітня

Далеко на окраїнах ютуба животіє канал Медведчука. Його покинули топові українські чиновники та глядачі (у «Пульсу» 16 тисяч переглядів за тиждень). І тепер деградацію місцевих токшоу взагалі нічого не стримує. Хочете послухати цитування Каддафі, захист партії Шарія та новини російських бойовиків у виконанні Миколи Азарова? Та будь ласка, це останнє, чим вас може розважити бложик «ОПЗЖ».

Погодилися прийти: Ренат Кузьмін та Олег Волошин, народні депутати, «Опозиційна платформа — За життя». Володимир Кацман, медійник, член списку «Опозиційної платформи — За життя». Петро Мага, ведучий Медведчука. Микола Азаров, прем’єр-міністр Януковича, утікач. Анна Герман, ексрегіоналка. Сергій Годний, Віктор Скаршевський, Олександра Решмеділова, Олександр Лазарєв, політичні коментатори. Загалом 10 гостей (вісім чоловіків та дві жінки).

Вечір випало відкривати Володимиру Кацману, тож він одразу вирішив продемонструвати глядачам логіку та гігієну «ОПЗЖ». Коментатор поцілував ведучим руки й одночасно підкреслив, що для профілактики взяв власний чай. Далі подібний підхід продовжився. Гість вирішив, що прийшов не залякати глядачів «в очередной раз» (цікаве зізнання), а сказати їм щось із надією. Та вже за чотири хвилини розповідав, що люди не хочуть працювати лікарями, бо «идут на верную гибель, на верную смерть».

Якоїсь особливої теми у виступу Кацмана не було. Він просто годину намагався продати українцям свої фантазії. Наприклад, стверджував, що «во всех соцопросах последних [...] партия Шария замыкала первую пятерку, шестерку, семерку [...] которые имеют шанс попасть в будущий парламент с 5 %-м барьером». Насправді лише в одному опитуванні авторитетної організації цього року, і то дуже дивному телефонному від КМІС, партія Шарія мала 4,6 %. В інших випадках блогер претендував у кращому разі на 3 %. Ще Кацман вирішив, що проросійського коментатора Юрія Дудкіна невідомо чому звинувачують у тероризмі. Хоча насправді його звинувачують у державній зраді й роблять це з цілком зрозумілих причин. Знайдіть три хвилини для відео. Також коментатор заперечив, що канали Медведчука були партійними. Ми ще можемо зрозуміти, чому сам списочник «ОПЗЖ» соромиться причетності до партії. Але ж не треба говорити за інших.

Крім українських сумнівних особистостей, гість боровся також за закордонних: розкритикував львівську владу, бо та відмовилася купувати автобуси в режиму Лукашенка. Щоправда, Кацман, як «заслужений журналіст», знову все переплутав і розповів про сміттєвози. Із таким же рівнем експертизи гість підійшов і до теми нульових декларацій. Добровільну можливість амністувати своє «сумнівно» нажите майно Кацман подав як безпричинний примус. А потім обурився, що депутатам, на відміну від пересічних українців, не треба сплачувати з декларацій 5 % податку. Це тому, що чиновники не можуть скористатися амністією і легалізувати свої незаконно отримані доходи. В інший час коментатор критикував Уляну Супрун, канал «Дом» та українських можновладців, які буцімто декларують майно «с гордостью и превосходством». Це так роблять в «ОПЗЖ»?

«ОПЗЖ»? Шарій? Лукашенко? Допоможу всім

Друге інтерв’ю вечора останні глядачі «Пульсу» могли без докорів сумління використати як антракт. Петро Мага говорив про вакцинацію, довибори у Верховну Раду, «Укрзалізницю» та свій театр (мається на увазі не робота на каналі Медведчука). Загалом, здебільшого ті теми, в яких некомпетентний. І, можливо, тому й не хоче вакцинуватися.

З іншого боку, Маги почало миттєво не вистачати, коли до мікрофона вийшов Ренат Кузьмін. Нардеп «ОПЗЖ», який щоразу змушує серйозно задуматися, чи правильно працюють наші виборча та правоохоронна системи. Для початку колишній прокурор переклав на Україну відповідальність за продовження війни, мовляв, у нас просто погані перемовники й «уже за восемь лет можно договориться со всеми». Якби ж тільки Росія хотіла миру й виконувала якісь домовленості. Крім того, навряд хтось може звинувачувати жертву, що їй не вдається переконати злочинця.

Але Кузьмін робив це й навіть більше: звинувачував Україну в тому, що вона називає злочинців злочинцями. «Они отказались вести диалог с представителями этих территорий. Обозвав их террористами, сепаратистами и прочими нехорошими словами. То есть они с ними за один стол переговоров не сядут. [...] Любой ведь представитель этих территорий на этих переговорах, по вашему мнению, террорист. То есть вы ни с кем говорить не хотите?». Ем, Україна хоче та вже веде перемовини з Росією — державою, яка почала агресію проти нас та продовжує нею керувати. Із терористами ніхто не говорив і не планує. Але Кузьмін все одно піклувався про бойовиків. Народний депутат виступив проти пересенення Мінських перемовин у Женеву, адже туди не зможуть кататися російські маріонетки з ОРДЛО.

Урешті представник (кума) Путіна висунув теорію, що Україна спеціально зриває перемовини та намагається «Развязать войну. Спровоцировать Россию. Спровоцировать эти территории на какие то активные действия». Причому робить це тому, що при владі «колониальная администрация». Цікаво, Кузьмін ще пам’ятає, що цю «колониальную администрацию» обирали з ним на одних виборах? Чи залишки свідомості повністю затьмарив колабораціонізм?

Він захищає російську агресію та право терористів на подорожі. Вибачте, українці, на вас не вистачає часу

Якби Кузьмін не став народним депутатом, із нього вийшов би чудовий телевізійний божевільний. Персонаж, який бреше, що генеральний директор Pfizer відмовився робити щеплення власною вакциною. Хоча насправді він отримав другу дозу ще 10 березня. Клоун, який на повному серйозі цитує слова Муаммара Каддафі (!) про людей, що самі створюють смертельні віруси та продають вакцини. Жертва теорій змови, яка переконує, що ніхто не знає справжнього переможця виборів президента США. І, врешті, людина, яку інколи хочеться просто пожаліти. Уявляєте, як жити з такими страхами: «Все это нужно оценивать через призму внешнего управления, захвата нашей страны иностранными мошенниками. Они нас просто грабят. Вот если вы будете об этом всегда думать, всегда помнить, вам все будет понятно».

Підозрюємо, тепер ви вже не здивуєтеся, що, на думку Кузьміна, партію Шарія хочуть закрити, бо Шарій дотримувався журналіських стандартів. Що Бойко або Тимошенко в другому турі в 2019 році могли би перемогти Зеленського. Що влада хоче забрати в усіх українців 5 % нажитого. Що всі розповіді про (не)якість певних вакцин мають комерційну основу. Так, це сказала людина, яка регулярно критикує вакцини.

У короткій груповій частині проблеми Кузьміна передалися Ганні Герман. Поплічниця Януковича розповідала, що українська влада нагнітає війну, адже бізнес на коронавірусі їй замалий. Прогнозувала, що Росія та США скоро знайдуть компроміс і розріжуть Україну. Стверджувала, що це Грузія почала війну з Росією й таким чином допомогла РФ «стать на новый уровень государства, которое опять стало великим». Таке враження, що в Кремля якась нова пропозиція — оптовий пакет відбілювання агресій.

Віктор Скаршевський стверджував, що Україну вже почали ділити, подивіться, мовляв, на Крим та Донбас. Нагадаємо, що «поділ» відбувається між кимось, а Росія окупувала наші території. Олег Волошин хвалив молодь, що підтримує Шарія: «За Шарием действительно пошла молодежь, которая, как оказалось, в нашей стране не вся грандоедская, не вся националистеческая, к счастью». В Україні, виявляється, три типии молодих людей: націоналісти, грантоїди та прихильники Шарія.

Завершилася програма із присмаком Миколи Азарова. Він давно перестав бути прем’єром Януковича й тепер посилено намагається влаштуватися до російських бойовиків. То втікач розповідав про начебто вбитих українцями старих, а тепер перейшов на брехню про начебто вбиту українцями дитину. Ми б на місці людей середнього віку трималися від нього подалі. Ще російський громадянин переконував, що загострення на фронті — це очікуваний наслідок приходу Байдена до влади. І намагався згадати часи Революції гідності. Тільки от зберігся Азаров не дуже добре, тож окремі факти в нього плуталися. Серед іншого, нашому колишньому ввижалися «київський режим», втрата Україною суб’єктності, відмова від відстоювання національних інтересів. Також дід у бігах стверджував, що регіонали в часи революції не йшли на порушення Конституції й не арештовували депутатів за буцімто заклики до перевороту. Ага, вони просто масово вбивали людей.

Є враження, що Азарова зберігають на складі старих непотрібних речей

Якщо про це подумати, то повний перехід Медведчука на ютуб був неймовірно природним рішенням. Це ж саме та платформа, де можна знайти теорії змови Каддафі, піар Шарія, кремлівських ботів, давно забутих всіма людей та експертів, які плутають автобуси зі сміттєвозами. Приємно бачити, як продукція «ОПЗЖ» нарешті знайшла своє місце.

«Токшоу №1» («Україна 24»), 7 квітня

Гості «України 24» зібралися, аби поговорити про можливий наступ Росії. Натомість змушені були захищати глядачів від інформаційної агресії Нестора Шуфрича.

Російські фейки обговорювали: Ірина Верещук, народна депутатка, «Слуга народу». Нестор Шуфрич, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Олексій Гончаренко, народний депутат, «Європейська солідарність». Тарас Шевченко, заступник міністра культури та інформаційної політики. Олександр Ольшанський, заступник голови Виконавчого комітету реформ. Тетяна Чорновол, колишня народна депутатка від «Народного фронту». Ігор Смешко, колишній голова СБУ. Дмитро Співак, ведучий Медведчука. Загалом вісім гостей (шість чоловіків та дві жінки).

Шоу почалося із запитання про те, наскільки реалістичним є новий наступ Росії на Україну. Гості погодилися, що такий варіант малоймовірний, але в них виникли невеликі розбіжності з приводу «провокації» Путіна. Ігор Смешко заявив, що будь-які розмови, навіть на токшоу, про те, що Україна може звільнити окуповані територію силою, допомагають Кремлю виправдати агресію. Олексій Гончаренко заперечив, мовляв, Росія, якщо їй захочеться, просто вигадає привід. Олександр Ольшанський додав, що Україну в принципі не можна звинувачувати у провокуванні агресії проти себе. Тетяна Чорновол та Нестор Шуфрич підкреслили свою політичну приналежність креативніше. Колишня представниця «Народного фронту» пожалілася, що в часи Порошенка армія була сильнішою, а от Зеленський пішов на домовленості з Путіним, які зменшили нашу обороноздатність. Представник (кума) Путіна фактично прирівняв пересування українських та російських військ.

На цьому ефір, вважайте, закінчився, адже далі Нестор Шуфрич спробував нав’язати глядачам російський фейк про те, що дрон української армії вбив хлопчика на окупованих територіях. Про нестиковки пропагандистів читайте тут. Хоча дезінформацію, як не дивно, якісно спростували й на шоу Василя Голованова. В окремі моменти на Шуфрича кричала ледь не вся студія. В інші — гості добре пояснювали, в чому полягають його маніпуляції.

До поширення брехні представник Медведчука підійшов хитро. Замість того, щоби грубо звинуватити Україну у вбивстві дитини, Шуфрич діяв натяками: згадав якусь таємничу «позицію ОБСЄ», підкреслюючи її незалежність; сказав, що смерть від вибуху підтвердилася; навіяв невизначеність, розповідаючи, що слідство триває. Але опоненти миттєво зреагували. Олексій Гончаренко знайшов та процитував позицію ОБСЄ, в якій ідеться лише про факт смерті дитини, без жодних натяків на Україну. І нагадав, що Україна не контролює окуповані території, а війну та зброю туди принесла Росія. Ірина Верещук сказала, що це взагалі українська сторона попросила ОБСЄ розслідувати смерть хлопчика, а от Росія не пускає туди розслідувачів. Олександр Ольшанський пояснив мету фейку: викликати дискусію з приводу можливої причетності України. Та його механіку: спочатку заявити, що Україна винна у смерті дитині, а потім довести, що… дитина справді загинула.

Після цього Шуфрич заявив, що взагалі не згадував про Україну, а от опоненти «сами пришли с явкой с повинной и Украину притянули к ответственности за этот инцидент». Що теж спровокувало обурення та крики у студії. Проте найабсурдніший момент стався після слів Олександра Ольшанського, що українські безпілотники навіть теоретично не могли так далеко долетіти. Представник Медведчука відповів на це, що безпілотники літають на сотні кілометрів і приналежність дрона має визначити слідство. А пізніше додав: «Если наши беспилотники не летают на такое расстояние, то они тогда нам вообще не нужны». І знову на допомогу глядачам прийшли гості. Ірина Верещук помітила, що причетність хоч якихось безпілотників до цієї історії не доведена. Олександр Ольшанський ще раз наголосив, що немає жодної дискусії про можливу причетність України до загибелі дитини. Адже наша держава суто фізично не могла цього зробити.

Програма була рідкісним випадком, коли представники української влади та опозиції працювали разом. І весь ефір не втомлювалися заперечувати і тролити захисників Росії. Наприклад, коли Шуфрич вирішив похвалитися, як на російському телебаченні висловив співчуття сім’ям загиблих українських військових. До речі про креатив «ОПЗЖ», у кума Путіна, здається, нарешті вигадали відповідь на запитання, чи Путін — убивця. «Такой же, как и Порошенко. Я считаю, что Путин такой же как Порошенко в этом конфликте. Точка», — заявив депутат. Вам, звісно, може бути неприємно, що агресора прирівнюють до жертви. Але просто уявіть, як буде Шуфричу, коли про це порівняння почує Путін.

Oh no.

Компанію Шуфричу на програмі складав Дмитро Співак. Людина, яка наскільки не має жодних досягнень, заслуг чи компетенції, що Василю Голованову доводиться представляти його за освітою: «Кандидат політичних наук». Натомість Співак стверджує, що має «інсайди» про вище керівництво США та Британії: «Я вам говорю информацию инсайдерскую. Сегодня американцы, высшие руководство, и британцы понимают, что им нужно спровоцировать конфликт на Востоке Украине». Участь Росії великий інсайдер звів до того, що вона може відповісти на провокацію. Також колишній списочник партії Королевської виступав проти масових навчань резервістів, бо вони, зокрема, «загонят общество в депрессию». І закидав Україні лицемірство, мовляв, ми однією рукою воюємо, а іншою — торгуємо з Росією. Цікаво, чому тоді, коли Україна відмовляється щось купувати в Росії, наприклад, вакцини, пропагандисти теж завжди проти?

Для глядачів ця частина програми була корисна лише одним — їм якісно спростували фейк про «убитого ВСУ мальчика». А от українським політикам, сподіваємося, ефір став корисним нагадуванням. Вони можуть працювати разом і в них є спільний ворог.

Друга частина ефіру стосувалася зростання цін. І пройшла саме так, як ви очікуєте. На балаканину зібралися: Олександр Корнієнко та Олексій Устенко, народні депутати, «Слуга народу». Нестор Шуфрич, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Олексій Гончаренко, «Європейська солідарність». Ярослав Железняк, народний депутат, «Голос». Тарас Качка, заступник міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. Тимофій Милованов, радник керівника Офісу президента. Михайло Чаплига, політичний коментатор. Загалом на програмі побувало 14 гостей (12 чоловіків і дві жінки).

Власне, в цій частині токшоу не сталося нічого цікавого. Представники влади, зокрема Олексій Устенко, розповідали про титанічну роботу. Представники опозиції, зокрема, Олексій Гончаренко, акцентували увагу на величезній біді. А Михайло Чаплига істерив про «40 девочек на балконе в ОАЕ» та торгівлю органами. Звичайна середа.

«Право на владу» («1+1»), 8 квітня

«Право на владу» обрало темою програми боротьбу з коронавірусом і пройшло шлях від розмов політиків до звітів експертів. Вмикати був сенс одразу других.

У програмі взяли участь: Максим Степанов, міністр охорони здоров’я. Артур Герасимов, співголова фракції партії «Європейська солідарність». Ярослав Железняк, голова фракції «Голос». Нестор Шуфрич, народний депутат, «Опозиційна платформа — за життя». Віталій Кличко, міський голова Києва. Андрій Вітренко, заступник міністра освіти і науки. Ірина Суслова, лідерка жіночого руху «За майбутнє». Катерина Булавінова, лікарка-інфекціоністка, експертка ЮНІСЕФ. Борис Бриль, лікар-реаніматолог з Ізраїлю. Вадим Арістов, інфекціоніст, стратегічний консультант. Наталія Виноград, епідеміолог, доктор медичних наук. Наталія Попова, волонтерка. Сергій Риженко, головний лікар Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені Мечникова. Загалом 13 гостей (дев’ять чоловіків та чотири жінки).

Варто віддати пандемії належне, Наталія Мосейчук нарешті почала ставити Максиму Степанову жорсткіші запитання. Хоча все ще не вимагала від нього відповідей. Наприклад, на питання про те, чому так багато українців зараз хворіє, ведучу задовольнила історія про новий штам. Фразу модераторки про провалену вакцинацію міністр узагалі ніяк не прокоментував. Нестору Шуфричу на його закид про українські антирекорди Степанов відповів, що смертність треба міряти на мільйон населення і по цьому показнику ми 34-ті в Європі. Це правда для всього періоду пандемії, але за новими випадками, якщо вірити Михайлу Радуцькому, керівнику парламентського комітету з питань здоров'я, Україна друга у світі. На питання, навіщо нашій державі компанія-посередник для вакцин і чому ми купуємо засоби дорожче, ніж інші країни, Степанов відповів креативно. Радимо всім розпорядникам бюджетних коштів взяти цю фразу на озброєння: «Я не вважаю, що вартість життя людини можна міряти в якихось доларах».

Найактивніша дискусія вийшла з Артуром Герасимовим. Щоправда, не в міністра МОЗ, а в Наталі Мосейчук. Ще на початку програми вона по імені звернулася до члена «ЄС», аби на шоу не було політичних гасел, піару на благодійності та агітації. І цього справді майже (майже) на було. Натомість депутат поставив міністру маніпулятивне запитання про конкретну дату поставки Pfizer в Україну. Очевидно, чиновник ніяк не міг цього знати, адже про рамковий договір стало відомо всього двома днями раніше й тоді МОЗ говорило про «найближчі місяці». Проте до того, як Степанов устиг щось відповісти, і навіть до того, як Герасимов устиг договорити, на захист вже кинулася ведуча. Мосейчук запитала в члена «ЄС», чому всі крутяться навколо Pfizer. А потім ще раз його перебила, цього разу вже з іронічним: «Ви в чергу хочете записатися?». Для повного щастя модераторка також вказала, яке питання Герасимову варто було поставити міністру: «Якщо б ви спитали от пана міністра [...], чого в нас не розколотий CovieShield». Такими темпами «Право на владу» введе премодерацію, коли у студію приходять улюбленці Мосейчук.

Коли в опонентів немає шансу поставити питання

З часом в ефірі ставало все менше політики. Віталій Кличко на відеозв’язку обурювався людьми, що не ставляться до локдауну серйозно. Михайло Радуцький під час свого включення здебільшого жалівся на лікарню «Укрзалізниці» на Одещині, де був разом із медичним комітетом парламенту. Андрій Вітренко звітував про навчання школярів. Зокрема, казав, що наступного року діти не будуть повторювати цьогорічну програму.

Далі виступали медики та волонтери. Наталія Попова з Харкова розповіла, що якщо вірити місцевому заступнику голови ОДА, то необхідного обладнання в них немає через аварію в Суецькому каналі. Борис Бриль ділився науково-фантастичним досвідом Ізраїлю. Не хочете автоматичного відстеження контактних осіб через розташування мобільних телефонів? Катерина Булавінова вкотре боролася з медичною бюрократією та суспільними міфами.

Головна цінність цього ефіру полягала в тому, що він показав, як є, а як може чи принаймні має бути. На жаль, частина з політиками відносилася саме до «як є».

«Свобода слова Савіка Шустера» («Україна»), 9 квітня

Минулого тижня ми жалілися на те, що «Свобода слова» із Шустером дуже поверхнево розглянула санкції РНБО проти «контрабандистів»: уся тема звелася до короткої перепалки Олега Ляшка та Олексія Данілова. Що ж, у новому ефірі Савік Шустер сповна компенсував цю неприємність. Тепер на санкції виділили півтори години, а «радикала» Ляшка у студії замінили значно ґрунтовніші критики.

У шоу взяли участь: Руслан Стефанчук, перший заступник Голови Верховної Ради України. Олександр Корнієнко, голова партії «Слуга народу». Юлія Тимошенко, лідер партії ВО «Батьківщина». Олексій Гончаренко, народний депутат, «Європейська солідарність», член Комітету ВР України з питань бюджету. Михеїл Саакашвілі, голова Виконавчого комітету реформ, президент Грузії (2004–2013). Тимофій Милованов, позаштатний радник керівника Офісу президента, президент Київської школи економіки. Олександр Данилюк, секретар РНБО (травень — жовтень 2019 року), міністр фінансів України (2016–2018). Максим Нефьодов, голова Державної митної служби (2019–2020). Віктор Трепак, перший заступник голови СБУ (2015–2016), начальник ГУ по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ (2015–2016). Орест Фірманюк, бізнесмен у сфері міжнародної логістики. Загалом 10 гостей (дев’ять чоловіків та одна жінка).

У студії «Свободи слова» домінувала якщо не критика, то принаймні пересторога з приводу дій РНБО. Навіть Михеїл Саакашвілі, який завжди публічно підтримує радикальні дії влади, цього разу виражав занепокоєння. Він сказав, що «шаг впринципе в правильном направлении», але важливо не «попасть в штангу», щоб не дискредитувати інші важливі рішення. Крім того, експрезидента Грузії дивувало, чому у списку контрабандистів не вистачає багатьох людей. Про яких він, звісно, детально розповів.

Олександр Данилюк називав санкції піаром і казав, що контрабандистам вигідний поділ ринку. Олексій Гончаренко згадував про буцімто контрабандистів, пов’язаних зі «Слугою народу». Юлія Тимошенко цікавилася, а де кримінальні справи? На щастя, все не звелося до суто політичних розбірок. Адже Савік Шустер також процитував заяву Харківської правозахисної групи про те, що в діях РНБО є ознаки узурпації влади. І включив у студію Євгенія Захарова, директора ХПГ, який пояснив, що президент фактично привласнив функції суду. Крім того, на думку правозахисника, те, що в Україні постійно керуються політичною доцільністю та нехтують правом, — це одна з причин наших негараздів. Пан Євгеній не отримав багато часу, але дзвіночок щодо узурпації влади в загальнонаціональному ефірі пролунав.

Найцікавіше, що «Свобода слова» збалансувала думки не лише в розрізі дій РНБО. А й принаймні частково в розрізі вини «контрабандистів» — на відео включенні в ефірі перебував один із фігурантів підсанкційного списку. Орест Фірманюк, зрозуміло, заперечив усі звинувачення. Сказав, що за шість років роботи проти нього не було жодної кримінальної справи, його не викликали на допити та не влаштовували обшуки. Крім того, чоловік жалівся, що його ділову репутацію знищили, й підозрював, що правоохоронці будуть намагатися виправдати вже прийняте рішення. З іншого боку, присутність Фірманюка в ефірі провокувала нові закиди в його бік, зокрема, від Михеїла Саакашвілі. Будучи на відео включенні, звинувачений не міг рівноцінно на них відповісти.

Представники влади тим часом підтримували дії РНБО. Данило Гетманцев називав рішення «сигналом суспільству». Олексій Резников пояснював, що санкції можна накладати не лише за тероризм, а за «загрози національній безпеці» взагалі. Та стверджував, що частина контрабандистів зі списку возить сигарети з окупованих територій, тобто, «живить тероризм».

Окремо варто виділити виступ біля трибуни Юлії Тимошенко. Її монолог на каналі Ріната Ахметов тривав майже десять хвилин і стосувався здебільшого піару на досягненнях та пропозицій, які, за словами Данила Гетманцева, вже працюють.

Далі шоу підняло ще дві короткі теми: російської агресії та закону про референдум. І під час обох Савіку Шустеру не подобався підхід Олексія Гончаренка. Депутат «ЄС» доволі довго та відносно конструктивно (наскільки це може Гончаренко) давав владі поради щодо захисту України, але в кінці все одно підкинув шпильку про поїздку Зеленського в Катар. Ведучий це помітив: «Вот обязательно, ложка дегтя, без этого нельзя? Какая это оппозиция. Нет, это ерничество, это не оппозиция. Катар при чем?» Вдруге Шустер роздратувався, коли Гончаренко закликав бути обережними з референдумами. Дійшло до того, що модератор назвав «ЄС» «якобы оппозицией». Ведучий «Свободи слова» й раніше недолюблював людей Порошенка. Згадавши Артура Герасимова, його навіть можна зрозуміти. Але в цьому випадку ситуація виглядала дещо дивно та грубо. Після десятихвилинного монологу Тимошенко (не кажучи про попередні ефіри) Савік Шустер точно не може претендувати на журналістську гостроту. Тож подібний негатив виглядав порушенням балансу.

В інший час Олексій Резніков спростовував російську дезінформацію. А Руслан Стефанчук та Юлія Тимошенка сперечалися про вимоги до референдуму.

«П’ятниця. Вечір» («Наш»), 9 квітня

Телеканал «Наш» — це діра, з якої російська пропаганда витікає в українську дійсність. І коли в Кремля стається загострення, через «Наш» проривається особливо відбірний контент. Заяви про те, що Україна не вміла розпоряджатися Кримом, брехня про симетричну відповідь Росії на наші дії, кулсторі про США, які «пестять» активістів. Частину цієї ахінеї намагалися зупинити проукраїнські гості. Але за п’ять годин глядачі все одно поглинули величезну дозу отрути.

В інформаційному посольстві Росії зібралися: Євгеній Мураєв, власник каналу «Наш». Олена Лукаш, міністерка юстиції Януковича. Нестор Шуфрич, народний депутат України, «Опозиційна платформа — За життя». Олексій Жмеренецький, Юлія Гришина, Юрій Камельчук, Євгеній Шевченко, народні депутати, «Слуга народу». Олексій Кучеренко, народний депутат України, ВО «Батьківщина». Антон Поляков, народний депутат України, група «За майбутнє». Денис Казанський, член української делегації в ТКГ. Сергій Хлань, колишній народний депутат від Блоку Петра Порошенка. Андрій Рева, ексміністр соціальної політики. Олена Бондаренко, ексрегіоналка. Дмитро Вовнянко, публіцист. Олександр Лазарєв та Михайло Чаплига, політичні коментатори. Загалом 16 гостей (13 чоловіків і три жінки).

Дебютною гостею вечора стала Олена Лукаш і російської дезінформації в самому лише її виступі цілком вистачило б для цілого токшоу. Головним завданням пропагандистки стало відбілити Росію та перекласти провину за загострення війни на Україну. Хоча насправді вона взагалі не вірила в загострення й натомість розповідала про відчуття декоративності. На думку Лукаш, Зеленський просто захотів уваги й тому ганяв військову техніку туди сюди. А от Росія у відповідь вирішила показати, що це не жарти, й зупинити нестабільного президента України. Так, це безумство прозвучало не в ефірі якогось «КримНашNews», а на українському телеканалі. Поплічниця Януковича повторила позицію Кремля про загрозу для Росії і замовчала реальний зміст ескалації.  Українських військових, яких почали частіше вбивати.

Далі було тільки гірше. Лукаш згадувала фейки про вбитих дітей та пенсіонерів. Принижувала Україну, кажучи, що Меркель та Макрон не дзвонять «дитятко приструнить». Ще більше вигороджувала Росію, стверджуючи, що війна вигідна тільки США. Америка, очевидно, настільки могутня, що може дистанційно рухати російську техніку. Захищала Путіна, пояснюючи, що його небажання говорити із Зеленським — це дзеркальна відповідь на попередні заяви самого Зеленського. Щоб ви розуміли, Лукаш настільки явно повторювала позиції Росії, що це не обережно підмітила навіть ведуча. Після чергової фрази про те, що Україна не виконала жодних домовленостей, Анна Степанець додала: «Ну, так і кажуть у Кремлі. Вони ж так і кажуть».

Годинна розмова з Лукаш виявилася перенасичена безумствами. Були й обурення щодо «отрицания великого подвига и великой славы Победы»; і якісь натяки на фізичний стан Зеленського; і фрази про колонію, яка готує намісників; і звинувачення медичних чиновників у геноциді; і просто дезінформація про відмову Африки від AstraZeneca. Насправді африканські країни з логістичних причин отримають її через програму Covax, а власні зусилля поки спрямують на інші засоби. Лукаш настільки активно демонізувала ситуацію «на Украине», що ведучим майже не лишилося роботи. Макс Назаров хіба заявив, що «Сполучені Штати пестять нашу молодь».

Канал «Наш» змушують поширювати російську пропаганду під дулом

Зі збільшенням кількості гостей в ефірі лише зросла кількість дезінформації. А головним її поширювачем став Євгеній Мураєв. Власні ведучі не лише давали йому говорити найчастіше та найдовше, хазяїн каналу ще й просив їх себе не перебивати: «Сбился, на самом деле [...] Больше так не делайте, пожалуйста». Зрозуміло, що інші гості подібної привілегії не мали.

Мураєв брехав, що Росія своєю армією симетрично відповіла на кадри з переміщенням української техніки. Виправдовував агресію Путіна та одночасно подавав події так, наче зараз Кремль не причетний до війни: «Если они сейчас каким-то образом не вмешаются в ситуацию на Донбассе, об них будут вытирать ноги». Виправдовував окупацію Криму, мовляв, Україна відмовилася від позаблоковості та нейтральності. Перекладав на нашу державу відповідальність за початок війни на сході. Крім того, колишній політик озвучував стандартну дезу, яку, таке враження, цього тижня роздали всім другорядним пропагандистам. Про те, що війна вигідна США, влада відволікає війною увагу, і про «цветную революцию на Украине». Серйозно, що не так із «Нашим»? До колабораціонізму ми вже якось звикли, але «на Украине», знову?

Окремо варто виділити два перли Мураєва. По-перше, ще одне його пояснення анексії Криму: «Чтобы там не было НАТО в Крыму, они забрали. Мы не умеем распоряжаться. Мы нарушаем свои обязательства. Это их не оправдывает, они аннексировали нашу территорию». Та ні, це якраз типове виправдання Росії з перекладанням провини на Україну. Просто раніше ніхто не додумувався казати, що суверенна держава якось неправильно «распоряжалась» власною частиною. По-друге, в Мураєва був контраргумент проти вступу в НАТО та ЄС: «Кто входит в НАТО и Европейский Союз. Я вам скажу, кто. Большинство стран европейских, которые воевали на стороне гитлеровской коалиции и убили 8 миллионов украинцев [...] Они наши братья?». Тут важко щось заперечити, адже від сміху пальці не потрапляють на клавіатуру.

Хочеш вступити в надійний союз? Запитай мене як

На жаль, російської дези вистачило не лише на Мураєва. Нестор Шуфрич поширював історії про сепаратистів на сході, які начебто надивилися на події на Майдані. Олена Бондаренко майже цитувала погрози Росії щодо вступу України в НАТО. Ексрегіоналка заявила, що, отримуючи Незалежність, наша держава обіцяла бути нейтральною, а отже «Те, кто на нынешний момент оспаривают нейтральный статус, по сути, ставят под угрозу существование нашего государства как отдельного независимого и суверенного». Ось для порівняння заява офіційної Росії цього ж дня: «Гіпотетичне отримання членства в Альянсі [...] може призвести до незворотних наслідків для української державності». Такі досвідчені колабораціоністи, а досі списують дослівно. Макс Назаров своєю чергою озвучив цікаве, як для начебто журналіста в незалежній державі, питання: «Українці не провокують. Вступ України в НАТО — це провокація для Росії?».

З іншого боку студії були присутні проукраїнські гості й вони, незважаючи на протидію ведучих, активно опиралися пропаганді. Особливо Денис Казанський, який і допитувався в Мураєва, як Україна могла спровокувати війну проти себе. І нагадував Олені Бондаренко, що хоч вона активно виступає проти США, в неї там навчається донька. І закидав опонентам абсурдну логіку, мовляв, вони звинувачують Україну в тому, що вона посміла мати власну політику. Найпалкіша дискусія виникла з приводу «провокації» Росії через вступ України в НАТО. Денис Казанський нагадав, що агресія відбулася, попри те, що до Альянсу Україна так і не вступила. У відповідь проросійські діячі почали розповідати, що наша держава «угрожала вступить» і «все говорили про НАТО». Але найбільш конкретний приклад, який вони зуміли привести, — це виборчі гасла політиків. Хоча вибори відбулися за кілька місяців після анексії та початку АТО.

Від повного розколу студію рятувало лише протистояння «ЄС» та «Слуги народу». Їхні короткі дуелі на тупих заготовках відволікали увагу від реальної проблеми. То політики сперечалися про стосунки Медведчука з Порошенком. То Сергій Хлань просто розумів пропаганду від «ОПЗЖ», але закидав лицемірство «слугам народу». Макс Назаров ще дуже просив показати йому хоч одну вулицю Сталіна в Росії. Та їх 22 штуки.

Якщо ми раптом захочемо самі назвати якесь місце іменем Сталіна...

Друга половина ефіру за участі ведучих Володимира Полуєва та Анни Степанець була вже не такою насиченою. А значну частину роботи взяли на себе колишні та діючі «слуги народу».

Антон Поляков перекладав відповідальність за проблеми Нормандського формату на Україну, начебто домовленості не виконуються й тому Росія може не бачити причин для зустрічей. Також депутат Коломойського звинувачував президента Зеленського в тому, що від розмов про мир він перейшов до НАТО. Євгеній Шевченко говорив про терористичні утворення без жодних приставок та змальовував їх частково суб’єктними: «ДНРовцы будут провоцировать конфликт для того, чтобы Россия за них вступилась». А ще заявив, що це олігархи розвернули курс України на Захід.

Профільні спікери теж не лишалися осторонь. Михайло Чаплига казав, що це Демократична партія США «поджигает мир», та знову повторював свої теорії змови про відновлення ЗУНР. Олександр Лазарєв стверджував, що Україні потрібно рухатися до нейтрального статусу. Бути нейтральними до окупації своєї території?

Вимучений фінал цього п’ятигодинного дійства вже майже бився в гарячці. Євгеній Шевченко говорив про електронне декларування та боротьбу з корупцією як про залізання в чужі кишені. Юрій Камельчук розповідав теорії змови про біткоїн. Михайло Чаплига раптом дістав із кишені маленький поїзд.

Десь на початку всього цього, коли Олена Бондаренко поводила себе як загаражне бидло, «слуга народу» Юлія Гришина сказала: «Я говорила, что мы не будем ходить на токшоу на канал, где сидят и просто обижают и оскорбляют». Це добре, що у спікерів монобільшості починає прокидатися особиста гідність. Можливо, через це вони справді перестануть ходити на всілякі помийки. Але значно краще було б, якби політики помітили, як «Наш» ображає Україну. Бо хай як не старається Денис Казанський, а подібний напір дезінформації у спеціально спроектованому для цього ефірі не можна зупинити. Умови змагання просто нерівні. І краще залишити «Наш», аби без контрастних гостей він сколапсував так само, як сколапсували після санкцій канали Медведчука.

Токшоу, які не потрапили в моніторинг:

«Український формат» (рештки каналів Медведчука на ютубі), 7 квітня

Гості: Юрій Павленко та Нестор Шуфрич, народні депутати, «Опозиційна платформа — За життя». Анна Скороход, народна депутатка, «За майбутнє». Павло Розенко, ексвіцепрем'єр-міністр. Анатолій Матіос, ексголовний військовий прокурор. Олена Бондаренко, ексрегіоналка. Сергій Кравченко, Андрій Гнатуш, Олександр Лазарєв, Валентина Маркевич, Михайло Чаплига, Дмитро Марунич, політичні коментатори. Загалом 12 гостей (дев’ять чоловіків та одна жінка).

«Ехо України» (Прямий), 9 квітня

Гості: Ростислав Павленко, народний депутат, «Європейська солідарність». Олена Мошенець та Людмила Буймістер, народні депутатки, «Слуга народу». Юрій Гримчак, ексзаступник міністра тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. Ілля Пономарьов, депутат Держдуми Росії (2007–2016). Віктор Уколов, Віктор Таран, Яніна Соколовська, Карл Волох, політичні коментатори. Загалом дев’ять гостей (шестеро чоловіків і три жінки).