/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F64%2Fa0c9e60d114b251d4fe0ddff16d5aef4.jpg)
Німець врятував карпатських буйволів
Німець Мішель Якобі засмутився, коли йому здалося, що на екрані Україна постає некрасивою. Переживав, щоб у кадрі не було п'яних пастухів.Про це каже режисерка Ганна Ярошевич. Зняла фільм "Май далеко – май добре" про німецького еколога Мішеля Якобі, який приїхав в Україну понад 10 років тому. Оселився на Закарпатті, взявши на себе порятунок популяції карпатського буйвола.Прем'єра стрічки відбулася у національному конкурсі 18-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. Отримала приз імені Андрія Матросова від організаторів кіноогляду.Ганна Ярошевич представила картину в розмові з кінокритикинею і журналісткою Дарією Бадьйор.Як вирішили знімати кіно про Мішеля?– Усе почалося з інтерв'ю, яке зробив журналіст і письменник Богдан Логвиненко. Тоді ще не було його проєкту Ukraїner, але вже подорожував Україною, зустрічав цікавих людей, записував їхні історії на фейсбуці. Одну з таких я побачила. Тоді якраз закінчувала навчання у майстерні режисера Сергія Буковського. Шукала героя для дебютного повного метру, бо до цього знімала короткі.Прочитала пост про Мішеля і десь тиждень думала про нього. Не тільки в контексті кіно. Чомусь зачепила ця історія. Потім написала йому на імейл, що хочу познайомитися і, можливо, створити фільм. Ще точно не знала, чи вийде щось. Він дуже відкрито погодився, і ми з оператором Сергієм Кірєєвим поїхали на перші зйомки.Що вас зачепило в цій історії?– Те, що це була якась нетипова імміграція. Частіше їдуть зі сходу на захід у пошуках кращого життя. Мішель, маючи забезпечену родину в Німеччині – чомусь вирішив навпаки. Зупинився навіть не у столиці, а в маленькому селі. Цікаво було розібратися в його мотивах, чому саме Україна. Чим ваш герой займався в Німеччині? Бачимо якусь офісну роботу, що його знуджує.– Мішель за освітою взагалі еколог-лісник. Навчався десь на кордоні Німеччини та Франції. Після цього спочатку подорожував світом у пошуках якоїсь екомісії. Опинився в Україні. Коли повернувся на батьківщину, то працював у компанії батьків. Вони займалися великими перевезеннями по всій Європі.У чому конкретно полягала робота Мішеля – важко сказати. Приходив в офіс, розкладав якісь візитівки, комусь телефонував, щось перевіряв на складах. Мені здається, сам до кінця не розумів, чи має якусь посаду – просто щось робив для сімейної справи. Без економічної освіти, досвіду, зацікавлення.Можна сказати, що це історія про емансипацію з багатої родини. Людина відчувала себе зайвою, закутою в усталений вир життя сім'ї. Йде назад до природи – це його філософія. Прийшов до того, що буде розводити буйволів і рятувати їхню популяцію.– Створення фільму зайняло 5 років. Знімали три з перервою. Мішель спочатку жив в Україні, а потім відбувся цікавий поворот – зустрів дівчину в Німеччині і став мешкати у неї. У цей період десь рік ми не знімали, зробили паузу. Думали, що робити з матеріалом, відзнятим в Україні. Але підтримували з Мішелем зв'язок.Чи був ризик, що він там залишиться і покине цю історію з буйволами і Карпатами?– Був. Коли ми розмовляли по скайпу, він розповів про своє нове життя. Усе було зрозуміло й логічно, чому він переїхав до Німеччини. Але в мене залишилося враження, що він там не щасливий.Потім ми вирішили поїхати знімати в Німеччину. Мішель розказував, яка класна в нього дівчина, проводив екскурсію їхнім будинком. Але я відчувала, що він сумує за Україною, сумнівається, чи зробив правильний вибір. Не могла передбачити, чим це закінчиться. Але мала відчуття, що він там довго не затримається. Згодом наступив момент, коли їхні стосунки почали руйнуватися.За ці 5 років роботи щось змінилося в тому, про що має вийти стрічка?– Суттєво – ні. Але коли починали, я більше уявляла це як фільм-портрет. Навіть не була впевнена, що вийде повний метр. Що хтось буде годину дивитися лише на Мішеля і буйволів, яка б це не була чудова місія.Градус змінився, коли він зустрів дівчину в Німеччині й почав існувати поміж двох світів. Побачили контраст між країнами, сумніви в героя. Кіно стало не просто портретом, а історією про вибір, різні способи життя, свободу. Мені видається, що коли місце дії фільму – Карпати, є великий ризик скотитися у пасторальність, романтичність. Як собі дали з цим раду? Щоб красиві картинки і сільський колорит не переважили режисерського задуму?– Нам часто ставили це питання на пітчингах і тренінгах. "А ви ж не будете показувати Україну романтичною і красивою, а Німеччину холодною і страшною?" По-перше, я намагалася залишатися об'єктивною. По-друге, якби знімали десь на вершечку Карпат, тільки влітку або взимку, то виглядало б ідеально. Але ми фіксували реальність, де є різні моменти.Ба більше, Мішель засмутився після перегляду. Йому здалося, що на екрані Україна постає некрасивою. Наприклад, буйволи стоять у багнюці. Він бачить тільки прекрасне. В його уяві ці тварини, мабуть, десь на газоні чи у повітрі. Також переживав, щоб у кадрі не було нетверезих людей. А ми прагнули показати так, як є.В одному моменті було побоювання, що Мішель розчарується в усьому. Наприклад, коли один із його працівників напився і забув погодувати худобу.– У Мішеля насправді не було ніякої реакції. Коли зайшов і побачив цих п'яних пастухів, спочатку розлютився. За 5 хвилин розмовляв із буйволами й радів прекрасній погоді.Мішель бачить нашу країну неперевершеною. А ми хотіли передати його погляд, зобразити Україну очима Мішеля. Що у нього немає відрази, розчарування чи конфлікту з місцевими. Тільки цікавість і захоплення.Я думаю, що в порівнянні з життям у Німеччині проблеми тут для нього виглядають як пригода. А Україна – як країна вільних людей, які можуть і випити горілки на сніданок. Чи були якісь непорозуміння з героєм?– У нас була складна остання зйомка. Це був кінець зими, все виглядало не дуже красиво. Мішель тільки повернувся з Німеччини. Поки працював у батьків, його господарство трохи занепало. Зрозуміло, що в нього залишалися там пастухи, з якими постійно тримав зв'язок, перераховував кошти. Але все одно не було руки хазяїна.А тут якраз ми приїхали познімати. Причому він міг сказати типу "приїдьте за два тижні". Але він нас чекав. Коли побачив, які сцени потрапляють в об'єктив, почав переживати.Були моменти, коли ми приїжджали вранці, і Мішель пів дня казав, що це не треба знімати і це не знімайте. Ми зупинялися там у хостелі неподалік його дому. І я розуміла, що зняли за день десь 20 хвилин матеріалу, а більше просто ходили за Мішелем. Або вже кидали камери й копали самі сіно, аби хоч щось робити. На щастя, все дозняли.Що казали герою, коли він починав фактично цензурувати свій портрет?– В якийсь момент Мішель почав казати: "Ви вже так багато знімаєте, стільки років. Я не розумію, як буде виглядати це кіно і про що воно". Коли побачив робочий монтаж, у нас сталася складна розмова. Дві години через скайп намагалися переконати, чому ті чи інші сцени важливі. Пояснювали, чому кіно виглядає саме так. Але не збиралися щось міняти, бо хотіли бути об'єктивними. Говорили, що це життя – і нічого страшного немає в тому. Що це ж не ми приводили п'яних пастухів, і буйволів у багнюку не ставили. Не обов'язково візуально все має бути красиво, а за змістом.Вдалося переконати, що є свобода у художника?– Вдалося. Потім через місяць він писав: "Я передумав, давай щось там виріжемо". Я йому відповідала: "Давай ще раз поговоримо". Довго торгувалися. Мені хотілося і з ним залишитися в хороших стосунках, і щоб кіно вийшло. Як думаєте, чи вплинули ви особисто або присутність камери на якісь рішення Мішеля?– Думаю, так. Особливо коли ми приїхали знімати в Німеччину, як він жив із дівчиною та працював у батьків. Мені здається, тоді він побачив своє життя зі сторони. Зрозумів, наскільки воно нудне і не таке, як хотів би. Задумався і почав щось міняти.Як би ви оцінили його місце у спільноті в Карпатах?– Мішеля підтримують багато людей. Звертаються за порадою зі Львова та Києва - як врятувати корів, як організувати сироварню. Він знаменитість у своєму краї. Комунікабельний - веде фейсбук, має свій сайт. До нього приїжджають волонтери з інших країн.Одного разу вирішив усіх буйволів перегнати за традицією на полонину і там з ними все літо жити, доїти, робити сир. Ми з ним ішли 10 днів через усе Закарпаття в гори. Дорогою зустрічали багатьох людей, які виходили з домівок, гукали, запитували. Місцеві журналісти все це знімали, висвітлювали похід.Мішель зробив буйволів популярними. Каже: "Я їх уже врятував". Коли ми почали знімати, мав єдине й найбільше стадо - понад 35 голів. Нині його буйволи живуть у дикій природі в заповіднику Одеської області. Частина проводить літо в Долині нарцисів на Закарпатті. З'являються ферми, де можна купити продукцію з буйволиного молока.