Україна атакує

«Может, украинская власть имеет другой план [...] Развязать войну. Спровоцировать Россию. Спровоцировать эти территории», — це не цитата із сайта «ПутінIsLove», а роздуми у прямому ефірі діючого народного депутата від «ОПЗЖ» Рената Кузьміна. Доволі популярна позиція на україно-російських медіа останніми тижнями. Як і у випадку з фізичною загрозою Росії, інформаційна війна за останні вісім років ніколи не припинялася, проте зараз у ній почалося помітне загострення.

Зображення провокативного характеру

Надзавдання Росії — виставити Україну винною. Так само, як колись для російських та проросійських українських видань саме українська влада «здала Крим», «розв’язала братовбивчу війну» та «послала моряків у полон», сьогодні київський режим «провокує Росію». Механіка подібної заяви геніально проста: беремо українські дії у відповідь на загострення з боку агресора й забуваємо про агресора. Тобто ігноруємо роботу снайперів, дозвіл бойовикам частіше стріляти, убитих українських військових, яких стає значно більше. І натомість чотири рази за один ефір показуємо на вебканалі Медведчука відео з буцімто українськими танками, які прямують на фронт. Вуаля, оборона виглядає як агресія.

Причому пропагандисти не сподіваються, що глядач сам дійде до висновків про ескалацію з боку Києва. Ілля Кива звинувачує Україну прямо: «Системно идет и ведется работа по усугублению и обострению боевых действий на Донбассе».

Подібна дезінформація — це перша хвиля сучасного наступу. Облаштування позицій, із яких далі можна надавати інформаційну підтримку чому завгодно. Росія зібрала біля українського кордону рекордну кількість техніки? Якщо вірити Євгенію Мураєву на каналі «Наш», то це просто симетрична відповідь Путіна на відео з нашою технікою. Ну, знаєте, найбільше переміщення військ із часів Другої світової — це симетрична відповідь на телефонний відеозапис.

До основного посилу про «загострення» з боку Києва, як до потужного локомотиву, пропагандисти чіпляють дрібніші маніпуляції. Стандартну політичну: влада довела Україну до такого стану, що змушена відволікати увагу війною. Стандартну опозиційну: влада хоче ввести воєнний стан, аби репресувати опозицію. Стандартну соросівську: на замовлення американців, Україна виступає «занозой в боку Российской Федерации». Це реальна цитата Олега Волошина, нардепа «ОПЗЖ».

При цьому найцікавіше, якою неймовірною кількістю способів, якщо вірити прокремлівським ЗМІ, наша держава продовжує та загострює війну. От блогерка Діана Панченко пов’язувала згасання надій на мир із санкціями проти Медведчука. Нестор Шуфрич пов’язував відмову Кремля підтримати перемир’я з постановою Верховної Ради щодо «російсько-українського збройного конфлікту». Ренату Кузьміну не подобалося, що Україна назвала терористів «терористами» та відмовляється вести з ними перемовини. Олена Лукаш доводила, що небажання Путіна говорити із Зеленським — це дзеркальна відповідь на попередні заяви самого Зеленського. Якийсь житель окупованих територій на каналі «Наш» жалівся, що поки в Києві є проспекти Шухевича та Бандери, йому там робити немає чого. Проросійські медіа масово поширювали фейк про буцімто вбитого дроном ЗСУ хлопчика. Пропагандист Макс Назаров запитував: «Українці не провокують. Вступ України в НАТО — це провокація для Росії?».

Зрозуміло, що на фоні такої «ескалації» Кремлю, мовляв, нічого не лишається, крім спроб убезпечити себе. Принаймні, якось так трактує російські дії Олена Лукаш. Михайло Чаплига пояснює, що Україна «бігає з пластмасовим пістолетиком» та «дипломатично вирішувати нічого не хоче», тому їй відповідають танками. Паралельно пропагандисти завжди наголошують, що самій Росії війна не вигідна та не потрібна. Знову ж ігноруючи всі вбивства, техніку та, власне, путінську агресію, яка й так триває. Інколи відмежування «России» від «конфликта на Донбассе» набуває комічних форм: «Если кто-то на Западе полагает, что в случае серьёзной разморозки конфликта на Донбассе Россия останется в стороне, пусть таких иллюзий у них не будет», — Олег Волошин. Ага, нехай ніхто не сподівається, що у випадку вбивства вбивця лишиться осторонь.

І все ж найстрашніше слово, яким розкидаються дезінформатори, — це провокація. Casus belli, причина для війни. Російсько-українські медіа поки не намагаються зліпити таку з якоїсь конкретної події. Але активно готують глядачів до того, що провокація станеться. І вже навіть призначили винного — США. На каналі Медведчука та «Нашому» все частіше можна почути позицію, що війна в Україні насправді не вигідна ні Україні, ні Росії, ні окупованим територіям (їх пропагандисти намагаються наділити суб’єктністю). Але буцімто вигідна Штатам у їхній вічній геополітичній грі. Подібну теорію змови про «горячих голов на Западе» поширював Олег Волошин. Про такі ж дії української «колониальной администрации» міркував Ренат Кузьмін: «Развязать войну. Спровоцировать Россию. Спровоцировать эти территории на какие-то активные действия».

Якщо Путіну завтра захочеться організувати масове вбивство росіян об Україну, то кум із колегами вже підготували для нього позиції. Але насправді користь від цієї кампанії Росія може отримати й без фізичного нападу.

Сила страху

Росія готується до нового наступу дуже очевидно. Справа не лише в зашкальній кількості військ на кордонах з Україною, а й у супровідних діях: активізації пропагандистів, прямих погрозах із боку Кремля, якійсь дуже явній діяльності в Донецьку до дня промови Путіна. Разом зі збільшенням кількості загиблих на фронті це сприяє залякуванню українців та тиску на владу. У широкому значенні, Росія та її інформаційні сателіти займаються тероризмом. Українські російські медіа вигадують, підсилюють та поширюють страхи.

Пропагандисти в українському ефірі неприкрито брязкають російською зброєю. Як ексрегіоналка Олена Бондаренко на каналі «Наш»: «В некоторых видах оружия паритетных россиянам сейчас нет никого, даже американцев». Чи Олег Волошин на ютубі Медведчука: «Россия показала за счет введения в строй гиперзвуковых ракет и еще рада вооружений. Что даже без ядерного оружия Россия способна нанести уничтожающий удар по ключевым центрам управления Запада».

Бонусом до подібних заяв ідуть запевнення, що Україна в цій війні самотня й ніхто нам не допоможе. Деякі унікуми, зокрема Ганна Герман, узагалі стверджують, що Росія та США скоро знайдуть компроміс і розріжуть нашу державу. У реальності, щоправда, Штати поки висилають кремлівських дипломатів.

Подібна картина, в якій російська армія близька та всемогутня, а Україна самотня у своїй біді, потрібна Путіну для політичного тиску. Нескінченний список вимог Кремля ви знаєте: вода в Крим (в Алушті вона вже буде 5 годин на день), перемовини з російськими маріонетками з ОРДЛО, «правильнее» ставлення до «языка» та історичної пам’яті, газ, вакцини, санкції. А також вибори на окупованих територіях на російських умовах. Нестор Шуфрич із «ОПЗЖ» якраз запропонував ідею: фактично провести вибори під контролем Росії, а, якщо вони не відповідатимуть стандартам, то просто їх не визнавати. Ви ж вірите, що Медведчук, раптом що, помітить очевидні злочини кума й не буде потім сім років їх виправдовувати?

Ще одна сфера, в якій Росія здійснює очевидний тиск, — це зовнішня політика. Пропагандисти навіть не соромляться цього визнавати. Ексрегіоналка Олена Бондаренко на «Нашому» 9 квітня погрожувала: «Те, кто на нынешний момент оспаривают нейтральный статус, по сути, ставят под угрозу существование нашего государства как отдельного независимого и суверенного». Цього ж дня таку саму заяву зробили в МЗС Росії: «Гіпотетичне отримання членства в Альянсі [...] може призвести до незворотних наслідків для української державності».

Окремо варто виділити інформаційний тиск на українську оборону. Пропагандисти відлякують владу від будь-яких кроків до самозахисту, подаючи їх як прояви агресії та спроби провокації. Євгеній Мураєв на «Нашому» фактично закликав не везти на фронт техніку. На каналі Медведчука демонізували законопроєкт про мобілізацію. Ренат Кузьмін виставляв провокацією ідею перенести перемовини ТКГ з контрольованого Росією Мінська.

Узагалі, страх — це дуже сильний інструмент. Він деморалізує захисників, мотивує емігрантів, відлякує інвесторів. Правда, на жаль чи на щастя, українців після семи років війни вже не так просто залякати.

***

Це навряд буде для когось новиною, але останні тридцять років Росія перебуває з Україною у своєрідній формі аб’юзивних стосунків. За допомогою енергетичного шантажу, культурного впливу, політичних хабарів, фізичної агресії, психологічного тиску Кремль намагається контролювати нашу державу. Робити все, аби Україна не могла залишити коло російське впливу. Наразі невідомо, чи перейде чергове загострення Путіна в новий наступ чи все завершиться погрозами. Але точно відомо, що аб’юзер не зупиниться, й наш єдиний вихід — це безповоротно піти. Настільки віддалитися від Росії у всіх можливих вимірах, аби вона втратила надію нас повернути. Аби пропагандисти втратили змогу подавати будь-які прояви нашої Незалежності як спроби «развязать войну», «спровоцировать Россию».