Обмін "люб'язностями": Париж як центр віртуального "нормандського формату"

Мир на Донбасі — єдина передвиборча обіцянка Володимира Зеленського, яка ще має шанс бути виконаною. Хоча і не так просто, як спочатку здавалося: зазирнути в очі Володимиру Путіну — і все!

Ситуація по Донбасу увійшла до переломної стадії: буде або стійке дипломатичне врегулювання (заморожування конфлікту — теж врегулювання), або все почне скочуватися до військової ескалації. Власне, прагненням уникнути ескалації й продиктована гіперактивність президента України.

У Парижі, по суті, відбувся віртуальний і розділений на етапи «нормандський формат»: спочатку Емманюель Макрон і Ангела Меркель переговорили з Володимиром Путіним, зокрема, й про Україну. Потім вони поспілкувалися з Володимиром Зеленським. А потім, мабуть, переказали підсумки паризьких переговорів Кремлю.

Ситуація по Донбасу увійшла в переломну стадію: буде або стійке дипломатичне врегулювання, або все почне скочуватися до військової ескалації

Така розділеність — наслідок демонстративного небажання Путіна говорити безпосередньо із Зеленським після давно назрілих рішень нашої РНБО щодо "головного кума України" Віктора Медведчука. На рішення законної влади суверенної країни Володимир Володимирович гніватися зволять…

Щодо мети зустрічей на вищому рівні сумнівів немає: це пошук варіанту, який би схилив Путіна до реального виконання чинних домовленостей. Але ось за підсумками практично жодної конкретики не послідувало.

Причина в тому, що ніяких проривних рішень в Парижі не було і бути не могло: там відбувався далеко не головний процес. Головне зараз - між Джозефом Байденом і Володимиром Путіним. Єдине, що знову спливло за підсумками Парижа — це «кластери Мінського процесу». Тут доречно роз'яснення.

Україна наполягає на пакетному, тобто, одночасному виконанні всіх положень «Мінська»: «особливий статус» Донбасу в Конституції України, амністія бойовиків, вибори на Донбасі повинні бути прив'язані до виведення всіх військ з Донбасу і повернення нам контролю над держкордоном. Росія ж нав'язує послідовне виконання, при якому ми проведемо всі вкрай важкі рішення, що від нас хочуть, і тоді Росія почне думати, коли вона піде з Донбасу — через місяці. Або через роки. Або через десятиліття. І чи піде взагалі — з Придністров'я так досі й не пішла.

За цим пунктом компроміс, слава Богу, виявився недосяжним. Тому досвідчені європейці придумали розкласти всі рішення "Мінська" на якісь групи — "кластери", всередині яких дії відбуваються одночасно, але власне кластери слідують один за одним. Така хитра конструкція, на думку авторів, здатна обійти головну суперечність: що раніше — роззброєння бойовиків і відхід російських військових і потім вибори на Донбасі, або ж ці вибори пройдуть під дулами автоматів, як «референдум» у Криму. З подібним результатом.

Жодних проривних рішень в Парижі не було і бути не могло. Головне зараз - між Джозефом Байденом і Володимиром Путіним. Єдине, що знову спливло за підсумками Парижа - це "кластери Мінського процесу"

Необхідно підкреслити, що з цього питання європейські лідери ближче до позиції України, ніж Росії. І посередник місія ОБСЄ — теж ближче до нас.

А Росія знову проти, причому, пропонує всі ключові питання, включаючи "особливий статус" в Конституції та скасування низки українських законів, зокрема, "Закону про мову", погоджувати (!) із самопроголошеною владою невизнаних республік. Які без дозволу Москви навіть по нужді відлучитися бояться.

У Парижі Зеленський спробував форсувати ситуацію, акцентуючи на тому, що російські полчища — біля нашого кордону, Україні загрожує кривава бійня, яка неминуче зачепить і Європу, тому треба терміново інтегрувати Україну в ЄС і НАТО, що є єдиним реальним варіантом стримування агресії. Макрон з Меркель вислухали з розумінням і взяли паузу: ніби для консультацій, але насправді, щоб дочекатися ясності щодо діалогу Байден-Путін.

Як слід оцінювати візит президента Зеленського?

Це саме робоча зустріч, в рамках якої позиція України з 2014 року була заявлена найбільш чітко і по максимуму: або агресора будуть стримувати серйозно, або європейським бюргерам доведеться спостерігати криваві жахи війни не по ТБ десь в Сирії, а наживо, неподалік від їхніх будинків.

Як слід оцінювати візит президента Зеленського? Це саме робоча зустріч, в рамках якої позиція України з 2014 року була заявлена найбільш чітко і по максимуму

Зеленський з його майже SOS був почутий. Європейські лідери пішли винаходити черговий компроміс, що влаштовує Росію і не зовсім знищує Україну.

Штати притримали свої есмінці, але не стали притримувати санкції проти РФ, і ця позиція сильніша за європейську.

А Росія гне агресивну лінію: з Москви висланий консул України Олександр Сосонюк, до Криму додатково перекидаються понад 50 ударних літаків і 15 кораблів, зокрема, десантні.

Сподіватимемося, що українська влада нарешті дозріє до розуміння, що реальна обороноздатність — всередині України, в єдності суспільства та ефективній економіці.