Краще збрехати, що в Україні не знімають фільми жахів, ніж показувати їх

Через відродження популярності фолкгорорів, у США та Великій Британії перевипустять в blu-ray екранізацію Миколи Гоголя "Вій". Фільм 1967-го зняли на студії "Мосфільм".Також 2020-го в Бразилії зняли серіал "Бездушні" за слов'янською міфологією. Йдеться про місто, яке населяє українська діаспора, та відбуваються містичні події. Серед саундтреків - "Розпрягайте, хлопці, коні" та "Плине кача". У деяких кадрах можна помітити борщ та портрети Тараса Шевченка.Про фолкгорори та українські фільми жахів розповідає головний редактор платформи "Бабай" Дімка Ужасний.Чому відновилась популярність фолкгорорів?Сюжети, що відсилають до народних традицій та окультизму, й так були присутні в культових горорах минулого століття. Наприклад – "Плетений чоловік" 1973 року. За сюжетом, жителі острову поклоняються старим богам, практикують ритуали кельтського язичництва. Дехто називає цей фільм "Громадянином Кейном" у світі горорів. Також згадується "Відьма з Блер" 1999 року, хоч відьму у стрічці ми так і не побачимо. Фільм без спецефектів, косить під аматорську зйомку студентського проєкту. Якщо брати зовсім широко – фолкгорором можна назвати будь-який "вампірський" фільм, бо вовкулаки, демони, привиди тощо - родом з народних вірувань. Проте, якщо йдеться про окремий піджанр, то можна за відправну точку взяти тему протистояння цивілізації та певної групи людей, котрі дотримуються традицій, вірувань, поклоняються якомусь божеству чи навіть кільком.Можливо, останні роки здаються комфортними для фолк-мотивів, бо глядачі трохи переситилися слешерами та екранізаціями відомих творів. Фільми "Сонцестояння" та "Відьма" стали свіжим поглядом на жахи, особливо зважаючи на деякі принципово нові прийоми. Дехто називає це постгорором. У них грають на нервах глядача не спецефектами та масовими смертями, а психологією власних страхів. Будується на особистих відчуттях, а не умовних маньяках та монстрах.Які фільми в цьому піджанрі є найбільш знаковими?У цього жанру вже є своя класика - "Плетений чоловік" та ремейк з Ніколасом Кейджем, "Кров на кігтях Сатани" 1971-го, "Таємниче село" та "Діти кукурудзи" за Стівеном Кінґом. Божество хоч і вигадане автором, але чудово лягає в парадигму фолкгорорів.У постгорорах грають на нервах глядача не спецефектами та масовими смертями, а психологією власних страхів. Будується на особистих відчуттях, а не умовних маньяках та монстрахДо жанру значно доклався режисер Арі Астер. Спочатку зняв "Спадковість" про окультизм в американському штаті Юта, потім - "Сонцестояння" про шведських язичників. В обох є тема понівечених людських облич та нездорових стосунків. Важливим для фолкгорорів є "Відьма" 2015-го. Обіграв кліше жанру та стереотипи про пуритан Нової Англії. Певною мірою відкрив світу актрису Аню Тейлор-Джой.Найтитулованішим фолкгорором можна назвати "Маяк" Роберта Еґґерса. Переміг на Каннському кінофестивалі, номінували на "Оскар". Це чорно-біла адаптація оповідання Едґара По. Як шанувальник оригінальних стрічок Netflix, обов'язково згадаю "Апостол" та "Ритуал". Останній, знову ж таки, про містику шведського лісу та жорстоких скандинавських богів. Зняли за книгою англійця Адама Невілла, якого досі вперто ігнорують українські видавці.Останні роки здаються комфортними для фолк-мотивів, бо глядачі трохи переситилися слешерами та екранізаціями відомих творівЯкщо казати про серіали – рекомендую "Мертву зону", яка нагадує суміш "Твін Піксу" та "Сосен" Блейка Крауча, але виглядає оригінально. Не плутати з Кінґівським твором, мається на увазі французько-бельгійська екранізація.Прихильникам жахів усі ці стрічки знайомі. Для таких раджу корейський "Вереск", азійську антологію "Фольклор" від HBO, творців "Гри престолів". Від Netflix - серіали "Еквінокс" та "Маріанна" - той самий про симпатичну відьму.Як ставитесь до "Вія" 1967-го та його перевипуску?Цікаво, що ж там нового можна вдихнути у цю цілком самодостатню стрічку. Стосовно його художньої цінності, хотілося б виділити тільки один критерій. Так, цей фільм лякає. "Вій" в деяких моментах страшний навіть сьогодні. Це основний показник, котрий дає підстави світу зарахувати його до когорти культових стрічок. Це вже робили видання Indiewire та Bloody Disgusting. Хоч це не перша та не єдина екранізація. Був ще німий фільм 1909 року.Фільм радянський. Питання традиційно глибше – чий письменник Микола Гоголь. Хай етнічно він - українець, але писав російською, в державі, якої наразі також не існує. Він російсько-імперський, якщо казати точно. Бути йому інтернаціональним надбанням, від цього нікуди не подінешся. Однак важливо, що нас позбавляли можливості зробити гоголівську тематику повністю своєю. Поки в кінотеатрах гримів той самий "Вій", забороняли та цензурували "Пропалу грамоту". СРСР гальмував усе, що могло натякати на українську ідентичність, окрім рафінованої шароварщини. Твори, які возвеличують силу, бойовий дух, прагнення до самоідентифікації – заборонялися. Разом з тим, що заважало режисерам взятися за Гоголя вже за Незалежності? Досі поза увагою залишається один із сюжетно найсильніших його творів – повість "Страшна помста". Я навіть глянув би голлівудську екранізацію.Чи є все ж українські екранізації Гоголя?Я здивувався, глянувши список – трохи є "Вія", "Ніч перед Різдвом", відомі усім "Вечори на хуторі поблизу Диканьки", уже згадана "Пропала грамота". Що із цього – українські екранізації? Не пригадаю фільмів, знятих за творчістю Гоголя саме у незалежній Україні.Поки в кінотеатрах гримів той самий "Вій", забороняли та цензурували "Пропалу грамоту". СРСР гальмував усе, що могло натякати на українську ідентичність, окрім рафінованої шароварщиниРосіяни нещодавно вистрілили великобюджетним чи то серіалом, чи то трилогією, заснованою на кількох його творах. Але оцінювати мистецьку цінність цього проєкту я не беруся, бо орієнтація на дебілуваті невибагливі смаки глядачів – характерна риса кінематографу північних сусідів, незважаючи навіть на непогану місцями графіку та акторську гру.Згадав хіба що український мюзикл режисера Семена Горова, який і екранізацією "Вечорів…" назвати важко, ну і ці всі Кіркорови з Сердючками… Самі розумієте.Що заважало українським режисерам взятися за Гоголя вже за Незалежності?Взагалі, у СРСР гальмували розвиток жанру. Не сумніваюся, що є цілі дослідження на цю тему, але на мою скромну думку, совок просто не любив, аби народ розважався. А жанрові фільми, особливо горори – напевно позиціонувалися як "ідейно ворожі", гнилий вплив капіталістичних країн, котрі намагаються розбещувати свідомого радянського громадянина. Одна справа – наукова фантастика, де можна показати, як хлопчик потрапляє в світле майбутнє з піонерами на космольотах. Зовсім інше – використання містичних мотивів, що веде нас прямісінько в опіумне середовище зловісних попів.Чи є в України своя історія горорів?Українські кінороби доволі давно почали орати ниву горору, проте яких-небудь вдалих проєктів я не згадаю. Так, деякі назви нам знайомі – "Штольня", "Синевир", "Тіні незабутих предків", проте якби мій друг-іноземець запропонував глянути український горор, я би краще сказав, що у нас взагалі їх немає, аніж показав якусь із цих стрічок.Радянський "Вій" в деяких моментах страшний навіть сьогодніРазом з тим, оптимістичні новини останній час лунають з кінофестивалів. Наприклад, "Голем" українсько-ізраїльського виробництва отримав високі оцінки від The New York Times. За описом – чистий фолкгорор. Дія відбувається у Литві кінця XVII століття. Звинувачують в поширенні чуми невелике єврейське селище. Його поселенці викликають для захисту древніх духів та потойбічні сили. Також британське видання The People's Movies відзначило дві українські стрічки – "Сторонній" та "Пофарбоване пташеня". Непогані відгуки про "Браму" з Ірмою Вітовською про сім'ю, що живе у зоні відчуження.Як не дивно, у 1990-х перші кроки українського горору були зроблені в анімації. Наприклад, "Клініка" 1993-го іронічно та з елементами чорного гумору розповідає про кризу у вітчизняній медицині. Там є гарний звуковий ряд та харизматичні герої. Цей мультфільм робився спеціально для показів за кордоном, мав там непогану популярність, і навіть досі його фрагменти інколи використовують. Потім був "День народження Юлії" студії "УкрАнімаФільм". Це сумна та химерна історія про дівчину, чию душу вкрали потойбічні сили. Ці два мультфільми є цілком актуальними і зараз, заслуговують на рімейк."Голем" українсько-ізраїльського виробництва отримав високі оцінки від The New York TimesФільми теж подекуди з'являлися. Одним з перших можна назвати містичну комедію "Відьма" за мотивами повісті Григорія Квітки-Основ'яненка "Конотопська відьма". Знімалися Богдан Бенюк та Марія Капніст. Особливо варто зупинитися на фільмі "Ну, ти й відьма", який не має відношення до попереднього, бо знятий за оповіданнями Джеймса Едвіна Ганна. Це містична історія кохання, з чудовою акторською грою, легким сюжетом та атмосферою початку 1990-х. Є як у чорно-білій, так і в кольоровій версіях. Теж, сподіваюсь, отримає перезапуск.Британське видання The People's Movies відзначило дві українські стрічки – "Сторонній" та "Пофарбоване пташеня". Непогані відгуки про "Браму" з Ірмою Вітовською1990-ті стали періодом експериментів. Попри економічні потрясіння, робили цікавий контент. Не завжди якісний, та все ж самобутній. Але в 2000-ті глибоко пустив коріння російський продукт. Часто низькоякісний, дешевий, та масовий. Горори, та й взагалі фільми, переважно створювалися в копродукції з Росією. Наприклад, "Позаземний" та знову ж таки "Вій" 2014-го. Отримав негативні відгуки з боку критиків та глядачів, хоча візуально виглядає досить непогано. "Синевир" подавався як перший український горор-фільм у 3D. Але все зіпсували безкінечна біганина лісом з криками "Ау-ау", тупі діалоги та російська озвучка, що, м'яко кажучи, дивно виглядає на фоні Карпат.Проблеми українського горору не відрізняються від проблем українського кінематографу загалом: мала кількість кінотеатрів, слабка рекламна підтримка, вкрай обмежені бюджети. Але з кожним роком, хоч і повільно, ми рухаємось до значно вищого та якіснішого рівня. Як ставитеся до горор-серіалу "Бездушні", який зняли в Бразилії про українців?Ще не переглянув повністю, але відгуки чув позитивні, особливо що стосується реакції на "Бездушних" з боку росіян. Зацікавила фольк-складова, ще й заснована на слов'янських віруваннях. Ну і хлопчик з постеру, котрий об'ївся борщем і пильно придивляється до тебе – це п'ять балів.Які українські класичні чи сучасні сюжети підійшли би для сценарію фольк-горору?Сила-силенна творів заслуговує екранізацій. Українська готика – це дуже потужний пласт літератури, і хай навіть завдяки радянській репресивній машині ми маємо великий пробіл і когорту знищених авторів, усе одно надбання доволі значне."Синевир" подавався як перший український горор-фільм у 3D. Але все зіпсували безкінечна біганина лісом, тупі діалоги та російська озвучка, яка дивно виглядає на фоні КарпатЗ класики вже згадували "Страшну помсту" Гоголя, можна заново адаптувати "Конотопську відьму" Квітки-Основ'яненка, також варті уваги "Мертвецький Великдень", "Спалення упирів у Нагуєвичах" Івана Франка.Якщо з антологій – у нас прекрасні збірки казок, кожна друга з яких проситься на екран. Це "Залізноноса баба" , "Ох", "Шовкова держава" з "З живого джерела". Та того ж "Івасика-Телесика" зняти в антуражі фільму жахів – історія вийде потужніша за "Гензель і Ґретель".Досі поза увагою один із найсильніших творів Гоголя – повість "Страшна помста". Навіть глянув би голлівудську екранізаціюЗ сучасників я би глянув "Білий попіл" та "Я бачу, вас цікавить пітьма" Ілларіона Павлюка. Хоча остання книга заснована радше на грецькій міфології. Вартий уваги анімований "Кобзар 2015", "Песиголовець" Сашка Завари. Варто згадати "Бабая" Бориса Левандовського, виданого у 2005 - по суті, перший літературний горор незалежної України. Також є багато самвидавчих платформ, які розвивають горор-традицію в Україні. Це збірки від Бабая, Крамнички жахіть, Підвалу, СТОСу. З творів можна зняти цілу антологію короткометражних фільмів.Зняти "Івасика-Телесика" в антуражі фільму жахів – історія вийде потужніша за "Гензель і Ґретель"Фолкгорори - це піджанр фільмів жахів, дія яких частіше за все відбувається в лісі чи відірваному від цивілізації селі. Лякають давніми віруваннями - відьмами, жертвоприношенням тощо. Першу хвилю популярності набрав у 1960-1970-х, як висміювання руху гіпі.