Михайло Карпань: «Щойно на ринку з’явиться легальний україномовний продукт, піратські озвучки зникнуть»

75 / 25 % — це не тільки розподіл голосів між кандидатами на останніх президентських виборах. Саме так, за оцінкою відеоблогера, звукорежисера та диктора Михайла Карпаня, співвідносяться українські глядачі, які обирають дивитися кіно російською та українською. Звісно, в ситуації, коли доступні обидва варіанти, а таке трапляється далеко не завжди. Знайти актуальне кіно, серіали та мультфільми українською нелегко, а часто просто неможливо. Перекладають українською насамперед стрічки, які йдуть у прокат на широких екранах або закуповують для показу в телеефірі.

Для тих, хто прагне дивитись українською не лише те, що крутять у кіно й по телевізору, працюють такі люди, як Михайло Карпань і його колеги з творчої спільноти «Стругачка». Вони локалізували «Зоряні війни», «Ріка і Морті», «Дивні дива», «Мандалорця» й багато інших стрічок. Їхню працю оплачують жертводавці — збирають як на конкретні проєкти, так і на патреоні.

Те, що робить «Стругачка» та інші подібні студії, Михайло піратством не називає — каже, що попит на україномовний контент породжує пропозицію. Цей попит поки що не поспішають задовільнити стримінгові сервіси на зразок Netflix, хоча певний прогрес є. Проте українській неофіційній озвучці доводиться конкурувати не з легальним продуктом, а з російськими аналогами.

Михайло Карпань каже, що багато українців мріють озвучувати кіно й просяться спробувати. Однак без театральної освіти та великого досвіду в серйозний проєкт людину, скоріш за все, не візьмуть. Більше про свою професію, реалії українського ринку неофіційного дубляжу та озвучування, чекання на прихід легальних гравців на ринок Михайло розповів у розмові з «Детектором медіа».

— Михайле, як би ти охарактеризував стан українського дубляжу та озвучування?

— Є багато невеличких студій, є дві великі (або навіть одна), а конкуренції як такої на ринку немає. Кваліфікація перекладачів, акторів, режисерів — на дуже доброму рівні, й не дарма кажуть, що український дубляж гарний. Навіть російськомовні глядачі спокійно дивляться фільми українською. Але продукту замало: багато західних проєктів проходять повз нас і українською не перекладаються. Наприклад, Україна вийшла на Netflix, але процес дубляжу йде повільно. Поки що українською дубльовано два фільми і, здається, один серіал. Коли буде ще, невідомо — студія цього не анонсує й на запитання не відповідає. Більшість їхнього продукту навіть не має українських субтитрів. Тоді як російською дубльовано 70–80 % фільмів і серіалів. Те саме стосується Disney+ та інших — українці не можуть дивитись улюблені проєкти легально. Це проблема.

— Чи вплинула епідемія на вашу роботу?

— Вплинула дуже сильно. Малобюджетні проєкти повідпадали відразу, деякі робили вдома з домашніх мікрофонів — що в кого є, тим користувались. Адже через зупинку громадського транспорту під час локдауну люди навіть не могли дістатися до студії. Оплата однієї години озвучування менша, ніж дорога на таксі туди й назад. Та попри це нам удавалось випускати доволі багато матеріалу; навіть офіційні реклами іноді озвучували вдома.

— Звідки студії беруть гроші на озвучування?

— «Стругачка» отримує пожертви. Коли я починав співпрацювати зі «Стругачкою», моєю головною метою була практика. Для актора озвучування це важливо — без практики ти швидко деградуєш, втрачаєш форму. Тому я погоджувався працювати безкоштовно.

Для масштабніших проєктів на зразок «Дивних див» або «Мандалорця» шукають професійних акторів, яким потім треба заплатити. До того ж, треба оплачувати час на студії. Тоді студія оголошує бюджет, люди скидають гроші, і якщо сума назбирується, проєкту бути. Якщо ні, ми намагаємося скоротити бюджет або створюємо голосування за інший проєкт, у якому більше зацікавлених. Проєкти, які не всім потрібні, можуть розтягуватися на роки. Зараз удома разом зі своєю дівчиною я роблю безкоштовний серіал, бо в мене була перекладачка, яка потребувала практики. Серіал називається «Чим ми займаємося в тінях».

— Що приносить тобі основний дохід?

— Як диктор, я озвучую зараз онлайн-курс на Prometheus. Раніше часто займався кінодубляжем на «1+1» — працював два дні на тиждень і мав непогану зарплатню. В інших випадках, коли є замовлення, працюю на «Стругачці» на півставки звукорежисером, паралельно озвучуючи.

— Скільки часу потрібно, наприклад, на роботу над двогодинним фільмом?

— Якщо це озвучування, то близько чотирьох годин на сам процес і стільки ж на обробку. Якщо дубляж, то залежить від вимог замовника. У кінотеатральному дубляжі одного актора пишуть тиждень. А голос, що дублював Фредді Мерк’юрі в «Богемній рапсодії», записували цілий місяць.

— Матеріал, який ти озвучував, потрапляв до тебе з офіційних джерел?

— Ні, в більшості випадків ні.

— Отже, люди, які озвучують кіно українською, займаються піратством?

— Вони роблять це, бо немає офіційних пропозицій. Умовно кажучи, мультсеріал «Рік і Морті» не подивишся українською за гроші, тому поки є попит, є і пропозиція. Щойно на ринку з’явиться легальний продукт, піратські озвучки зникнуть. Не буде сенсу жертвувати на український переклад гроші, якщо за них можна купити передплату.

Я оформив преміум-передплату Netflix, подивився, що там немає навіть українських субтитрів. І в мене два варіанти: дивитися мовою оригіналу, якщо я добре знаю англійську, або обирати російську. Але який тоді сенс від того Netflix?

— Чи зростає в українських споживачів попит на фільми й серіали українською?

— Лише в окремої категорії. Хто звик дивитися російською, робить це й далі, бо перекладеного російською контенту набагато більше й він доступніший. У Росії система фінансування працює за рахунок реклами казино — вони роблять більше проєктів, щоби показувати більше реклами. В нас усе інакше, тому ми просимо пожертви.

Думаю, 70–75 % обирає російську. Із серіалами ситуація гірша: коли починаєш дивитися серіал в озвучці певної студії, потім навряд чи її зміниш. Хто почав дивитися російською, не змінює її, навіть якщо на певному сезоні з’являється українською. Навіть мої знайомі не дивляться наші матеріали, а на питання «чому?» відповідають «ну, тому шо мнє так удобнєє».

Чи обирає людина кіно українською, чи російською, як на мене, залежить від регіонів — в україномовних регіонах більше охочих дивитись українською. По-друге, від доступності. Якщо ти шукаєш, наприклад, «Гру престолів», гугл видасть десяток російських варіантів, і десь на одинадцятій позиції буде українська — та ще й на незрозумілому сайті.

Що робити? Просто дивитись українською мовою. Розповідати друзям, що є класні переклади. Як люди розповідали одне одному, який класний «Кураж Бамбей» чи «Кубик в кубе», так можна розповідати, репостити, рекомендувати українські проєкти.

— Домінування російської — це надовго?

— Думаю, доки не з’являться нормальні україномовні Disney+, Netflix, НВО Max, Apple+ та інші сервіси. Коли там буде українська озвучка й доступна локалізація, люди перейдуть на українську без жодних проблем. Треба, щоб західні компанії заходили на український ринок і працювали. Зараз кажуть, що вони не заходять через піратство, але думаю, що це маячня — вони просто ще не готові працювати з Україною.

— У деяких країнах іноземний контент не дублюють і не озвучують, а просто накладають субтитри. Україні таке не підходить?

— Мульфільми дублюються всюди. Фільми в деяких країнах субтитрують — наприклад, у Швеції. У нас це можна зробити, але це було би болісно. Ми занадто звикли до дубляжу. Люди, скоріш за все, перестануть ходити в кіно, й кінотеатри, які вже ледь дихають, будуть ще більше страждати.

Уявімо, що є два музичні сервіси з однаковою кількістю користувачів, але один безкоштовний, а другий платний. Щойно перший створить платну підписку, він втратить свою аудиторію, бо люди звикли користуватися ним як безкоштовним. Та сама ситуація з дубляжем. У країнах із субтитрами люди були зацікавлені в закордонному кіно із самого початку, тому вони й ходять у кінотеатри. В Україні ж усе почалося з озвучення, до того ж російського. Якщо прибрати дубляж, то люди просто перейдуть на перегляд фільмів онлайн у звичному форматі.

— Ви озвучували кіно російською?

— Дуже давно, але то були роботи за кордон, наприклад, у Казахстан. Відколи співпрацюю зі «Стругачкою», ми озвучуємо лише українською.

— А чи є сенс перекладати й озвучувати українською фільми, зняті російською? Не обов’язково виробництва Росії.

— Думаю, немає потреби — люди не будуть це дивитися. Ті, хто дивиться українською, рідко споживають російське кіно, й не робитимуть цього навіть із нашою озвучкою. Українською дивляться україноцентричні люди, налаштовані патріотично. Вони зазвичай погано ставляться до Росії та ігнорують російський продукт. А любителі російського кінематографу радше помруть, радше руку собі відріжуть, ніж дивитимуться українською, бо «нельзя портить язык Пушкина». Часто це люди, які ностальгують за Радянським Союзом.

— На яке кіно більший попит — на озвучену стару класику чи гучні новинки?

— Однозначно на новинки. Просувати старе кіно важко. Ми нещодавно зробили озвучення старого фільму. Його обрали глядачі, але зовсім мало дивилися. А от «Ліга справедливості» Зака Снайдера, що вийшла на американському стримінгу НВО Max (він в Україні теж не представлений), має вже близько 10 тисяч переглядів на одному з майданчиків.

— Одна з ваших популярних робіт — «Рік і Морті», але це мультсеріал для тинейджерів і дорослих. Чи робите ви дитячий контент?

— Батьки скаржаться, що замало контенту для дітей, але робити мульфільми важко. Озвучуєш те, що тобі самому нецікаво, — тексти на зразок: «Дивись! Це — пірамідка! Якого вона кольору?». Одного разу я озвучував «Три коти» і то лише за ініціативою батьків, які скинулися та замовили його. Загалом пожертви на дитячий мультфільм назбирати важко.

— У плані гри голосом цікавіше озвучувати мультфільми?

— Особливої різниці немає. На «Стругачку» часто пишуть: «Я завжди мріяв озвучувати мультики». А на прослуховуванні починають змінювати свої голоси типу під мультфільм. Але таке робиться для аудиторії від нуля до трьох, дорослі мультфільми так не озвучують. Вони озвучуються так само, як і кіно, рідко коли якимось спотвореним голосом.

— Справді добрий дубляж чи озвучування — це які?

— Це продукт від небайдужих людей, які горять своєю справою і прагнуть зробити щось цікаве — від перекладачів до режисерів. Є багато студій, які мають ресурсів на два фільми, а роблять десять. Люди там такі затуркані, що їм усе байдуже — чи вони роблять «Гру престолів», чи «Відчайдушних домогосподарок», чи турецький серіал. Записують чимшвидше, щоб отримати гроші. Тоді ми маємо прісний, дешевий продукт. Якщо ж команда постаралася, продумала переклад, зробила адаптацію, актори відчули інтонацію — озвучування може вийти цікавішим за дубляж.

— Чи треба, адаптуючи, підтягати продукт під український колорит?

— Це дуже класно. В нас був проєкт «Табу» — серіал із Томом Харді про вікторіанську Англію. Перекладач сказав, що хоче додати більше українських архаїчних слів, і вийшов класний стиль. Або, наприклад, у мультсеріалі «Рік і Морті» може бути якийсь потенційно незрозумілий жарт про американську лігу бейсболу 1964 року, який серед наших глядачів зрозуміє в найкращому випадку одна людина. Можна натомість пожартувати щось про «Динамо Київ» чи «Карпати Львів». Але якщо ми знаємо, що цей персонаж не може сказати подібне, то треба трохи заморочитися. Більш нейтрально, без прив’язки до локації, але щоб глядачі зрозуміли. Наприклад, якщо в нас є фільм про Ірландську республіканську армію, яка воює з британцями, то ми можемо ірландців у 20-х роках порівняти з воїнами УПА і додати якогось закарпатського акценту, а британцям російського. Тоді у людей буде правильна асоціація.

— А чи має текст потрапляти в губи актора?

— Це можна зробити, але не обов’язково. Озвучка має більше потрапляти в інтонацію, а не в губи, інакше на роботу витрачається забагато часу. А в нас зазвичай мало часу на роботу. Коли ми отримаємо новий продукт, його треба озвучити якомога швидше, бо в іншому випадку це зробить хтось інший (як правило, росіяни) й люди дивитимуться в них — ніхто не чекатиме.

— Важко відчувати свого персонажа на екрані та відтворювати його?

— Це радше робота режисера, а не актора. Саме він визначає акторський склад та обирає, хто кого буде озвучувати. Наскільки добре він знає типажі й тембри акторів, настільки влучним буде результат. Буває, коли не вистачає коштів і три актори озвучують один фільм. В мене був такий досвід під час роботи над російським фільмом «Вій». На озвучення я отримав, окрім молодих акторів, ще й Золотухіна та Назарова, а в мене вік не той, я не можу відтворити такі голоси. Цей проєкт вийшов на телебаченні і якість була, м’яко кажучи, не дуже. Кожен із нас тоді брав по чотири-п’ять персонажів. Часто така озвучка виходить одноманітною.

— Ви займаєтеся відтворення звукових ефектів?

— Ні. Хіба що, коли на екрані сцена з поцілунком, нам кажуть цілувати руку, або якщо грабіжник у масці, то прикрити ніс футболкою. Інші звуки записуються окремо. Коли виходить новий фільм, звукорежисер може брати частину звуків із якось кейсу, купленого в Голлівуді, а інші записуються на спеціальній студії. Є для цього окрема професія — фолі-артист. Синхронні шуми в кіно записуються в тон-ательє зі звуковими акторами.

— Що я маю зробити, щоби почати озвучувати фільми?

— Закінчити театральний інститут або мати акторський досвід. Я прослуховував багатьох людей, і в 90 % випадків це було марно. Навіть з освітою, але без досвіду навряд чи тебе візьмуть на якийсь проєкт. Зазвичай до кінця дня вже має бути готовий матеріал, а часу на навчання новачків немає. Набагато легше взяти актора, який уже вміє працювати.

Сам я не маю повноцінної акторської освіти, вчився на звукорежисера і просто режисера, але останню освіту так і не закінчив. Там була «сценічна мова», але без практики. Вже після університету в мене з’явилося хобі — озвучувати відео на ютубі. Далі працював із серіалами, працював над собою: відслуховував себе, намагався виправляти помилки. Просився на телевізійні дубляжі, й там давали поради. Та головне — це досвід. Що його більше, то краще виходить.