Буковинська художниця А. Фочук: Писанка – це бренд України

Нещодавно у чернівецькій «Studiotoobe» відбулася зустріч із буковинською художницею Анною Фочук, яка розповіла про створення авторських великодніх писанок, і те, де черпає натхнення для творчості.

«Якщо кожну писанку уважно розглядати, то можна знайти для себе щось особливе»

«Як художник люблю все робити власними руками, - розповідає пані Анна. - Писанки розпочала малювати досить давно. Якось у мене виникло бажання самостійно створити головний атрибут Великодня й освятити в церкві. Що для цього потрібно було? Звичайно, писачок. І зазвичай ми, усі майстри-початківці і ті, які дуже люблять народне мистецтво, йдемо на фестивалі та ярмарки. І одного разу ми завітали у наш чудовий, єдиний в Україні музей писанки, що у  Коломиї. Там відбувався щорічний фестиваль-ярмарок «Великодня писанка», де продавали чудові гуцульські писанки не тільки поважні майстри. Я, звичайно, не могла пройти повз і придбала декілька із зображенням красивих неземних птахів, улюблених мною коників і особливих оленів. Але раптом побачила дівчинку, яка стояла зі своїм кошиком власних філігранних писанок, які за кольорами відрізнялися від класичних. Це була Катруся. Вона розповіла, що навчається у Художній студії. А писанки пише і її бабуся, і мама. Тож я привезла її писанку додому і думаю, чому вона мене так захопила? Уважно роздивилася: зверху і знизу – зірочки у колі, а з боків – смужка, якою поважно крокують олені. Навіть є рік народження цієї писанки, 2008. Гадаю, зараз Катруся дуже вправна писанкарка. Власне, вона мене надихнула розписати безліч таких писанок. Єдине, що згодом змінила орнамент, щось додала, але залишила ті чарівні восьмигранні зірочки. Вони навіть схожі на рух сонечка, якщо повертати писанку. Отже, якщо кожну писанку уважно розглядати, то можна знайти для себе щось особливе».

У кожному символі писанки щось закодовано (життя, здоров’я, щастя, кохання…), і ця енергетика передається через малюнок

Писанки можуть бути настроєві

За словами художниці, у кожної писанкарки є чого повчитися, адже хтось перейняв досвід від бабусі, а іншим – ще від прабабусі діставалися сакральні символи, які дійшли до нас.

«Сучасні майстри, і я так само, експериментують, - каже А. Фочук. – Тому у мене з’являються незвичні настроєві писанки. Коли почитаю або подивлюся якусь дитячу книжечку, або взагалі для дитини пишу писанку, то зовсім інше зображаю, більш зрозумілі символи наношу. Квіточки – символи весни, і пташечки, які нам приносять цю весну. Ну і, звичайно, дерево життя може з’явитися також із пташечками. І ще я дуже полюбляю орнаменти з тваринами».

Надихають нові технології та взірці народних писанок

«Бачите, у моїй колекції дуже багато писанок, - демонструє п. Анна, - вони всі різні і кожен рік, десь за два тижні до Великодня, починаю їх писати. Але ідеї зображень виникають набагато раніше. До прикладу, надихнути можуть різноманітні малюнки у мережі, якісь новітні технології. А ще під рукою у мене завжди є ось такий альбом «1464 взірці українських народних писанок». Вважаю, що це найкраще зібрання, тут є фотографії писанок і їх можна розглядати безкінечно, особливо коли є натхнення, настрій, є якась ідея. Писанкарство - це така традиція, яка не вмирає. І писанка в Україні – це бренд, і кожен регіон має свої особливості в писанкарстві».

«Я ніколи не малюю писанки для когось, я пишу, як у мене йде душа»

Кожне куряче яйце, яке обирають для писанки, сприймає кольори по-своєму. Тому писанки виходять, навіть якщо їх фарбують однаковими фарбами, зовсім різні.

«Я ніколи не малюю писанки для когось, я пишу, як у мене йде душа, - розповідає художниця. - Подобається цей орнамент – його можу писати декілька разів і, тим більше, вони виходять зовсім різні. Щось вигадую, додаю якісь додаткові промінчики, додаткові кола, маленькі зірочки. А потім – коли вже у мене ось так лежить на столі ця вся краса, я вибираю – якій подрузі чи якому другу і що саме я подарую. Власне, цей процес несе таку енергетику, для кого ж я писала».

«Візьмете у руку писанку і захочете її покрутити – значить, це ваша писанка»

Анна Фочук переконує, коли розмальовуєш писанки, то в кожному символі щось закодовано: життя, здоров’я, щастя, кохання… І ця енергетика передається через малюнок.

«Адже невипадково, коли приходите на ярмарок, зупиняєтеся біля конкретної бабусі, яка продає свої писанки, - додає художниця. - Візьмете в руку писанку і захочете її покрутити – значить, це ваша писанка. Бо вам не вистачає саме цього символа, вам не вистачає цієї енергії».

Також А. Фочук впевнено заявила: «Вважаю, що подарунки і традиція розмальовування писанок має залишитися в Україні, це наше майбутнє».

Ольга ШУПЕНЯ

Наймолодшим писанкарям: Казка про писанку та лихого змія Пекуна

Ще з давніх-давен на українських землях панував чудовий звичай: кожного разу на Великдень збиралися дорослі та малі й до свята писанки малювали. Розмальовували яєчка різними кольорами, прикрашали чарівними візерунками… І так весело, радісно всім було: всі сміялися, жартували, та й діло корисне робили. Бо писанки людей ще й від нечистої сили захищали.

Мудрі люди розповідали, що у горах, у глибоких ярах, де не видно сонячного проміння, живе злий дух на ймення Пекун. Любив він землею гуляти та людям капостити. Особливо радів він, коли вдавалось когось на свій бік переманити. Багато хитрощів мав для такого діла змій: кого виглядом своїм лякав, кого за монети золоті купував.

Якось вийшов він людей для своїх темних справ збирати, аж раптом зустрів дівчинку. Вона писанку малювала, та так захопилась, що навіть не помітила лихого змія. Як тільки не намагався Пекун її увагу привернути, вже і чари свої лихі застосовував, нічого не вдавалось.

І тут вирішив він писанку вкрасти. Схопив яйце і чимдуж побіг до своєї схованки. Розплакалось дівча з того горя, а чудовиську – радість. Думав він, що би ще такого злого зробити, та й надумав ту писанку розбити. Кинув її до землі, та й почав її ногами трощити. Аж раптом перетворились шкарлупки на ланцюги та цвяхи, які й прикували злого Пекуна до скелі під землею.

Так і живе злий дух у темряві, світу не бачить. Та має 12 слуг, які слідкують за тим, як люди на землі живуть. А потім йдуть до змія та все йому розповідають. Якщо є між людьми суперечки і сварки, Пекун сміятись починає, радіти, а пута його слабшають. А як почує, що люди живуть у мирі та злагоді, писанки до свята готують, то ланцюги, якими він прикутий, міцнішають, а цвяхи глибше у камінь вгрузають. Плаче чудовисько, бо хто писанкарством займається та християнських заповідей дотримується, того чари лихі не беруть.

Міцнішатимуть ланцюги з кожним добрим вчинком та з кожною писанкою. Однак не варто втрачати пильності, бо Пекун і досі жде, коли люди на землі пересваряться та забудуть, як писанки малювати. Тоді запанує нечиста сила на землі.

P.S. Мораль цієї байки така: сійте добро, живіть у злагоді з іншими, не забувайте писанку до Великодня розмалювати, і житиметься нам всім тоді добре!