«Гордон на паличці». Бог маркетингу, король кринжу, улюбленець підлітків та пенсіонерів

Я люблю свою сестру-тинейджерку запитувати про різних українських олдскульних зірок. Часом можна отримати класну реакцію. Приміром, вона вважала, що Іво Бобул — це якийсь рокер на кшталт Джиммі Гендрикса. Ну що ж, для кожного покоління — свої кумири. Здавалося б.

Але одного разу сестра почала пачками слати мені пости і сторіз Дмитра Гордона, а також десятки мемів про нього. Виявилося, що він страшенно популярний не лише серед телевізійних глядачів 55+. Але й серед завсідників інсти й тіктоку 12+. І це потрапляння у дві абсолютно різні аудиторії вас не мусить особливо здивувати. Якщо ви, як і я, є шанувальниками маркетингових та промоційних талантів пана Дмитра.

Гордон — не журналіст. Така думка досить поширена. Йому закидають беззубі інтерв’ю, компліментарність яких особливо неприємна, коли гостями є хтось на кшталт Гіркіна чи Поклонської.

У народній пам’яті досі живі ворожки та піраміди на сторінках його газети «Бульвар». А ще багатьом людям не подобається, що він коментує все на купу, не маючи на те компетенції, — від міжнародної політики до вакцинування.

Однак таланти в нього настільки яскраві, що не визнавати їх неможливо. Найперше — ораторські. Завдяки їм телевізійні ефіри за його участі роками збирають високі рейтинги. Проте дедалі частіше першу скрипку в популярності Дмитра Гордона грає самоіронія. Але не просто. Він доводить свої дії до комічності, робить це із серйозним обличчям, викликає збурення, а потім обіграє реакцію у ще комічніший спосіб, роблячи її вже геть абсурдною.

А що подобається підліткам більше за це? У них навіть слово спеціальне є — кринж, яке давно вийшло за межі субкультури. І воно дедалі більше трансформується. Першочергово це був такий молодіжний аналог фрази «іспанський сором». Але з появою інсти та особливо тіктоку кринж став цілим соціально-культурним явищем. Любов підлітків до чогось дурнуватого знайшла собі масштабні майданчики, на яких зірками ставали і стають фрикові персонажі.

Дмитро Гордон осідлав цю тему і скаче на ній, мов скажений. І головна його фішка — небачена самозакоханість разом зі самовисміюванням. Чого варті уроки боксу, на яких він нарочито недолуго вдягнений.

Він випускає цукерки з величезним фото самого себе на коробці, що дає ефект «люблю себе, стібуся з себе». Далі він анонсує появу морозива під назвою «Гордон на паличці», а в інстаграмі викладає приблизний його вигляд.

«Фото Гордона» — це взагалі супермем, який майже досягнув свого апогею ось на цьому фото.

Майже, бо перше місце, звісно, за входом до офісу «Бульвару Гордона». Це класика, позаяк цей іконостас навряд переплюне навіть його творець. І, ясна річ, сам він чудово розуміє, який це все має вигляд. Ідея в тому, щоб узяти свою ваду, з якої особливо кпинять, але яку ти не хочеш викорінювати. От жити не можеш без постійних, наприклад, згадок про свої знайомства зі знаменитими людьми. То доведи цю рису до абсурду — посмійся сам із себе найгучніше. І можна далі хизуватися знайомствами. Це вже фішка.

Така стратегія робить людину просто суперневразливою. Пожартував наш герой невдало під час інтерв’ю з Ходорковським, увесь цей «баракобама» розлетівся на десятки мемів та сотні дописів у соцмережах. І що? Гордон крім того, що сам ці меми радо постить, ще й мерч запустив тематичний. Ще й заробить. Він продає шкарпетки зі своїми головами, чашки зі своїм голим торсом, навіть відеопривітання до свят можна замовити. Або анонсує неймовірний «бабах» на 15 березня — люди чекають. «Бабаху» нема — люди починають висміювати його «пророчі» здібності. Сам «ясновидець» постить у себе картинку з Вангою.

Взагалі, самоіронія дуже добре балансує нарцисизм. Без неї пихаті люди дратують. Яскравий приклад — Юлія Мендель. Інтерв’ю, які давала речниця президента, переповнені самовихвалянням, яке переходить усі межі пристойності та здорового глузду. Якби вона вміла посміятися із себе, то ці панегірики власній персоні відштовхували би значно менше людей. На її місці Дмитро Гордон давно запиляв би оберемок мемів з окулярами, ведмедиками брауні та фразами на кшталт «на жаль... президент почувається добре».

Він не робить гострих інтерв’ю, але чудово розуміє, як поводитися на місці героя хардтоку. Не сварися, нічого не доводь, не заперечуй — просто погоджуйся. Закидають йому жахливу старомодну заставку до програми «В гостях у Гордона» — окей, відповідає, старомодна, але мені така подобається. І правильно робить — яка ще заставка в нас може похвалитися такою впізнаваністю? Звинувачують у беззубості — ні секунди не заперечує. Це просто стиль такий, я так розкриваю свого гостя. Таку людину неможливо висміяти, бо вона почне висміювати висміювання. А на додачу продасть вам футболку.

Нині у Дмитра Гордона в інстаграмі 431 тисяча підписників. Не так багато, але й не так мало. Підліткам якось особливо заходить цей образ наче дорослого старомодного дядька, з якого можна пореготати. А потім вони втягнуться, по приколу куплять смішні шкарпетки із його зображенням, будуть перекидатися між собою фразами типу «я тебе кадык вырву, сука», чекатимуть виходу «Гордона на паличці», а вже далі отямляться, коли виглядатимуть і його черговий ефір. У якому він уже не буде смішним дядьком, а цікавим, розумним та серйозним журналістом, який, напевне ж, знає, що говорить. Раз у нього так багато знаменитих друзів. Не менше й супертаємних, про яких не можна говорити, але які роблять цього журналіста носієм секретних знань.

До речі, за підписками в інстаграмі можна вчергове вивчити й зацікавлення та світогляд самого Дмитра Гордона. Він стежить за 71 акаунтом. Крім дружини та дітей, там повно сторінок про ностальгію за СРСР. А більша частина підписок — це російські, або радше радянсько-російські, діячі з різних сфер.

Особисто я справді захоплююся всіма описаними здібностями Дмитра Гордона. Та водночас жахаюся ними. І роблю це з 2008 року. Тоді мене тітка попросила купити та привезти їй піраміду «Ю Шинсе». Вона була дуже освіченою жінкою, викладала літературу в університеті. Проте тривала хвороба, екзальтованість і любов до ведучого змусили її повірити в силу цієї піраміди. Вони, до речі, існували у двох розмірах — більша і менша. Відповідно дорожча та дешевша. Коли я зайшла до підвальчика, у якому все це добро продавалося, то побачила чергу з пенсіонерів. Бо існувала економпропозиція для тих, у кого вже аж надто скрутно з грошима. Люди, які не могли дозволити собі навіть маленьку піраміду, отримували можливість прийти й посидіти біля неї за меншу плату. Щоразу, коли я проходила повз той підвальчик, черга лишалася незмінною.