У газетах писали, що Динамо виграло Кубок завдяки Чорнобилю – Олег Блохін

35 років тому, 26 квітня 1986 року прогриміла Чорнобильська катастрофа, яка вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків, так і за економічним збитком.

Більшість радянських громадян дізналися про неї не відразу.

Наступного дня в Києві на переповненому 100-тисячному Республіканському стадіоні пройшов матчі 7-го туру чемпіонату СРСР, в якому Динамо обіграло принципового суперника – московський Спартак 2:1.

Поринути в атмосферу, яка панувала в Києві 35 років тому, нам допомогли гравці київського Динамо-1986.

Вадим Євтушенко: Київ спорожнів

– Мене трохи здивувало, що напередодні гри зі Спартаком делегація керівництва республіки та “отців міста”, яка традиційно накачувала нас перед матчами, прийшла на базу не в повному складі, – пригадував у розмові з автором цих рядків Вадим Євтушенко.

Це була остання гра перед фіналом Кубка кубків. Після поєдинку нас мали розпустити по домівках. Але плани скорегували – після матчу команду повезли знову на базу в Конче-Заспу.

В автобусі Валерій Лобановський незвично голосно сказав, мовляв, щось трапилося в Чорнобилі.

Додому нас так і не відпустили – асистент Лобановського Володимир Веремєєв швидко домовився з московським Динамо, і ми до перельоту у Францію тренувалися на базі цієї команди в Новогорську.

Після перемоги в Кубку кубків повернулися в Москву, де залишилися всі збірники – більше 10 людей. Решта, і я зокрема, на потягу вирушили до Києва.

На залізничному вокзалі столиці України було дуже багато народу. Але вони приїхали не тільки для того, щоб зустріти київське Динамо.

Народ активно роз’їжджався. Я з вікна автобуса помітив, що Київ якийсь спорожнілий. Жінок і дітей у місті майже не було видно.

У мене на той час вже було двоє дітей. Дружина з ними поїхала в Кіровоград до своїх родичів. Повернулася лише після мого повернення з чемпіонату світу.

Олег Блохін: Після прогулянки перевіряли одяг на дозиметрі

– Я в матчі зі Спартаком участі не брав – дістав невелику травму, не встиг відновитися до гри, – згадує Олег Блохін, – зате вже в фіналі Кубка кубків вийшов на поле, забив гол.

Пам’ятаю, в одній із французьких газет написали, що Динамо виграло Кубок кубків завдяки Чорнобилю. Мовляв, ми наковталися радіації і почали бігати як заведені. Вся футбольна Європа гула з цього приводу.

У Києві чутки про трагедію в Чорнобилі поповзли вже наступного дня після аварії.

Спочатку їм не повірив – думав, качка. Сім’ю з Києва не відправив. Але після повернення з Франції поговорив з генералом КДБ, який жив в моєму домі. Він сказав що в Чорнобилі сталася серйозна річ.

Відразу відправив сім’ю в Миргород до родичів дружини.

Пам’ятаю, як активно заливали газон. І не тільки на базі в Кончі-Заспі. Виводили радіацію таким чином. В Києві заливали водою Хрещатик і Печерськ.

Пили червоне вино. Ми, щоправда, сиділи на зборах і такої можливості не мали.

Я десь дістав дозиметр. Доньці тоді було три роки. Після прогулянки підносив дозиметр до одягу Іри, так він тріщав. Якийсь час взагалі дочку на вулицю не виводили.

Олег Кузнєцов: Із прилавків зникло червоне вино

– Коли виходив на поле в грі зі Спартаком, взагалі не мав ніякої інформації щодо Чорнобиля, – підтверджує слова одноклубників Олег Кузнецов.

Про трагедію дізналися вже після повернення з фіналу Кубка кубків.

Нам дали кілька вихідних, всіх дружин гравців, що не роз’їхалися до нашого повернення з Франції, теж привезли в Москву.

Я з дружиною вирушив до Одеси – поїхали в гості до Ігоря Бєланова.

Потім вже поповзли чутки, що Чорнобиль – це дуже серйозно. Мовляв, період розпаду радіоактивних елементів може становити тридцять років.

Начебто у Блохіна були свої джерела, він підтримував стосунки із сильними світу того. А на базі в Кончі-Заспі з’явилися допотопні військові дозиметри. Люди ходили з ними, встановлювали, чи є радіація на базі.

Підкоригували і тренувальний процес.

До цього передматчеву зарядку ми зазвичай робили в лісі. А після аварії в Чорнобилі почали її проводити на полі – фахівці сказали, що хвойні дерева біля нашої бази можуть вбирати в себе радіацію.

Також пам’ятаю, що в Києві після трагедії з прилавків моментально зникло червоне вино, яке лікарі рекомендували пити для виведення радіації.

Василь Рац: Ходили квартирами, міряли радіацію

– До Спартака про Чорнобиль ніхто нічого не говорив, – не приховує Василь Рац.

Уже в аеропорту в Парижі ми побачили на численних табло напис французькою і англійською Chernobyl. Зрозуміли, що сталося щось недобре.

Лобановський нам порекомендував обмежити своє спілкування із закордонними журналістами, яких трагедія цікавила набагато більше, ніж майбутній фінал Кубка кубків. Та й що ми могли їм відповісти – самі ж нічого не знали.

Приїхали в готель, ввімкнули телевізори. На всіх телеканалах ідуть сюжети про вибух на Чорнобильській АЕС.

Інформація в країні про аварію поширювалася дозовано – конкретно ніхто нічого не знав.

Першотравневу демонстрацію і Велогонку світу ніхто не відміняв.

Пам’ятаю тільки, що у всіх динамівців був обхід квартир – приїжджали люди з дозиметрами, ходили квартирами, вимірювали радіацію. До мене на балкон навіть заходили.

Іван Яремчук: Чорнобиль пройшов повз мене

– До гри зі Спартаком взагалі нічого не знав, – зізнається Іван Яремчук, – потім нам сказали, що бахнув Чорнобиль.

Особливого значення цьому не надав – ну бахнув, так бахнув. Тільки через пару тижнів з’ясував, що, виявляється, вибухнула атомна електростанція.

Сім’ї у мене не було. Щоправда, маму на той час забрав із Закарпаття до Києва. Але коли по радіо багаторазово прокрутили повідомлення, що радіоактивна хмара на Київ не пішла, сенсу відправляти маму в рідне село Великий Бичків не побачив.

Пам’ятаю, що в газетах народ заспокоювали, мовляв, Києву небезпека не загрожує.

Ми ж відразу поїхали на збори, готувалися до чемпіонату світу. Тому Чорнобиль пройшов повз мене.

Широкий грузинський жест

– Уночі вибухнув Чорнобиль, а наступного дня ми зустрілися зі Спартаком, – згадував у розмові з автором цих рядків у 2011 році Андрій Баль, який пішов у кращий світ в 2014 році.

Утім, до гри з нашим найпринциповішим суперником по чемпіонату СРСР про трагедію нічого не знали.

Не відали про це і прості люди. На матчі був аншлаг, а тоді ж Республіканський стадіон вміщував 100 тисяч глядачів.

Про те, що в Чорнобилі сталася катастрофа, ми почали здогадуватися вже після прильоту в Париж. Звідти мали їхати в Ліон на фінал Кубка володарів кубків із мадридським Атлетіко.

В аеропорту Шарль де Голль нас оточили журналісти, які почали розпитувати не про те, як ми маємо намір грати з Атлетіко, а про вибух на атомній електростанції.

А хто з нас мав уявлення, що таке атом? Ми взагалі майже нічого про все це не знали.

У мене тоді дружина була вагітна. Вирішив, що треба про всяк випадок дружину відправити подалі від столиці України.

Коли повернулися після гри з Атлетіко, домовився зі своїм кумом, нападником тбіліського Динамо Ревазом Челебадзе, – відправив дружину до нього на дачу в Кобулеті. Також Реваз гостинно прийняв сім’ї Безсонова, Журавльова та Каплуна.

У Києві ніякої паніки не було – народ ще довгий час точно нічого не знав про аварію. Навіть не скасували Велогонку світу, яка відбулася на травневі свята.

Правду про Чорнобиль ми дізналися набагато пізніше.