Atlantic Council: Що буде, якщо "Північний потік-2" в обхід України добудують?

"Північний потік-2" абсолютно нікому не потрібен / фото REUTERS

Наслідків від завершення будівництва газопроводу "Північний потік-2" від російського Санкт-Петербургу до Німеччини через Балтійське море буде багато. Найважливіші з них стосуються національну безпеку, енергетичну безпеку, геополітику, енергетичну політику ЄС й управління.

При цьому, поява "труби" майже не вплине на поставки самого газу. А ціни вже падають. Тож єдине питання в цій ситуації - хто отримає дохід від транзиту. Про це в своєму аналізі пише експерт Atlantic Council Андерс Аслунд. Він зауважує, що "Північний потік-2" вплине на низку країн, зокрема на Білорусь, Німеччину, Польщу, Росію й Україною. Але вплив відчує й Східна Європа загалом, так само як Євросоюз і США.

Національна безпека

Вочевидь, вплив на національну безпеку буде найбільш важливим наслідком "Північного потоку-2". Швидше за все, транзит через газопроводи України, Білорусі й Польщі припиниться. Це розв'яже Росії руки у її військових авантюрах проти України й Білорусі. Для Заходу загалом надзвичайно важливо не допустити такого розвитку полій. Велика російська військова агресія проти України або Білорусі буде загрозою для національної безпеки всієї Європи. Якщо "Газпром" відмовиться від транспортування газу через ці дві країни, а українська транзитна ГТС буде покинута, цей ризик сильно зросте.

Енергетична безпека Європи

Завершення будівництва "Північного потоку-2" підірве енергетичну безпеку Європи. В 2019 році загальний попит на газ 27 країн ЄС досяг піку на рівні 390 мільярдів кубометрів. Сувора кліматична політика Євросоюзу не дозволить досягнути цього показника знову. В 2019 році поставки російського газу в 27 країн-учасниць становили максимальні 168 мільярдів кубометрів. А це 43% від загального споживання газу в ЄС.

В 2021 році прогнозований об'єм експорту газу з Росії в союз становить приблизно 135 мільярдів кубометрів. І цифра буде поступово скоротиться до 120 мільярдів до 2030 року. Зменшення споживання не буде різким. Тому що країни Центральної Європи будуть переходити з вугілля на газ. А Німеччина хоче замінити цим паливом свою атомну енергетику. Однак, нарощення споживання не очікується.

При максимальному щорічному експорті на рівні 135 мільярдів кубометрів, 110 мільярдів або 81% Росія зможе транспортувати через дві гілки "Північного потоку". Зважаючи на те, що "Газпром" схильний зупиняти поставки посеред зими, це надзвичайний ризик для безпеки. Російська компанія дуже часто обривала поставки газу для пострадянських країн заради політичного чи фінансового вимагання. Це ж саме вона може зробити і з країнами ЄС.

Навіть якщо відкинути злі наміри "Газпрому", завжди може статися аварія. Але проблеми надмірної залежності від одного маршруту експорту просто не виникають за умов, що існує лише "Північний потік-1". Таким чином, поява "Північного потоку-2" піднімає ризики для поставок до неприйнятного рівня.

Геополітичний ефект

Геополітичні наслідки від завершення будівництва "Північного потоку-2" можуть бути нищівними. Очевидними намірами Росії стало утворення союзу з Німеччиною й Австрією (а також з Нідерландами й Бельгією) проти Східної й Північної Європи. "Північний потік-2" - найбільш зухвала спроба розколоти ЄС. І всі докази свідчать проти Кремля.

В жовні 2015 року тогочасний міністр економіки й енергетики Німеччини Зігмар Габріель зустрівся з російським президентом Володимиром Путіним в його резиденції на околицях Москви.

"Пан Олексій Міллер і пан Маттіас Варніг продовжать просувати проект "Північного потоку-2". Це в наших інтересах. Найважливіше, з точки зору юридичних питань, щоб ми подбали про збереження всього цього під юрисдикцією влади Німеччини, на скільки це можливо. Якщо нам це вдасться, можливості для зовнішнього втручання будуть обмежені. І в нас хороші позиції в цьому питанні", - цитує Кремль слова Габріеля.

Ця цитата з'явилася через кілька тижнів після оголошення про запуск "Північного потоку-2" в середині 2015 року. Вона чітко дає зрозуміти, що весь проект суто геополітичний. Оскільки протест США проти газопроводу підтримують більшість країн ЄС, американські санкції не вб'ють клин між США і Європою. Габріель - соціал-демократ, так само як і його наставник - Герхард Шрьодер. Одразу після того, як СДПН зазнала поразки на парламентських виборах в 2005 році, Шрьодер дав дозвіл на будівництво "Північного потоку-1". І коли він залишив посаду канцлера Німеччини, Путін призначив його головою комітету акціонерів компанії Nord Stream AG, зареєстрованої в Швейцарії. Але абсолютним власником її виступає "Газпром". З тих пір Шрьодер діяв як головний лобіст Путіна в Німеччині.

Важко зрозуміти, як уряд країни НАТО може прийняти все це, так само як і те, що Німеччина - найбільш багатостороння серед великих країн ЄС, так довго діє в односторонньому порядку. На щастя, у Німеччині немає єдності щодо "Північного потоку-2". Окрім Шрьодера абсолютна підтримка проекту надходить лише від правих радикалів з "Альтернативи для Німеччини", й партії "Лівих". "Зелені" повністю проти "Північного потоку-2", а "Вільні демократи" здебільшого негативно ставляться до нього.

ХДС Ангели Меркель розкололася у питанні газопроводу. Цілком можливо, що більшість членів партії налаштовані проти нього. Депутат від ХДС і голова комітету Бундестагу з закордонних справ Норберт Рюттген сказав, що завершення будівництва "Північного потоку-2" буде "повним підтвердженням для Володимира Путіна, що він веде правильну політику, тому що Захід нічого не робить".

Постачання газу

Іронічно те, що постачання газу з Росії в ЄС майже не відчує ефекту від появи "Північного потоку-2". Об'єми скорочувалися з 2019 року. І, швидше за все, ще кілька років попит протримається на рівні 135 мільярдів кубометрів, а потім знову почне падати. Оскільки Європа швидко рухається в напрямку відмови від вуглеводнів.

У "Газпрому" вже є більше газопроводів в ЄС, ніж йому потрібно. Транзитна потужність ГТС України становить приблизно 120 мільярдів кубометрів на рік. А номінально вона здатна перекачувати 160 мільярдів кубометрів. Газогін "Ямал-Європа", який проходить через Білорусь і Польщу, здатен транспортувати 33 мільярди кубометрів на рік. Обидві "труби" працюють чудово в той час, як "Північний потік-1", який повністю належить Росії, постійно зіштовхується з перебоями в роботі.

Дві гілки "Північного потоку" разом зможуть транспортувати 110 мільярдів кубометрів газу на рік. Новозбудований "Турецький потік", який належить "Газпрому", теж здатен перекачувати 31,5 мільярда кубометрів. Хоча лише половина від цього об'єму призначена для Європи. Таким чином, будуючи "Північний потік-2", Росія добивається пропускної здатності на рівні 319 мільярдів кубометрів на рік. І все це для того, щоб перекачувати 135 мільярдів, які споживає Європа. А це на 136% більше, ніж потрібно. Тож "Північний потік-2" не має жодного комерційного сенсу. Автор зауважує, що його розрахунки не включають два газопроводи, призначені виключно для Туреччини: "Блакитний потік" і "Турецький потік-1".

Фінансові наслідки

Фінансовий ефект від того, буде добудований "Північний потік-2" чи ні, буде великим, але не головним. Фактично всі наслідки можна розділити на дві групи. Одна з них стосується перерозподілу доходів від транзиту в разі добудови газопроводу. Інша - це перевищені витрати на "Північний потік-2".

Традиційно Україна заробляла на транзиті газу три мільярди доларів на рік. Але ця цифра впала до двох мільярдів, оскільки Росія скоротила транспортування через українську ГТС, відправивши об'єми в "Північний потік-1". Польща і Білорусь отримували по 500 мільйонів доларів на рік за транзит. Хоча "Газпром" володіє білоруською ГТС.

Після завершення будівництва "Північного потоку-2" Німеччина буде заробляти два мільярди доларів на рік, транспортуючи російський газ в країни Південної й Східної Європи, яких можуть змусити платити трохи більше за це паливо. В грудні 2019 року "Газпром" і "Нафтогаз" підписали п'ятирічну угоду про транзит через Україну. Російська компанія зобов'язана була перекачувати 65 мільярдів кубометрів газу в 2020 році, а потім по 40 мільярдів з 202-го до 2024-го. Торік "Газпром" виконав свої контрактні зобов'язання. Але в нього був комерційний інтерес зробити це. Зважаючи на довгу історію порушень контрактів з боку "Газпрому" це не заспокоює. І російська компанія не може надати жодних надійних гарантій.

В 1997 році "Газпром" страждав від надлишку газу. Тож він припинив приймати жодні об'єми чи транзит з Туркменістану на півтора роки. В Ашхабаду не було іншого експортного маршруту. Росія зняла свою блокаду лише після того, як Туркменістан збудував альтернативний газопровід в Іран. Навесні 2009 року газу було знову надто багато. Цього разу туркменський газопровід в Росію "випадково" вибухнув, тому що "Газпром" припинив приймати туркменський газ за контрактом, не повідомивши Туркменістан. Ашхабад засвоїв цей урок. Тепер Китай будує великий газопровід в Туркменістан, щоб не покладатися на Росію.

Чому "Газпром" не вчинить так само з Україною? Робота газопроводу вимагає стабільного потоку, який Росія ніколи не гарантує. "Газпром" може зупинити транзит на півроку, що виведе всю систему з ладу, а потім поскаржиться, що Україні нібито не виконує свої контрактні зобов'язання. Зважаючи на те, що "Газпром" постійно програє арбітражні конфлікти в Стокгольмі, йому не можна довіряти.

Висновки

"Північний потік-2" не має жодного комерційного сенсу. Оскільки російські поставки газу в Європу навряд чи будуть збільшуватися, немає потреб у нових газопроводах між Росією і Європою. "Північний потік-2" служить двом сферам: геополітиці й сумнівним бізнес-інтересам. І обидві вони неприйнятні. Геополітична мета - це полегшити російську військову агресію проти України й Білорусі, політично відрізати Німеччину від ЄС і США, а також корумпувати важливі голоси, особливо членів німецької й австрійської еліти. Так само Європа не повинна допомагати близьким друзям Путіна збагачуватися через будівництво непотрібної й надто дорогої "труби".