Влада брехала, що система охорони здоров'я здатна вилікувати постраждалих

Скандал навколо клубу Colectiv став точкою неповернення для Румунії.Про це каже румунський режисер Александр Нанау. Зняв фільм "Колектив" про пожежу в бухарестському нічному клубі Colectiv 30 жовтня 2015-го. 27 людей загинули й 180 були поранені під час інциденту. Ще більше отримали опіки й померли в лікарнях від несмертельних ран.Справу розслідує команда журналістів на чолі з редактором "Спортивної газети". Розкривають шахрайство й корупцію у сфері медицини, друкують викривальні, скандальні матеріали. Тим часом новопризначений міністр охорони здоров'я дозволяє стежити як за своїми зусиллями з реформування корумпованої системи, так і за перепонами на цьому шляху.Стрічка Александра Нанау отримала дві номінації на цьогорічний "Оскар" - "найкращий документальний фільм" і "найкращий міжнародний фільм".Постановник представив картину на 18-му Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA. Проходив у форматі онлайн. Де ви були у той день? Що пожежа у Colectiv збурила в румунському суспільстві?– У той вечір я повертався з ресторану з друзями. З усіх боків наближалися карети швидкої допомоги, які зустрічались в одній точці та їхали далі. Уже вдома ми побачили в інтернеті, що сталося.Це стало національною трагедією. Жителі столиці перебували в шоковому стані. Адже Colectiv був популярним місцем – відвідувало багато людей. Не лише студенти, а й старші люди, учасники аматорських музичних гуртів. Майже кожен знав когось, хто був у цьому клубі. Заклад не мав права працювати, адже в ньому був лише один вихід. Попри це, пожежна служба й мерія дозволили. Найімовірніше – завдяки хабарям Коли історія почала набувати розголосу, для всіх це був емоційний момент. Розуміння того, що йдеться про корупцію, яка по суті й убила людей. Заклад не мав права працювати, адже в ньому був лише один вихід. Попри це, пожежна служба й мерія дозволили. Найімовірніше – завдяки хабарям.Однак ще більший шок був згодом, коли влада почала брехати про те, що румунська система охорони здоров'я здатна вилікувати постраждалих. Цим вони вбили багатьох пацієнтів, відмовившись направити їх на лікування за кордон. Більшість обпечених померли через інфекції в місцевих лікарнях, а не внаслідок опіків.В який момент для вас як режисера стало очевидним, що мусите працювати з цією історією?– Майже на початку. Змушений був зробити перерву, щоб полетіти до Афганістану і зняти інше кіно. Коли повернувся, ми створили команду і продовжили працювати на проектом. Вирішували, з чиєї точки зору донести історію про корупцію і маніпуляції, що зруйнували людські життя.Як зрозуміли, що спортивний журналіст Каталін Толонтан стане рушійною силою стрічки, що саме він здатен донести цю історію?– Ми усвідомили, що він та його команда можуть стати героями нашого фільму-спостереження. Бо вони були єдиними серед журналістів, які досліджували систему охорони здоров'я і показували, що вся вона базується на брехні. Майже всі решта виявилися неспроможними поставити правильні запитання і лише повторювали те, що ці некомпетентні мудаки щопівгодини розповідали по телебаченню. Журналістська команда стала відомою, бо завдяки їм за ґратами опинилися двоє міністрів спорту і великі футбольні боси Каталін Толонтан працює у спортивному виданні – найстарішій газеті Румунії. Разом із колегами займається розслідуваннями корупції понад 25 років. Спочатку в світі спорту, а потім переключився і на політиків.Ця журналістська команда стала відомою, бо завдяки їм за ґратами опинилися двоє міністрів спорту і великі футбольні боси. Це також одна з причин, чому інформатори під час національної трагедії звернулися до них. Їм довіряли, бо інші медіа в Румунії дуже упереджені.Скільки тривало виробництво фільму? Які були труднощі у процесі?– Зйомки проходили до кінця 2017-го, тобто близько півтора року. Монтаж зайняв іще півтора. Основний виклик при створенні фільму-спостереження – подати таку багатогранну історію у сконцентрованому вигляді, знайти центральні теми і побудувати сюжетні лінії з багатьма персонажами.У цьому випадку викликом стала і неможливість гратися із часовою структурою. Ми не могли змінювати порядок сцен, бо все, про що розповідаємо – історичні факти. За такої жорсткої структури важче знайти своє кіно всередині відеоматеріалу.На чому робили акцент?– Фільм передусім про жертв, людей, які пережили трагедію, та їхні родини. Бачимо, як пожежа та згодом обман лікарів обірвали або змінили життя. Біль – це щось глибоке, універсальне та спільне для всіх героїв нашої картини. Фільмувати в лікарнях Румунії було неможливо – це як знімати в будівлі ЦРУ в США. Вони знають: їм є що приховувати Довго обговорювали, чи показувати саму пожежу. Зрозуміли, що варто продемонструвати глядачам, наскільки швидко може змінитися твоє життя. Розвернутись на 180 градусів за якісь секунди – і ти стаєш залежним від функціонального суспільства. Сподіваєшся, щоб воно врятувало твоє життя. Актуальність потреби у функціональному суспільстві найкраще можна відчути, "побувавши" в епіцентрі, переживши шок.Не знімати в лікарнях, які посідають центральне місце у фільмі – свідоме рішення? Чи це було просто неможливо?– Фільмувати в лікарнях Румунії було неможливо – це як знімати в будівлі ЦРУ в США. Вони знають: їм є що приховувати.Але це не означає, що на початку трагедії не було телеканалів і знімальних груп, які були настільки нечутливими, щоб у перші ж дні прийти і знімати пацієнтів з опіками.Друга частина стрічки більше зосереджена на політиці. Ключовий персонаж – новопризначений міністр охорони здоров'я Влад Войкулеску. Як вдалося отримати до нього доступ?– Новий технократичний уряд спершу призначив міністром охорони здоров'я людину із системи. Такого ж некомпетентного, як будь-який посадовець із лав партії, що думав про її захист, а не людей. Намагався захистити свою компанію з виробництва дезінфекційних засобів. Брехав, що в лікарнях цілком безпечно, адже користуються цими розбавленими дезінфектантами.Технократичний уряд був змушений все ж таки запросити когось поза політичною системою, щоб повернути їй обличчя. Ми скористалися цим, бо новий міністр прийшов зі сторони і прагнув прозорості. Я попросив дозволу стежити за його роботою, як за журналістами. Влад Войкулеску був відкритим до цього, хоча й розумів, що це викличе ненависть та опір з боку системи. Ніхто з членів партії на таке не пішов би. Якщо ви зробите щось подібне, вас вважатимуть зрадником. На жаль, політики досі вважають громадян своїми ворогами, а не працедавцями. Ми знали, що за нами стежать, дзвінки на мій телефон записують Навіть у "старих демократіях" усього світу людей дивує, що ми отримали такий доступ. Вважають, що не мають права на інформацію зсередини власних інституцій. Це свідчить, що наше розуміння політики досі дещо неправильне. Маємо право знати, що відбувається, тим паче в системі охорони здоров'я.Під час зйомок ви мали справу з конфіденційною інформацією, стежили за резонансним розслідуванням. Чи могли герої фільму й ваша команда опинитись у небезпеці через це?– Служба розвідки Румунії досі має величезний вплив і найбільшу кількість агентів у Європі. Навіть більшу, ніж в американського ФБР. Ми знали, що за нами стежать, дзвінки на мій телефон записують. Ми щодня копіювали весь відеоматеріал на кілька носіїв і ховали їх. Потім надсилали за кордон компаніям, які займаються зберіганням. Це й усе. Ми не могли зробити нічого, окрім як поводитись дуже професійно і захищати відзняте від тих, хто міг пошкодити.Як скандал навколо Colectiv позначився на румунському суспільстві?– Це історія про великий обман на державному рівні. Скандал навколо клубу Colectiv став точкою неповернення для Румунії. Почалися докорінні зміни в суспільстві. Почали інакше голосувати. Завдяки цьому в нас з'явилися нові реформаторські партії, створені молодшими людьми, які прийшли з приватного бізнесу. Для них політика не була справою життя, на відміну від старих чиновників.Одна з головних змін – формування громадянського суспільства. Нині саме громадські організації будують лікарні на приватні пожертвування від усіх нас. А в час пандемії постачають обладнання лікарям і будують мобільні ковідні госпіталі. Державні ж не діють, бо їх звели задля освоєння коштів. Стоять зачинені. Не покарано жодного лікаря, брехливого міністра чи завідувача госпіталю, який забороняв вивозити пацієнтів Але від часу пожежі в Colectiv жодну людину не притягли до відповідальності. Усі на свободі. Не покарано жодного лікаря, брехливого міністра чи завідувача госпіталю, який забороняв вивозити пацієнтів. Навіть люди з фармацевтичної компанії, які протягом 10 років розводили дезінфектанти водою для 350 лікарень, досі не за ґратами. Це все, що можна сказати про незалежну румунську систему правосуддя, яка не працює або зведена нанівець.Стрічка вийшла у прокат у Румунії незадовго до пандемії. Також показували на каналі HBO. Скільки людей подивилися і який вплив мала на суспільство?– Два тижні йшла у кінотеатрах до їх закриття через карантин. Подивилися 25 тисяч людей, що дуже багато для Румунії. Зазвичай для документалістики максимум становив 3-5 тисячі глядачів за багато тижнів. На HBO стала найпопулярнішим фільмом за цілий рік.Вплив важко оцінити. Бачимо, що на телебаченні про картину намагаються мовчати. Однак після прем'єри зросла кількість журналістських викриттів. Виходило в 10 разів більше сюжетів на день. Це свідчить, що люди почали замислюватися про власну позицію.

18-й Docudays UA тривав 26 березня до 4 квітня. Цьогорічний фестиваль присвятили праву людини на здоров'я. Тема - "Повне одужання". Презентували 105 стрічок із понад 30 країн. Провели 36 трансляцій бесід із кінематографістами та правозахисниками.У міжнародному конкурсі Docu/Світ перемогла картина "Приборкання саду" грузинської режисерки Саломе Джаші. Розповідає про хобі колишнього прем'єр-міністра Грузії, мільярдера Бідзіни Іванішвілі. З 2016-го збирає столітні дерева, що ростуть вздовж узбережжя країни. Їх викопують і перевозять у сад можновладця, припинають залізними тросами.Більшість екранного часу займає перевезення бука вагою понад 1 тис. т. Дерево обкопують, обшивають дошками, вантажать на платформу, буксирують двома тягачами. Потім переносять на баржу, везуть морем, перекидають на пірс.Головну нагороду національного конкурсу Docu/Україна отримала "Земля Івана" Андрія Лисецького про одного з останніх народних художників України Івана Приходька із села Дударків Бориспільського району Київщини. Малює звірів і птахів, козаків, янголят, орнаменти. Робить дерев'яні іграшки. Співає і танцює, проводить ритуали.Приз глядацьких симпатій дістався французькій постановниці Елеонор Вебер. В основу фільму "А ночі вже більше не буде" поклала архівні відео американських і французьких військових в Афганістані, Іраку, Сирії.Лауреати отримали по $1 тис.