«Зірки на Землі»: кіно про унікальних дітей

29 квітня на онлайн-платформі Sweet.tv відбулася онлайн-прем'єра документального фільму «Зірки на Землі», який є частиною масштабного соціально-мистецького проєкту для дітей із особливими освітніми потребами, втіленого у львівському навчально-реабілітаційному центрі «Джерело» компанією «ДобранічФільм» за підтримки Українського культурного фонду.

Режисерка стрічки – Сніжана Гусаревич – минулої осені отримала спеціальну відзнаку журі на 4-му Міжнародному кінофестивалі KharkivMeetDocs за документальний фільм «Not Alone», який розповідає про спільноту взаємодопомоги «Емаус-Оселя», що опікується безпритульними. І вже встигла зняти нове документальне кіно на соціальну тему – про інклюзивний проєкт «Зірки на Землі».

Метафорична назва наголошує на унікальності кожної дитини та важливості роботи з дітьми з особливостями розвитку, адже всі вони –  талановиті та яскраві зірочки. На жаль, в українському суспільстві батькам таких дітей часто доводиться проходити через багато випробувань, одне з яких – упереджене ставлення, адже часто загал викреслює дітей з аутизмом або синдромом Дауна з широкого соціального життя. 

Тож, про що йдеться у фільмі? Розповідає Сніжана Гусаревич:

«У "Зірках" ви не побачите чітких головних героїв, або конфліктні ситуації, бо мета нашого фільму полягала в тому, щоб показати, що кожен може займатися творчістю, всі рівні, всі герої. Друга мета фільму – показати, що завдяки об’єднанню таких занять як акторська майстерність, музика, живопис, прикладне мистецтво, розкривається творчий потенціал. Та завдяки спільним зусиллям можливо створити щось цікаве, в нашому випадку – анімаційний мультик. Фільм вийшов дуже світлим. У ньому стерті грані між дітьми з особливими освітніми потребами та нормотиповими, всі герої об’єднані в одне ціле. А ще – в кадрі майже відсутні дорослі.

Документальний фільм "Зірки на Землі" для тих, хто досі не розуміє, що діти з особливими освітніми потребами – це звичайні діти, щирі та часто навіть більш відкриті світу. Необхідно ламати закладену стереотипність стосовно людей з інвалідністю та нарешті зрозуміти, що всі люди рівні і можуть займатися чим завгодно, потрібно тільки вміти їх направити та розкрити.

Мене завжди цікавлять соціальні теми, ті що лежать на поверхні, з якими ми стикаємося щодня і про які мало говоримо в голос. На мою думку, діти – це відображення нашого соціуму та розвитку. Якось спостерігала у вагоні метро за тим, що одна мати відтаскувала свою дитину від дитини з синдромом Дауна зі словами: "Відійди від нього, він хворий та недолугий". І це так неприємно, що у деяких людей досі є ця стереотипність, яку вони продовжують нав’язувати своїм дітям. Є багато прикладів, де люди з особливими освітніми потребами змінювали наш світ на краще, попри те, що в них не вірили. Декілька років тому в Україні заговорили про інклюзивну освіту та створили інклюзивні класи у школах, де можуть навчатися діти з ООП разом з нормотиповими – і це нормально, це повинно бути і розвиватися далі. Щоб у дорослому житті, не було такої реакції на дитину з синдромом Дауна або іншим, як у тієї жіночки у метро. Крім загальноосвітніх шкіл, повинні бути творчі гуртки, спортивні школи, де діти будуть займатися всі разом. Коли ми знімали фільм, то я постійно слідкувала за взаємовідносинами між дітьми. Не було жодного конфлікту між ними. Навпаки, діти разом гралися на перервах, підтримували та допомагали один одному. І для мене вони були і є яскравими особистостями, які змінюють нас, дорослих, щодня.

Батьки кажуть, що є суттєві зміни у дітей, яких ми знімали. Всі стали більше займатися творчістю. Наприклад, діти з ООП почали більше малювати та вигадувати історії з чіткою сюжетною лінією. Навчилися працювати в команді, стали більш концентровані та комунікабельні. Діти, які не мали особливих освітніх потреб, на початку проєкту були дуже замкнені, невпевнені, після -  змінилися. З’явилася віра в те, що вони роблять. За словами батьків, вдома вони почали  вигадувати свої особисті казки та відтворювати у малюнках та пластилінових персонажах».

Викладачка акторської майстерності Уляна Данилюк є художньою керівницею дитячого інклюзивного театру Perfeco in Kilaba. У ньому займається зо два десятки дітей з особливими освітніми потребами, які грають у трьох власних виставах. Уляна також розповіла про свою участь у проєкті:

«Я почала працювати з дітьми з інвалідністю випадково. Мене запросили як режисера постановки. Наш театр дає таким дітям соціалізацію, можливість висловити себе через творчість, нові корисні навички та створює профілактику позиції жертви. Але ж я не розглядаю театр, як спосіб реабілітації. Театр для мене – це повноцінний творчий простір, за участю дітей з інвалідністю. Всі звичайні діти, залучені в процес, сприймають дітей з особливостями на рівних. Відбувається звичайний обмін між різними особистостями, який об'єднаний спільним творчим завданням».

Письменниця та художниця Христина Венгринюк – засновниця студії мистецтв для дітей «МонмАРТр», де також навчаються дітки з особливими освітніми потребами, викладала для них сценарне мистецтво, творила разом із дітками сценарій мультфільму та брала участь у вправах з живопису:

«Коли мене запросили, я знала одразу, що не маю права сказати щось, окрім "так". Знала, що буде нелегко. Не фізично, а духовно, бо емпатія досягатиме самого неба. Але, якщо мене запросили, значить, я тут потрібна, я тут на місці. Йшлося про те, щоб допомогти їм у майбутньому, щоб такі дітки були серед усіх, щоб вони не були закритими у квартирах багатоповерхівок чи в інтернатах для людей з інвалідністю.

Нещодавно я написала оповідання "Всі – зірки" для різдвяної збірки "Хто творить Різдво" про інклюзивний театр на основі наших занять акторської майстерності з Уляною Данилюк. Герой мого оповідання – хлопчик з синдромом Дауна, який страшенно хоче грати в театрі. Його батьки бояться, що їм відмовлять, щоб він відвідував гурток, бо хлопчик не такий, як усі. Я тут розкриваю страх батьків, наше суспільство, яке не готове сприймати людей з особливими освітніми потребами. Також показую, що зміни в цьому питанні вже розпочалися в Україні і дороги назад вже нема, лише вперед – до бажань і почуттів кожної дитини!»

Продюсеркою як проєкту, так і фільму є засновниця компанії «ДобранічФільм», режисерка та продюсерка Світлана Рудюк. Нещодавно вона випустила документальну картину «Ваш Василь» про видатного українського поета та дисидента Василя Стуса. Ось що вона розповідає про «Зірок»:

«Звісно, ми вивчали досвід інших країн, щоб дізнатися, які інклюзивні проекти вже реалізовувалися в світі. І ми побачили, як тьютори використовують музику для арттерапії, як на заняттях з живопису дітки скеровують свою уяву та уявлення про свій світ на папір, як в театральних студіях розкривають свої таланти та вчаться комунікувати. Проте такого воркшопу, в якому б одразу були поєднані декілька мистецьких напрямків, а в результаті ще й був створений мультфільм і документальний фільм, ми не зустріли. Крім того, проєктів, у яких би поєднували дітей з особливими освітніми потребами та нормотипових – теж поки що не так багато. І  розуміння того, що ми першими  робимо щось таке масштабне, об’єднуюче, важливе і креативне дуже надихало та мотивувало. Думаю, наша документальна стрічка так само надихатиме та мотивуватиме глядачів».

До речі, проєкт «Зірки на Землі» – не одноразова акція. Його автори  розробили нову методику, створили методичний посібник, за яким проводити подібні заняття зможуть і інші українські реабілітаційні центри. Отже, проєкт буде жити!