«Голос країни». Страшна суть популярного телепроєкту

Знаєте, чому я критично настроєний до такого явища, як популярний у всьому світі проект – «Голос країни»?

А тому, що вже в самій назві цього проекту глобалістів закладене страшне нівелювання сутності людського таланту. Чому так – зараз поясню, тільки будьте уважні.

Отже, що таке голос за своєю суттю? Одна з фізичних властивостей людського організму, яка абсолютно нічого особливого не містить в собі, окрім певних фізичних характеристик - частоти звучання, тембру, кількості обертонів, тощо.

Кожен людський орган має набір тих властивостей, що допомагають виконувати нам певні функції. Але ж ніхто не проводить чомусь із грандіозним розмахом всесвітні конкурси типу «Палець країни», «Ніс країни» чи навіть «Пеніс країни»!? Хоча останній, напевно, викликав би чималу цікавість у певної публіки.

Тож, зрозуміло, голос - лише певний інструмент, за допомогою якого людина впродож багатьох століть свого існування навчилася передавати спочатку свої невербальні емоції, а згодом, навчившись створювати пісні, переливати в інші людські душі свої особисті глибокі почуття. Ці почуття були особливі тим, що в кожній окремій душі проростали своїми особливими асоціаціями, почуттями чи думками, отож, не дивно, що здатність співати поставило людину на особливий щабель у порівнянні з іншими людьми. Ця людина мала особливий дар.

Але запитайте у будь-якого хорошого вчителя вокалу – чого вартий сам лише голос, навіть добре розвинений і поставлений, без особистісних якостей людини – її чуттєвості, душевності, глибини. А також без уміння співчувати і переживати якісь спільні для більшості людей ситуації – любов, сум, біль, радість чи щастя.

То чому ж ми так все спрощуємо? Чому так нівелюємо цілий комплекс важливих речей, говорячи лише про один інструмент - голос? Чи не тому, що акцентуючи увагу на формі, хтось намагається відсікти зміст. Тобто, голос, як певна форма завжди є під впливом змісту певної особистості - і не він, а вся особистість людини має значення! І якщо людина, приміром співає про біль свого народу чи його гордість, то співає перш за все Душа цієї людини! Її зміст і суть, а не красива форма!

А ось тут ми підійшли до головного. В чому суть?

Ми живемо в умовах ринкових відносин, коли все абсолютно капіталізовано в цьому світі, в тому числі і людський голос. І якщо він здатний привертати до себе увагу такої кількості людей – чому б не навчитися його продавати? Але як продати голос, відірвавши його від людини? До певної пори це було неможливо.

Але його стали продавати, як тільки були винайдені перші грамофони, патефони і грамплатівки. Точніше продавати стали не сам голос, а записані з його допомогою пісні, які й стали (увага!) повноцінним товаром, відчуженим від людини! Уявіть собі: голос - безтілесний, обезличений, відокремлений від фізичного тіла, розтиражований мільйонними тиражами розлітається по світу у вигляді наспіваних ним пісень, він добре продається і приносить шалені прибутки тим, кому прийшло в голову перетворити голоси у товар. Такий же точно, як свіжий буханець хліба або нові черевики.

Але як тільки голос почав розглядатися не як природня властивість певної особистості, а як відчужений від цієї особистості товар – то тут почали діяти вже не закони мистецтва, а закони звичайного ринку. Знайшлося безліч маркетологічних прийомів, до яких вдалися підприємливі люди, щоб новий товар – тобто записані певним голосом пісні – продавася якомога краще. Відтак, кожний товар аналізується, покращується, технічно вдосконалюється і набуває вигляду майже мистецької ексклюзивності. АЛЕ! Це всього лише масовий ТОВАР! Уніфікований до потреб більшості нселення. Він має стільки ж спільного з мистецтвом, як клон із живородженою людиною. І ми можемо спитати в себе – а чи є душа у клона!? Нині з»явилося чимало голівудських блокбастерів, що переконуть нас, що вона таки є. Але я дуже сумніваюся в цьому!

Мене неймовірно засмучує, коли в черговому телешоу збирається купка людей, що починають плутати мистецтво з шоу-бізнесом. І говорячи про якісні пісні, мають на увазі лише технічні характеристики запису, а не поетичну наповненість вірша, красу мелодії або вокальні можливості того чи іншого виконавця! Чи не навмисне вони пересмикують ці поняття, щоб зробити акцент на товарних якостях пісні, і зовсім ігнорують природу людського таланту і кожного виконавця як неповторної особистості?

Звідси питання: чому з нашого інформаційному простору практично зникло поняття мистецтва – і тотально панує поняття шоу-бізнесу? Гадаю, що це ключова причина того, чому ми сьогодні так активно деградуємо у своїй національній пісенній творчості? Чому наші тексти пісень такі убогі, що їх не можна назвати віршами, а наші мелодії – це нав'язливі конструкції, складені з двох-трьох простих нот. І чому такі поняття як душевність, глибина, емоційність підмінена безликими термінами драйвовості, шлягерності, прикольності, бомбезності. Яке відношення всі ці терміни за великим рахунком мають до мистецтва?

І коли ви в черговий раз включаєте якесь модне музичне телешоу, чи улюблену фм-станцію, чи закачуєте собі в телефон порцію модної музики - спитайте себе, що я слухаю?

Гігабайти обезличеної клонованої, геномодифікованої музики гуляють в нашому інформаційному просторі. Ті, хто з ранку до вечора із задоволенням споживає цю музику - ким вони є? Адже недарма кажуть – ми є те, що ми споживаємо. Невже по наших вулицях давно вже блукають клони, які навіть не уявляють, що з ними відбувається?

І чи не тому «Голос країни», як глобальний суто комерційний проект, що так активно і, треба сказати, уміло адаптується під українську культуру, викликає в мене таку тривогу і смуток. І тим більшу тривогу, чим більше він набуває рис українськості. Бо він нагадує мені реальну людину – рідну і близьку, але яку я поховав кілька років тому. А тут вона раптом підходить до мене, бере за руку і довірливо заглядає у вічі.

Але я не вірю. Бо знаю, що це лише КЛОН, який говорить незабутнім голосом рідної мені людини.

Голосом моєї країни.

Джерело: блог Анатолія Матвійчука