Вода в Крим – не єдина ціль Росії. Про «димову завісу Москви» розповідає Микола Сунгуровський

Росія продовжує грати в свою традиційну гру-«відмазку». Нещодавня заява міністра оборони Росії Сергія Шойгу про нібито відведення майже 100 тис. російських військ від українських кордонів насправді виявилась напівфейком. Про це вже заявили українські прикордонники. За їх інформацією, зі східних кордонів України російські війська нікуди не пішли. Часткове відведення відбулося лише в окупованому Криму. Саме відведення військ на півострові потрапило на федеральні телеканали, де глядачів запевнили, що Росія має мирні наміри, а нагнітанням ситуації займається Україна. Інформації місцевих пропагандистських ресурсів може повірити внутрішня аудиторія, але не за межами РФ.

У заяви російського керівництва не вірять як в Україні, так і в Європі. Міністр оборони Швеції Петер Хультквіст назвав дії Росії «димовою завісою», оскільки на кордоні з Україною залишаються обладнання та матеріальна частина, що дає «можливість швидкого нарощування своїх дій». Керівництво НАТО підтримало зменшення напруги на кордоні, водночас закликало РФ до подальшого відведення військ від кордону України.

Настають травневі свята, а також прийдешній День Перемоги. Враховуючи любов РФ до символізму, ці дні можуть стати додатковими приводами для дестабілізації ситуації.

Яка насправді була мета російських навчань, які сценарії можливі в подальшому, куди саме Росія може нанести удар, як захиститися Україні, якщо у військовому плані наша країна програє агресору в інтерв’ю «Главкому» розповів Микола Сунгуровський, директор військових програм Центру Разумкова.

«Для повернення на позиції до 23 квітня армії Росії потрібен максимум один тиждень»

Росія спочатку підвела 2 армії до кордонів України, потім заявила про їх відведення. Але насправді українські прикордонники кажуть, що від східних кордонів війська вони не відвели. Як з військової точки зору пояснити цю гру м’язами, до чого готується Росія?

За масштабами розгортання такі заходи навряд чи схожі на військові навчання. Задачі, які озвучувалися: можливість створення угрупування, перевірка командування, перевірка залізничної мережі, яку можуть підвести. Але для виконання таких задач достатньо методу присутності, або позначення. Тобто замість однієї армії розгортається, наприклад, дивізія. А замість дивізії один полк. У такій пропорції усе «обкатується», а потім екстраполюється на усі інші сили, грубо кажучи.

Для таких задач, які були поставленні під час навчання потрібно у 3-4 рази менше як особового складу, так техніки від залученої. Це були не навчання, а добре спланована операція з примусу.

Виникає питання не тільки в тому, чому у таких масштабах відбулося розгортання, а і в тому, чому саме зараз? Думаю, що це заочна відповідь Байдену від Путіна на запрошення до розмови. Путін, ніколи не ставить одну ціль, ніколи не женеться за одним зайцем. Таке розгортання окрім заочної розмови із Заходом мало на меті означити те, що потім пролунало у зверненні Путіна до Федерального зібрання: пострадянський простір – це наша зона відповідальності, зона наших інтересів. Не лізьте туди, інакше отримаєте відповідь.

Якщо розгортання військ – це відповідь Путіна Байдену, то в чому небезпеки для України у такому «діалозі» двох потужних держав?

Це навчання було розраховане і на те, щоби залякати політичне керівництво України. Мовляв, досить вам уже зі своєю незалежністю бігати, переходьте до прямих перемовин з так званими «ДНР» і «ЛНР», якщо ви хочете миру на Донбасі. Дії Росії – це показова силова відповідь на політику України. Боятися є чого. Не готуватися до такої загрози ми не можемо, спусковий гачок супротивник завжди може натиснути, досі цей ризик не усунуто.

Міністр оборони Швеції Петер Хультквіст якраз говорить про те, що Росія залишає біля кордонів озброєння і може швидко перекинути туди особовий склад. Наскільки швидко Росія може повернутися на позиції, які її війська займали до 23 квітня?

Протягом одного тижня, максимум. Уся інфраструктура (для утримування великої кількості військ) на кордонах уже створена. Лунали раніше думки, що для цього потрібні місяці і роки. Але справа в тому, що з 2014 року інфраструктура там уже створювалася. Особливо на Донбасі це все уже створено, і управлінська, і логістична інфраструктури. Залишилося завести війська. От і зараз (на кордоні) створене розгалужене, структуроване угрупування, яке не відведене, або зроблений вигляд, що відведене.

При тому це не означає, що одразу всі війська будуть залучені до операції. Може бути нанесений удар на якомусь основному напрямку і по деяких відволікаючих. Для цього достатньо буде на головному напрямку залучити до 10 батальйонних груп, на відволікаючих напрямках 3-5 батальйонних груп.

Багато експертів називають саме атаку з Криму найбільш вірогідною через потребу постачання дніпровської води до окупованого півострова. Але якраз у Криму війська дійсно відвели після навчань. Де тут логіка?

Це якраз до того, що Росія ніколи не женеться за одним зайцем. Цілей (розгортання і часткового згортання військ) декілька. Може бути основна ціль, можуть бути другорядні, які відволікатимуть.

«Не виключений напад і з боку Білорусі»

Які сценарії найбільш імовірні?

Вода в Крим – не єдина ціль Росії. РФ показала, що вона не тільки можна створити угрупування, а й те, що вона може створити будь-яке угрупування з будь-якою конфігурацією, в тому числі з передислокацією великих десантних кораблів двох флотів з Каспійського моря.

Якщо говорити про сценарії, то цілком може бути велика десантна операція на азовському напрямку. Можливий прямий удар з боку територій, які контролюють так звані «ДНР» і «ЛНР». Може бути також удар з півночі. Не виключено і з боку Білорусі, бо після навчань «Захід 2021» російські війська там можуть і залишитися.

На стику Білорусі і Росії зосереджена 1-а танкова армія РФ. Це достатньо сильна ударна сила для того, щоби вдарити. Хоча з боку Чернігова труднопрохідна місцевість, тим не менше це найкоротший шлях до Києва.

Напрямків для можливого удару – декілька, він прийдеться на той, на якому противнику вдасться найбільше дестабілізувати ситуацію в середині України, щоби наступ був підтриманий зсередини. Це соціально політична дестабілізація. До таких, наприклад, належать останні події в Харкові. Нещодавно була спроба завести до міста «тітушок» для організації протестів (21 квітня СБУ повідомила про затримання на Харківщині мікроавтобусу з «тітушками», які мали намір провести акцію протесту в обласному центрі задля створення «картинки» для російських ЗМІ).

Можна спробувати вбити клин між патріотичними силами і політичним керівництвом за рахунок, наприклад, колишніх учасників бойових дій. Якщо ви звернете увагу на навчання, яке проводить СБУ, то вони відбуваються у тих областях, де дестабілізуючі дії можливі. Тобто ми також не стоїмо на місці, прораховуємо, бачимо ситуацію. Тому є надія, що бачення агресивних намірів Росії у нас є, якщо не політичного керівництва, то воєнного точно.

Начальник Генерального штабу Руслан Хомчак під час виступу у Верховній Раді повідомив про 28 батальйонних тактичних груп російських військ, зосереджених на кордоні з Україною. Чому вимір іде на батальйонні тактичні групи, як їм протистояти?

Батальйонна тактична група – це просто розрахункова одиниця. В залежності від функціонального призначення їх чисельність коливається від 300 до 1000 осіб. Насправді угрупування російських військ, яке розгорнуто на кордоні є не бригадного і, відповідно, не батальйонного складу, а дивізійного і полкового складу. Наприклад, 150-та дивізія, яка розгорнута на донецькому напрямку, складається з 6 полків. Тобто там розрахунок ведеться не на батальйонні групи, а на полки. Батальйонні групи використовуються для експедиційних, або для операцій з оборони. Для наступальних операцій використовують полки.

«Найслабші ланки України – не тільки авіація і флот»

Найслабшими ланками нашої армії експерти часто називають авіацію і флот. Літаків обмаль і вони стоять на відкритому повітрі, це легка ціль для ворога. А щодо флоту, то у нас мала кількість кораблів, та і Росія значно обмежила пересування в Чорному морі і фактично закрила Азовське. Які ще є слабкі ланки, як мінімізувати ці мінуси в сьогоднішніх умовах можливого повномасштабного вторгнення Росії?

Не тільки мова про авіацію і флот. Можна назвати також нашу протиповітряну оборону і засоби радіоелектронної боротьби, ракетні війська. Це все види Збройних сил, де Україна суттєво програє Росії. Якщо ви спитали про флот, то тут у нас співвідношення сил з ними приблизно як 1 до 10. Єдине, що ми можемо зробити – це підсилювати берегову оборону, тобто мінування десантно-небезпечних напрямків, створення глибокої ешелонованої оборони, яка була б розрахована на висадку десанту не тільки з моря, але й з повітря. Всі вищеназвані види військ технологічно складні.

Навіть якщо сьогодні буде ухвалене рішення західними партнерами про постачання якихось складних озброєнь до України, насамперед авіації, засобів протиповітряної оборони (ППО), радіоелектронного захисту (РЕП), то все це може бути задіяне не раніше, ніж через один рік. Просто тому, що техніку потрібно буде привести до робочого стану, адже постачання відбуватимуться не з війська, а з якихось складів. Все це технологічно складна операція, яка потребує часу. Поки нам потрібно розраховувати на власні сили. Звичайно, не відмовлятися від допомоги, але починати її отримувати нам потрібно було ще позавчора, а не сьогодні.

В Україні немає виробництва винищувальної авіації, винищувачі ми закуповуватимемо за критерієм ефективність-вартість. Тут слід враховувати можливість заключення договорів, за якими, скажімо, відбудеться отримання техніки і буде певний плюс (для країни-постачальника) для роботи в інших областях у країні, куди техніку постачають.

Щодо озброєння, яке ми можемо, або збираємося виробляти, то його закупівлі не повинні бути масштабними, інакше ми поставимо на коліна усю свою оборонну промисловість. Ідеться про бронетанкову техніку, гелікоптери, артилерію.

Що тоді ще може зробити Захід, аби допомогти прямо зараз?

Перетворення території України в територію постійних навчань з присутністю сил наших західних партнерів є достатньо сильним стримуючим фактором для Росії. Це необхідно робити і це робиться разом з підготовкою з боку західних консультантів. А те, що фізично ніхто воювати за нас не буде – це правда.

Росія полюбляє символічні дати. 2 травня – роковини трагедії в Одесі, 9 травня – День перемоги, за кілька місяців парламентські вибори в Росії. Наскільки велика вірогідність загострень під ці дати? За якими діями можна буде ідентифікувати, що Росія вдаватиметься до загострення?

Росія веде гібридну війну, мова не тільки про війська, які вони накопичили на кордоні. Мова і про дестабілізацію всередині України. Коли ми говоримо про напрямок якихось ударів, то ці напрямки визначатимуться з огляду на ті місця, де Росії вдалося дестабілізувати ситуацію в України. Цей фактор складно промацати, але він сильно впливає на становище противника. Росія завжди займалася дестабілізацією, в тому числі до символічних дат. Це можуть бути дії диверсійних груп, дії агентурної мережі, 5 колони, в тому числі Церкви Московського патріархату, що ми бачимо вже зараз.

«Слабкість Росії полягає в протистоянні ФСБ і ГРУ»

Зрозуміло, що у військовому плані Україні складно конкурувати з Росією, але чи є у Росії слабкі сторони?

Одну зі слабких сторін Росії я бачу в тому, що незважаючи на усю гібридність, стратегічність своїх дій, все у них робиться колективним розумом. А коли різні боки колективного розуму не просто підсиджують одне одного, а й підставляють, як це у випадку з розвідками, то в цьому суттєва слабкість. В основному мова про дві конкурентні структури – Федеральну службу безпеки (ФСБ) і Головне розвідувальне управління (ГРУ). Економіка – це ще один слабкий фактор Росії. Якщо будуть введенні додаткові санкції з боку США, які торкнуться вторинного ринку суверенного боргу Росії, то це буде дуже сильний удар по економіці.

Колишній прем’єр-міністр Євген Марчук в одному з інтерв’ю висловив думку, що до літа Росія не проводитиме активних дій, повномасштабного вторгнення не буде. Чи ви згідні з такою думкою? Які фактори на рішення Росії впливатимуть?

Однією з дат, після якої можна буде про це предметніше говорити є дата зустрічі Путіна з Байденом. В залежності від результатів і тональності цієї розмови.

Окрім того, давайте не забувати, що скоро мають відбутися навчання «Захід 2021» (спільні білорусько-російські навчання, які заплановані на вересень 2021 року). Тоді відбудеться повторне розгортання військ. Постає питання, для чого було розгортати зараз, якщо можна було розгорнути війська на прийдешніх навчаннях?

Це лише підтверджує думку, що ця операція була проведена для підвищення ставок до розмови з Байденом.

Михайло Глуховський, «Главком»