По гарячих слідах: що варто змінити в конкурсі на директора УКФ

Наглядова рада Українського культурного фонду на повторному конкурсі обрала нового виконавчого директора. Навколо першого конкурсу вирували такі політичні пристрасті, що екскерівниця Фонду Юлія Федів зняла свою кандидатуру, і, зрештою, ніхто з кандидатів не отримав більшості голосів. Події отримали жорстку реакцію з боку культурної спільноти, за наслідками якої голова наглядової ради Михайло Захаревич подав у відставку, і новою очільницею органу стала Лариса Мудрак. На повторному конкурсі на посаду виконавчого директора переміг Владислав Берковський, котрий керував Центральним кінофотофоноархівом ім. Пшеничного.

Днями дав розлогий коментар Gazeta.ua щодо конкурсу. Але відчуваю, що варто більш глибоко розібратися, що було не так із конкурсом на директора УКФ і що варто вдосконалити законодавцям та наглядовій раді для більш зважених рішень у майбутньому.

Проблема 1: Строки повноважень наглядової ради та виконавчого директора, які накладаються. Це призводить до того, що новосформована наглядова рада, яка ще не встигла розібратися у питаннях роботи Фонду, «з коліс» має приймати найважливіше за свою каденцію рішення — обрати керівника на наступні три роки. Це зручно для політичних ігор та впливів, однак зовсім не вигідно для сталості інституції.

Цю проблему варто виправляти, наприклад, змінивши у законі термін повноважень одного з органів. Тоді, на момент конкурсу членами наглядової ради будуть особи, що вже певний час попрацювали з установою, зрозуміли із середини її специфіку та проблеми, та будуть підготовлені до потоку усіляких нереалістичних «швидких рішень» та «гучних викриттів», які могли б увести в оману новачків, але не заглиблених у предмет фахівців, що знають історію питання.

Проблема 2: Серйозні та досвідчені кандидати практично проігнорували конкурс. У ході першого конкурсу після зняття кандидатури Юлії Федів наглядова рада так і не визначилася серед решти кандидатів, що призвело до повторного конкурсу. Але і в повторному конкурсі достойних претендентів було катма, бракувало кандидатів із міжнародним досвідом чи досвідом роботи в інших фондах, що надають грантове фінансування. Тобто, професіонали з цієї сфери не квапилися брати участь у конкурсі. Чому так стається і як це вирішувати?

Насамперед успішна державна інституція має достукатися до професійного кола кандидатів. Наприклад, можна залучити рекрутингову компанію, яка допоможе донести інформацію про конкурс до фахівців, пояснити умови та переваги роботи і скласти пул кваліфікованих претендентів, серед котрих наглядова рада зможе робити вибір.

Разом з тим, щоб фахівці хотіли брати участь у конкурсі, необхідно попіклуватися про достойний рівень оплати їхньої праці. Нині оклад виконавчого директора складає 15 тис. грн, і настільки низький рівень оплати праці є згубним для інституції, адже навіть з потенційними надбавками та преміями і близько не наближається до ринкового. Це не лише відлякує фахівців, а й може привабити корупціонерів, які знайдуть шлях отримати свої «бонуси».

УКФ є державною установою, для яких, зазвичай, посадові оклади затверджує Кабмін. Утім, від інших установ УКФ відрізняється наявністю системи корпоративного управління — у ньому є наглядова рада, яка замість засновника мала б вирішувати такого роду питання, відповідно до стандартів ОЕСР.

Щоб виправити ситуацію, при якій Кабмін мав би нерівний підхід до своїх держустанов, у законі потрібно надати Наглядовій раді УКФ виключне право встановлення граничних розмірів оплати праці працівників Фонду. Це відповідатиме і спеціальному статусу УКФ, про який є окремий закон, і буде логічним з огляду на наявні уже повноваження наглядової ради з відбору директора Фонду.

Проблема 3: Відсутність чітких критеріїв оцінювання кандидатів. Кращі практики відбору керівників передбачають, що члени наглядової ради обирають не «на власний смак», а оцінюють кандидатів за низкою критеріїв: управлінський досвід, освіта у сфері роботи організації та у сфері менеджменту, попередні успішний керівний досвід кандидата, знання профільного законодавства тощо. Крім того, наглядова рада має вивчати інформацію про доброчесність кандидатів, наявність конфлікту інтересів тощо.

Таку оцінку проводять на проміжному етапі конкурсу, щодо кожного кандидата можна заповнювати анкету з визначеними показниками. Лише декілька тих, хто отримав найвищу оцінку і однозначно достойний очолити організацію, допускають до фінального етапу — співбесіди, і лише серед них обирають найкращого за результатами голосування.

Утім такої процедури не було в УКФ, і фінальний вибір робився з дуже різношерстих конкурсантів, деякі з них були очевидно некомпетентними, але займали час членів Наглядової ради та занижували якість дискусії, що, зрештою, не сприяло вдумливому рішенню. В результаті, на першому конкурсі мало не перемогла особа, яка відзначилася тим, що половину свого виступу присвятила лестощам на адресу мало не кожного з членів наглядової ради.

Ці процедури можуть бути внесені у конкурсні правила, з урахуванням досвіду інших наглядових рад, що дозволить істотно підвищити якість відбору.

Проблема 4: Політики не утрималися від маніпулювань у ході конкурсу. Мене здивували заяви урядовців та нардепів під час першої спроби конкурсу. Коли щойно створена «Спілка концертної індустрії» під час конкурсу поширила свої «викриття» про керівництво УКФ, то голова фракції «Голос» у ВРУ одразу написав заяву в НАБУ та публічно про це повідомив, а міністерство заявило, що «поділяє занепокоєння спільноти». Очевидно, ці дії підсилили голос необґрунтованих звинувачень. І хоча тон їхніх висловлювань був доволі стриманим, нібито без персоналій і не про конкурс, але у цей момент такі заяви можна було розглядати як атаку на чинну керівницю УКФ, яка брала участь у конкурсі. На фоні того, що далеко не кожна думка громадськості отримує таку блискавичну реакцію з боку влади, не важко було здогадатися, чому саме ця реакція прозвучала в той момент.

Повторний конкурс виглядав істотно кращим за перший, і в цьому безумовно є заслуга як самих креативних індустрій, які висловилися рішуче проти маніпулювань в ході конкурсу, так і нової голови Фонду Лариси Мудрак.

Подальші очікування від керівництва УКФ

Ключовий виклик і головне очікування як від нового керівника, так і від наглядової ради Фонду — зберегти систему справедливого відбору проектів, довіра до якої була побудована за попередні три роки, і не перетворити УКФ на інструмент фінансування для обмеженого кола «любих друзів».

Досягнень у попередній роботі УКФ є чимало, але найважливіше — це створена довіра між державною інституцією та суспільством. Маленькі та великі гравці з усієї країни повірили, що держава може розподіляти кошти на культурні проекти справедливо, а не підгодовувати лише «своїх», і за три роки навіть встигли звикнути до цього. Я думаю, що саме суспільство, яке звикло до високого стандарту роботи інституції стане запорукою дотримання цього стандарту і в майбутньому.

Звісно, є ділянки роботи, які треба вдосконалювати, і я бажаю новому директору Владиславу Берковському успіхів та сподіваюся, що він діятиме мудро, залучаючи до прийняття рішень широке коло стейкхолдерів, передусім, культурну спільноту та громадськість.