"Я одержимий і ненаситний. Живу без вихідних": художнику Івану Марчуку

Сьогодні, 12 травня, виповнюється 85 років народному художнику України, лауреату Національної премії України ім. Тараса Шевченка Івану Марчуку. Його виставки завжди мають шалену популярність. 2007 року художник потрапив до рейтингу 100 геніїв сучасності.З нагоди ювілею Gazeta.ua зібрала спогади та найцікавіші висловлювання Івана Марчука.Здійснилася моя заповітна мрія - бачу чергу на свою виставку. Зима, холодно, а люди на вулиці стоять. Що буду робити далі, не знаю. Може, втечу з України і картини заберу. Коли повертався сюди з-за океану, вірив, що це - інша країна. Вимріяна, за яку віддали життя мільйони людей. А вийшло, як-то кажуть, ніц. Гасаю по світу, думаю, де зупинитися. Бо в Україні немає місця для мене. Обіцяли зробити музей у Києві, навіть капсулу заклали. І всі про це вже забули. Були ще пропозиції в Тернополі, Каневі. Але до справи не дійшло. Тільки в моєму селі є невеличкий музей Івана Марчука. Що робити з картинами, де залишити. Була навіть думка вивезти на Майдан і все спалити. Якщо вони нікому не потрібні. Щоб нікому не дісталися.Відкривав виставки в Азії, Африці, Європі. Малюю тільки українські краєвиди. Хоч був на п'ятьох континентах. Українська земля мене чарує досі. Вона не змінилася, хоча її і псують.Не знаю, що таке натхнення. Я людина одержима і ненаситна. Живу за чорним календарем, без вихідних. Усі червоні дати викреслив. Щодня, о сьомій ранку, іду в майстерню. Здоровкаюся з двірниками, вони на мене дивляться – що за ненормальний? Що його жене? Я не хочу малювати. Я хочу побачити щось нове, свіже. А щоб побачити, треба намалювати. Те, що я зроблю, ніхто не зробить.Мене часто запитують, а як вигадую назви для картин. Дуже просто. Коли робота закінчена, дивлюся на неї, "спілкуюся" – і народжується назва.Маю вже велику кількість робіт для доброго музею. Національний замалий для мене. А скільки в архівах ще знайшов фотографій. Давно забув, що в мене такі картини були. Сотні пейзажів. Де вони, куди вони поділися, невідомо. Бо я їх не продавав. А зараз роботи не хочу продавати, бо тішуся ними.Малюю швидко. Якось у мене була китайська делегація, ходили по майстерні захоп¬лені. І один художник запитав, скільки часу витрачаю на картину. Кажу, десь тиждень. Замовк – я його вбив. Він думав, що десь рік. Але, якби я рік малював одну роботу, де я зробив би близько 5 тисяч картин. Одних пейзажів у мене понад 400. На виставці – 58, є ранні, яких я взагалі не виставляв.Використовую власну техніку "пльонтанізм". Від слів "плести, переплітатися". В мене було три сестри. У суботу чи неділю мама мила їм волосся. Тоді не стригли, було довге. Цілий день цим займалися. Мама казала:"Ну запльонталося волосся, що не можна розчесати". Так само і в мене. На кожній картині запльонтані десятки кілометрів нитки. Моя технологія придумана восени, коли дивився на голі дерева, без листя. Бачив, як рисується графіка дерев на тлі неба. Це – фантастика, така краса. Думав: а як це зробити на полотні? Не хотів щіткою малювати, як усі, бо це вже пройшов. І на свою голову придумав власну техніку.Такої країни ще світ не бачив. Система то є ланцюг. Президент Сингапуру казав: "Треба посадити трьох китів. Всі інші розбіжаться. І корупції не буде". У нас так не вийде. Бо всі кити між собою пов'язані. Є кити, підкити й котики. Попри це, Україна існуватиме й далі.Ненавиджу дні, коли ти сидиш, як бовдур, а тобі люди дифірамби співають. Моє 80-річчя було саме таким. Після цього дожити до столітнього ювілею не хочу. Поставив собі планку — 99 років і 11 місяців.Українська земля мене й досі чарує. Вона не змінилася, хоча її і псуютьУкраїна – це могильник талантів. Тут не хочеться працювати"Декого із жінок запрошую в гості. Хотів би, щоб якась тут і залишилася" Іван Марчук у 1989 році змушений був емігрувати за кордон. Тривалий час жив у Австралії, Канаді та США, у 2001 році після теракту 11 вересня у Нью-Йорку повернувся до України. Написав близько 5000 картин. Провів понад 150 персональних і близько 50 колективних виставок. Ділить свою творчість на 12 циклів: "Голос моєї Душі", "Пейзаж", "Портрет", "Цвітіння", "Шевченкіана", "Кольорові прелюдії", "Нові експресії", "Натюрморт", "Біла Планета І", "Біла Планета ІІ", "Виходять мрії з берегів", "Погляд у Безмежність". Твори кожного циклу відрізняються за малярською манерою. Започаткував власний стиль – "пльонтанізм". Особливість авторської техніки полягає в нанесенні фарби тонкими кольоровими лініями, їх переплетінні під різними кутами, чим досягається ефект об'ємності і світіння.