“Дика українка” з кінокамерою і майстриня пера: Як Софія Яблонська відкрила для себе весь світ

15 травня виповнюється 114 років із дня народження Софії Яблонської — української мандрівниці, фотографки та письменниці з Галичини, яка у 1930-х роках самостійно здійснила навколосвітню подорож. Українка майстерно описувала свої пригоди — так звані тревелоги, в популярних на той час виданнях. Її документальні нариси завжди супроводжувалися яскравими фотографіями, зробленими на власну кінокамеру.

У день народження Софії Яблонської пригадуємо найцікавіші епізоди із життя мисткині та розглядаємо світлини, на яких зображений вже давно неіснуючий світ.

Софія Яблонська народилася у 1907 році в селищі Германів на Львівщині, у родині католицького священика. У 1920-х вона відвідувала курси комерційної діяльності для жінок, вивчала акторське мистецтво та серйозно зацікавилася кінематографом. У Тернополі Яблонська керувала двома кінотеатрами.

У 1927 році Софія прийняла доленосне рішення — на власні зароблені гроші поїхати в Париж, щоб навчитися знімати документальне кіно. Це був лише початок дивовижного шляху, який чекав на неї попереду. На багато років Франція стане тим форпостом, куди Яблонська завжди буде вертатися після довгих мандрів. Там вона познайомилася із Володимиром Винниченком і Степаном Левинським.

Тринадцять років Софія Яблонська проживе в Китаї, який стане для неї не лише туристичним відкриттям, але й справжнім домом. Саме там вона зустріла свого майбутнього чоловіка — французького дипломата Жана Удена. В Азії у них народилося троє синів.

"Мандрівка чарівної львов'янки по Европі, Африці та Азії"

Софія зачаровувала та дивувала сучасників як в Україні, так і далеко за її межами.

Якось у львівському виданні "Експрес вечірній" написали про відгук француза Жана Ардена, директора товариства "Опторг-Юнан-Фу", де працювала Яблонська. У своїй статті він згадував Софію та її роботу в Юнані у 1932 році, куди вона приїхала знімати документальні нариси. На основі відзнятого матеріалу пізніше створювали листівки з Далекого Сходу.

Жан Арден відзначає інтровертний стиль життя Софії в Парижі. За його словами, вона не любила зустрічатися із європейцями, щоб "не каламутити своїх азійських вражень західною цивілізацією". "Це рідкісна жінка: інтелігентна, смілива, метка і самостійна. Має всі риси слов'янки, отже гордість, може, і прибільшену, що є причиною, чому вона нетовариська і дика", — описує Софію Яблонську Арден. Можливо, доля правда в його судженнях є. У розмовах із журналістами Яблонська сама іноді іронічно називала себе "дикою українкою".

У листах, які Софія пише з Парижа, стає очевидним як сильно її захопив французький стиль життя із його joie de vivre. З нотками іронії вона описує парижан та їхню любов до кав'ярень, де, за словами письменниці, минає майже все життя парижан. Яблонська й сама з великими задоволенням приходить туди не лише поїсти, але й посидіти на терасі як справжній voyeurs, що приходить туди споглядати за перехожими та плином життя.

Зокрема, кав'ярні часто відвідують художники. За ними Софія Яблонська особливо любить спостерігати. На галицькому діалекті, вона називає їх "малярами". "На терасі залишаються малярі, що не мають охоти малювати, і ті, що чекають на настрій, або не спали ніч, заливаючи свій "сплін", і ті, в яких ательє холодне, врешті, закохані і зневірені, та всі інші, кому нема куди спішитися", — розповідає Яблонська про публіку однієї із кав'ярень на Монпарнасі.

У галицькій пресі особливу увагу звертали як на зовнішність своєї землячки, так і на її "фантастичну кар'єру, подібну до сенсаційної фільми". Відмічали її незвичайну красу, літературний талант і величезну працю, завдяки якій мандрівниця змогла вибороти собі повну незалежність.

Софія Яблонська любила подорожувати на самоті, але завжди з фотоапаратом і своїми записниками. Люди зачитувалися статтями та нарисами про дивовижні подорожі львівської панянки і щиро дивувалися, як їй вдалося лишитися живою після всіх пережитих пригод в найекзотичніних куточках світу.

Час від часу Софія поверталася на рідну Львівщину, де провідувала своїх батьків та братів і сестер. Земляки активно стежили за її пересуваннями по світу завдяки публікаціям в журналах, куди Яблонська писала репортажі — "Жіноча доля", "Ми і світ", "Нові шляхи" та інших.

Шанувальники масово приходили на творчі зустрічі та публічні виступи, щоб послухати як Яблонська розповідає про далекі краї та зачитує власні тревелоги. В рамках цих зустрічей Софія показувала свої фотографії з подорожей. "Ми побачили світлини, розкішні, великі. Почули подих Азії, великої, загадочної, жорстокої", — писали у галицькій пресі.

Багато хто уявляв Софію самовпевненою та задирикуватою femme fatale, але були сильно здивовані, коли перед ними з'являлася просто жінка — спокійна, стримана, вельми привітна і завжди елегантна.

Якось Софію Яблонську спитали в інтерв'ю по приїзді на Батьківщину:

— Напевне, не одна Ваша землячка подивляє Вашу відвагу, що Ви так самі мандруєте по диких країнах...
— Відвага — це річ умовна. Гадаю, що перше треба мати в собі зародні фанатизму, а потім це річ звички. Адже острах, переляк, жах — це справа уяви. Коли людина забуває про можливість небезпеки, тоді Китай чи країни диких племен видаються їй так само доступні, як прогулянка до Винник.

Справді, Софія Яблонська була сміливою та рішучою. Без жодного страху вона сама ретельно планувала свої маршрути, була відкритою для пізнання всього нового. З властивою їй природньою допитливістю, майстерно описувала свої мандри з дуже детальними подробицями про традиції та культуру різних народів, про особливості їхнього побуту та стилю життя.

Після гостин в Україні Яблонська вже мала план нових подорожей і готова була рушати далі. "По моїм короткім побуті в краю, поїду знову шукати інших світів та інших обріїв. Це моє призначення! Здається мені, що, хто раз попав у вереницю мандрівок, той уже ніколи з неї не вимкнеться. Це мовби невпинне зачароване колесо, що тягне за собою невидимими струями!, — писала авторка.

Під час мандрів особливу увагу Софія Яблонська звертала саме на людей. Робила багато портретів на свою кінокамеру, любила першою починати діалог із незнайомцями і таким чином, ще глибше занурювалася в невідомі раніше світи.

У часи, коли не існувало ані соціальних мереж, ані бюджетних можливостей для швидких подорожей, українській мандрівниці вдалося побачити майже весь світ. Серед країн, які відвідала Яблонська — Єгипет, Шрі-Ланка, Морокко, Китай, Камбоджа, Індонезія, В'єтнам, Полінезія, Австралія, Нова Зеландія, США.

У 1931 році Софія поїхала на Далекий Схід у складі французької експедиції, яка знімала документальне кіно. Потім лишилася подорожувати як соло мандрівниця — незалежна та із жагою пізнання нових земель. Цікавим є те, як Софія Яблонська сприймає нові країни. Вона завжди шанобливо ставилася до всіх народів, з якими контактувала, та поважала їхні звичаї. Під час подорожей була готова до несподіванок і не нарікала на дискомфорт.

Перш за все мандрівницю цікавило досліджувати невідоме. Там, де інші туристи бачили бруд, бідність, небезпеку чи антисанітарію, Яблонська фокусувала свою увагу на людях та їхніх емоції, на особливостях архітектури та декору інтер'єрів, на краєвидах і секретних місцях, куди їй зазвичай вдавалося потрапити завдяки жвавій комунікації із місцевими та вродженій допитливості.

У Морокко на запрошення каїда Софія Яблонська відвідує гарем та знайомиться із його сімома дружинами. У своїх подорожніх нарисах вона детально описує особливості інтер'єру та зовнішність арабських жінок: "Кожна вдягнена у вбрання іншого кольору, а руки, мов гадюками, аж до рамен обкручені браслетами. Зачіски їхні блискучі, пригладжені, закінчені фантазійним медальйоном, що звисає на чоло та кінчиком доторкає татуйованого рисунку поміж бровами. Руки, вуха й підборіддя розписані кольоровими рисунками".

У В'єтнамі Софія Яблонська залюбки дегустує вуличну їжу. Вона робить мальовничий опис тропічної рослинності островів Пенанг і Яви.

На Балі разом із полінезійцями бере участь у релігійних церемоніях та розповідає, як полювала з ними на акулу. Якось під час зустрічі із земляками Софія відзначила, що на Балі голландці максимально підтримують давні звичаї тубільців. Майже сто років тому цей острів вже притягував величезну кількість туристів з усього світу, які приїжджали туди в пошуках екзотики.

Великою мрією Софії Яблонської було потрапити в Таїті та острови Бора-Бора. І вона це здійснила. Мандрівницю настільки вразила краса та самобутність цих місцин, що вона лишилася на деякий час там пожити, щоб сповна насолодитися буттям у тропічному краї. Там вона активно спілкується із місцевими жителями і долучається до їхніх буденних занять, вивчає їхнє автентичне життя. Українку на островах прийняли як "свою" і навіть дали їй місцеве ім'я — Теура, що в перекладі означає "Червона птаха".

Пізніше, коли в Софії спитають, чи знайшла вона той райський острів, про який мріяла, вона відповість: "Найшла і не один, де навіть довший побут не розчарував мене і куди я напевне ще вернусь. Найкращі між ними — острівці Таїті, там, де я жила безжурним життям щасливої людини між морем і сонцем, без ніяких потреб".

"Ніколи не запізно..."

Ще одна цікавинка літературного стилю Софії Яблонської — її вміння писати про все не лише захопливо, а й легко та іронічно. У своїх нарисах і листах мандрівниця звертала багато уваги на власні спостереження та багато ділилася досвідом інших людей. Зокрема писала спеціалізовано на тему краси і догляду за собою. Не дивно, що подібні нотатки Софії користувалися великим попитом серед галицького жіноцтва.

Українським землячкам було дуже цікаво дізнатися, як за собою доглядають жінки в інших краях, чим вони користуються і, найголовніше, які ж вони, універсальні секрети краси? Софія Яблонська щедро ділиться порадами і посилається на знайомих їй експерток, яким довіряє. Таким чином, окремі тревелогів, українка писала також статті в стилі сучасних б'юті блогерів. "Кожній жінки потрібна година на день на плекання своєї краси", — писала Софія.

Наприклад, у "Листах з Китаю", Софія Яблонська розповідає про поради для жінок від своєї французької подруги Клодіни. Це рекомендації із догляду за своєю зовнішністю — як правильно приймати душ, щоб почуватися бадьорою, як робити зачіску і правильно накладати макіяж, якими продуктами харчуватися, щоб виглядати здоровою, і як треба відпочивати та робити гімнастику тощо.

"Назагал раджу жінкам якнайменше і як можна найпізніше вживати косметичних штучок або й зовсім їх не вживати, якщо їм на це дозволяють їх природні якости, — як живо червоні уста, рівні гарні брови, природні рум'янці, — якости, що їх тепер у місті не легко стрінуи", — зауважувала в 1930-х роках Софія Яблонська.

Також вона застерігала жінок від бажання купувати все й одразу, і підкреслювала, що важливо звератися лише до хороших фахівців: "Кожна жінка повинна мати досить знання косметики, щоб не впасти у руки шарлатанів, що їх єдиною ціллю буде продати якнайбільше і найдорожчих кремів і пудрів, дати якнайбільше масажів або якнайчастіше зміняти колір її нігтів і волосся".

"Теура. Софія Яблонська"

У 2018 році у видавництві "Родовід" вийшла ілюстрована книга "Теура. Софія Яблонська". Метою проєкту було представити світові й Україні багатогранну постать Софії Яблонської як фотографа, письменницю, мандрівницю та кінодокументалістку. До альбому увійшли фотографії з архіву Наталі Уден, внучки Яблонської, та три книжки мандрівної прози з літературної спадщини української мандрівниці.

Унікальне вміння Софії Яблонської — бачити красу там, де її не помічали інші. Протягом років вона вивчала різні культури, навчалася в них, черпала натхнення і на основі отриманого досвіду створювала щось "своє", глибоко персональне.

У рамках презентації книги "Теура. Софія Яблонська", в Києві відбулася виставка костюмів Яблонської, які вона сама перешивала з речей, знайдених в різних країнах світу — барвисті жакети, сукні, спідниці, кімоно. На багатьох предметах одягу зображені китайські традиційні візерунки. Спогади із країни, яка відіграла в житті Софії Яблонської одну з ключових ролей.

За свого життя, окрім багатьох публікацій у пресі, Софія Яблонська створила декілька повноцінних книг, де зібрані її тревелоги — "Чар Марока" (1932), "З країни рижу та опію" (1936), "Далекі обрії" (1939).

У 1946 році разом із родиною письменниця повернулася до Франції, де жила спершу в Парижі, а після смерті чоловіка оселилася на острові Нуармутьє, де за власними проєктами будувала вілли і повернулся до літературної творчості. У 1971 Софія Яблонська загинула в автокатастрофі.

"Перед нами ще стільки життя, стільки майбутніх побід, а може, й не раз поразок. Тому-то нам над усе треба живого духа, веселого настрою, витривалости, оптимізму, незламности", — писала українська мандрівниця в листі. І ці слова Софії Яблонської будуть актуальні в усі часи.

Дивіться також:

Серж Лифар — "бог танцю", палкий патріот Києва, вірний друг Коко Шанель.

Бунтарки, художниці та дисидентки: В Україні створили інтерактивний проєкт про мисткинь-шістдесятниць.