Мандрівники, що збились з курсу. Історія Болтон Уондерерс, який утрапив до ями 4-го англійського дивізіону

Мандрівники, що збились з курсу.

Історія Болтон Уондерерс, який утрапив до ями 4-го англійського дивізіону.

Читач Football.

ua зробив огляд найбільш видатних сторінок у історії одного зі славетних клубів Англії, який зараз потрапив у дуже скрутне становище.

Болтон на початку та в середині 2000-х — був доволі цікавою командою з купою харизматичних постатей.

Ставка на зеро.

Але почнемо ми екскурс в історію трохи раніше.

Деякі нові історії беруть свій початок, там де закінчуються старі.

На вулиці вересень 1999 року – колишній тренер "Рисаків" Колін Тодд подав у відставку.

Перед керівництвом Болтона постала дилема, яку був покликаний вирішити не хто інший, як Сем Еллардайс.

Тоді ще просто веселий вусань, репутація якого ще не страждала у зв’язку з корупційними скандалами, а сам він ще не встиг здобути своєю роботою майбутнє прізвисько "Біг Сем".

Та хоча майже повна відсутність його досвіду ставила його кандидатуру під сумнів, безумовно, як показав час, Філ Гартсайд, що володів клубом у той час, ризикнувши зірвав джекпот.

Лише за два роки Еллардайс вивів команду в АПЛ звернувши увагу на себе, окремих гравців і команду в цілому.

Подорож елітою.

Будь-яке підвищення в класі має дві сторони медалі: з одного боку клуб починає отримувати більше грошей, а з іншого перед ним постають зовсім інші завдання.

Втриматись на вершині завжди важче, ніж на неї піднятися.

Але керівництво Болтона вдало підійшло до формування трансферної політики клубу і обійшлось кількома орендами.

Склад команди поповнили Юрі Джоркаєфф і Фреді Бобіч, майстерність яких на той час не викликала сумнівів.

Вона, в тому числі, разом із класом таких гравців, як Кевін Нолан та Юссі Яаскелайнен, що вже на той час були невід’ємною частиною основи, допомогла Болтону втриматись в АПЛ і посісти рятівне 16 місце.

В наступному сезоні "люди в білому" вирішили продовжити слідувати вектору орендної трансферної політики та скористалися послугами декількох вільних агентів.

Таким чином, клуб поповнили Сальва Бальєста, Іван Кампо та нігерійський "чарівник", технічність якого заворожувала, Джей-Джей Окоча.

Та це не дуже допомогло Болтону покращити свій стан справ, ба більше — вони фінішували трохи нижче, ніж в минулому сезоні.

Можливо, якби це дійство проходило у наші часи, то на цьому моменті історія була б завершена через звільнення Сема Еллардайса за незадовільні результати.

Але Філ Гартсайд що був власником клубу на той час, певне щось у цьому світі знав, адже залишивши все на своїх місцях.

Болтон без дивовижних придбань (можна виділити хіба що Стеліоса Яннакопулоса, який вже через рік неочікувано стане чемпіоном Європи у складі "Еллади") здійснив стрімкий стрибок вверх.

Зовсім трохи команді не вистачило до зони Кубка УЄФА і навіть потрапивши у свій перший фінал Кубка Ліги, вони програли Мідлсбро з рахунком 2:1.

Відчувши запах Євроарени, "рисаки" вийшли на трансферне полювання та взяли у свою команду Таля Бен-Хаїма, Леса Фердінанда, Ель-Хаджі Діуфа, Гарі Спіда та досвідченого мисливця за трофеями Фернандо Йєрро.

Трансфер останнього здійняв справжній шум, адже Йєрро на той момент вже рік грав на Ближньому Сході і ніхто не очікував на його повернення до Європи, ще й в клуб зі статусом середняка АПЛ.

Всі ці новачки внесли свій вклад в те, що Болтон зумів посісти шосте, єврокубкове місце в АПЛ.

Вони продовжили діяти за тактикою скрупульозних покупок і єдине, що можна було б виділити, це тільки оренда Хідетоші Накати.

Що стосується виступу в Кубку УЄФА, то пройшовши в кваліфікації Локомотів із Пловдіва, Болтон потрапив у групу разом з Севільєю, Зенітом, Віторією Гімарайнш та Бешікташем (формат Кубка УЄФА з 2005 по 2009 рік поділяв 40 команд на 8 груп по 5 команд, кожна з яких мала зіграти 4 матчі).

Посівши 3 місце завдяки перемозі над Зенітом, Болтон потрапив в плей-офф, де йому мав протистояти французький Марсель.

Перший матч на Рібок Стедіум завершився нульовою нічиєю.

Проте, незважаючи на статус андердога і відсутність підтримки домашніх стін, у матчі-відповіді Уондерерз явно не їхали піднімати білий стяг.

Незважаючи на досить зірковий склад "провансальців", в якому грали Фабьєн Бартез, Самір Насрі, Франк Рібері, Тайе Тайво та інші, саме у гостей частіше виникали моменти на початку матчу.

Це принесло свої плоди, коли Яннакопулос відкрив рахунок на користь Болтона.

Але радість вболівальників була недовгою, адже в кінці першого тайму в схожому стилі після подачі Насрі зрівняв рахунок Рібері, а за 25 хвилин до кінця матчу, внаслідок прикрої зрізки ізраїльського захисника Болтона Таля Бен–Хаїма, рахунок став 2:1 і Марсель на класі втримав перемогу.

Наступного року Болтон відпочивав від єврокубкових перепитій, але відпочинок був недовгим.

У сезоні 2007/08 сталось те, чим вболівальники цього самобутнього клубу мають право пишатись і понині, але про все по порядку.

Тоді Болтон потрапив до кваліфікації Кубку УЄФА, де зустрівся з македонським клубом Работнічкі, та не без труднощів пройшов його з рахунком 1:2 за сумою двох матчів.

На стадії групового етапу англійцям дісталися у суперники Брага, Аріс, Црвєна Звєзда та Баварія, яку досить незвично бачити в турнірі рангом нижче, ніж Ліга Чемпіонів.

Болтон знову посів третє місце і потрапив в раунд плей-офф.

На той момент Сем Еллардайс вже покинув команду через суперечки з власником, який не хотів підвищувати фінансування клубу для досягнення більших висот.

Проте можна дозволити собі трохи банальності і сказати, що новий тренер Гарі Мегсон "їхав на багажі Біг Сема".

Особливої уваги заслуговує матч на Альянц-Арені.

Там, завдяки пізньому голу Кевіна Девіса, Болтон вирвав нічию з рахунком 2:2.

Але спочатку, на 8-й хвилині поєдинку, Рікардо Гарднер приголомшив місцеву публіку відкривши рахунок після комбінації імені Рорі Делапа.

Баварія не поспішала здаватись і вже через 20 хвилин Лукас Подольскі обігравшись з Рібері та Швайнштайгером зрівняла рахунок в матчі.

На початку другого тайму той таки Подольскі з передачі Рібері, якого вболівальники Болтона, можливо, досі згадують "не злим, тихим словом", вивів Баварію вперед.

Що було далі — ви вже знаєте.

Це був не єдиний приємний спогад, що ще довго зігріватиме серця шанувальників клубу.

Вже в плей-офф було подолано Мадридський Атлетико.

"Матрацники" тоді ще не були грізною силою в іспанському футболі, але їхній рівень не викликав сумнівів ні в кого.

Поневіряння низами.

Ще чотири роки Болтон перебував в еліті англійського футболу, аж допоки в сезоні 2011/12 не покинув АПЛ, що стало наслідком фінансових труднощів, які починались в клубі.

Тоді була впевненість, що клуб проведе лише один сезон за межами вищого ешелону, але Болтон в жовтні був 18-м, а Оуен Койл був звільнений.

Дугі Фрідман повернув клуб в місця плей-офф — тільки для того, щоб все ускладнити в останній день сезону, дивним чином давши можливість молодому вінгеру Робу Холу дебютувати, коли потрібна була перемога.

Болтон зіграв в Блекпулі внічию, а Лестер витіснив їх з першої шістки.

Призначення Ніла Леннона здавалося переворотом, ще згадувались досягнення триразового володаря титулу в його останній роботі з "Селтіком".

А в 2015-16 роках все пішло шкереберть.

Болтон підійшов до кінця парашутних виплат і спробував урізати зарплату.

В той час, як Девіс, який став власником після Гартсайда, намагався продати клуб, Леннон виявився в зовсім іншій ситуації, ніж та, що йому подобалася в "Селтіку".

Північноірландець все більше розчаровувався, часто закопуючи своїх гравців в післяматчевих інтерв'ю.

У Селтіку, де поразок було мало, ці методи можливо отримали б відповідь, яку він хотів.

У Болтоні, де поразки були майже щотижня, бойовий дух в роздягальні, здавалося, звалився.

Болтон вилетів, а фінансове становище клубу ставало все більш тривожним.

До кінця кампанії Леннон пішов, а Кен Андерсон об'єднався з колишнім нападником Діном Холдсвортом, щоб купити клуб за 1 фунт.

Болтон фінішував на дні чемпіонату.

Американські гірки, здавалося б, скінчилися, коли новий бос Філ Паркінсон допоміг Болтону отримати миттєве підвищення в Першій лізі.

Але як на полі, так і за його межами, клуб балансував на межі.

У серпні 2018 року, всього два з половиною роки потому, Болтон посідав третє місце в чемпіонаті після трьох перемог в перших чотирьох іграх нової кампанії.

Деякі фани навіть наважилися мріяти про повернення в Прем'єр-лігу, але цей старт був лише маленьким променем сонця в темному лісі.

Болтон приймав Шеффілд Юнайтед в наступному матчі, програв 3:0 і так і не оговтався.

Повернувшись у Болтон, Андерсон перестав виплачувати зарплату гравцям, протести вболівальників стали регулярним явищем, а клуб знову почав тримати курс на пониження, забивши всього 29 м'ячів за весь сезон.

Тоді клуб навіть не зумів закінчити сезон — домашній матч проти Брентфорда був скасований після відмови футболістів виходити на поле.

12-очковий штраф фактично зруйнував їхню кампанію 19/20 в Першій лізі ще до того, як вона почалася.

Нові господарі вишикувалися в чергу, але процес придбання клубу затягнувся до кінця серпня.

До цього моменту у Болтоні лишилося всього четверо основних гравців.

Матч з Донкастером був скасований з міркувань здоров'я — Філ Паркінсон відчував, що гравці, багатьом з яких було 16 і 17 років, не могли грати тричі на тиждень.

У нового боса Кіта Хілла було 48 годин з моменту призначення до закриття трансферного вікна.

Завданням команди було уникнути пониження в класі, але Хіллу рідко вдавалося своєю роботою переконати вболівальників у тому, що він здатен зробити це з клубом.

Коли почалася світова пандемія COVID-19, до кінця сезону 19/20 лишалося 10 матчів, а Болтон знаходився на дні турнірної таблиці і відставав від рятівного місця на 21 очко.

Другий сезон поспіль клуб не міг завершити свої матчі, але цього разу не зі своєї вини.

В якомусь сенсі передчасне завершення сезону стало полегшенням, ранньою зупинкою найгіршої кампанії в історії клубу.

Фанати Болтона вже давно сподіваються на зміни.

Історія англійського футболу вже має приклади, коли клуби перевертали ситуацію і поверталися до АПЛ із четвертого ешелону.

Серед таких клубів Брайтон, Бернлі, Фулхем і Вулверхемптон.

Болтон і сам колись досягав такого результату — тоді клубу знадобилося сім років, щоб дістатися з четвертого дивізіону до Прем'єр-ліги.

І хоча клуб тільки-но підвищився в третій дивізіон, шлях нагору буде надзвичайно важким.

Дні, коли Болтон вважався клубом, що сильніший за ПСЖ, Манчестер Сіті, мадридський Атлетіко і дортмундську Боруссію, здається, були аж у минулому житті.

Поки ж незалежно від суперників і дивізіонів вболівальники цього клубу просто хочуть знову відчути насолоду від перемог.