На пенсії військовий лікар – чемпіон та рекордсмен

Усміхнений, веселий та щасливий – таким видався мені пан Анатолій на своєму 67 році життя. Ще б пак, буквально за декілька днів до нашої зустрічі він на чемпіонаті України з легкої атлетики серед ветеранів «обійшов» понад півтори сотні спортсменів-метальників з різних областей нашої держави, щоб привезти у Хотин три медалі: дві золоті за метання диска і ваги та одну срібну за метання молота у категорії «МАСТЕРС».

- Ветеранським спортом займаюся з 50 років, - розповідає хотинчанин Анатолій Власов. - Дебютував 9 травня 2004 року на республіканському стадіоні. Успішно виграв метання диска, через місяць - метання диска на чемпіонаті України. А 19 серпня цього ж року мав свій перший міжнародний старт у Москві. Там отримав фантастичне задоволення, адже виграв в олімпійського чемпіона з метання диска. Це мене надихнуло, почав дуже серйозно тренуватися. 2012 року, назбиравши грошей, поїхав до Фінляндії на зимовий чемпіонат світу з легкої атлетики в закритих приміщеннях у категорії «МАСТЕРС» і здобув там першу бронзову медаль з метання ваги. А далі ще було досить багато змагань національного та міжнародного рівня.

«Я дійсний рекордсмен - маю два національні рекорди»

- Якими спортивними досягненнями пишаєтеся найбільше?

- Найвищі мої досягнення – срібна медаль чемпіонату світу з метального багатоборства. Бронзова медаль чемпіонату світу з метання ваги. Срібні медалі чемпіонату Європи з метального багатоборства. Срібні медалі з метання диска і штовхання ядра на Європейських іграх ветеранів. І крім того, я дійсний рекордсмен – маю два національні рекорди з метання ваги і метального багатоборства.

Також досить успішно очолюю ветеранську легку атлетику в Чернівецькій області. З приємністю прийняв би усіх охочих під наше крило, щоби разом поширювати ветеранську легку атлетику, пропагувати здоровий спосіб життя. Бо з нами і веселіше, і здоровіше.

«У 61 рік мав такі силові показники, як у 20»

- Пане Анатолію, як вдається бути таким активним у солідному віці, на скільки почуваєтеся?

- Скажу так: у 61 рік мав такі силові показники, коли мені було 20. В жимі лежачи я 120 кілограмів вижимав. А на спеціальному тренажері ногами штовхав вагу 460 кілограмів по три рази. Тому, незважаючи на вік, коли правильно тренуєшся, відпочиваєш і забезпечуєш організм всім необхідним, можна досягати фантастичного рівня.

«Сьогоднішня медицина – це торгівля, це базар…»

- Знаємо, що за фахом Ви – військовий лікар. Як сьогодні можете охарактеризувати сучасну медицину, якщо проводити аналогію із радянською?

- Так, за фахом я військовий лікар. Свого часу закінчував Військово-медичну академію і теоретична підготовка у мене дуже солідна, ще радянських часів. І сьогодні знаю секрет, коли можна підтримувати імунітет настільки, щоб просто не хворіти на жодні застудні недуги і в тому числі COVID-19. На жаль, держава, Міністерство охорони здоров’я жодних слів, жодної інформації не дає, як людям не хворіти. Я скажу прикрі слова, але це буде правда. Сьогоднішня медицина – це торгівля, це базар. Продається все. Ліки продають, операції продають, медичні послуги… А в радянські часи ми мали профілактичну медицину. Обов’язково у будь-якій установі раз на рік люди проходили безкоштовне обстеження та безкоштовне лікування. Медицина була безкоштовною, освіта також. Було так, а сьогодні, на жаль, так.

«Хворіти – це надзвичайно дорого, ми платимо своїм здоров’ям»

- Тож який знаєте секрет підтримки імунітету, ця інформація є вкрай актуальною під час пандемії?

- А секрет – ціла система мною розроблена. Це окрема тема, з якою можна робити велику доповідь. Але все це доступно, людям це значно дешевше, тому що хворіти – це надзвичайно дорого, але ми платимо не тільки грошима, ми платимо своїм здоров’ям. Багато людей стають не тільки інвалідами, але й втрачають життя. А регулярно підкріплюючи себе, ми зберігаємо здоров’я та працездатність і подовжуємо собі життя. Це немало, особливо людям, яким за 50 років, і у цій схемі є спеціальні препарати за відкриття яких навіть була присуджена Нобелівська премія. В комплексі вони дають чудовий ефект: людина не хворіє, підтримує свою працездатність.

- Назвіть, будь ласка, бодай кілька складників, які входять до Вашої системи?

- Один із них – коензим Q10. Коли ним доповнюєте свій раціон, то, по-перше, зміцнюєте серцево-судинну систему, здійснюєте профілактику атеросклерозу і гіпертонічної хвороби. По-друге, це найсильніший імуномодулятор. Ще варто не забувати про регулярний прийом вітаміну «С». Також є хороший вітчизняний вітамінний комплекс «Алфавіт», де ретельно продумана технологія, коли вітаміни та мікроелементи розвели у три пігулки (на один день!) і вони чудово засвоюються на 95-98%. Чому погано, коли вітамінний комплекс в одній пігулці? У цьому разі не враховується важлива особливість: деякі мікроелементи і вітаміни між собою вступають у реакцію інактивації і вони не засвоюються.

- Розкажіть більше про себе: де навчалися, яким був Ваш трудовий шлях?

- Я народився в Івано-Франківську. У квітні 1959 року мої батьки переїхали у Хотин. Після навчання у школі, вступив до медичного інституту. На 5 році навчання перевівся у Військову медичну академію. Моя перша спеціалізація у ролі військового лікаря - авіаційна космічна медицина. Остання спеціалізація, яку пройшов в Академії післядипломної освіти, - лазерна рефлексотерапія. З її допомогою успішно лікував пацієнтів від зайвої ваги та тютюнової залежності.

- Коли вийшли на пенсію і скільки років прослужили у ролі військового лікаря?

- Як військовий лікар вийшов на пенсію 1993 року. Після 6 курсу Військової академії я прослужив в армії 21 рік. Розпочинав службу в аеропорту «Копітнарі» грузинського міста Кутаїсі. Потім служив у Північній групі військ – окремий розвідувальний гвардійський авіаційний полк, за радянських часів це був бойовий полк, ми виконували завдання генерального штабу. Розвідувальні польоти відбувалися на надсучасних МІ-25. Вони і зараз є на озброєнні, правда, не в Україні. Згодом я звідти перевівся у Киргизію. Там у нас були курси з підвищення кваліфікації авіаційних кадрів…

- Які випадки зі служби найбільше запам’яталися?

- Мене найбільше вразило, як гинуть військові. Це просто жах. Був свідком і не тільки, коли в нас розбивалися льотчики, досвідчений командир полку розбився... Це жахливо, це важко переживати. Коли служив у Південній групі військ, деякий час виконував обов’язки начальника медичної служби цього полку і одночасно – виконував обов’язки начальника медичної служби всього гарнізону. Тоді нарахував, що на медичному обслуговуванні у нас було разом з усіма військовослужбовцями 9,5 тисячі людей. Мали невеликий медичний госпіталь, 2 льотні частини. Доводилося керувати цими процесами. Було цікаво і водночас - досить складно. Але це військова організація, яка передбачає високу дисципліну.

- Коли служба давалася особливо складно?

- Спочатку важко, потім - звикаєш. Найскладнішим було, коли тільки приїхав у військову частину, а наш полк заново вчився працювати на новітній техніці. На військових бомбардувальниках Су-24 тренувальні польоти відбувалися у 2 зміни: з удосвіта до пізньої ночі. Саме в цей час мій начальник поїхав на чотиримісячне навчання. Тоді мені доводилося виїжджати на службу рано у понеділок, а закінчував її в суботу о 15:40. Щодня на моїй відповідальності - дві зміни польотів. Це доволі важко, але я був молодим і міцним.

«Військовий не належить собі, військовий належить державі»

- Чи рівноцінний розмір пенсії, порівняно з тим, як викладалися на роботі?

- Ха-ха-ха. Це взагалі парадоксальна ситуація. 1993 року я отримував пенсію, щоб ви розуміли, 10 чи 12 доларів. Це жах. Зараз пенсія складає десь півтори сотні доларів, але я досить недавно дізнався, що держава нам виплачує лише 50%. Тож у судовому порядку буду виборювати справедливість. І якщо згодом отримуватиму 6-7 тисяч гривень пенсії, то це вже більш-менш достойна виплата. Бо військовий не належить собі, військовий належить державі. Він під час служби віддає свої найкращі роки, досвід, знання, уміння, а деколи – здоров’я і життя. А після закінчення військової служби держава чинить з військовими не належним чином, залишаючи без гарантій на гідне життя.

- Як виживали на мізерну пенсію, коли офіційно звільнилися з війська?

- Я тинявся по заробітках. І приватною практикою займався. Але в ті часи, коли були купони – це було жахливо, звичайно. Виживання тільки. Люди не мали чим платити і приносили картоплю. Тож доводилося їхати на заробітки до Польщі, читав полякам лекції про здоровий спосіб життя.

- Яке у вас хобі?

- Моє хобі – риболовля (усміхається, - авт.). Займаюся нею з трьох років. У мене тато сибіряк, він мене навчив.

- Хто за фахом батьки і скільки маєте дітей, онуків?

- Тато мій закінчив війну у ролі авіаційного механіка, три поранення в нього було. А мама – медична сестра, родом з Бердичева.

Маю дорослого сина і вже заміжню доньку. Вона дев’ятий рік поспіль є австрійською громадянкою. Подарувала мені онука, йому зараз два роки. А син закінчив Кам’янець-Подільський педагогічний університет, знає п’ять мов, їздить по світу і шукає долю та свою половинку.

Ольга ШУПЕНЯ