«Зворотний відлік» у квітні: російська ескалація, всеукраїнський локдаун, проблеми правосуддя й великої приватизації, Чорнобиль і дворіччя Зеленського

«Детектор медіа» не розглядає токшоу «Зворотний відлік» разом із суспільно-політичними токшоу комерційних телеканалів, оскільки у фокусі загального моніторингу маніпуляції та зловживання, яких на Суспільному зазвичай немає. Редакція не раз отримувала прохання та заклики включити цю програму до моніторингової вибірки, але вирішила проводити окремий аналіз «Зворотного відліку» поза загальним контекстом суспільно-політичних токшоу, враховуючи стандарти й вимоги Суспільного, апріорі вищі в порівнянні зі стандартами та вимогами комерційних телеканалів. Огляди виходитимуть щомісяця.

Це «другий підхід» до оцінки чільного суспільно-політичного токшоу Суспільного мовника (перший був у вересні минулого року). Головну увагу я приділяю дотриманню стандартів інформаційної журналістики за усталеною методологією, яку використовує «Детектор медіа». На вади форми подачі інформації звертаю увагу там, де вона, на мою думку, впливала на якість змісту або ж на можливість легкого сприйняття інформації глядачами.

Вибір тематики

У випуску 5 квітня обидві теми — всеукраїнський локдаун і скупчення російських військ під кордонами України — були, безумовно, найважливішими темами тижня.

Натомість 12 квітня програма звернулася до двох тем — резонансних справ Національного антикорупційного бюро України й реформування судової системи. Інформаційним приводом для такої тематики стали слідчі дії НАБУ щодо брата глави Окружного адмінсуду Києва Павла Вовка, які й відбувалися протягом звітного тижня. Але в підсумку у студії обговорювалися більше питання «живучості» Артема Ситника (який був чільним гостем програми) на посаді директора НАБУ й різні питання реформи українського правосуддя з розряду «вічнозелених» тем. Натомість жодним чином цього тижня не зменшилася, а навіть зросла загроза російського збройного вторгнення. На мою думку, саме ця тема далі була найактуальнішою для суспільства на момент виходу випуску. До того ж у попередньому випуску цій темі явно було присвячено обмаль часу — загалом трохи більше 40 хвилин, значна частина яких «з’їдена» абсолютно порожніми суперечками між нардепкою Іриною Верещук і політологом Олексієм Гаранем про те, чи Зеленський, а чи Порошенко більше переймалися питаннями війни й обороноздатності.

І 19 квітня програма таки повернулася до найважливішої теми всіх тих трьох тижнів — російської загрози на кордонах з Україною. А друга тема знову була «вічнозелена» — плани з приватизації державних підприємств. На мою думку, попри безумовну суспільну важливість теми приватизації, вона на той момент була не зіставна із темою загрози військового вторгнення Росії.

26 квітня у студії «Зворотного відліку» обговорювалися суто «календарні» теми — роковини Чорнобильської катастрофи й підсумки двох років президентства Зеленського. Гадаю, такий вибір тематики був виправданий, адже основні теми попередніх тижнів — російська ескалація і всеукраїнський локдаун — пішли на спад, а інших значних тем протягом тижня не з’явилося.

Але попри мої зауваження щодо ситуативної «меншої актуальності» окремих тем, вважаю, що всі вісім тем квітневих випусків «Зворотного відліку» були суспільно важливими й заслуговували на увагу та обговорення. Інша справа, що перші три тижні місяця вага двох актуальних тем була настільки значною для суспільства, що заслуговувала, на мій погляд, виняткової уваги основного токшоу «UA: Першого».

Два слова про структуру програми

Із переглянутих чотирьох випусків я зрозумів (хоча, можливо, й помиляюся), що творці програми в кожному обов’язково розглядають по дві теми. У мене склалося враження про певну неефективність такого підходу з точки зору поточної інформаційної картини тижня. Адже бувають тижні, де явно домінує якась одна тема, й будь-яка інша може бути нерівноцінною, а бувають тижні, де надважливих тем є не дві, а три, чотири або й більше. А ще бувають тижні повного інформаційного штилю, коли якраз і можна глибоко покопатися в якісь заздалегідь ретельно підготованій «вічнозеленій». Тому мені видається логічним, що кількість тем до обговорення у випуску подібного токшоу мала б визначати саме інформаційна картина кожного тижня, а не наперед задана форма програми (дві теми — не менше й не більше). Тож майже всі квітневі випуски «Зворотного відліку», крім хіба що останнього, пожертвували змістом заради заданої форми. Це призводило, зокрема, до того, що деякі надважливі теми залишалися не обговореними у студії як слід — ведучі змушені були їх переривати «на півслові», бо ж була ще запланована друга тема.

Фокусування тем

Значною проблемою програми нині, на мій погляд, є занадто широке й загальне формулювання тем. Часто (у квітні — у трьох випусках програми з чотирьох) це призводить до невідворотного розфокусування обговорення, коли дуже загально сформульована тема репліками гостей (а подеколи й самих ведучих) починає подрібнюватися на велику кількість важливих, але різних підтем, кожна з яких цілком заслуговувала би на повноцінну програму. А коли ці підтеми, себто різні важливі аспекти основної «широкої» теми, виникають у студії спонтанно й несподівано, обговорення стає хаотичним і фрагментарним. В такі моменти складається враження, що кожен гість говорить про наболіле своє. Причому в такі моменти ведучі токшоу час від часу втрачають контроль за ситуацією, гості студії переходять на свою «пташину мову», сиплячи термінологією, номерами законопроєктів і статтями законів, побіжно натякають на різноманітні «кейси». Усе це, звісно, залишається без рятівних для глядача бекґраундів (спробуй-но встеж за всім!). У такі моменти, гадаю, глядачі починають втрачати розуміння того, про що йдеться. А отже програма починає втрачати глядачів. Адже закон сприйняття телевізора простий: незрозуміло — значить нецікаво, а отже «тягнеться й тягнеться рука» глядача до пульту. В умовах, коли Суспільне відчайдушно бореться за нарощення аудиторії, це марнотратний підхід.

До прикладу, 5 квітня тема локдауну була взята занадто широко, що подрібнювало обговорення у студії на велику кількість різних, безумовно важливих, тем: і про перевантаженість лікарень, і про брак кисневих концентраторів, і про низькі темпи вакцинації, і про якість медичної реформи в плані підпорядкування лікарень місцевим органам влади, і про джерела фінансування ліжкомісць, і про дієвість окремих заходів локдауну, і про обмеження пересування людей на громадському транспорті, і за що виживати людям, які через локдаун не можуть працювати. Всі ці безумовно важливі й цікаві для аудиторії теми були заявлені, але «зависали в повітрі». Спікери говорили про різне, «що кому болить».

26 квітня в обговоренні чорнобильської тематики ведучі й гості студії говорили про різне: безпеку саркофагу, зону відчуження як туристичний об’єкт, як заповідник, як науковий полігон і як місце для розвитку «зеленої» енергетики, з окремим поворотом розмови до теми «зелених тарифів», проблеми протипожежної безпеки чорнобильської зони тощо.

На мою думку, уникнути таких ситуацій можна лише вужчим фокусуванням кожної теми з самого початку планування кожного випуску програми. І дуже чітким структуруванням обговорення на конкретні підтеми в тих випадках, коли їх за визначенням неможливо уникнути.

Добір гостей

У більшості випусків добір гостей токшоу був якісним і з точки зору їхньої компетентності в конкретних темах, і з точки зору дотримання загального балансу сторін у студії. До добору гостей я маю лише три серйозних зауваження.

5 квітня при обговоренні теми всеукраїнського локдауну у студії не було нікого з посадовців Міністерства охорони здоров’я, у бік якого протягом ефірної години було багато критики. В ідеалі це мав би бути сам міністр Максим Степанов або хоча би хтось із його заступників. Натомість за людей, які ухвалюють рішення, змушений був «відбиватися» професор Сергій Дубров, експерт МОЗ. Зрозуміло, що він не був достатньо компетентним у багатьох питаннях. Така ситуація, певно, не виникла б, якби обговорення у студії стосувалося лише «експертних» сторін локдауну, вакцинації, профілактики й лікування коронавірусної хвороби. Але гості студії (підтримані ведучими, про що нижче) більше були схильні говорити про провали роботи Міністерства і шукати винних у цих провалах.

У тому ж випуску «Зворотного відліку» при обговоренні теми російської ескалації у студії не було представників Міністерства оборони. Тому ведуча Мирослава Барчук змушена була ставити запитання явно не за адресою, наприклад, нардепці Ірині Верещук: «... Усіх громадян України цікавить, як головнокомандувач, як Міністерство оборони реагують на оце все, чи готова українська армія?... Чи робиться зараз все для того, щоб армія була готова?». І Верещук переказувала доповідь Хомчака у Верховній Раді, де він сказав, що Україна готова до відсічі, й казала, що в неї «нема підстав не довіряти словам нашого головнокомандувача».

У випуску 26 квітня було серйозне недопрацювання при виборі гостя. Ведучий Павло Казарін підключав до розмови про Чорнобильську зону відчуження народну депутатку Лесю Василенко: «Ви зареєстрували альтернативний законопроєкт щодо зони відчуження. В чому саме ви не згодні з партією влади?» Відповідь Василенко була такою: «Я уточню: я не реєструвала альтернативного законопроєкту до законопроєкту пані Смаглюк. Мій законопроєкт є альтернативним до іншого законопроєкту представника партії влади — 5146, який стосується можливості розвитку атомної енергетики, розбудови атомних реакторів без проведення належної оцінки впливу на довкілля і міжнародних консультацій, які необхідні задля того, щоб розвиток атомної галузі відбувався в безпечний спосіб... Мова йде про один конкретний проєкт — розбудову 3-го і 4-го енергоблоків Хмельницької АЕС».

У підсумку до обговорення широкої й украй розфокусованої теми додалася ще й тема, яка не мала до основної жодного стосунку, що, гадаю, і заплутало глядачів, і «з’їло» мінімум дві з половиною дорогоцінні ефірні хвилини, яких потім, звісно ж, не вистачило для обговорення основної заявленої теми.

Дотримання стандартів інформаційної журналістики

Стандарт балансу думок у квітневих випусках «Зворотного відліку» кілька разів порушувався доволі відчутно.

5 квітня на самому початку блоку програми, присвяченому темі всеукраїнського локдауну, ведуча анонсувала глядачам, що «ми навмисно свідомо не будемо влаштовувати сьогодні “собачих боїв” і політичних дискусій, ми будемо відповідати на ваші питання». Тобто йшлося про спробу дати якомога більше експертних порад українцям в умовах посилення епідемії. До цього підходу гості програми не долучилися. Натомість ведуча сама на 26-й хвилині ефіру «змінила курс», звертаючись до гостей студії: «Ми з вами зараз тут зібралися і ми шукаємо винного в тому, що за рік влада, і ми зараз з’ясуємо хто, одне на одного перекидає відповідальність»; і трохи згодом: «Ми говоримо про те, що рік після початку пандемії, ми зараз з’ясовуємо тут у студії, хто несе відповідальність за таку ситуацію, коли у влади був рік для того, щоб запобігти ось таким критичним ситуаціям». Ведучу згодом підтримав і фактчекер програми Максим Скубенко. У підсумку стандарт балансу думок було грубо порушено, адже у студії тих, «хто несе відповідальність», не було. А на їхню адресу говорилося чимало «теплих слів» протягом усього обговорення теми.

Крім того, були й інші незбалансовані моменти. Нардеп від «Слуги народу» Михайло Радуцький звинувачував у нерозпорядності Одеський обласний департамент охорони здоров’я, колишній заступник міністра Олександр Лінчевський покладав відповідальність за те, що діється, на прем’єра і президента. Ведуча не намагалася це збалансувати й переходила до іншої підтеми. Заступниця голови Київської міської державної адміністрації Ганна Старостенко однобічно звинувачувала Академію медичних наук у тому, що ті не надають свої відомчі ліжкомісця для хворих на коронавірусну хворобу тощо. У мене склалося враження, що ведучій у цьому обговоренні було не до балансу думок у побіжних питаннях і тому, що цього дня вона працювала одна, і — головне — внаслідок колосального розфокусування теми.

У другому блоці програми, присвяченому російській ескалації, не дістало балансу звинувачення нардепкою Іванною Климпуш-Цинцадзе міністра закордонних справ Дмитра Кулеби у тому, що він, будучи міністром євроінтеграції в 2019 році, виступав проти надання Україні плану дій щодо членства у НАТО.

У випуску 12 квітня у мене теж виникли питання щодо балансу думок, коли директор НАБУ Артем Ситник у студії був чільним гостем, до якого могло бути чимало гострих запитань, але всі інші гості, а, за великим рахунком, і ведучі, були налаштовані позитивно до роботи НАБУ та особисто до Ситника. Виглядало це як «а спитаймо-но пана Ситника, як йому працюється».

Крім того, Ситник говорив чимало про справи, щодо яких ще нема вироку суду, а опонентури — тобто підозрюваних, наприклад, того ж глави Окружного адміністративного суду Києва Павла Вовка, нардепа Миколи Мартиненка, Олега Татарова або Вадима Альперіна, або їхніх представників, — у студії не було. Коли обговорення стосувалося політики, Ситник був дуже обережним у формулюваннях, уникав прізвищ, хоча й у критичних висловлюваннях інколи чітко позначав конкретних представників влади, наприклад, генпрокурорку Венедиктову, або владні структури. Слова у відповідь ті, зрозуміло, не мали.

Не було балансу думок і в другій частині програми, де чимало критичного говорилося про ОАСК і його очільника Вовка, суддю Євгена Аблова або ж про Конституційний Суд та Олександра Тупицького, — опонентури не було, як і спроб ведучих позначати цю обставину.

У випуску 19 квітня нардепка Ірина Геращенко у своєму спічі висловила великий список звинувачень чинній владі (не ведуть роботу для звільнення заручників, не збільшують військовим зарплату, не ведуть перемовин про миротворців тощо), після чого ведуча намагалася дати слово Павлу Клімкіну. Тут уже перший заступник голови фракції «Слуга народу» Олександр Корнієнко змушений був добиватися законного слова у відповідь. Насправді з точки зору дотримання стандарту балансу думок у подібній ситуації це був клопіт ведучих — одразу ж надати йому слово.

У випуску 26 квітня стандарт балансу думок в обох частинах програми не порушувався. Збалансованим було в тому числі й обговорення підсумків двох років президентства Зеленського. І, зокрема, бліцопитування людей про їхні оцінки зробленого / незробленого з обіцяного президентом.

І ще одне спостереження — не про порушення, а про деякі можливі ризики. Мені здається, з точки зору стандарту балансу думок ризикованими є виведені титром на екран політично забарвлені дописи глядачів. Наприклад: «Кінець епохи бідності — дістатися на роботу в один бік за 300+ гривень» або ж «Хоч і переповнені лікарні і люди мруть як мухи, зате у нас гарні дороги». Дотриматися балансу в таких дописах у прямому ефірі практично нереально.

Стандарт достовірності подачі інформації у квітневих випусках токшоу порушувався нечасто. Загалом ведучі коректно посилалися на джерела кожного твердження й авторство суб’єктивних думок. Але деякі порушення стандарту все ж були. Зокрема, 5 квітня ведуча казала: «Ми знаємо, що ваша лікарня Дніпровська обласна клінічна лікарня завантажена втричі більше понад норму». Звідки ми це «знаємо»? Або: «Подейкують, ніби Грузія отримає ПДЧ» (у НАТО). Хто саме «подейкує»? У цьому ж випуску на плашку виводилася загадкова соціологія:

Вказані в лівій частині кадру ще й вертикально дрібнюсінькими літерами «вихідні дані» цієї соціології на екрані телевізора глядачу прочитати неможливо. Тобто ці дані не є підтвердженням достовірності (як мінімум, джерела) інформації, вони більше схожі на «відмазку» для телекритиків :)

У тому ж випуску ведуча знов-таки говорила про якусь невідому соціологію: «За статистикою, понад 50 % українців готові вакцинуватися». А авторка сюжету Евеліна Михайленко робила недостовірне узагальнення: «на такий випадок контролери поради теж мають, водночас кажуть: ажіотажу серед пасажирів не спостерігають» (узагальнення на підставі одного синхрону однієї контролерки).

У другій частині програми ведуча дала ще одне недостовірне посилання: «І ось буквально півгодини тому прийшла звістка, що російські найманці обстріляли з кулемету наші позиції біля Авдіївки, внаслідок чого загинув військовослужбовець». А ще одне порушення стандарту було в титрі: «Потенційна криза, що насувається — так характеризують американські військові перекидання Росією військ до кордону з Україною».

Стандарт відокремлення фактів від думок загалом порушувався нечасто. Одним із системних порушень були неавторизовані (очевидно, редакційні) оцінки, що час від часу з’являлися в титрах. Наприклад: «Вакцинація пасе задніх» або «Лікарні на межі». З творців програми, як і в попередньому періоді моніторингу, найбільше грішили неавторизованими висновками і оцінками, — фактчекер Макс Скубенко і авторка сюжетів Евеліна Михайленко.

Я не брав до оцінки ті фрагменти, де Скубенко змушений був розважати спростуванням фейків аудиторію ютуб-трансляції під час рекламних блоків у ефірі «UA: Першого». Ютуб, певно, живе за своїми законами. Але вже в телеефірній частині програми Максим міг виступати з такими, наприклад, «стверджувальними» запитаннями до гостей: «Мене цікавить така штука: хто винен? Не загальним словом “Степанов”, Степанова можна назвати винним у проваленні вакцинації, але хто винен у тому, що лікарні не готові зараз? І якщо ми розуміємо, що це вирішується на регіонах, а регіони не хочуть нічого вирішувати, то чи не варто тоді вже взяти і підпорядкувати назад регіони МОЗ»?

Мені здається, що тут є підміна функцій. Або є, як це кожного разу кажуть ведучі, функція фактчекера, яка полягає в перевірці фактів, озвучених гостями студії, або є функція експерта, який щось може оцінювати. Зрозуміло, що експерт при цьому не може бути універсальним, і зрозуміло, що нелогічно програмі тримати штатного експерта «з усіх питань», коли під кожну тему до студії запрошуються справді фахові експерти. Або є функція автора-ведучого, який може висловлювати свої оцінки, але при цьому обов’язково їх авторизувати — хоча би так, як в цьому матеріалі я авторизую мої авторські оцінки.

Сюжети Евеліни Михайленко в програмі переважно відіграють лише бекґраундну роль, а отже взагалі не повинні були би містити журналістських оцінок, бо бекґраунд — це факти. Але оцінок у сюжетах безліч — від начебто безневинних (наприклад: «До невтішної ціни додалися ще й затори. Звісно, зранку їх у столиці й так вистачає...») до доволі серйозних (наприклад: «За роки служби судді ОАСКу ухвалювали купу резонансних рішень...», «У результаті майже за два роки ця справа практично не зрушила з місця». «Крісло глави держави він посів на піку своєї популярності як шоумен. Його передвиборчі обіцянки, на перший погляд прості і не дуже чисельні, дали небувалий раніше результат під час голосування — 73 % підтримки»).

Про дотримання стандарту точності мені важко судити. У висловлюваннях ведучих я порушень стандарту не помітив. Щодо гостей програми я волів би покладатися на роботу штатного фактчекера токшоу, але в усіх чотирьох квітневих випусках Максим Скубенко взагалі не ловив гостей на озвученні фактично невірної інформації. Звісно, можливо й таке, що ніхто з гостей студії у квітні жодного разу не збрехав. Теорія ймовірностей передбачає таку можливість. Але враховуючи те, що у студії було багато політиків, я в це вірю мало.

Стандарт повноти інформації порушувався хіба що тим, що інколи бракувало необхідних бекґраундів до сказаного гостями програми. Як я вже казав вище, подеколи причиною цього було шалене розфокусування теми гостями. Так, наприклад, у випуску 12 квітня Артем Ситник чимало говорив про конкретні кримінальні справи, які потребували глибоких бекґраундів. Для пересічного глядача прізвища, події і обставини цих справ навряд чи були відомими. Час від часу певні бекграунди давали інші гості, які «в темі». Пару разів це робили ведучі. Але чимало історій так і залишилися без бекграунду, як, наприклад, історія з Євгеном Шевченком, який видавав себе за співробітника НАБУ і через якого, наприклад, намагався дати хабар Альперін.

Того ж дня у другій частині програми в обговоренні судової реформи кваліфіковані гості в запалі дискусії легко заходили в нетрі юридичних визначень, рясно сипали номерами законопроєктів, посилалися на різні «кейси» і «прецеденти» минулих років, про які, звісно, широка аудиторія або не знає, або навряд чи пригадає. Я розумію, що в цій ситуації дбати про бекграунди ведучим було вкрай важко.

19 квітня в студії обговорювали оцінки «кластерного плану» без достатньо чіткого пояснення, що воно за план такий. А екс-міністр Павло Клімкін апелював до останніх подій у Чехії, про які не всі глядачі програми могли знати.

І кілька слів про форму

Про ті вади форми, які можуть або спотворювати зміст, або ускладнювати сприйняття змісту глядацькою аудиторією. Або ж створюють інші ризики.

Порівняно з попереднім відстеженим періодом, інфографіки у «Зворотному відліку» стало набагато менше, але якість її лишається дуже низькою.

Наприклад, у випуску 5 квітня була така картинка:

Це зовсім не телевізійний формат. По-перше, в цей момент у студії йдеться про заповненість лікарень важкими хворими, отже дотичною до теми обговорення є лише червона лінія на графіку, та й те — надзвичайно умовно. Якби на інфографіці порівнювали, наприклад, два показники — загальну кількість ліжкомісць у лікарнях і кількість заповнених ліжкомісць, — це було б наочно. Показники кількості діагностованих хворих на коронавірусну хворобу і кількості померлих — до іншої розмови. По-друге, крім того, що ця картинка вже перенасичена різними за значенням показниками, на ній ще й маса складних чисел, яка не сприймається, а лише ускладнює сприйняття. Сама картинка — не телевізійна, «не читається» за ті лічені секунди, поки вона є на екрані.

І знову, як і у вересні минулого року, якісь інфографічні елементи, і так складні для сприйняття, глядач взагалі бачить лише на плазмі на загальному плані студії, наприклад:

Тут ішлося про кількість хворих і госпіталізованих. У чому цінність цієї графіки на загальному плані? На мою думку, лише в тому, «щоби плазма у студії не була порожньою».

Втім, гаразд, інфографіка — справа нова і складна, потребує вдумливого підходу й ефективна за рахунок якісної ідеї. Але ж проблемою для програми виявляється і просте титрове цитування. Як наприклад, показ розшифровок телефонних розмов Вовка у випуску за 12 квітня:

Гадаю, цілком очевидно, що прочитати це на екрані глядач зможе, хіба що як слід напруживши свій зір (якщо зір у нього, звісно, відмінний). Але прочитати це все (у тім числі й написане навіщось нагорі) він все одно не встигне за ті секунди, поки ця картинка перебуває на екрані.

Як на мій погляд, дуже складною для розуміння і сприйняття глядачем є загальна схема розташування графічних елементів на екрані. Наприклад:

Тут важко зрозуміти, що «ковідні показники» — це підзаголовок того, що показують на лівій плашці (а можливо, й ні?). Обидва текстові елементи не мають прямого стосунку до того, що в цей момент обговорюється в студії. І так відбувається майже постійно. Натомість за рахунок майже постійної присутності в кадрі умовно інформативних лівої та нижньої титрових плашок ріжуться основні плани того, що відбувається в студії.

Мені також здалося, що дуже вже довго в кадрі висять запитання глядачів з вайбера, відповідей на які в студії не дають. Хоча інколи ведучі кажуть, що бачать ці запитання, і обіцяють, що «ми все це будемо обговорювати». Але більшість запитань глядачів продовжують жити своїм життям. Не кажучи вже про те, що незмістовні коментарі, як, наприклад, «плакати хочеться та й все. Більше не маю що сказати» — так само висять у титрі дуже довго.

Постійно титрові цитати зі сказаного попереднім мовцем у студії потрапляють на іншого спікера. При цьому за формою і за розташуванням вони майже тотожні титрам. Приклад:

Це не Сергій Дубров. Або:

Це не Артем Ситник.

При цьому власне титрування спікерів порівняно з попереднім моніторингом стало коректним. Тепер їх титрують на крупних планах і титрують щоразу, коли вони говорять.

І ще один недолік титрування спікерів залишився — це неконтекстуальність титрування. До прикладу, у випуску за 5 квітня Михайло Радуцький титрований як нардеп від «Слуги народу», або Ольга Стефанишина титрована як нардепка від «Голосу». Насправді в контексті розмови не так уже важливо, хто з них яку фракцію представляє, натомість більш важливо, що Радуцький очолює один профільний «медичний» комітет ВР, а Стефанишина є членкинею іншого профільного комітету.

Кожна програма починається з заявки обох тем, першої теми і представлення гостей, які обговорюватимуть першу тему. Після цього йде рекламний блок, протягом якого частина глядачів йде з каналу, на їхнє місце приходять нові «транзитники», а ті глядачі, які героїчно не перемикали телевізор під час реклами, вже успішно забули, хто ті гості. Мені здається, що не варто розривати представлення гостей і початок обговорення теми.

Судячи з чотирьох квітневих випусків, творці програми відмовилися від таймера зворотного відліку, використання якого я критикував у попередньому матеріалі. На мою думку, дарма вони це зробили. Бо по-перше, таймер допомагав ведучим структурувати розмову і своєчасно «закругляти» спічі окремих «ціцеронів» у студії. А по-друге, це був усе-таки системний елемент програми, ще й концептуалізований у її назві. Таймером користувалися невміло, але ж це не означало, що його треба було позбутися. Треба було його «відремонтувати».

І останнє. У випуску 5 квітня в студії раптом виникла емоційна і тривала суперечка між ведучою Мирославою Барчук і фактчекером Максом Скубенком щодо чергового російського фейку про начебто вбитого українським безпілотником хлопчика на окупованій території. Мені здається, що подібні суперечки є зайвими у програмі. Зрештою, творці програми завжди можуть досхочу посперечатися за кадром до початку ефіру чи після його завершення. Виносити це на публіку не варто. Хай в ефірі сперечаються між собою гості студії, або ведучі програми — з гостями. Для глядача ж ведучі програми повинні бути єдиною командою.