Зовнішнє управління, Медведчук та погані дороги

У вівторок, 18 травня 2021 року, Естонський центр східного партнерства, Український кризовий медіацентр та ГО «Детектор медіа» презентували спільне дослідження, підготовлене у рамках проєкту «Протидія дезінформації на півдні та сході України» за підтримки Європейського Союзу.

Учасниками обговорення були:

• Герт Антсу, директор Естонського центру східного партнерства; 
• Ремі Дюфло, заступник голови Представництва ЄС в Україні;
• Любов Цибульська, керівниця Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки;
• Галина Петренко, директорка ГО «Детектор Медіа»; 
• Ксенія Ілюк, менеджерка ГО «Детектор медіа»;
• Олександра Цехановська, керівниця Групи з аналізу гібридних загроз Українського кризового медіацентру;
• Дмитро Теперік, виконавчий директор Міжнародного центру оборони та безпеки, директор естонсько-українського проєкту «Стійка Україна», експерт з питань стійкості Естонського центру східного партнерства.

Модератором заходу виступила Тетяна Колосова, керівниця напрямку по роботі з національними аудиторіями Українського кризового медіацентру.

Повне дослідження — тут.  

Відкриваючи презентацію, заступник голови Представництва ЄС в Україні Ремі Дюфло зазначив, що дезінформаційні наративи з величезною швидкістю розповсюджуються по всьому світу, а свободою інформації не можна зловживати.

«ЄС пропонує розглядати виклики Часто запускаються кампанії з викривлення інформації, наприклад, про начебто шкоду вакцинації, інформація в інтернеті розповсюджується миттєво, її навмисне викривлення та спотворювання може порушити демократію та зруйнувати систему стримування та противаг, тому боротьба з дезінформацією є вкрай важливою для суспільства», – зауважив Дюфло.

У свою чергу, директор Естонського центру східного партнерства Герт Антсу нагадав, що презентація відбувається в роковини депортації кримських татар, Росія ж намагається легітимізувати анексію Криму за допомогою пропаганди та дезінформації.

«Нещодавно ми спостерігали не лише військову ескалацію біля кордонів України, жодного послаблення не було і всередині інформаційного середовища, спекуляції навколо війни є небезпечними та шкідливими, дезінформація – потужний інструмент для впливу на українське суспільство, але його використовує не лише РФ, але і опонент всередині країни. Медіаграмотність не вирішує всіх проблем дезінформаційного впливу, але негативні наслідки може мінімізувати. Програма медіаграмотності допоможе залучити більше тих українців, які не мають сучасних навичок, необхідних у цифрову епоху. Вільні ЗМІ та освічені споживачі масової інформації – одна з основ побудови вільного суспільства в Україні», – підкреслив Герт Антсу.

Герт Ансу додав, що посилення медіаграмотності здатне підвищити стійкість громадян до дезінформаційних кампаній, для цього потрібно:

1. Залучати людей на місцях та підтримувати високоякісну журналістику
2. Сприяти ефективному спілкуванню місцевої влади та громадян на сході та півдні країни
3. Здійснювати заходи для підвищення медіаграмотності українців загалом.

Очільниця Центру стратегічних комунікацій та інформбезпеки Любов Цибульська під час відкриття презентації заявила, що Україна стала тестовим майданчиком для російських дезінформаційних спецоперацій, що породжує низку викликів.

За словами Цибульської, наразі умови для ведення інформаційних воєн стали дуже сприятливими, якщо раніше дезінформація була прерогативою спецслужб, то тепер її поширювати може будь-хто, крім того, російська пропаганда стала більш адаптивною.

«Російській пропаганді закриваєш двері – вона лізе через вікно… Закриєш соцмережі – пропаганда переміщується на проросійські телеканали, закрили телеканали Медведчука – вони інвестують у ті ресурси, що залишились – канал "Наш", "Страна.ua" та інші», – зазначила Любов Цибульська.

Очільниця Центру додала, що зараз інформаційні атаки можуть стосуватись будь-якої сфери, від енергетики та банківського сектору до музики та кулінарії.

«Згадаймо битву за борщ, яку веде Росія», – нагадала Любов Цибульська.

Ще одним викликом є намагання Кремля зруйнувати європейську єдність та посварити союзників.

«Зокрема, про це свідчать намагання посварити Україну та Польщу – наприклад, ситуація з руйнуванням пам’ятника в Гуті Пеняцькій, коли місцеві мешканці навіть не знали про це, інформацію почали поширювати російські соцмережі, яку потім підхопили російські, польські, та українські проросійські ЗМІ... Тепер Кремль докладає зусилля для того, що посварити Україну та Угорщину», – зауважила Любов Цибульська.

Коментуючи намагання російської пропаганди розширити ареал свого впливу в Україні, Любов Цибульська згадала намагання медіаменеджера Валіда Арфуша отримати ліцензію для Euronews Ukraine.

«Валід Арфуш – досить-таки лиховісний персонаж, спробував податися на ліцензію від Нацради на мовлення Euronews в Україні… У нинішньому вигляді Еuronews транслює проросійські наративи, про громадянську війну...і зараз відбулась спроба отримання ліцензії, на щастя, Нацрада не дала їм цього зробити», – зауважила Любов Цибульська.

Презентуючи результати власне дослідження, менеджерка ГО «Детектор медіа» Ксенія Ілюк зауважила, що метою його було зрозуміти, хто і для чого розповсюджує проросійські наративи в українському медіапросторі і наскільки вони є ефективними.

Географія дослідження – це області півдня та сходу України: Донецька, Луганська, Запорізька, Дніпропетровська, Одеська, Херсонська, Миколаївська та Харківська області. Ці регіони знаходяться найближче до окупованих Росією регіонів, соціологія показує, що тут не було такої активної підтримки євроінтегарції, як на заході держави.

«Тому вони є більш показовими в плані сприйняття російської дезінформації. Ми проаналізували контент регіональних та національних телеканалів, YouTube, Instagram, Telegram та Facebook, щоби зрозуміти наративи, розповсюджені в регіоні», – сказала Ксенія Ілюк.

На першому етапі було проведено експертне дослідження засобів масової інформації (телевізійних новин, ток-шоу та розмовних програм, онлайн-видань, груп у соціальних мережах і телеграм-каналів), які є найпопулярнішими в цільових регіонах, а також дослідження медіаконтенту на загальнонаціональному рівні.

На другому етапі було проведено моніторинг контенту українських медіа, щоби знайти дезінформаційні повідомлення та наративи:

— в локальних онлайн-групах і дописах у соціальних мережах мешканців міст у цільових регіонах (понад 23 мільйони повідомлень із восьми цільових регіонів у соціальних мережах Facebook, YouTube, Instagram, Twitter та месенджері Telegram);

— в онлайн-виданнях;

— в ефірі місцевих телеканалів у цільових регіонах (вечірні теленовини на двох місцевих телеканалах кожного регіону протягом п’яти робочих днів).

На третьому етапі було проведено соціологічне дослідження про роль соціальних платформ та усну передачу інформації, а також про ефективність дезінформаційних наративів.

Дослідження складалося з якісного соціологічного дослідження (4 фокус-групові інтерв’ю загалом з 33 учасниками і 15 експертних інтерв’ю) і репрезентативних кількісних досліджень (3264 інтерв’ю — по 408 у кожній області) у цільових регіонах.

На четвертому етапі було проведено порівняння українських дезінформаційних наративів, знайдених під час дослідження, з наративами, які поширюються в російських ЗМІ, щоби знайти схожість і відмінності, а також виявити іноземне походження деяких наративів.

За результатами дослідження було зроблено такі ключові висновки щодо актуальних загроз для місцевих ЗМІ та вразливих груп медіаспоживачів у південно-східній Україні:

• уподобання споживачів медіа на південному сході України не мають суттєвого впливу на ступінь їхньої вразливості до ворожих наративів, створюваних і поширюваних Росією та проросійськими агентами в Україні;
• ворожі дезінформаційні кампанії проникають у медіапростір південного сходу України і сягають медіаспоживачів, що там проживають, одночасно через різні канали, такі як телебачення, місцеві медіа та соціальні мережі. З огляду на різноманітність суб’єктів дезінформації, виробників та розповсюджувачів контенту, переважна більшість соціальних груп, що проживають на південному сході України можуть зазнати впливу антиукраїнських та проросійських наративів, таких як «Україна є неповноцінною державою», «Україна прославляє нацизм», «Україною керують зовнішні гравці», «Ситуація на Донбасі є громадянською війною», «В Україні присутня потужна русофобія» тощо;
• існує багато ключових драйверів поширення та привабливості ворожих наративів. Це, наприклад, ностальгія за радянським минулим, ідеологізація історичної пам’яті, політизація мовного та релігійного питань, соціально-економічна нестабільність, розрив між поколіннями тощо. Максимального впливу такі наративи досягають за їхнього одночасного поширення. Більшість населення південно-східної України не володіє належним рівнем медіаграмотності, а отже, не в змозі відрізнити іноземний ворожий наратив від внутрішньополітичного питання або ж завадити поширенню численних теорій змови;
• узагальнений портрет найбільш вразливої групи населення виглядає таким чином: російськомовний громадянин України віком понад 45 років з Донбасу, Харкова чи Запорізької області, що проживає в неблагополучних соціально-економічних умовах.

Беручи до уваги середні показники медіаспоживання, зусилля державних органів, органів місцевого самоврядування та громадських організацій повинні бути спрямовані за двома напрямами:

1. групові тренінги з медіаграмотності для відносно недосвідчених споживачів інформації з метою підвищення загального рівня знань та необхідних навичок на особистому рівні;
2. комплексні програми розвитку для місцевих журналістів у цільових регіонах з метою поліпшення їхньої пристосованості до нових медіавикликів, посилення їхнього почуття відповідальності як працівників ЗМІ, а також підвищення рівня компетентності редакцій та медіа.

Ксенія Ілюк зазначила, що українські телеканали популярні на півдні та сході і їх дивляться.

«Найпопулярнішими є телеканал “1+1”, “Інтер”, СТБ та інші. Далі за списком ми бачимо канали групи Медведчука, які є заблоковані, хоча рівень довіри до них значно вищий, аніж до інших каналів. Дослідження показує, що 12% респондентів довіряють російським ЗМІ, 22% досі мають доступ до заблокованих російських соцмереж», – зауважила Ксенія Ілюк.

Дослідження також показало, що російська дезінформація хоч і є централізованою, та вона не домінує і зосереджена на декількох телеканалах. У цілому, російські наративи кількісно поступаються обговоренню питань поганих доріг тощо.

70% проросійських та антизахідних меседжів були зафіксовані в медіа, близьких до «ОПЗЖ»: каналів Медведчука та низки регіональних медіа, які іноді просто репостили матеріали з цих ресурсів.

Серед головних наративів проросійської пропаганди, як зазначалося вище: «Україна – недодержава», «Майдан – це захоплення влади».

«При цьому зростає кількість тих, кому важко визначитись, що являє собою Майдан – захоплення влади чи демократичний протест та прагнення євроатлантичного вибору. Це серйозна тенденція, бо люди починають сумніватися в тих речах, у яких два-три роки тому були упевнені. І ця “сіра” категорія людей зростає… Виходячи з цього, першим завданням російської пропаганди є поставити під сумнів віру людей, а потім уже йде насадження певних наративів», – каже Ксенія Ілюк.

Близьким до антимайданівського є поширений наратив про «зовнішнє управління», який стає дедалі популярнішим і небезпечнішим. До цього наративу входять тези, що «Міжнародний валютний фонд керує Україною», «громадські організації — агентурна мережа США», а також використання образливого означення «соросята» на адресу людей, які мають або мали зв’язок із міжнародними інституціями або отримують гранти. 

Також позначилася на українському інфопросторі і епідемія коронавірусної хвороби. З нею пов’язана низка дезінформаційних наративів. Головний із них — заперечення існування коронавірусу або применшення його небезпеки. В соцмережах є цілі групи, які поширюють таку інформацію.

За даними соціологічного опитування, яке КМІС у рамках презентованого дослідження провів для «Детектора медіа», більшість мешканців південних і східних областей (54 %) вважає, що коронавірус має штучне походження. У природне походження вірять 25 %. 47,5 % стверджують, що ліків від коронавірусу не існує, а 18 % обрали варіант «ліки від коронавірусу існують, але їх приховують».

Загалом, чимало маніпуляцій і фейків стосуються вакцинації. Антивакцинаторський рух існував в Україні й до початку епідемії, наприклад, спільнота «Вакцинація: вільний вибір».

Резюмуючи дослідження, Ксенія Ілюк зазначила, що головні чинники, які впливають на вразливість до дезінформації – це рідна мова, віросповідання, вік та економічні орієнтації. Ці чинники є об’єднавчими для всіх фокусгруп.

Директорка ГО «Детектор Медіа» Галина Петренко, коментуючи дослідження, зауважила, що «немає такої чарівної пігулки чи закону», який би одразу вирішив проблему дезінформації.

«Натомість є ціла низка кроків, здатних покращити ситуацію в боротьбі з цим питанням. Зокрема, важливою є синергія громадянського суспільства, медіа, органів державної влади та міжнародних донорів. Також ми вітаємо створення двох Центрів з протидії дезінформації. Це важливий крок, який уже зробила держава, і ми як представники громадянського суспільства готові їй допомагати в тих питаннях, яких їй важко досягти – зокрема, в побудові довіри. Інституціям державної влади ми також радимо розбудовувати ключовий орган зі стратегічних комунікацій, проактивно підійти до формування українського порядку денного в інформаційній сфері, висвітлювати ефективність реформ, історії успіху, сприяти поширюванню проукраїнських життєствердних наративів – для останнього в держави є такий ресурс як кошти на підтримку кіносеріального виробництва. Ми також радимо продовжувати грантову підтримку ЗМІ, яку минулого року розпочав надавати Український культурний фонд, з метою прискорення відновлення медіаіндустрії після кризи COVID-19. Не менш важливим є і вдосконалення законодавчих вимог та механізмів моніторингу фінансової прозорості ЗМІ, зокрема, запровадження обмежувальних заходів до тих медіа, що мають непрозоре фінансування та/або російський капітал, та зміцнення незалежності медіарегулятора – Національної ради з питань телебачення і радіомовлення – від впливу олігархічних та фінансово-промислових груп.

Розробка системи спільного регулювання медіа, яка пропонується в законопроєкті “Про медіа”, та вдосконалення саморегулювання не тільки з боку власне медіа, але і з залученням рекламодавців задля обмеження фінансування медіа, які розповсюджують дезінформацію – теж серед потенційно ефективних заходів впливу. Варто також продовжувати підтримувати Суспільного мовника і ініціювати постійний діалог із великими технологічними платформами як-от Facebook, Viber, YouTube задля спільного пошуку оптимальних рішень – у цьому, до речі, порядок денний України та ЄС зараз дуже подібний. Нарешті, важливим є і розвиток медіаграмотності, причому держава тут може допомогти охопити найбільш вразливі групи населення, до яких зазвичай важко достукатися громадським організаціям: громадян із низьким рівнем доходів, без вищої освіти, що живуть у невеличких містах та селах часто без постійного доступу до інтернету», – підкреслила Галина Петренко.

У свою чергу, керівниця Групи з аналізу гібридних загроз Українського кризового медіацентру Олександра Цехановська зауважила, що презентоване дослідження підкреслює адаптивність російської дезінформації, і поділилася результатами власного дослідження «Динаміка російських наративів про Україну та їх експорт в український медіапростір».

«Ми вивчаємо цю дезінформацію роками, ми знаємо, що основним структурними елементом дезінформації залишається наратив, наратив – це історія, інтерпретація подій, яка намагається створити бажане ставлення цільової аудиторії до об’єкта, об’єктом такої наративізації може стати будь-що, це може бути організація НАТО, це може бути держава, як Україна, і навіть явище, як пандемія коронавірусу. Саме за системою наративізації і працює російська дезінформація», – каже Олександра Цехановська.

Олександра Цехановська зауважила, що Український кризовий медіацентр моніторив та вивчав п’ять російських каналів і п’ять українських.

Серед російських присутній телеканал «Звезда», який відзначився найбільшою кількістю фейків про Україну, та телеканал ТВЦ, пов’язаний з Константином Затуліним. Серед українських телеканалів для дослідження були взяті канали з групи лідера ОПЗЖ Віктора Медведчука, телеканал «Інтер» та телеканал «Наш», який перетворюється на основний медіахаб проросійської дезінформації.

«Серед аудиторії телеканалу "Наш" найбільше негативно налаштованих до євроінтеграції України громадян. Вони сприймають перспективи членства України в євроатлантичних структурах ще гірше, ніж глядачі каналів Медведчука», – зауважила Олександра Цехановська.

Експертка зазначила, що раніше ці досліджувані телеканали просували наративи про громадянську війну, але зараз почали просувати наративи про Україну як «маріонетку Заходу».

За словами Олександри Цехановської, один із важливих факторів ризику проникнення дезінформації – олігархізація медіаринку.

«У олігархів є бізнес-інтереси, які не завжди співпадають з інтересами національними, що призводить до просування певних дезінформаційних наративів. Ми пам’ятаємо історію з каналом “1+1”, коли Ігор Коломойський мав публічну проукраїнську позицію, а потім через конфлікт із попередньою владою він змінив риторику, і це вплинуло на канал “1+1”. А коли згодом виник фейк про так звані американські секретні біолабораторії, який запустили депутати ОПЗЖ Віктор Медведчук та Ренат Кузьмін, його підхопив і канал “1+1”, який випустив маніпулятивне розслідування на цю тему», – зауважила Олександра Цехановська.

Експертка підтримала думку колег про те, що наратив про «зовнішнє управління» є найбільш небезпечним, він полегшує сприйняття російської дезінформації, погіршує стосунки із західними партнерами, що є і кінцевою метою Кремля.

«Ці тези поширювали Вячеслав Ніконов з фонду “Русский мир” та нардеп Віктор Медведчук, вони повторювали слова президента РФ Володимира Путіна. На прикладі Медведчука та інших можна сказати, що проросійські політики не надто переймаються адаптацією наративів для “українського споживача”», – зауважила експертка.

Олександра Цехановська також виокремила цікаву деталь, а саме: люди мають певний скепсис до озвучуваних наративів, наприклад, виборці «партії Шарія» вважають, що вони здатні найбільше розрізняти дезінформацію – таких серед них 42% (згідно нещодавнього дослідження IRI).

Глядачі досліджуваних Українським кризовим медіацентром телеканалів довіряють перш за все «експертам», які в прямому розумінні не є такими, фактично, часто вони стають політичними піарниками і просувають вигідну власникам телеканалів риторику, не маючи потрібної освіти та експертного досвіду.

«Як приклад можна навести Руслана Бортника, який в етері “112 Україна” зазначив що “окупація певною мірою навіть краща за зовнішнє управління, тому що окупант бере на себе соціальну відповідальність за тих людей, які проживають на цій території, а зовнішнє управління не бере на себе жодної відповідальності – воно просто грабує країну”... Найбільший ризик полягає саме в покладанні на подібних експертів… ведучі також демонструють заангажовану поведінку», – резюмувала Олександра Цехановська.

Виконавчий директор Міжнародного центру оборони та безпеки, директор естонсько-українського проєкту «Стійка Україна», експерт з питань стійкості Естонського центру східного партнерства Дмитро Теперік вважає, що виокремлення у дослідженні медіаспоживання на сході та півдні вразливих груп та медіа, які на ці групи націлені, є абсолютно справедливим.

«Дослідження звертається до рівня громади, яка є ключовою ланкою для стійкості до дезінформації, дослідження дає посил для формування позитивних наративів, які заохочують людей до медіаграмотності. Дехто з прокремлівських симпатиків може залучати увагу українського регіонального споживача, граючи на незадоволеннях і таким чином просувати наративи Кремля. Ми повинні підходити обережно до цих емоційно заряджених тем, позитивні наративи нам дуже потрібні, і новостворені Центри ( з протидії дезінформації – Ред.) матимуть перед собою дуже великі виклики», – каже Дмитро Теперік.

За словами пана Теперіка, всі проєкти з медійної грамотності містять три основні положення:

1. моніторинг, описання проблеми;
2. елемент навчання і цифрову обізнаність;
3. робота із вразливими групами.

«З естонського досвіду можу сказати, що часте наліплювання ярликів на соціальні групи є неправильним і може відвернути цих людей від мейнстріму. Говорячи про вразливі групи, варто пам’ятати, що не треба стигматизувати їх, бо це наші громадяни, і ми не повинні їх виключати», – резюмував Дмитро Теперік.

Фото: Український кризовий медіа-центр/Flickr