Другий півфінал «Євробачення»: спокійніше й ліричніше

Після другого півфіналу конкурсу пісні «Євробачення» до фіналу пройшли співаки з Албанії, Болгарії, Греції, Ісландії, Молдови, Португалії, Сан-Марино, Сербії, Фінляндії та Швейцарії. За бортом залишилися представники Австрії, Грузії, Данії, Естонії, Латвії, Польщі та Чехії. 

Другий півфінал видався дещо слабшим, ніж перший. Усупереч тому, як буває зазвичай. Рівень конкурсантів був так само дуже високим, от тільки більше було пісень, які можуть бути у фіналі, а можуть і не бути. Втім, можливо, таке враження виникло через те, що другий півфінал був у цілому спокійнішим і традиційнішим, майже не було екзотичних, геть неординарних виступів.

Як і в першому півфіналі, результати голосування загалом були справедливими. От тільки мені видалося дивним проходження до фіналу Наталії Гордієнко з Молдови та гурту «Hurricаnе» з Сербії. Типові виступи, де «ти не співай — ти ходи, ходи». Геть стандартні пісні — таких існують десятки тисяч, і слухати їх можна лише за вироком суду. Звичайні, неприкметні голоси. Постановки, які ніби на конвеєрі штампували. Сумнозвісний стереотип про «формат Євробачення». До того ж, у молдовської співачки просто в око ліз Кіркоров-стайл. 

Так, Філіп Кіркоров цього разу матеріалізувався в делегації Молдови. За всі роки він уже перетворився на привид «Євробачення» — спадає на думку, що це він мститься за свій провал на конкурсі аж 1995 року — виринає й виринає, не дає забути, як «Євробачення» перед ним завинило. Втім, тоді, у Дубліні, він був сам винний — співав абсолютно не свою, не в своєму характері пісню. От ви можете собі уявити, що Кіркоров з останніх сил страждає на сцені, немов плоскогубцями витягуючи з себе «душевність»? А саме це він тоді й робив — й отримав заслужене 17-те місце. Тож усе зрозуміло: травма юності, комплекс, нав'язливі бажання. От тільки ми всі тут до чого? Так, бувають автори й продюсери, які працюють довкола «Євробачення» роками — але ж вони не лізуть у камери так, ніби вони тут — козирні.

Що ж до Наталії Гордієнко, то Тімур Мірошниченко згадав: вона вже виступала на «Євробаченні» аж 2006 року. Тоді вона співала дуетом з Арсеніумом — колишнім учасником легендарного гурту «О'Зон» – і посіла 20-те місце, що, схоже, поклало край пісенній кар'єрі Арсеніума. 

Замість Молдови та Сербії я б радше побачив у фіналі Вінсента Буено з Австрії та Саманту Тіну з Латвії.

Було протягом концерту кілька проникливих ліричних пісень, які йшли одна за одною — спрацював той самий ефект накладання вражень, який не дав змоги по-справжньому оцінити кожну. Ще прикметно: за словами Мірошниченка, вперше за всі роки своєї участі Португалія представила пісню англійською мовою. І в дуже незвичному для цієї країни стилі. А от просто перед португальцями «The Black Mambа» співала Анджела Перістері з Албанії — у суто португальській манері й не англійською мовою, албанською.

Запам'ятався момент, коли співак зі Швейцарії, дізнавшись, що пройшов до фіналу, розплакався. І сценічне ім'я його — Гйон'з Тірс, тобто «сльози Гйона». Аналогічно норвежцю Тіксу, що виступав у першому півфіналі: той обрав таке сценічне ім'я, бо страждав на тик.

Сеніт, що представляла СанМарино, виступила в дуеті з усесвітньо відомим американським репером Фло Ріда. Планувалося, що його партія прозвучить у записі, але, попри дозвіл цього року використовувати беквокал у записі — задля зменшення кількості учасників делегацій, у даному разі організатори вирішили, що партія Фло Ріди істотніша за беквокальну. Репер виступав наживо на сцені, а у даних про учасників сталися зміни — тепер зазначають, що від Сан-Марино виступали Сеніт та Фло Ріда. 

У цьому півфіналі останніми фіналістами оголосили гурт «Blind Channel» із Фінляндії, який показав найнестандартніший виступ. Так само, як і в першому півфіналі було з українцями.

Не оминула конкурс ковідна біда. Гурт «Daði og Gagnamagnið» з Ісландії не виступав на сцені — було показано запис його репетиції тижневої давнини. В імпровізованому грінрумі в готелі серед членів делегації були манекени тих, хто захворів. Також на початку трансляції було оголошено, що захворів на ковід переможець минулого конкурсу Данкан Лоренс — і тепер не зможе ані виступити у фінальному концерті, як це планували, ані вручити приз новому переможцеві, як це заведено за давньою традицією. І замінити це записом неможливо...

Такого расового та етнічного розмаїття на «Євробаченні» не було ще ніколи. Нинішній конкурс відзначається небаченою досі кількістю темношкірих артистів. Туссе зі Швеції, Еден Алене з Ізраїлю, Дестіні з Мальти, Сеніт та Фло Ріда від Сан-Марино, Бенні Крісто з Чехії, Жангю Макроой із Нідерландів. Додайте до цього уродженця Філіппін Вінсента Буено з Австрії з його виразною азійською зовнішністю. Ну, й іще можна згадати уродженку Таджикистану Маніжу з Росії та уродженця Албанії Гйон'з Тірз зі Швейцарії. Очевидною є й прихильність цьогорічного конкурсу до ЛГБТ-спільноти. Ну, а кількість жінок серед конкурсантів уже традиційно перевищує 50%.

А ще більшість конкурсантів мали б виступати на Євробаченні ще торік. Можна порівняти списки тут. Серед тих, кому не пощастило виступати торік, цьогоріч ми побачили представників Австралії, Австрії, Азербайджану, Бельгії, Болгарії, Великої Британії, Греції, Грузії, Ізраїлю, Ірландії, Ісландії, Іспанії, Латвії, Мальти, Молдови, Нідерландів, Північної Македонії, Румунії, Сан-Марино, Сербії, Словенії, України, Чехії та Швейцарії. Не побачимо вже ми конкурсних виступів тих, хто торік мав представляти Албанію, Данію, Італію, Кіпр, Німеччину, Норвегію, Польщу, Португалію, Росію, Фінляндію, Францію, Хорватію та Швецію. Естонія та Литва проводили нові національні відбори з тим, щоби обрати нових представників, але перемогу отримали ті ж артисти, що мали виступати й торік.

Цікаво, що азербайджанська конкурсантка торік мала співати пісню «Cleopatra», а цьогоріч вона співає «Mata Hari», й у тексті виразно звучить ім'я Клеопатра.

Та попри навіть велику кількість тих самих конкурсантів, що мали виступати торік, ми вже ніколи не дізнаємося, як склалося б минулого року, як лягла би карта, якими були б результати, й хто би переміг — адже пісні були інші.

Хто ще сподобався — то це четвірко ведучих: Шанталь Янзен, Едсілія Ромблі, Ян Сміт та Ніккі де Ягер. Вони створили надзвичайно приязну атмосферу. Усміхнені — але без тіні самомилування, розкуті — але без жодного натяку на розв'язність та панібратство. Оце й є клас, оце й є професійність.

Що не сподобалося — то це заставки. Якісь метушливі вони, й у пам'яті не залишається геть нічого, в тому числі й артисти, на них у цьому відеошумі просто не звертаєш уваги.

Тімур Мірошниченко розповів, що найперші конкурси «Євробачення» ведучі вели французькою мовою, й відтоді існує традиція: деякі пасажі повторювати французькою. Не пояснив він лише, чому так — а тому, що Велика Британія приєдналася до спільноти «Євробачення» пізніше на рік, а постійно бере участь від 1959 року — зате у перших конкурсах брали участь повністю або частково франкомовні Франція, Швейцарія, Бельгія та Люксембург, а згодом і Монако.

У суботу буде дуже сильний і дуже видовищний фінал. Й інтрига буде захмарною — фаворита немає. Я для себе виділив Україну, Мальту, Італію та Францію — гадаю, що переможе хтось із-поміж них. От тільки хто? До того ж, конкурсанти з Італії та Франції — то темні конячки, ми бачили лише фрагменти їхніх виступів; окрім як на репетиціях, на сцені вони досі не виступали. А це може бути й розчарування. Та й сама по собі позиція, коли всі конкурсанти вже знайомі глядачам, а представники країн «великої п'ятірки» лише дебютують, є для них програшною.

А ще голосування взагалі може піднести сюрпризи, які ніхто й передбачити не міг.

Фото: EBU, Andres Putting