«Пекло. Безвихідь». Єсипенко у листах з неволі розповів про тортури та знущання ФСБ

Незаконно заарештований в окупованому Криму журналіст проєкту Крим.Реалії Владислав Єсипенко передав з сімферопольського СІЗО два листи, в яких розповів про тортури, застосовані до нього після затримання.

У першому листі Єсипенко пише, що після того, як під час затримання в салон його авто співробітники ФСБ підкинули гранату, його почали примушувати підписувати протоколи обшуку. Коли він відмовився, його посадили в бус, надягли чорні окуляри і навушники і відвезли до Бахчисараю.

«Завели в підвал будівлі й мовчки почали роздягати. Пручався. Але оскільки їх було четверо, а я в наручниках, не допомогло. Повалили на підлогу, надягли на вуха дроти з петлями й пустили струм. Біль був нестерпним. На мої крики ніхто не звертав уваги. Хлопці працювали злагоджено та без емоцій», – пише журнлаліст.

У паузах між тортурами Єсипенку ставили запитання про «мету приїзду до Криму», про «завдання від спецслужб України», «дату вербовки», «Що і де знімав у Криму?».

«Якщо відповідь на якесь із питань їх не влаштовувала, знову одягали дроти й пускали струм. У якийсь момент я зрозумів, що біль можна перетерпіти, а оскільки мої крики стали слабшими, феесбешники, мабуть, професіонали, оцінивши ситуацію, збільшили силу струму, і біль став знову нестерпним. Язик потріскався і почав кровоточити. Може, через розряди струму, а може, через те, що під час криків я його сильно прикушував. Коли почав випльовувати кров, співробітники ФСБ «дбайливо» принесли води й навіть зводили в туалет».

Також журналіста змушували ставати у стійку «упор лежачи» і відтискатися, коли він втомлювався його били в корпус та в пах. Один із співробітників ФСБ РФ під час екзекуцій вимагав, щоб Єсипенко кричав «Слава Україні!».

«У відповідь я кричав «В натурі героям слава!» (Використовував їхній тюремний сленг, щоб їм було зрозуміліше). Потім знову був допит. Цей же «добрий» запропонував вибрати мені самому спосіб катування: струм чи відтискання. Я вибрав відтискання, але мене знову почали катувати струмом. Тільки тепер примотали скотчем до стільця».

Під час одного із сильних розрядів струму від болю Єсипенко схопився, розірвавши скотч, який тримав, і зірвавши чорну маску з обличчя, побачив, що я в підвалі без вікон. У ньому ж перебували п'ятеро ефесбешників у балаклавах.

«А катували мене за допомогою приладу, схожого на армійський польовий телефон. Мене збили з ніг і знову зафіксували на стільці скотчем, продовживши допит. Через деякий час у підвал спустилася жінка (мабуть, теж співробітник ФСБ) і, одягнувши датчики мені на пальці, почала перевіряти на детекторі брехні. Мені знову ставили одні й ті самі запитання. Після поліграфа в підвалі я підписував якісь папери, на камеру говорив, що «шпигун» і що виконував завдання СБУ. Пекло. Безвихідь. І відчуття абсурдності того, що відбувається. Потрібно сказати, що в критичні моменти я жартував по-чорному. Як можна жартувати в пеклі. Стоячи в підвалі в упорі лежачи, я говорив феесбешникам, що з такими навантаженнями можна не ходити в тренажерний зал. Після чого вони ще сильніше почали мене штурхати ногами, сказавши, що я знущаюся...».

У другому листі Єсипенко пише, що наступного дня поблизу Армянська йому показали місце, в якому нібито лежала граната, яку журналіст нібито взяв для «самооборони від кримських татар». І коли приїхав слідчий, на відеокамеру показав місце схрону.

«Досі не зрозумію, чому ефесбешники обрали для «самооборони від татар» гранату, а не пістолет. Тобто, якби на моєму шляху трапилися «агресивні кримські татари», то я мав би підірвати їх разом з собою всупереч інстинкту самозбереження? З іншого боку, я мав бути «вдячним» співробітникам ФСБ за те, що вони підкинули мені в авто гранату, а не наркотики, наприклад, оскільки в СІЗО та в тюрмі до засуджених за статтею 228 (збут наркотиків) не дуже добре ставлення».

Увечері 11 березня Єсипенка привезли в управління ФСБ, де він вперше побачив слідчого Власова й адвоката за призначенням Віолетту Синєглазову.

«Кругла дама з добрим обличчям сказала мені, якщо я в усьому зізнаюся, то зможу поїхати додому не через шість, а через три роки. Слідчий Власов пообіцяв сприяння у продуктах, одязі та як головний аргумент ‒ можливість зателефонувати дружині на материкову Україну (хоча у них, як він сказав, «це не заведено»). Я розумів, якщо не буде приватних і чесних адвокатів та зв'язку з материком, то шансів у мене мало».

Пізніше, коли незалежні адвокати Еміль Курбедінов та Олексій Ладін увійшли у справу, і Єсипенко на суді повідомив про тортури й відмовився від своїх свідчень, вибитих катуванням, його відвезли у підвал в Сімферополі. Там співробітники ФСБ розмірковували , що далі робити х журналістом.

«Подумав: «Кінець тобі, Владику! Зараз тебе повісять на ґратах. У Кривому Розі твоїм ім'ям назвуть вулицю, а дітей біля твоєї могили прийматимуть у піонери. Але пронесло. Тут, у СІЗО, як у "королівстві кривих дзеркал". Ніщо так не показує потворну сутність окупаційної влади, як постійне наповнення камер новими фігурантами, затриманими за надумані злочини. Практично кожен день у СІЗО ‒ нові люди, яких заарештовують за підозрою у шпигунстві, підготовці терактів, за поширення та пропаганду заборонених у Росії релігійних течій. Бачив трьох хлопців, одному з яких на момент арешту виповнилося 18 років. Їм шиють справу як терористам (прізвище одного з них ‒ Валентин Хорошавін). Нібито вони розвішували листівки з українською символікою й хотіли підірвати ринок у Сімферополі. Про що говорити, якщо я спілкувався з хлопцем, він абсолютно сліпий, ходить з паличкою. Його вважають керівником терористичного осередку в Криму!».

Єсипенко пише, що після заяви про тортури в ФСБ його фізично вже не чіпають, він намагається займатися спортом під час прогулянки в тюремному дворику.

«Нам дозволяють виходити на свіже повітря раз на день. Читаю пресу, передану з материкової України. Вдячний величезній кількості людей і ЗМІ, які борються за мене на волі. І допомагають тут, у Криму. Дякую також ФСБ Росії, яка надала безпрецедентну можливість позаштатному журналісту Радiо Свобода не тільки стати спостерігачем у камері СІЗО на окупованій території Криму, а й спробувати на своїй шкурі їхні методи ведення «слідства», від яких можна або збожеволіти, або віддати кінці. Мене це не зламало, але волосся, здається, посивіло», –резюмував Єсипенко.

Єсипенко був затриманий окупантами 10 березня 2021 року після участі в акції до дня народження Тараса Шевченка в Сімферополі. У Центрі громадських зв'язків ФСБ Росії сказали, що затримали фрілансера нібито за збір інформації «в інтересах спецслужб України». Служба зовнішньої розвідки України вважає, що «ФСБ створює потрібний Кремлю фон для "святкування" роковин окупації Криму».

Прокуратура АР Крим та Севастополя відкрила кримінальне провадження про незаконне позбавлення волі через незаконний арешт Єсипенка.

6 квітня заарештований окупантами Владислав Єсипенко на «суді» в Сімферополі вперше особисто розповів про жорстокі тортури у в'язниці.  

30 квітня Київський районний «суд» Сімферополя постановив продовжити арешт Єсипенка до 11 липня 2021 року.

Також «слідчі прокуратури» об'єднали кримінальні справи проти Єсипенка. За словами адвоката Олексія Ладіна, остаточне обвинувачення, з великим ступенем ймовірності, буде за частиною 1 статті 222.1 і частини 1 статті 223-1, – виготовлення та зберігання вибухових речовин.

У лютому-березні 2014 року Росія окупувала Крим та інспірувала виступ сепаратистів в Луганській і Донецькій областях. Верховна Рада офіційною датою початку окупації Криму військами РФ встановила 20 лютого 2014 року. На півострові продовжуються репресії проти проукраїнські налаштованих громадян та вільної преси. 

Фото: Кримська Солідарність/Радіо Свобода