Танго, магія Тоскани та фестиваль Odessa Classics: Інтерв'ю зі скрипалем Майклом Гуттманом

Із 2 до 11 червня та 24 червня 2021 в Одесі відбудеться 7-ий міжнародний музичний фестиваль Odessa Classics.

У програмі фестивалю — концерти Брюссельського та Цюріхського камерних оркестрів, симфонічного оркестру Хайфи, а також всесвітньо відомих музикантів — скрипаля Даніеля Хоупа, піаніста та народного артиста України Олексія Ботвінова та спеціальний концерт піаніста Євгена Кісіна.

4 червня відбудеться масштабний і безкоштовний для публіки опен-ейр концерт на Потьомкінських сходах за участю Національного симфонічного оркестру України. Особливою подією фестивалю стане літературно-музичний захід за участі письменника Михайла Шишкіна (Швейцарія) та Олексія Ботвінова, які представлять проєкт про Рахманінова.

Однією з найбільш очікуваних подій Odessa Classics — 2021 є виступ Майкла Гуттмана і Цзин Чжао, який відбудеться 5 червня. Майкл Гуттман — бельгійський скрипаль і запрошений диригент Брюссельського камерного оркестру, лідер Michael Guttman Tango Quartet і засновник міжнародного музичного фестивалю в Італії Pietrasanta in Concerto.

В інтерв'ю BURO. Майкл Гуттман розповів про своє становлення як музиканта, про унікальність музики Астора П'яццоли і роль музичних фестивалів у нашому житті. Зокрема музикант поділився думками про фестиваль Odessa Classics і чому він так любить повертатися до України.

Ви почали грати на скрипці в дуже ранньому віці. Розкажіть, будь ласка, як відбулося ваше знайомство з музикою? Хто вплинув на вас найбільше?

Моя мати Сімоне була прекрасною піаністкою. До речі, її батьки були родом із Житомира та Харкова. Вона акомпонувала таким великим зіркам як скрипаль Крістіан Феррас та флейтист Жан П'єр Рампаль. Вона навчила мене багатьом музичним стилям, і в неї був такий стиль викладання, якому можна навчитися лише в усній формі.

Мій вчитель Борис Голдштейн, який був родом з Одеси, також мав великий вплив у моєму житті. Чудовий музикант, учень школи Петра Столярського, він багато чому мене навчив — як правильно грати, виходити на уклін, практикуватися з розумним та раціональним підходом. Айзек Стерн, який змінив моє життя, відправивши мене на навчання до США — ще одна важлива людина в моєму житті. Не лише в тому що стосується музичної гри, але й у більш людському вимірі, наприклад, допомагаючи молодому поколінню. Ніколаус Арнонкур також сильно вплинув на класичний та бароковий стилі.

Чи пробували ви грати ще на якихось музичних інструментах, окрім скрипки?

Ні. Я трохи граю на альті, але виключно в своє задоволення. Мені подобається багатство її звучання. Це був один із найулюбленіших інструментів Моцарта. Внутрішній голос душі. Симфонія concertante для скрипки та альту — мій улюблений концерт Моцарта для виконання, коли звучання моєї музики зливається із більш глибоким звучанням альту.

Відомо, що ви граєте на старовинній скрипці 1730 року. Яка історія цього музичного інструменту?

У нього дуже велика історія. Раніше на цій скрипці грав великий італійський композитор і скрипаль Джованні Батіста Віотті, а також видатна скрипалька Кетлін Перлоу. Це чудовий приклад дивовижної Кремонської школи 1650-1750 років, в якій відзначилися три видатні родини майстрів — Аматі, Страдіварі та Гварнері. Таємниці цього дивовижного періоду досі лишаються нерозгаданими і багато в чому не мають пояснення. Це загадка з великою кількістю теорій, приблизно як Лох-Несс у Шотландії.

Як би ви описали своє навчання в Джульярдській школі в Нью-Йорку? Які спогади лишив у вас цей життєвий період?

Навчатися в Нью-Йорку — це жити в Нью-Йорку. І я багато чому навчився не лише у школі, але й завдяки музичному та артистичному життю цього прекрасного міста. Мені пощастило, що в мене були чудові друзі та сусіди — Найджел Кеннеді, Шломо Мінтц, Яп ван Зведен, який став керівником філармонії Нью-Йорка! Я відвідував Карнегі Хол, слухав виступи солістів у філармонії. Познайомився з Філіпом Ґлассом, Леонардом Бернстайном, а також грав в оркестрі, яким керували Зубін Мета, Георг Шолті...Це було незабутньо.

Розкажіть, будь ласка, про свій дебют у Нью-Йорку у 1988 році, після якого про вас написали The New York Times. Як це вплинуло на вашу майбутню кар'єру музиканта?

The NY Times — дуже авторитетне видання в США та в усьому світі. Вони підкреслили красу звучання моєї музики та багатство кольорів, які я зміг створити. Насправді, це відкрило переді мною двері у професійний менеджмент. Але це був лише початок! До того ж майте на увазі — якщо ви читаєте хорошу критику, зверніть увагу також на погану. Деякі музиканти ніколи її не читають, але я думаю, можна багато чому навчитися у хорошого та справедливого критика.

Як ви познайомилися з аргентинським композитором Астором П'яццолою?

У 1985 П'яццола перебував у Бельгії з прем'єрою свого концерту для гітари та бандонеону. Там я з ним познайомився і одразу закохався в його музику. Коли навчаєшся класичному стилю, музика танго здається найзручнішим стилем "світової музики" — більше, ніж джаз або клезмер, наприклад. Тому багато хто додає танго у свій репертуар. Але я граю не лише музику П'яццоли. В Парижі, разом із моїм ментором Олів'є Манурі, я навчався музичному стилю виконання танго на скрипці, де відчувався великий вплив старших скрипалів із Східної Європи. Те, що називається "шмальц", в танго зустрічається повсюдно.

Сьогодні ви є лідером Michael Guttman Tango Quartet. Чи пов'язаний він якимось чином із Аргентиною?

Я мав можливість відвідати Аргентину двічі з класичними концертами. Напевне, це єдина країна у світі, символом якої є музика. Бразилія — це футбол, Франція — вино і сир, Бельгія — шоколад. Танго — це і є Аргентина, і Аргентина — це танго!

Чим є танго для вас особисто?

Це музика, яка дає повну свободу експресії, свободу у взаємодії з музичним інструментом. Тут немає страху зробити помилку, як це буває в "класичному" концепті. Танго промовляє до елементу ностальгії людської природи — універсального відчуття, яке й зробило цю музику такою популярною.

Якби ви говорили з людиною, яка зовсім не знайома з танго, які пісні чи мелодії ви би радили послухати в першу чергу? Можливо, є мелодії або виконавці, які мають для вас велике значення?

Таких дуже багато...З музики П'яццоли я би обрав Milonga del Angel, Adios Nonino, Soledad, La Muerte del Angel, Escualo, Verano Porteño. Інші класичні мелодії танго, які спадають мені на думку: Retirao, Beretin, Chique, La Bordona, Solfeando, Ojos negros і, звісно, La Cumparsita!

У культурній традиції Буенос-Айресу величезну роль відіграють кав'ярні та книжні магазини, які там часто поєднані. Наприклад, легендарна книгарня El Ateneo Grand Splendid була створена на місці колишнього театру. Іноді музиканти грають там класичну музику. Чи вдалося вам відвідати подібні артистичні місця в Аргентині?

Я бував у кав'ярнях Milongas, де виконують танго та мілонги — більш повільні мелодії. Назва Milongas походить якраз із цих місць для зустрічей танцівників, музикантів і шанувальників танго.

Важливо зазначити, що Астор П'яццола не хотів, щоб під його музику танцювали. Він навмисне писав її наперекір усім правилам танго, щоб під неї неможливо було танцювати. Це музика для концертів. В його важливому творі "Історія танго" є чотири частини, які називаються "Бордель 1900", "Кафе 1930", "Нічний клуб 1960" і "Концерт 1980". Цей твір показує еволюцію танго від закритих дверей до Карнегі Холу!

В Італії, у Тоскані, ви створили міжнародний музичний фестиваль Pietrasanta In Concerto, який став дуже популярним. Як у вас виникла ідея його створення? І що робить цю подію такою особливою?

П'єтрасанта було і є прекрасним містом для мистецтв, особливо скульптури, адже зовсім неподалік знаходяться мармурові гори Каррари. Це також центр гастрономії, який знаходиться всього в десяти хвилинах від Середземного моря. Єдине, чого там не вистачало — високоякісного фестивалю класичної музики і це те, чим ми займаємося щоліта протягом останніх п'ятнадцяти років.

Важливими елементами фестивалю є монастир просто неба, де чудова акустика, і дуже різноманітна міжнародна публіка, яка там відпочиває. Це недалеко від Флоренції та Луккі. Музиканти, які приїжджають грати на фестивалі у П'єтрасанті, завжди хочуть туди повернутися. Завдяки Марті Аргеріх, яка виступила там шість разів, ми потрапили до списку найважливіших літніх фестивалів Європи.

Я завжди планую виступи маленьких камерних оркестрів. Я думаю, в них дуже унікальна манера виконання, яка створює багате звучання, ідеальне для фестивальних залів. Також я додаю до програми концерти світової музики, щоб показати популярне коріння класичної музики.

Маючи міжнародну музичну кар'єру, ви багато подорожуєте по світу. Чи є у вас улюблені міста або країни, куди ви найбільше любите повертатися? Або можливо, мрієте потрапити?

Як музикант із слов'янським корінням, я люблю повертатися до України. Я відчуваю, що тут вміють глибоко цінувати музику і її справді потребують. Ми бачили зараз у час пандемії, як у Західній Європі концерти та культура загалом сприймалися як щось несуттєве. Коли насправді — це їжа для душі! Східна Європа значно швидше відкрилася для живої публіки, ніж Франція чи Німеччина — країни, які закрили концертні зали на надто довгий час, не маючи на це науково доведеної причини.

Але у нормальний час, я люблю виступати в Нідерландах, де публіка має справжню повагу до музикантів. Вони встають майже щоразу, і не для того, щоб зловити останній трамвай! Французька публіка дуже розумна і може бути надто критичною, але якщо ви їм подобаєтеся, вони проявляють великий ентузіазм. Я люблю там грати. Японці іноді здаються занадто ввічливими, але за лаштунками вони надзвичайно привітні люди.

Коли ви вперше приїхали в Україну і які відкриття ви для себе тут зробили?

Мій друг, скрипаль Володимир Майданюк, запросив мене до Одеси десь шістнадцять років тому, щоб я зіграв із Одеським камерним оркестром. Я познайомився з прекрасними митцями — Михайлом Ревою, актором Олегом Школьником і, звісно — дивовижним піаністом Олексієм Ботвіновим.

Після мого концерту в одеській філармонії, я пішов послухати концерт Олексія Ботвінова, який відбувався там же, і одразу запросив його взяти участь у 1-му музичному фестивалі в П'єтрасанті. Так народилася велика та сильна дружба, яка триває по цей день!

На ГогольFest я відкрив для себе особливий талант українців робити постановки класичної музики в модерній та привабливій формі, з використанням відео та освітлення. Я такого ніколи раніше не бачив.

Такий же політ фантазії я зустрів на Odessa Classics — фестивалі, який за короткий проміжок часу на моїх очах перетворився у великий музичний захід. Є в мене й особисті асоціації. Коли я бачу на будинках в Одесі імена Меіра Дизенгофа, Володимира Жаботинського, Хаїма Арлозорова та інших діячів — це нагадує мені вулиці Тель-Авіва і вселяє надію в яскраве майбутнє взаємовідносин України та Ізраїлю, де я провів дуже багато часу.

В Україні люди з великим ентузіазмом чекають на фестиваль Odessa Classics. Яким його бачать у Європі? І як би ви описали українську публіку?

В Україні дуже привітна та обізнана публіка. До того ж квитки на концерти, які я даю в Києві, Одесі та Дніпрі, завжди розпродані! Завдяки міжнародним зіркам, які щороку приїжджають і повертаються до Одеси, репутація фестивалю Odessa Classics дуже стрімко росте! Як це сталося з фестивалем Pietrasanta, сарафанне радіо робить найкращу рекламу. Чутки про фестиваль розлітаються як вогонь.

Місто вже саме по собі добре відоме серед музикантів та публіки завдяки музикантам, які там народилися. Тепер Odessa Classics також знаходиться на світовій мапі фестивалів. Браво Україна, браво Одеса, брато Ботвінов!

Міжнародний фестиваль Odessa Classics-2021 пройде із 2 до 11 червня та 24 червня 2021 в Одесі. Більше про програму заходів можна дізнатися на офіційному сайті музичного фестивалю.

Дивіться також: "Ми на ділі підтверджуємо європейський вибір України": Піаніст Олексій Ботвінов про фестиваль Odessa Classics — 2021.