Чого чекати Україні від зустрічі Байдена і Путіна

На цьому тижні були названі дата та місце зустрічі президентів Сполучених Штатів Америки та Російської Федерації Джозефа Байдена та Володимира Путіна. Вона має відбутися 16 червня у Женеві.

Для України сам факт проведення цієї зустрічі є позитивом: у міжнародній політиці такого рівня завжди краще визначеність, аніж невизначеність. Адже загальним результатом цієї зустрічі буде краще розуміння Росією меж її агресивних дій. В інтересах США та Заходу в цілому максимально чітко окреслити Кремлю межі його можливостей.

Думаю, що серед пунктів, які будуть обговорюватися президентами Росії та США, центральними будуть питання безпеки. А, відтак, і роль України в цьому плані буде однією з ключових, тому що уявити собі безпеку Європи без безпеки України вже не виходить, адже вже зрозуміло, що наша країна так чи інакше буде частиною Заходу. Чи то це відбудеться через рік, чи то через п’ять років – це вже інше питання. Але психологічно на Заході для себе вже зробили висновок, що Україна буде частиною цивілізованого світу.

Натомість Росія буде відділена від цього світу «залізною завісою», і це ми зараз бачимо на прикладі Білорусі. Отже, ігнорувати роль і значення України в цьому плані буде просто неможливо.

На мою думку, на цій зустрічі американська сторона стосовно України скаже Путіну, що у цьому напрямку – зась, йти далі не можна.

Втім, не буде й поставлено питання руба і не буде висунута вимога Росії – звільнити завтра Донбас та Крим. Так питання стояти точно не буде. Ситуація буде заморожена і збережеться нинішній статус-кво, але далі Росії не дозволять просунутися ані на сантиметр, інакше будуть жорсткі покарання.

Для України такий розклад, у принципі, був би прийнятний. Це, безумовно, не програма максимум, бо програма максимум – це повернення наших територій, але це й не та «сіра зона», в якій ми традиційно знаходимося, коли за нас нема кому заступитися.

У більш глобальному контексті дуже добре, що зустріч Байдена і Путіна відбудеться вже після саміту НАТО та після саміту ЄС-США. Адже фактично на зустрічі з Путіним Байден говоритиме від імені не лише Сполучених Штатів, а від колективного Заходу. Під час цих самітів йому озвучать певні думки, пропозиції та ідеї, і все це він акумулює та враховуватиме під час своєї розмови з Путіним.

Тому підсумок зустрічі має бути позитивним. Хоча, звичайно, Путін після зустрічі з Байденом розказуватиме всім, що він – великий, що з ним говорить сам президент США, бо він його до цього змусив, що вони обговорили певні питання (про зміну клімату, стратегічну стабільність, нові перспективні договори в галузі роззброєння тощо). Тобто Путін для «російського телевізора» подаватиме це як гучну перемогу, але за цими словами буде жорстка правда у вигляді «червоних ліній», які дуже жирним олівцем проведе Байден.

Які питання, пов’язані з Україною, можуть обговорюватися Байденом і Путіним?

По-перше, думаю, питання про поновлення постачання води в Крим нашою країною на зустрічі підніматися не буде. Воно виключно в компетенції України, тож США ніколи не скажуть Зеленському чи Шмигалю відкривати заслінки й пускати воду. Адже це зараз суто технічно зробити неможливо: на реконструкцію цих систем піде більше часу, ніж той період, що Путін ще залишатиметься при владі.

По-друге, питання Північного потоку-2 не ставитиметься руба, бо тут ситуація складніша. У вересні у Німеччині відбудуться парламентські вибори, а, згідно з опитуваннями громадської думки, зараз спостерігається чітка тенденція до того, що ці вибори виграють «зелені». Звісно, це не гарантує, що саме вони очолять німецький уряд, тому що можуть бути різні варіанти коаліційної угоди, але те, що вони увійдуть до складу уряду, ні у кого не викликає сумнівів. А у програмі «зелених» чорним по білому записано: «Північний потік-2 – ні!». Це вони внесуть і в програму діяльності уряду. Таким чином, навіть якщо цей газопровід і буде добудований, він навряд чи буде введений в експлуатацію та запущений.

Тож американці на цьому останньому етапі перебування Меркель при владі не хочуть якогось розбрату між Європою і Америкою. Навпаки, Байден неодноразово заявляв, що хоче відновлення трансатлантичної єдності, а в цьому плані Німеччина є ключовою країною.

Тому Байден зараз вчиняє дуже мудро, коли каже, нехай Північний потік-2 добудують. Він чудово розуміє, що через три-п’ять місяців, коли новий уряд сформується і почне діяти, цей ПП-2 буде заблокований самим новим німецьким урядом. Це – правильна тактика.

По-третє, лунає думка, що Штати можуть піти на певні поступки Росії в обмін на гарантії, що РФ не утворить будь-якого союзу з Китаєм. Але, якщо розглядати трикутник США-Китай-Росія, його економічну частину, то Росії просто не видно: вона – ніяка, нульова. Країна, ВВП якої складає всього 1,5-1,6% світового ВВП – це те, що математики називають «прагне до нуля». Тому як економічного гравця в цьому трикутнику Росії просто немає, тому що вона ні на що економічно не впливає.

Тож Америці нема сенсу заручатися підтримкою Росії проти Китаю. До того ж, це нереалістично, тому що Росія і Китай – це однотипні авторитарні режими: грати з одним авторитарним режимом проти іншого авторитарного режиму – це трошки нелогічно.

У безпековому вимірі дещо інша ситуація, тому що Росія ще може якось порівнювати з Америкою, а Китай за цим параметром суттєво програє. Однак залучати Росію до протистояння Китаю у безпековому плані теж нереалістично.

А Україна тут взагалі не проглядається, і ця тема більш умоглядна, ніж практична.

Володимир Огризко, дипломат, керівник Центру дослідження Росії, екс-міністр закордонних справ України