Гельмут Дукадам: Голкіпер, якому відрубали руки

Гельмут Дукадам: Голкіпер, якому (не) відрубали руки.

ua згадує Гельмута Дукадама, який в фіналі КЄЧ поховав Барселону.

Вже завтра на весь футбольний світ очікує головний поєдинок року — фінал Ліги Чемпіонів, у якому зійдуться Манчестер Сіті та Челсі.

Напередодні гри ми розкажемо вам про Гельмута Дукадама, який здійснив подвиг у далекому 1986 році.

Жодному голкіперу в фіналі Ліги чемпіонів (КЄЧ) не вдавалося так домінувати в серії пенальті, як Гельмуту Дукадаму в 1986 році.

Румун, подібно до своїх колег, завжди обожнював всілякі ігри розуму.

«Якби я не став футболістом, я б спробував себе в якості психіатра.

Я завжди любив гуляти вулицями міста і дивлячись на людей намагався проникнути в їхні голови: «Цікаво, що в них на думці» Я обожнюю покер.

Часто граю в покер.

І, як правило, перемагаю».

Свою найвідомішу партію Гельмут зіграє в 1986 році в Севільї в фіналі КЄЧ.

Дукадам самотужки переграє велику та могутню Барселону та вихопить в неї з-під носа футбольний Грааль.

Серія післяматчевих пенальті стане шоу одного актора, під час якого румун чотири рази пошиє в дурні каталонців.

Як це часто буває, під час виконання пенальті, кат перетворюється на жертву.

Того травневого вечора Гельмут зняв скальпи чотирьох футболістів Барселони та встановив унікальне досягнення, котре майже нереально повторити.

Жодній команді з-за залізної завіси не вдавалося до 1986 року перемогти в КЄЧ.

Тому не дивно, що Барселона вважалася беззаперечним фаворитом фіналу.

Шанси Стяуа на титул множило на нуль й те, що вирішальний матч проходив у Севільї.

7 травня 1986 року 50 тисяч фанатів Барселони захопили столицю Андалусії.

Віддані кулес не могли проґавити таку жадану перемогу, якої вони чекали довгих 30 років.

Для перекидання армії Барселони знадобилися 300 автобусів, 12 літаків та 6 поїздів.

На «Рамон Санчес Пісхуані» барселонському морю протистояла лише жменька вболівальників Стяуа.

Незважаючи на потужний допінг від фанатів, напередодні фіналу на каталонському небі не бракувало грозових хмар.

Шотландський бомбардир FCB Стів Арчибальд давно страждав від проблем з пахом та підколінним сухожиллям і лише поїздка до нідерландського фізіотерапевта, якого всі називали чарівником, допомогла форварду зіграти в матчі за титул.

Щоправда, Стяуа намертво закрила Арчибальда.

Після провалу в фіналі тренеру блаугранас Террі Венейблзу закидали, що він помилився, зробивши ставку на не повністю готового шотландця, проігнорувавши Пічі Алонсо, чий хет-трик в півфінальному протистоянні з Гетеборгом допоміг Барселоні здійснити один з найбільш вражаючих камбеків в історії більше, ніж клубу.

Додавало головного болю наставнику каталонців й те, що Бернд Шустер був далеким від своєї оптимальної форми, через те, що декілька тижнів пролежав в лазареті.

Проте напередодні фіналу ніхто не зважав на усі ці дрібнички.

Адже експерти та букмекери вважали, що Барса здолає румунського андердога однією лівою.

Однак в Армійців в рукаві був джокер.

І він у фіналі побив усі козирі Барселони.

«Перед вирішальним поєдинком в Севільї в нас в команді були оптимісти, які свято вірили в успіх, але більшість розуміла, що перемогти буде практично нереально.

В першу чергу ми хотіли вийти на поле та провести хороший поєдинок.

Ми жадали довести, що румунський футбол може бути цікавим.

Але, повторюся, лише одиниці по-справжньому вірили в перемогу», – згадував Дукадам.

Тренер Стяуа Емерік Еней чудово розумів, що єдиний шанс його команди в серії пенальті, де вона завжди може покластися на феноменального Дукадама.

Форварди румунів відтягнулися в центр поля, а півзахисники в оборону.

Вже починаючи зі стартового свистка Стяуа грала на серію пенальті.

Такий «видовищний» перформанс гостей фанати кулес освистували протягом усіх 120 хвилин, але румуни впевнено гнули свою лінію та зрештою дотягнули до омріяної серії пенальті.

Барса створила кілька хороших нагод біля воріт Дукадама лише на фініші першого тайму та на старті другої половини матчу.

Еней не хотів гратися з вогнем і відреагував на активність каталонців, випустивши на заміну 36-річного Ангела Йорданеску.

Вихід ветерана одразу перетворив захист Стяуа на бетон, об який зламала зуби вбивча каталонська атака.

Під час серії пенальті севільський амфітеатр став сценою для фантастичного шоу, яке того вечора подарував Дукадам.

Гравці Барселони потім згадували, що їм видавалося, наче Дукадам закривав собою усі ворота в Севільї й тому вони настільки жахливо пробивали одинадцятиметрові.

В цих словах каталонців є дещиця правди, адже Гельмут дійсно був та залишається гігантом.

Проте в фіналі він переграв Барселону зовсім не тому, що мав неймовірні фізичні дані.

Румун чудово вмів читати чужі думки.

Настільки добре, що цьому вмінню могли б позаздрити не лише гравці в покер, а й шахові гросмейстери.

«Пенальті завжди вважалися моєю сильною стороною.

Гравці, які мене добре знали, часто програвали дуель мені ще до того як виконували удар.

Вони просто не вірили, що можуть забити пенальті мені.

Є безліч воротарів, які набагато кращі в грі, але у відбиванні пенальті я можу дати фору будь-кому з них», – розповідав Гельмут в одному з інтерв’ю.

Дукадам часто під час тренувань укладав з партнерами парі, що вони не зможуть пробити його з точки.

Він любив проникати в думки виконавців пенальті.

«Барселона виграла в півфіналі у Гетеборга в серії пенальті.

Ми переглянули безліч матчів каталонців напередодні фіналу, але ніколи не бачили, як вони б’ють одинадцятиметрові.

Я думаю, що це стало нашою перевагою, адже блаугранас, мабуть, думали, що я знаю, як вони виконують пенальті, і, можливо, саме тому змінили свою стратегію під фінал.

А зіграти з чистого листа в них, на щастя для мене, не вийшло.

Якщо ти знаєш футболіста та його стратегію ти будуєш власну стратегію, ґрунтуючись на тому, як він діяв раніше.

Тому ти часто в програшному становищі, адже він, знаючи про це, може змінити напрям свого удару», – ділиться своїми секретами Дукадам.

«Багато залежало від того правшею чи шульгою був виконавець пенальті, оскільки майже всі гравці тоді виконували пенальті щічкою.

Тому 80% лівоногих били в лівий кут, а 80% правоногих в правий.

Тому в 1980-і вгадувати воротарям було набагато простіше, аніж тепер.

М’яч летить з космічною швидкістю, коли ти скеровуєш його по діагоналі.

Лише 5% пенальті виконуються технічно правильно.

Навіть якщо голкіпер вгадає, куди летить м’яч при такому пострілі, шанси відбити його близькі до нуля, оскільки ти нічого не зможеш вдіяти з силою удару.

Я мріяв зіграти в фіналі, звісно, я тоді не думав, що ним стане фінал КЄЧ, тоді я думав взагалі про будь-який фінал – і стати найважливішим гравцем на полі», – додає Гельмут.

7 травня 1986 Дукадам зрештою отримав свій шанс.

Серія пенальті в фіналі КЄЧ дала йому можливість вписати своє ім’я в історію футболу.

Лотерея для Стяуа розпочалася жахливо.

Штатним пенальтистом команди вважався Міхай Маджару, який практично не хибив з точки.

Він пробив щічкою в правий від себе кут (все як і прогнозував Гельмут), але м’яч не поцілив в кут, тому голкіпер Барси Урруті легко відбив цей удар.

Тоді видавалося, що Барса зніме багаторічне прокляття та нарешті візьме КЄЧ.

ле на воротах Стяуа стояв Дукадам, який цього дня брав все.

Коли до м’яча підійшов Хосе Алесанко Дукадам розпочав напружену розумову роботу.

«Потрібно надати своєму мозку відчуття безтурботності, це допомагає сфокусуватися на тому, що необхідно зробити.

В Севільї я поставив себе на місце пенальтистів», – пише Джонатан Уілсон в своїй фундаментальній книзі «The Outsider: A History оf the Goalkeeper».

Алесанко пробив в правий від воротаря кут, цього й чекав голкіпер, котрий легко відбив цей удар.

«Перший пенальті – завжди найважливіший.

Якщо ти впорався з ним, тоді відбити наступний буде набагато легше.

Щоправда, потрібно, щоб під час пенальті тобі посміхалася Фортуна.

В Севільї капризна богиня була явно на моїй стороні».

Під час наступного пенальті Стяуа вболівальники на трибунах «Рамон Санчес Пісхуан» подумали, що в них дежавю, оскільки Ласло Белені пробив ідентично до Алесанко і Урруті повторив сейв Дукадама.

Гельмут ж продовжував свою покерну партію.

«Я думаю, що другий гравець Барси вирішив, що я стрибну вліво, тому що під час першого пенальті я кинувся вправо.

Логічно, що футболіст мав пробити в той же кут, що й Алесанко, адже воротар, імовірно, стрибатиме в протилежний кут».

Розрахунки румуна виявились точними – Педраса пробив у правий кут.

М’яч полетів низом і вже майже влетів у ворота, але тут його зупинила потужна рука Дукадама.

Це був кращий сейв Гельмута в тому фіналі.

Голкіпер ні на секунду не виключався з гри.

Коли він йшов з воріт тріумфально стиснувши кулаки, м’яч викинули назад в поле, а Гельмут миттєво зорієнтувався та вкотре відбив сферу.

Після чотирьох пенальті на табло продовжували горіти нулі.

Побачивши крах своїх партнерів, Маріус Лекетуш вирішив не заморочуватися та вгатив з усіє сили.

М’яч полетів трішки правіше центру, але сила, як і казав Гельмут, вкотре зіграла свою роль.

Нарешті рахунок в матчі був відкритий.

Дукадам ж хотів втримати перевагу Стяуа.

Наступною жертвою румуна став Пічі Алонсо.

«Третій удар виявився найпростішим.

Пічі прогнозовано вирішив, що я стрибну вліво, тому що перші два рази я кидався в правий кут.

Хоча я стрибнув трішки раніше, ніж було потрібно, але відбити цей удар виявилося раз плюнути, тому що пенальті вийшов занадто передбачуваним».

Щоправда, попри всі красиві слова Гельмута, третій одинадцятиметровий не був таким простим, як його описав голкіпер.

В тому епізоді Гельмуту вкотре посміхнулася Фортуна.

Хоча Алонсо пробив кепсько, але він трішки підкрутив м’яч і той ледь не проcкочив під Дукадамом, але румун встиг опустити своє тіло на газон та зловити сферу.

Після третього пенальті на стадіоні запанувала гробова тиша.

Фанати Барселони почали розуміти, чим усе закінчиться.

Блаугранас поступаються в рахунку, а в воротах Стяуа стоїть цей гігантський румун, якому неможливо забити.

«Я не звертав уваги на те, як б’ють наші гравці.

Я просто виходив зі штрафного майданчика, повертався спиною до воріт та дивився в небо.

Я не знав, забивають вони чи ні – по реакції публіки зрозуміти це було неможливо.

Але я чудово знав, що мені потрібно було робити – просто відбивати пенальті.

Саме цієї нагоди я чекав усе своє життя».

Не додав оптимізму кулес й наступний удар Балінта.

Гаврил покотив сферу в лівий від себе кут, а Урруті прогадав та стрибнув в протилежну сторону.

Тепер Маркосу потрібно було кров з носа забивати, щоб залишити Барселону в грі.

«Через багато років, передивляючись матч по телевізору, я усвідомив, що четвертий пенальтист каталонців не мав зеленого поняття, що йому робити, адже я відбив всі попередні удари в одному і тому ж куті.

Я дивився на нього, дивився прямо в очі.

Та перехитрував Маркоса простим трюком.

Я показав йому що стрибну вліво, потім вправо, а потім знову вліво».

Маркос пробив дуже кволо і Дукадам легко парирував м’яч.

Так Стяуа стала першої командою зі Східної Європи, яка взяла КЄЧ, а Гельмут став MVP фіналу.

7 травня 1986 року на жорстко контрольованих вулицях Бухареста, які тоді нагадували міні-концтабір, вперше за десятки років люди співали та танцювали.

Жителі однієї з найбільш закритих країн світу нарешті дихали на повні груди.

І цю радість їм подарував Гельмут Дукадам, який свого часу став воротарем через те, що був занадто лінивим, щоб бігати.

Гельмут опинився в Стяуа в 1982 році.

Червоно-сині давно стежили за перспективним голкіпером і коли юнаку прийшов час служити просто надіслала йому повістку.

Дукадам опинився в лавах столичного гранда у вкрай непростий для армійців період.

Стяуа потрапила в чорну смугу і протягом 4-х сезонів залишалася в тіні бухарестського Динамо.

Все змінив прихід Емеріка Енея.

З топовим тренером Стяуа змогла скинути свого давнього ворога з румунського п’єдесталу та, несподівано для всіх, зайняти і європейський трон.

Вражаючу золоту п’ятирічку в історії армійців часто пов’язують з сім’єю диктатора Чаушеску.

В період з 1961 по 1984 Динамо 11 разів вигравало чемпіонські перегони в Румунії й це вкрай не подобалося Валентину Чаушеску, серце якого з дитинства належало армійцям.

Очоливши улюблений клуб, син румунського вампіра повів його до тріумфів.

«Геніальний» менеджер кардинально змінив ієрархію в румунському футболі.

Тепер в країні залишився лише один гранд і це було зовсім не Динамо.

Суперники настільки боялися роздратувати сина Чаушеску, що часто навіть не робили спроб атакувати ворота армійців.

Це стало одним з ключових факторів вражаючої серії червоно-синіх, які в чемпіонаті Румунії залишалися непереможними протягом 104 матчів, встановивши, мабуть, вічний рекорд в історії футболу.

Звісно, що Валентин не міг покладатися лише на розсудливість суперників.

Під дудку Чаушеску слухняно танцювали усі арбітри, а сину диктатора варто було лише поворухнути пальцем і потрібний гравець одягав футболку Стяуа.

Якщо ж хтось мав сміливість відмовитися від переходу під крило до Чаушеску, посіпаки тирана добивали бунтівника простою альтернативою: «Або ти переходиш в Стяуа, або ж ідеш до армії.

І, до речі, ти, мабуть, чув, що останнім часом там почастішали нещасні випадки».

Червоно-сині також стали винахідниками хитрої схеми, яку було нереально провернути в європейських топ-чемпіонатах.

Напередодні важливих матчів армійці інколи «позичали» лідерів інших клубів.

Так, напередодні фіналу Суперкубка 1986 року, червоно-сині орендували Хаджі, головну зірку Спортула.

Саме гол Георге й поховав київське Динамо.

На жаль, після чарівної ночі в Севільї, кар’єра унікального голкіпера фактично закінчилась.

27-річний Дукадам просто зник.

Оскільки Гельмут жив в Румунії Чаушеску, таке зникнення породило чимало чуток.

L’Equipe написала, начебто Дукадам втратив руку під час роботи з бензопилою, а UEFA написала, що в голкіпера діагностували тромбоз.

Звичайно ж, не обійшлося й без моторошних історій.

А як могло бути по-іншому, адже ми говоримо про Трансільванію, де протягом багатьох років правив кривавий Ніколає Чаушеску, який міг дати фору самому графу Дракулі.

Згідно з однією з подібних байок, мадридський Реал, якого неабияк потішив черговий провал Барселони, після фіналу подарував Дукадаму розкішний Мерседес, котрий одразу впав в око Ніку Чаушеску.

Гельмут начебто не лише відмовився віддати сину тирана автомобіль, а й натовк йому пику.

Це настільки розлютило Чаушеску-старшого, що той особисто відрубав золоті руки голкіпера, інші ж джерела стверджують, що Ніколає проявив нехарактерне для нього милосердя і лише зламав Гельмуту кінцівки.

Драгоман Дьйордь, відомий угорський історик, так пише про воротаря в своїй книзі «Білий король»: «Якось в 1989 році, увімкнувши телевізор, я побачив Дукадама, видатного румунського воротаря.

Він відбив чотири пенальті в фіналі чемпіонату світу (так в оригіналі), а після цього кудись випарувався.

Й ось через 3 роки Гельмут з’явився так само раптово, як і зник.

Він не хотів говорити, чому взяв тривалу відпустку, а натомість нагодував глядачів жовтою качкою.

«Якось невдовзі після аварії на ЧАЕС ми готувалися до важливого матчу.

Тоді тренери попросили голкіперів не брати м’яч в руки, адже він начебто увібрав в себе багато радіації».

В мене вуха в’янули від такої нісенітниці – голкіпер який не може брати сферу в руки це ж абсурд.

Натомість наступного дня всі провідні румунські ЗМІ розтиражували цю байку».

Дукадам лише через багато років розповів правду: «За півроку до фіналу в мене почалися жахливі болі в правій руці.

Лікарі прописали препарати, котрі мали допомогти, проте вони виявилися недостатньо ефективними.

Якось влітку 1986 я був з друзями в своєму рідному місті і раптово впав.

Я опустив руку вниз, щоб пом’якшити падіння.

Краще я б цього не робив.

Тоді в мене в артерії з’явилася аневризма, котра заблокувала циркуляцію крові в руці.

Мені зробили операцію, свого роду шунтування.

В 1988-му мені знадобилося чергове хірургічне втручання, а потім ще одне з використанням новітніх технологій.

У вересні 2010 року я ледь не втратив руку, на щастя, своєчасна хірургічна операція, котра тривала 5 годин, врятувала мою руку від ампутації».

Дукадам повернувся на поле після своєї другої операції.

Але це вже був зовсім інший голкіпер.

Він зіграв кілька матчів за скромний Вагонул.

Хоча в одному з матчів Гельмуту вдалося забити ударом від власних воріт, але на цьому його досягнення закінчились.

Дукадам тепер нагадував лише бліду тінь того голкіпера, який зупинив Барселону в фіналі КЄЧ.

Як це часто буває, біда не ходить одна.

Дукадам швидко розтринькав призові, отримані за перемогу над Барселоною, і опинився на фінансовій мілині.

У воротаря навіть забрали будинок, який він після тривалих ходінь по судових муках зрештою зможе повернути через багато років.

Гельмут спробував відкрити власний бізнес (голкіпер намагався торгувати дитячими товарами), але швидко прогорів.

Справи Дукадама йшли настільки кепсько, що йому довелося продати легендарні рукавички, котрими в 1986 році він нокаутував Барселону.

«Коли мені пообіцяли за них кілька тисяч євро, я просто не зміг сказати «ні»», – говорить Гельмут зі сльозами на очах.

Виграш грін-карти в 2003 році зрештою обернувся поразкою.

Дукадам не зміг адаптуватися до неймовірного темпу життя в Америці та повернувся додому.

На жаль, дружина та донька вирішили залишитися в США.

Проте, незважаючи на всі жорстокі удари долі, Гельмуту ніколи не бракувало оптимізму.

Якось після чергової операції він пожартував в одному з інтерв’ю: «Передайте фанатам, щоб не хвилюватися, моя рука ще в стані давати автографи».

Дукадам ніколи ні на що не нарікає: «Можливо, мені не пощастило, а, можливо, і, навпаки, в якійсь мірі фортуна була на моєму боці.

Якби я впав на кілька тижнів раніше, ніхто б зараз не брав в мене інтерв’ю, і ви б навіть не знали про існування якогось там Гельмута Дукадама.

Багато хто просив мене не йти на пенсію і продовжити виступи на найвищому рівні, пропонували найкращих лікарів, та обіцяли золоті гори.

Але в житті я звик цінувати те, що мав.

Мені пощастило відбити ті одинадцятиметрові та залишитися в історії.

Це стало для мене найкращою винагородою.

Чому я відмовився від грошей? Тому що за них здоров’я не купиш.

Я не знаю, Бог чи диявол вирішив, що я мав зазнати усіх тих нещасть.

Але ніхто не зможе забрати в мене ту казкову ніч в Севільї.

Щоб пережити ці емоції я б знову погодився пройти усі кола пекла.

Люди часто мріють про гроші, величезні будинки, розкішні авто.

Однак для мене найцінніші – мої спогади.

І ніхто не зможе їх в мене забрати».

Володимир Войтюк, Football.