Перфоманс на трасі, світлові ефекти та виступ "ДахаБраха": у Маріуполі триває "Гогольфест"

На Приазов’ї три дні без зупину триває фестиваль сучасного мистецтва "Гогольфест". Запланували 70-т подій, запросили митців з України та з-за кордону і дозволили їм робити що душа забажає.

Про те, як митці себе ні в чому не стримували, 29 травня йдеться у сюжеті ТСН.19:30.

Поблизу маріупольського яхт-клубу, поруч із Азовським морем, багато років стоїть та іржавіє на колії залізничний поїзд. І от сюди на "Гогольфест" приїхало аж чотири десятки художників, яким віддали сім вагонів цього поїзда, аби перетворити його на арт-об’єкт. Тепер на полицях тут картини, на столах,  замість чаю та варених яєць росте пір’я, окремі плацкарти із зображенням оголених жінок, на стінах – вірші і тільки за перший день до півтисячі людей пройшли через цей вагон, але окрім цього в поїзді ще й живуть самі художники, а також  розмальовують залізничний склад ззовні.

Вагони продовжать розмальовувати і завтра, тут  будуть відбуватися перфоманси і треба слідкувати лише за тим, аби тебе самого ніхто випадково не пофарбував.

На дверях у кінці першого вагону - робота художника із західної України -  на дверях туалета – іншого місця не знайшлося для зображення президента недружньої держави. 

Гранд-подія "Гогольфесту" -  перфоманс "Дорога додому" - який показали глядачам на розбитому мосту траси між Донецьком та Маріуполем. З використання звуку, світла та димів. 

Тут сідає сонце і пахне різнотрав’ям. На трасі між Маріуполем та Донецьком в такий час майже не буває людей, але сьогодні з дороги сходять натовпи. Вони йдуть до старого напівзруйнованого мосту – біля річки, під скелею. Тут розгортається головний проєкт цьогорічного гогольфесту – "Дорога додому".

Влад Троїцький – режисер, який все це придумав – заховав у траві освітлювальні прибори і мав лише два дні на те, аби відрепетирувати тут свій задум з акторами та музикантами  – про дорогу між миром та війною, між смертю та життям.

"Життя всупереч усьому і під час всього має тривати. Тоді в ім'я цього життя є що захищати", - упевнений він.

У глядацькій залі сьогодні вільна розсадка. На траві танцюють про мирне життя. Веселі дівчата у білих сукнях та запальні хлопці в костюмах. Музичний супровід – етногурт "ДахаБраха", який зізнається, що в такій атмосфері виступають вперше.

Тим часом на аварійному мосту мирне життя закінчується. Все застеляє червоний дим. Тут протистояння солдатів – це здоровезні шинелі без обличь та розпізнавальних знаків.

Для Марини це місце - насправді дорога додому, сама з Донецька, але вже 6 років як вимушено переїхала. ЇЇ мама в Донецьку дивиться українські новини, Марина сподівається – колись зможуть піти на виставу вдвох.

Тим часом на скелю зі сценою повертаються кольори. Показують те, про що в цьому регіоні мріють вже 7 років – війна закінчилася і почалося відродження. На тросах підіймають металеву конструкцію – це дерево життя розквітає над розрухою. Символічне дерево приварюють до мосту – ця скульптура має залишитися тут надовго.

Її автори Дмитро Костюминський та  Олексій Нужний аж захекались – вся скульптура важить 2,5 тони, виготовляли все це півтора місяці, прилаштували десяток флюгерів, але переконують - це тільки початок.

Тим часом  на галявині починаються танці. Глядачі зриваються з місць  і виплясують разом з акторами – радість від закінчення війни хоча б у перфомансі одна на всіх.