Геннадий Друзенко: Зеленский почувствовал силу

Во второй части своей беседы Юрий Романенко и Геннадий Друзенко разбирают пресс-конференцию Владимира Зеленского к двухлетию президентства. Месседж Авакову: очередной популизм или тучи сгущаются? Вокруг Зеленского все больше вызовов, какие из них могут стать черными лебедями? Ценность власти для Зеленского: автократ или ее заложник?

Друзья, всем привет! Серферы, бездельники, девианты. Сегодня у нас уникальный формат, когда сначала Друзенко опрашивает меня, а потом я опрашиваю Друзенко. И не знаю, к чему мы придем в ходе второй беседы.

1 беседа:

Я всем советую посмотреть и подписаться на канал Гены Друзенко. Я думаю, что это был достаточно неистовый эфир и интересный, потому что мы рассматривали двухлетие Зеленского. И я не знаю, что еще в принципе мы можем родить после этого. Лично я выложился на 100%.

Тепер тільки задаєш питання.

Да, теперь я только задаю вопросы. Но прежде чем перейти к Зеленскому, я задам вопрос, который очень принципиально важен, как мне кажется, как для тебя, так и для меня. Я вчера видел пост по поводу Riffmaster (Андрей Антоненко, один из подозреваемых в деле Шеремета — ред.), где ты отстроился от него после того, как появился он…

После того, как его обнял Петр Алексеевич (Порошенко — ред.).

Да, обнял Петр Алексеевич. Мне кажется, это такой знаковый для определенных групп момент, потому что ты был одним из тех людей, которые подписался под него и в общем-то…

Я дятел.

Последовательно долбил, как дятел, долбил, долбил, долбил, долбил и в конечном итоге это произошло, освобождение произошло. Вот нет ли у тебя разочарования какого-то и вообще, как ты эту ситуацию охарактеризуешь?

Ні, розчарування немає. Якби все відмоталось на півтора року назад, я робив би те саме. Бо насправді навіть людина, яка повелася як інфантіл 50-річний, не заслуговує того, щоб сидіти у в’язниці за те, що він поводиться як велика дитина. Тобто це не є злочином. Тому я знову ж таки повторив би все, можливо щось би збільшив. Коли вдруге підходиш до снаряду, вже знаєш свої помилки. Я б довбив і тут, і в Америці, і де б тільки міг. Бо насправді сьогодні Андрія Антоненко, завтра мене. Але знаєш, от я говорив вчора з Семеном Глузманом, я хочу його опитати про кодекс політв’язня. Андрій ніколи не був політв’язнем, бо його не за політику посадили, але він став такою символічною особою, він довше всіх, 500 днів просидів. І як зробити так, щоб в’язниця тобі, у в’язниці ж немає нічого хорошого. Але окремим особам при правильній поведінці, як голодування, йде на користь, очищає організм, є час подумати про певні речі, коли ти не можеш подумати, вистроїти перспективу. Більшість бігає по камері і думає: «Блін, коли мене випустять».

На жаль те, що Андрій зробив, точніше з ним зробили, мені його шкода. Бо людина, яка вийшла, і нарешті реалізувала свою мрію, бо він був музика, відомий в узьких колах. Ну там 5 тисяч прихильників, напевно, по Україні, раптом здобув всеукраїнську славу. Через задні двері він реалізував мрію життя, його знає пів-України. І він не зрозумів, що йому дали. От знаєш людині раптом дають гранату чи автомат, а вона не розуміє, що натиснувши гачок, вже зовсім інша відповідальність.

От він вийшов і його почали грати, бо він став медійним ресурсом. Ми виграли війну, ну як виграли, бій, не війну, що його випустили, бо для президента врешті решт ця справа стала токсичною, він став від неї відмежовуватись. Я тут вчора записував блог, повторююсь, що тільки діти будуть вірити, що це суд раптом прозрів, прокурорів совість замучила і адвокати виголосили промову, від якої всі розплакалися.

И что Петр Алексеевич имел какое-то к этому отношение.

Да-да. Я його нажаль жодного разу там не зустрів. Раз він, уже в пізній період, коли Андрій став селебріті, він пропонував взяти його на поруки, але він був мінімум 31 депутатом, з різних фракцій, до речі. Так ось моя, навіть не претензія до Андрія, моя біль, те, що мене муляло і я одну ніч трішки поворочився, що людина, яка в принципі потерпіла, задля визволення якої попрацювало багато людей і багато з них просто не світилися, знала і дозволила себе використати, як одноразовий, я вжив не дуже гарний термін «презерватив», ну скажем серветку. От використав і викинув. Він людина, яка в принципі, ну артіст же має розуміти, як працює медійка, от Зеленський розуміє, він «я ж навіть нічого не писав, взагалі ніяк не коментував, не робив заяв». Так не треба робити заяв! В цьому світу тебя обнимает Порошенко и для всех ты стаєшь людиною Порошенко.

Улыбнулся Гитлер и все.

Да-да.

Любимчик Гитлера.

Я евреев не сжигал, просто пообнимались с Адольфом Илоизовичем. І біда в тому, що, ми з ним розмовляли, розмова вийшла дуже жорсткою і чоловічою, він навіть не зрозумів, що не так. Тобто я сказав, що я повторив би, не дай Бог його знову прикриють, але думаю, що на Банковій вистачить розуму цього не робити, знову буду вписуватися. Але нажаль з цього, ну це вийшов пшик, людина відсиділа за компанію, так склалось життя, але не стала ні мудрішою, ні масштабнішою, ні розумнішою. Ну тепер, він дорослий хлопчик, йому цього року 50 років, він мені став абсолютно нецікавий. Якщо людина до 50 не змогла зрозуміти прості речі, мені з нею не по дорозі.

Ну і останнє, він на*рав в тарілку тім, хто реально долучився до його визволення. Я розумію, у нього вистачає розуму збагнути, що це був не його чудовий адвокат, до речі, чудова адвокатська команда, просто там не було шансів. Це був знову ж таки не суд, і це була навіть не група підтримки, куди я входив. Це були правильні комунікації, правильно побудована інформаційна компанія, де з’явились люди, які донесли Зеленському, що треба випускати, бо це не актив, а давно вже його пасив.

А він, ніхто ж не просив дякувати комусь, чи сказати, що «Зеленський, спасибо», просто дистанцюйся від політики. Тобто не дякуй тому, хто до цього точно не причетний. А то знаєш, як «покарали не винних, нагородили не причетних».

Да. Но тем не менее это дело Шеремета продолжает, скажет так, влиять на украинскую политику.

Так, бо це меседж Авакову.

Потому что вчера прозвучал месседж Авакову и вот, как ты его расцениваешь? Потому что у нас люди как бы думают, что украинская политика полна договорняков, это действительно так и есть, но мне несколько человек написали: «та они же могли договориться. Авакову Зеленский сказал: «Слушай, там наверняка будут этот… я поэтому что-то скажу». Вот что ты думаешь по этому поводу?

Люди, які говорять, що могли договоритися, вони дуже спрощену картинку життя мають. Будь-яка політика, навіть українська, це натяки, напівтони, вітання через ефіри, якісь навіть жарти. Я не думаю що там йде договорняк.

Зеленський раптом відчув силу. Він попробував санкції — працюють. Попробував, що можна рубануть по таким недоторканим, як Медведчук, — працює. По «ворам в законі» — побігли арештовувати. І він раптом став заявляти, що він в цій країні перший. Пам’ятаєш, ми неодноразово говорили в ефірі, що рейтинговий Зеленський потрібен Авакову, бо в Авакова величезний антирейтинг. Але тільки ми виходим з віртуальної реальності в таку жорстку, hard, Аваков потрібен Зеленському, як кості тілу.

І тут Зеленський знайшов альтернативний інструмент, який йому швидше за все підказав через Данілова Гайдук. Він побачив, що це працює. Він побачив, що за допомогою РНБО і СБУ може бити дуже точково і давати меседж, що в цій країні я ухвалюю остаточні рішення. Ми зараз абстрагуємося, правильні чи неправильні. І тут очевидно і випуск Андрія, я так розумію, вклався в цю парадигму, що Авакову треба стати не другим, чи першим, а чітко усвідомити свою роль в цій системі координат. Як на це відреагує Арсен Борисович не знаю. Він дуже, найбільш, я би сказав, досвідчений гравець в цій владі. Чи захочеться йому грати, при цьому ж в нього немає в демократичній логіці жодних шансів. Тобто якщо б виборці ходили, на жаль він з тої гвардії, про яку ми з тобою щойно говорили, досвідчений, ресурсний, але той, кого народ вже ніколи не полюбить.

Тому або він зараз здувається до міністра внутрішніх справ, с Зеленським, але другого в Кабміні, або насправді Зеленський натякнув, що може пошукати і заміну. Це додає нової логіки. Він відкрив по-суті чи попередив про можливість відкриття ще одного фронту вже всередині владної команди.

Более того, я тебе скажу, что по большому счету он уже зашел на поле Авакова, когда там ряд фирм, по-моему, в газовой сфере, связанных с Аваковым.

Да-да, и Фукса (харьковского бизнесмена — ред.).

Их пощупали.

Ми з тобою навіть говорили в ефірі, що як наш знайомий Антон Геращенко говорить: «боялись крові поліціанти» і відійшли тоді, відкрили адміністрацію, що це був такий м’який меседж, от знову ж таки про договорняки і наскільки життя складніше. Що ти ж зайшов на чужу кормову базу, скажем так.

Це дуже цікавий сюжет. Він розпочався. Епілог зроблено, натяк посланий. І це ж не тільки натяк. Випустили Антоненка, я знаю точно, інсайд, що Банкова над цим працювала. Це натяк Авакову, що «чувак, ти облажався», так будемо говорити. І друге, варіант — «ти в цю лажу втягнув мене»…

И расхлебывай.

Да-да, разсербивай. Вперед, шукай.

А тут ми підходимо до тої ж проблеми, головної проблеми цієї держави, що тут фактично в державному апараті лишилося куча схематєхніков, не лишилося фахівців. Навіть по Медведчуку, де тавро не має де ставити, вони умудряються наробити купу процесуальних помилок на рівному місці. Генпрокуратура, СБУ під особистим контролем президента, бо це справа №1, вони не можуть повістку вручити. Чуваку, який реально не ховається. Тобто вони йому висилають поштою, але поштою там має стояти підпис про отримання, а наступного дня, коли він сам приходить до прокуратури, вони говорять, що вам уже вислано и рахують з вчорашнього дня. Тобто дають йому підстави, при тому щодо складу злочину у мене ніяких сумнівів, але процесуально дають підставу розвалити цю справу врешті решт в європейському суді. Бо нагадаю для наших глядачів, в Америці є такий Miranda warning (правило Міранди — ред.), те, що ми знаємо по голівудським фільмам, коли поліцейський зупиняє гвалтівника, вбивцю, якщо він не прочитав цих слів «ви можете мовчати, будь-що сказане може бути використане проти вас», якщо ця фраза не вказана, все, в суді справа розвалиться, бо процес має бути дотриманий.

І тут у Зеленського одна з головних проблем. Да, чарівна паличка РНБО, всі злякались, але в довгу це дуже не стійка система. Де йому знайти фахівців, які зроблять цю перемогу не піровою.

Да. Помимо Авакова был еще ряд месседжей, которые там бросались в глаза и очень возбуждали украинскую элиту, поскольку речь идет о нечто большем, чем просто шалости, как попиариться на темах, интересных народу и касающихся его базовых потребностей. И вот мне кажется это создает предпосылки для, как его вчера в «Право на владу» обозначил, второго этапа Зеленского. Он в него уже вошел, то есть, по сути конфликты уже полным ходом идут, разворачиваются и просто вопрос, когда у него формируется кольцо фронтов. Помнишь, как Советская Республика в 18-19 годах, «кольцо фронтов» они любили говорить. Так вот сейчас вокруг Зеленского начинает формироваться это кольцо фронтов. Вот как ты думаешь, какие фронты для него наиболее опасными будут.

Хороше питання. Я думаю все ж таки найбільш небезпечний фронт — це геополітичний. Бо це твої геополітичні пліти і вибудова державної політики як клієнтели є однією з цих пліт, дружньою, бо Америка, США, ні до чого тут метафори використовувати, дуже небезпечно, бо все ж таки у Америки є свої інтереси. Скажемо, щоб не говорити абстрактно, набагато цікавіше дружити з Німеччиною, бо це потужна економіка, передбачуваний партнер, навіть ціною України. І навіть з росіянами через Німеччину вибудовувати стосунки. Так, вони ж якось співпрацюють з Китаєм. Найбільший закордонний партнер Штатів — це Китай. При тому що система абсолютно без прав людини, абсолютно авторитарна.

Еще и конкурирующая.

Да, зараз це просто виклик геополітичний. Але тим не менш це не заважає. Коли у нас вірять, що Байден спить і бачить, як покарати Росію за напад на Україну, ну слухайте (смеется — ред.).

Или как вчера Леша Гончаренко (нардеп от «Евросолидарности» — ред.) говорил: «Ми сьогодні подамо, весь парламент, подамо звернення до Сенату, до Конгресу, щоб не запустили «Північний потік-2». Это превращается уже в какой-то фетиш.

Я бы Лешу Гончаренко послав трішки пожити з курдами, вони б розповіли, наскільки прагматичні американці. Не ідеалістичні. Бо поки треба було воювати з ІДІЛ, курди були найкращими друзями американців. Як тільки ІДІЛ приборкали, вони стали маргінальними, так одразу курдів віддали на розтерзання Ердогану і іншим місцевим силам. І мрія про великий Курдістан розтанула з потребою в курдських бійцях. Які були, мені кілька американських офіцерів говорили, найкращими бійцями.

До речі, про НАТО. Коли доходить до реальних боїв, точно так же як наші хлопці вміли з росіянами бодатися, так з ІДІЛом здебільшого бодалися не супербійці НАТО, а місцеві, які розуміли специфіку. Курдські повстанські загони.

Так ось перше — це не бути роздавленим між двома геополітичніми плітами. Тобто вибудовувати не клієнтські відносини «чего изволите?», а суб’єктні. Так, ми молодший партнер, ми тверезо оцінюємо, де бик, а де Юпітер. Але що не заважає вибудовувати. Подивіться, Сінгапур, хто читав цю, я б сказав, хрестоматійну, книгу Лі Куан Ю (первый премьер-министр Сингапура, один из создателей сингапурского «экономического чуда» — ред.), от він показує, що є межі, коли інтереси розходяться і це нормально. Ти кажеш: «Слухайте, в цьому конкретному питанні ми залишаємося партнерами, але у нас інше бачення і це для нас воно життєво важливо, а для вас дрібничка, яка в ряді інших».

Тому я думаю, що Зеленському треба відійти від віри, спочатку він вірив, що поговорить з Путіним і все розрулить, слава Богу ця ілюзія уже в минулому, тепер йому треба пересвідчитися, що американці без нас нічого не вирішать. Згадував курдами, згадаю інше. Американці були великими друзями іранського шаха. Як закінчив іранський шах? І до речі, як закінчили американські дипломати. Слава Богу, що було канадське посольство.

А как сейчас будут заканчивать афганские элиты…

Афганські еліти… За літо вийдуть решта військ, очевидно, як колись Бабрак Кармаль (председатель Революционного совета (глава государства) Демократической Республики Афганистан с 1979 по 1986 гг. последние годы жизни провел в России), перевішають всіх американських, тоді радянських друзів, тепер американських. Тому треба бути просто прагматиком. І концентрація зусиль на суб’єктивізації, все ж таки ми не маленька країна з якимось досвідом. Я всім говорю, що ті кордони, які сьогодні є на сході, це не заслуга американців, німців чи ще когось. Американська заслуга в лапках — це те, що вони, як колись написала Мостова: «висели на руках у Турчинова и говорили «не провокуйте росіян в Криму». Чим закінчилось? Крим став русским. Де-факто. Звичайно ми віримо, що колись він повернеться в Україну.

Тому оце здобуття геополітичної суб’єктності, я б сказав, що це найнагальніша задача, бо ці геополітичні пліти надто великі. В цій логіці це дає можливість для мобілізації України. Коли ти говориш про суб’єктність України, ти її не розділяєш. Бо хтось любить Америку, хтось не любить. Хтось орієнтується на Туреччину, напевно для півдня України Туреччина цікавіша, ніж далека Америка. Хтось орієнтується на Китай, який наш найбільший торгівельний партнер.

А як тільки ти говориш, шо Україна має свої інтереси і вони не завжди співпадають з американськими, турецькими, білоруськими. Іноді співпадають, іноді ні. І не все що добре для Росії, погано для України. Тобто десь і тут можна знаходити точки дотику.

Ти одразу починаєш в доцентрову гру, ти консолідуєш під собою всіх для кого українська державність є імперативом.

Друге — це, звичайно, відчувши, що олігархи причаїлися, я б сказав так. Дуже важливим було голосування в Раді. Ти бачиш як на «ура» тепер, після того, як Зеленський потопав ножкою, махнув шаблею, і звільнили (троих министров — ред.). Степанов попробував погратися в свою гру, при тому, що це (Минздрав — ред.) одне з найбільш ресурсних міністерств. Пройшло як по маслу. Звільнення, там с запасом голоси… Це говорить, що всі причаїлися. Але Зеленському треба пам’ятати, що олігархи — це не лицарі, які вийдуть і скажуть: «Выходи на бой, будем биться». Це люди, які вміють вичекати і нанести удар, коли він буде в найбільш слабкій позиції. Нехай згадають Кучму, касетний скандал, хоча я думаю, це олігархи там підіграли, не вони в основну дудку грали, а росіяни. Нехай згадає Януковича, який здавалося рулив страною, а потім всі канали стали показувати Революцію Гідності. І тому йому цей урок варто як мінімум засвоїти і вивчити.

Ну і третій аспект — це слабкість інститутів. Коли ти машеш саблею, він Медведчука, да, засадив, тепер для нього політичне питання життя та смерті, щоб Медведчук сел, чтобы сел всерьез и надолго. Битьем, катанием, матюками, мордобоем, тепер винув зброю — стріляй. Є дуже просте правило, бо «его засуну в з*дницу», как говорили на фронте. Він має показати, що не балабол. Поки що у нього це виходить. Але це коротка дистанція і говорять, що він може видохнутися і ті люди, які вміють грати в довгу, все потихеньку спустять на гальмах і всі вийдуть на свободу. І вийде, що злякати може, а вбити — ні.

Ну и наоборот, если получится с Медведчуком, то это 100% даст ему огромный скачок в рейтинге.

Да, він буде на коні. Тоді всі прибіжать домовлятися… Ти правий, що наші олігархи, у них є мінус, скажімо, проти Березовського, який бодався з Путіним. Вони вже старші люди, їм цікаво, знаєш «не заважайте», аби не гірше. Вони вже не ці молоді, голодні, креативні, пасіонарні. Тобто їм би зберегти своє, і навіть якщо 20%, то не питання.

До речі, одна з ідей, на яку він міг вийти, ми побачили декілька прикладів, як друга ліга олігархів, скажемо, Єремеєв (был бизнесменом и нардепом) був небідний чоловік. Раптом гине, абсолютно трагічний випадок, катався на коні, впав, вдарився, не спасли. Його родичі залишилися без бізнесу. Якісь крохи перепали і все. І ось тут може бути його меседж, після того, як він покаже, що в країні головний… Після плівок посадити одного Медведчука — це політичне переслідування, бо все, що зробив шкідливого для України Медведчук він міг би зробити без організованого злочинного угруповування, в яке він входив з п’ятим президентом України (Петром Порошенко — ред.). Накази віддавав українським військам не Медведчук, блокади робив не Медведчук, і все решта. Тобто був людиною, яка мала владні повноваження і використовувала їх виявляється не тільки в особистих цілях, а і в цілях держави-агресора, як він любив говорити.

Более того, он же такие формулировки и говорил. Я не с Порошенко, я иду с Порошенко, но я с Порошенко, я не с украинским государством.

Да-да-да. Але все виходило. Якщо з Путіним ми бачимо, як він по-лакеєвські просить зустрітися і нічого не вирішує. Швидше почтальон в один бік, «что хочет царь», а з Порошенко ледь не щовечора. «Другий вечір», я оце запам’ятав з перших плівок. Це ж просто любов, да? Ти просто в’їхав, не встиг папери розкласти, ну Порошенко знає 4 поверхи адміністрації, але своїх людей посадити і у тебе прописується Віктор Володимирович (Медведчук — ред.).

Я думаю, что самое интересное появится тогда, когда появятся непосредственные разговоры Порошенко и Медведчука. Потому что я уверен, что на таком огромном сливе, который мы видим, там это есть.

Ну це ж той же телефон писали. Да. І тобто якщо йому вдасться вдарити по цим сіамським близнюкам і довести до кінця, він дійсно стане №1. Далі є проста пропозиція: «Чуваки, ви входите в правове поле, ви платите відступні за те, що вкрали, але я вам гарантую, що ваші діти зможуть успадкувати щось. Як тільки ви вийдете зі сцени, ніхто ж не безсмертний, то вас не порвуть». Це дуже гарний (ход, - прим Хвилі), коли хижак вже постарілий, він зацікавлений в правилах гри, бо молоді і голодні зацікавлені в свавіллі. Або по правилах ти завжди пасеш задніх. А коли ти вже зрілий і багатий, тобі треба правила гри, бо правила гри захищають тебе.

І тут Зеленському знову поталанило, що це не Ахмєтов, Пінчук, Коломойський другої половини 90-х, коли у них «перло», «драйвило». Зараз їм треба зберігати. Вони навіть готові відступні. Це буде дуже сильна пропозиція, але щоб її зробити, треба показати, що ти не просто говориш, а можеш зробити. Тому перший крок — довести. Махнул саблей — рубай. Тобто дорубати.

Ну і про те, що ми з тобою знову ж таки сказали, і тут слабкість інституції — його головна небезпека. Бо знаєш, коли ти йдеш по землі твердій, устаєшь, а коли по болоту, у тебе кожний крок дається з величезними зусиллями. По справі Шеремета — знову ж таки Андрій став медійнім, але він не ресурсний, не політик, вся ця троїця, а Медведчук — це справа честі для президента, це вже не Аваківська справа, це його. І коли роблять порушення на порушенні, я думаю: «Господи, йому терміново треба люди, не ті які вміють рекламувати автомобілі, а ті хто вміють полагодити коробку передач».

Смотри, вот помнишь мы с тобой в феврале-марте говорили, на фоне событий вокруг Стерненко и всего остального, ты говорил, что у президента есть прекрасная возможность институционально перезагрузить Украину через конституанту и такие подобные вещи. Как тебе кажется, из-за вот этой ситуации «Атланта, расправившего крылья» какие пути есть у Зеленского. Конституанта, Лукашенко, вот о чем мы говорили в беседе у тебя на канале, то есть усиление автократизма и превращение Зеленского…

В диктатора.

Ну не в диктатора. В автократа как бы такого.

Але знову ж таки відчуття власної небезпеки, коли ти розумієш, що єдина гарантія твоєї небезпеки — це твоя посада, якщо він зажине себе в таку ситуацію, тоді він стане диктатором.

Какие ты считаешь реалистичные сценарии?

Дуже правильне питання. Бо насправді Зеленський зараз на развілці. Він став суб’єктом. Він претендує стати суб’єктом №1 і заявка дуже гучна зроблена. А далі розходяться путі: або він робить ставку на «я главный, як я решу, я буду решать, хто поганий, хто хороший». Якщо він дорубає, дотисне, всі будуть бігати до нього. Тільки це дуже не стала конструкція. Вона виїдає себе з середини. Сюди не підуть не великі капітали, у нього немає нафтових родовищ, з яких можна підживлюватись. «Ну не прийшли інвестиції, х*ен з вами, все рівно вам треба наша нафта і газ». В Росії це працює. Чи в Нігерії це працює. Україні треба бути цікавою світу. Бо нам що на трубі сидіти чи на якихось копалинах? Просто так не вийде.

Тому можна стати і перетворити Україну на таку собі автократичну «Білорусь», але це знову ж таки жене в протекторат Росії.

Можна спробувати побудувати країну правил. Ми з тобою недаремно зайшли, що зараз дуже гарний час запропонувати правила і виступити гарантом. Бо коли ти на початковому етапі, дуже важливо щоб той, хто має найбільший ресурс, а це безумовно сьогодні Зеленський, щоб він не просто проголосив, що від завтра починаємо жити по правилам, а щоб й почав «стал тырить со стола — по рукам», «перейшов на червоне світло — штраф». Почав невеликий період, років 5, що ці правила працюють. Що це не ширма, як за Петра Олексійовича, а реальні правила для всіх.

Так ось, якщо він хоче зробити Україну, привабливою світу, то дійсно йому треба почати запроваджувати правила, зрозумілі, більш менш справедливі, бо ідеальних правил немає, і ефективні. Як це зробити? Для того, щоб почати продукувати правильні правила, у вигляді законів, підзаконних актів, потрібно виправити правила про ухвалення правил.

От що таке Конституція? Це маленька збірка, яка мало говорить по факту, вона говорить, як ухвалюються правила, по яким живе країна. Тобто вона говорить про головне: це парламент, як він робить, яка його компетенція, це президент, це судова гілка влади, а оце права і свободи людини і громадянина, сюди вони взагалі не мають лізти, тут мій приватний будинок, і тут тільки, коли я вас запрошу, чи сусідам проарбітрувати, де у нас проходять межа, а так — стійте за моїм забором.

Сьогодні він грає по-беспределу. Що санкції, що там посадка, «вот додавить в ручном режиме». Треба розуміти, що якихось топів в ручному режимі можна додавити, але просто не вистачить ні сил, ні натхнення, ні енергії, ні часу навіть другу лігу додавлювати. Та він їх просто всіх не буде знати. І тоді почнеться фаворитизм. Коли Ермак добіг до вуха президента, той і закон. І почнеться. Ця система в будь-якому разі неефективна через внутрішню корумпованість. Бо тут головне — не правила, які мають внутрішню логіку, а хто добіг до вуха, хто формує думку президента, хто йому показує, хто хороший, а хто поганий.

100%.

І цей гріх, ця хвороба вже видна. Ти ж бачив списки контрабандистів? Ну, логіки там немає, там немає алгоритму, там незрозумілі критерії. Тобто хтось там дійсно в топі, хтось в середній ланці, а хтось два роки, як зав’язав, скажімо так. Не треба бути головою митної служби, щоб зрозуміти, що це дуже суб’єктивно. І швидше за все ті, хто мають доступ до вуха президента, будуть розбиратися зі своїми ворогами. І ця система сама себе знищує з середини.

Три місяці залишилося до 30-річчя України, напевно Конституцію вже не встигнемо, але як мінімум я би виніс кілька, до десяти, засадничих питань, про правила ухвалення правил, про каркас цієї країни. Якщо він виграє референдум, а на цій хвилі він його виграє, щоб він майже все там не написав, землю (закон о рынке земли — ред.) тільки треба винести за дужки, він отримає фантастичний мандат на другу половину. Він може провести другу половину під реалізацію цих питань. При тому якщо він винесе не готовий текст, що буде повним абсурдом, а ключові питання, їх до десяти, у нього лишиться великий простір для маневра сформулювати їх правильно. Якщо він хоче йти на другий строк, то ось цей літак, ракетоносій, який його туди винесе. І він же скаже: «Слухайте, всі кроїли цю країну як хотіли, а я вас запитав, від вас отримав мандат». Це ж його гасло.

Тут треба тільки масштаб мислення, щоб зайти в цю парадигму. Я дуже сподіваюся, що через, у нього ж є там притомні люди в оточенні, головний там навушник у нього «барахлит», але я дуже сподіваюся, що до нього цю думку донесуть. Бо він не зав’язаний особисто на цих схемах, йому цікавіше зіграти в білу і зробити завдаток, можливо, на другий строк, якщо захоче.

Чем больше он перетягивает на поле белого, тем сильней он становится. Потому что там его сила.

Так, бо в чорному він програє. Ми бачимо, як тільки він заходить в ці договорняки, його делают как ребенка. Він виймає шаблю і каже: «Да пошли вы нафиг, я в ваши договорняки не играю». Тут він головний стає. Тобто замість грати по правилам, написаним не ним, в екосистемі, сформованій ним, бо ця біла це система, яку він може сформувати, якої в Україні ніколи реально не існувало. Була ширма, яку продавали лохам, за термінологією президента, а за ширмою були головні справи. Понятийки, списки, договорняки, кидалово, а вот лохам закон.

Ця територія не забудована. Там кожен сантиметр вже розписаний. Він темний, з павутинням, але він вже заселений, за кожним кутом стоїть, хтось ніж тримає, чи по голові дасть. А це просто будівельний майданчик. У нього фантастичний шанс збудувати сучасну, світлу, зрозумілу, прагматичну будівлю.

Але тут дійсно має з’явитись у нашого Вільгельма, Володимира, я маю на увазі, Вільгельма, імператора німецького, свій Бісмарк. От якщо у нього з’явиться системна людина, яка мислить історично і системно, він безумовно увійде в історію.

Друзья, на этом мы заканчиваем. Я всем советую посмотреть беседу, которую мы с Геннадием сделали у него на канале. Я кину ссылочку в начале, кину эту ссылочку в конце, я кину ссылочку в подводке. Хотя почему-то всегда находится огромное количество людей, которые спрашивают: «А где ссылка? А где ссылка?». Я думаю, ну как вам еще донести это. Они всегда вот так располагаются: в начале, высвечивается, хоп, вот кликайте туда. Подписывайтесь на канал Гены.

І заходьте. Це дуже важливо. Бо ми з Юрою демонструємо те, що Україна може бути не тільки два українця, три отамана, а може бути два українці, одна команда.

Да, коллаборация. Даже проект этой студии — это продукт коллаборации. «Хвиля» — это продукт коллаборации. Многое, что вы видели, это продукт коллаборации с людьми, которых вы не представляете.

Хто за кадром.

Кто за кадром, да, кто это все делает. Но коллаборация — это путь к светлому будущему Украины. Подписывайтесь, ставьте лайки. Можете даже подписываться на Patreon, потому что я завел Patreon.

Хорошая вещь.

У меня там аж 15 долларов появилось (смеется — ред.). Меня это обнадеживает.

Ми не продаємось, але пожертви приймаємо.

Да, моя жена будет очень рада. Пока.

Щасти.