Як провайдерам захиститись у суді від позовів ОКУ

Громадська спілка «Коаліція аудіовізуальних і музичних прав» (КАМП) подала вже 150 позовів до провайдерів. Позови на суми від 223 тисяч до 825 тисяч гривень, наприклад, отримали Megogo, «Диван ТВ», «Тенет» тощо. У деяких із цих справ уже є рішення в апеляційній інстанції. «Детектор медіа» висвітлював дискусію на цю тему під час конференції «Дні електронних комунікацій». Голова правління Асоціації правовласників та постачальників контенту Наталія Клітна та адвокатка юридичної фірми Jurimex Оксана Чайковська проаналізували судову практику та зробили певні висновки про можливості захиститися від судових позовів організацій колективного управління, які зараз мають провайдери.

Кабельна ретрансляція сформувалась як окрема сфера колективного управління авторськими й суміжними правами, коли 22 липня 2018 року набув чинності закон «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав». Його розробили, аби виконати пункт 154 плану виконання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом на 2014–2017 роки.

Визначаючи кабельну ретрансляцію, законотворці врахували рішення Суду справедливості Євросоюзу у справі AKM v. Zürs.net (C-138/16), яке розтлумачило статтю 3(1), 5 Директиви 2001/29 ЄС про гармонізацію певних аспектів авторського права та суміжних прав в інформаційному суспільстві та статтю 11bis(1)(ii) Бернської конвенції. Згідно з цим рішенням, кабельна ретрансляція охоплює лише ті об’єкти авторського права й суміжних прав, які є в програмах не під юрисдикцією України.

За законом про ефективне управління, кабельна ретрансляція стала сферою обов’язкового колективного управління. Тому провайдери незалежно від технологій зобов’язані укладати договори з організацією, акредитованою для збирання роялті в цій сфері.

Цей процес пішов не без проблем. Зараз у судах розглядаються близько 150 позовів громадської спілки «Коаліція аудіовізуальних і музичних прав» (далі КАМП) до українських провайдерів. Ці справи можна умовно поділити на дві категорії: переддоговірні спори щодо укладення угоди про надання дозволу на кабельну ретрансляцію та спори про стягнення компенсації за порушення прав інтелектуальної власності.

Ця судова кампанія безпрецедентна для телекомунікаційного ринку. Знати про неї важливо, щоб розуміти справедливість та ефективність оновленого законодавства, роботу акредитованої організації колективного управління, «регулятора» в цій сфері й реформи інтелектуальної власності загалом.

Зараз ці справи в судах першої та апеляційної інстанції. За статистикою більшість рішень у переддоговірних спорах суд ухвалює на користь КАМП, у спорах про стягнення компенсації — навпаки. Процес затягується, адже відповідачі намагалися зупинити провадження через оскаржену акредитацію КАМП. Апеляційні суди скасовують ухвали про зупинення провадження й повертають справи до судів першої інстанції.

Тим часом у провайдерів з’явилася ще одна підстава зупиняти провадження або подовжувати термін розгляду спорів. 7 квітня 2021 року Господарський суд Запорізької області зупинив провадження за позовом КАМП, поки велика палата Верховного суду розгляде в касаційному порядку питання про повноваження організацій колективного управління правами щодо стягнення збитків від імені правовласників. Рішення Верховного суду має допомогти з усталенням судової практики щодо спорів, пов’язаних із роялті та порушенням прав. До того ж, є великі шанси, що розгляд справ за позовами до провайдерів триватиме довше, ніж термін акредитації КАМП (три роки з 10 вересня 2019 року).

Ухвалюючи рішення на користь провайдерів у спорах про укладення угод, суди виходять із того, що позивач не довів, що іноземні програми, які провайдер має намір ретранслювати або ретранслює, не підпадають під юрисдикцію України. А також не довів, що провайдер не уклав договори з правовласниками телепрограм на трансляцію і що провайдер дав згоду на застосування спірного договору з 10 квітня 2020 року. А найчастіше суд відмовляється задовільнити вимогу КАМП про укладання договорів із дати затвердження тарифів. Іноді суди критично оцінюють акт фіксації, складений КАМП на підтвердження кабельної ретрансляції. Мовляв, такий акт не доводить, що ретранслював саме відповідач, а лише демонструє, що в телепрограмі є певні об’єкти авторського чи суміжного права.

Ще одна тенденція: суди ухвалюють рішення щодо примусового укладення договору у справах, де йдеться про ліцензованих провайдерів, але відмовляють позивачу у випадках, коли йдеться, наприклад, про онлайн-телебачення або інші технології, де ліцензія на мовлення не потрібна. Відмовляють у позові й тоді, коли ліцензія провайдера анульована. Щоправда, невідомо, чи це вже усталена практика.

Будуючи стратегію захисту в судах, провайдерам варто не обмежуватись аргументом про відсутність підстав для укладення договору, але і вказувати суду на неправомірність окремих умов самого договору, пропонуючи альтернативні версії та додаючи прийнятні для відповідача умови. Тоді, навіть якщо суд задовільнить позов, він може затвердити договір у компромісній редакції.

У справах про стягнення компенсації суд здебільшого стає на бік провайдерів. Адже позивач не може довести, що має повноваження звертатися до суду по захист прав правовласників. За висновками суддів, варто відмежовувати право на управління майновими правами та право розпоряджатися ними.

Позивачу не досить мати статус акредитованої організації, потрібно ще й довести, що він має повноваження на захист прав від імені правовласників конкретних творів і об’єктів суміжних прав. Це позиція судів не тільки щодо спорів у сфері кабельної ретрансляції, а й загалом щодо позовів ОКУ про порушення прав інтелектуальної власності.