Сенцов пішов на 30-й хвилині, Нищук сміявся весь сеанс - кінокритик про 50-й кінофестивайль "Молодість"

206 фільмів представили на 50-му Київському міжнародному кінофестивалі "Молодість". Про шість із них Gazeta.ua розповів кінокритик Денис Буданов. Також поділився враженнями від заходу."Після любові" - реж. Алім Хан, Велика Британія– Фільм, який сподобався найбільше. Англійка прийняла іслам у заміжжі з пакистанцем. Після смерті чоловіка з'ясовує, що весь час мав у Франції другу неофіційну дружину й сина. Приходить до них додому в ролі прибиральниці, бо збираються переїжджати. Не каже, хто вона. Проводить кілька днів у будинку, миючи унітаз, допомагаючи збирати речі й дізнаючись подробиці.Виконавиця головної ролі Джоанна Сканлан – дуже характерна, грає чудово. Знято красиво. Гарний зразок життєвого, сентиментального кіно. Такий сюжет був би знахідкою для Оксани Байрак, якби вона була гарною постановницею.Єдиний фільм на фестивалі, під час якого я плакав. Маніпулятивний, але все кіно таке – щоб подумати, відчути. Назва – ключ до розуміння. Жінка присвятила все життя чоловіку, але виявляє, що в нього було друге життя. Не жалкує. Змирилася і прийняла. Наприкінці всі знаходять порозуміння. Родина возз'єднується на могилі чоловіка.

"Кельти" - реж. Міліца Томовіч, Сербія– Белград, 1993-й. Маріана влаштовує для доньки вечірку з нагоди її восьмого дня народження. Запрошує її однолітків разом із батьками. Доки діти граються, дорослі випивають на кухні, сперечаються про політику, з'ясовують стосунки. Маріана усвідомлює, що хоче більшого, ніж п'яні гості та неуважний чоловік. Вирушає в нічне місто.Перша думка, коли виходиш із кінозали - чому такого фільму немає в нас? Кіно впізнаване для українського глядача. Важливий антураж епохи. Сербські 1990-ті нагадують наші, майже віддзеркалюють. Наприклад, треба маргарин на торт узяти, бо масло дороге. Більшість бідно одягнені, крім актриси театру, яка може собі дозволити.Але в них це країна на межі війни. Перші зіткнення в колишній Югославії почалися 1991 року. Між різними народами панувала побутова неприязнь. Один персонаж каже: "Головне, не називай сина хорватським іменем". Є сцена, де втомлена заміжня жінка пішла і переспала з першим зустрічним на вулиці.Під час перегляду в голові крутилося - скоро ці люди почнуть одне одного вбивати. Цьому ж присвячена ще одна фестивальна прем'єра - "Куди ти йдеш, Аїдо?" боснійки Ясміли Жбаніч про різанину в Сребрениці.

"Луззу" - реж. Алекс Каміллері, Мальта– Стрічка з країни, яка практично нічого не знімає. Прониклива соціальна драма у стилі Кена Лоуча, тільки зі своєю індивідуальністю. Режисер пропонує унікальний погляд на риболовлю у своїй країні. Порушує незручні питання сучасної Європи та мальтійського суспільства. У кадрі – справжні рибалки.Головний герой Джесмарк усвідомлює, що традиційний промисел його пращурів під загрозою - через зменшення популяції, нещадну рибну промисловість і погіршення екології. Але має заробляти достатньо грошей, щоб забезпечити дружину та новонародженого сина, який потребує лікування.Врешті-решт чоловік погоджується на пропозицію Європейського Союзу. Мають програму, спрямовану на зменшення промислу та збереження риби. Пропонують компенсацію, якщо більше не будеш рибалити. Для Джесмарка це справа всього життя, нічого іншого не вміє. Фактично відмовляється від своєї сутності. За 7 тис. євро продає дерев'яний човен "Луззу", який дістався ще від діда. Здає ліцензію.Двозначність у тому, що все одно цим займатимуться великі корпорації та судна. А маленькі люди, які споконвіку рибалили – змушені йти на "угоду з дияволом".

"Карнавал" - реж. Хуан Пабло Фелікс, Аргентина, Бразилія, Чилі, Мексика, Болівія, Норвегія– Юнак Кабра живе разом із матір'ю на півночі Аргентини. Мріє стати професійним виконавцем традиційного танцю маламбо. Готується до найважливішого змагання в житті під час карнавалу на кордоні між Аргентиною та Болівією.На початку герой погоджується на контрабанду. Перевозить нелегально пістолет і продає. За отримані гроші придбав танцювальне взуття. Потім маховик сюжету закручується, бо з цього пістолета вбили бабусю. Покупець зброї вивів на хлопця, і йому загрожує арешт. У цей час із в'язниці виходить батько. Щоб відмазати сина, має згадати своє кримінальне минуле. Починається сімейна подорож зі з'ясуванням стосунків і зіткненням із бандитами, що закінчується красивим танцювальним номером.Це історія дорослішання з кримінальними елементами. Непогана сентиментальна картина, де не вистачило якогось сплеску емоцій. Найбільше цікавий колорит місцевого життя, який нам завжди здається екзотикою. Латиноамериканські пристрасті в антуражі глушини й бідноти. Де люди переважно займаються контрабандою шмоток. Запитав у режисера: "Невже все так погано?" Каже, що знає із власного досвіду. Наприклад, бачив, як жінки по 10 футболок на себе одягають і говорять, що це не на продаж, а сім'ї везуть.

"Я працюю на цвинтарі" - реж. Олексій Тараненко, Україна, Польща– Колишній архітектор Саша утік від життя і знайшов тиху роботу на цвинтарі. Працює менеджером фірми, що займається встановленням надгробків. Сподівається, там його мало хто турбуватиме. Але щодня приходять непрості клієнти, кожен з яких переживає горе.У фільму найкрутіший постер, який пам'ятаю з вітчизняного кіно. Мав завищені очікування. Виявився не поганим і не хорошим. У порівнянні з іншими роботами міжнародного конкурсу це просто небо і земля.Уся картина побудована на фріковатості окремих персонажів і специфіці роботи героя на кладовищі. Інтриги, хаос, мило. Стрижень сюжету - прекрасний Віталій Салій у головній ролі. Завдяки йому нічого не розпадалося на шматки. Але у "Крутах 1918" і "Забороненому" був яскравіший.На другому плані чимало зірок нашого кіно і телебачення, які погано або посередньо грають. Деякі – просто театр на дошках. Наприклад, Римма Зюбіна із кривлянням на кшталт "Маски-шоу", тільки не смішно. Хороший Віктор Жданов, але він скрізь однаковий.Це чорна комедія. Найбільший гріх для жанру – коли не смішно. За всю стрічку помітив один гарний жарт. Герой тікає від бандитів по кладовищу, падає і бачить надгробок, де написано "ось і все".Сподіваюся, до прокату трохи підрихтують. Можуть перемонтувати, когось вирізати або додати, перезаписати звук.Невеличкий штрих до прем'єрного показу: Сенцов пішов десь на 30-й хвилині фільму, екс-міністр культури Нищук сміявся весь сеанс.

"До щастя" - реж. Вінсент Меттель, Україна– Головний герой Григорій страждає на церебральний параліч. Втрачає домівку та будь-які засоби до існування. Не маючи грошей, роботи, друзів і сім'ї, починає важку та насичену подорож до щастя.Вінсент Меттель – ентузіаст. Має свій невеликий театр і великі амбіції та его. Знімає за власні гроші чудові жахливі фільми. Трешняк, настільки поганий, що навіть хороший. Усі ржуть, але зроблено чесно і щиро. Це як у мультфільмі "Рататуй" – готувати може кожен.Думаю, має фіксацію на слові "перший". До цього презентував першу українську стрічку, зняту на iPhone, і перше українське мок'юментарі. Нову роботу рекламував як перший у світі фільм, в якому головну роль виконує актор з інвалідністю.Про режисера не пишуть у пресі, але у кіношній спільноті це вже легенда. З ним майже ніхто не знайомий, але все знають. Ставляться несерйозно, зі стьобом. Як до Оксани Байрак. Але у неї немає навіть індивідуального стилю, а тут є. Байрак знімає погане кіно, бо інакше не вміє. А ця людина - тому що так бачить. Це наш український Томмі Вайсо.

Які враження від фестивалю загалом?– Щасливий, бо рік і вісім місяців нікуди не виїжджав за межі Криму. Був відрізаний від цивілізації. Онлайн-фестивалі вже задовбали. Найгірше в них - відсутність спілкування і той факт, що не дисциплінують. Ти знаєш, що кіно у тебе є, можеш його відкладати на потім і навіть не подивитися.З офлайном інакше. Зранку міг би продовжувати спати, а на десяту годину показ. Не хочеш, але все одно йдеш. І фільм виявляється класним. Так вийшло із "Після любові" - приголомшлива знахідку, яку ледве не пропустив заради сну.Намагався заздалегідь не дивитися трейлери и не читати про прем'єри. Але робив для "Молодості" сторінку конкурсної секції на IMDb та список усіх стрічок на Letterboxd. Коли гортаєш пресреліз – більшість назв програми ні про що не говорять. А постер – це вже маленька візуальна презентація фільму. Краще орієнтуєшся по акторам. Дивишся, на яких кінооглядах побувала та чи інша картина. Вирішуєш, на яку краще сходити.На які покази не вдалося потрапити?– Не залишилося квитків на угорський фільм "Природне світло" про військових у складі Вермахту під час Другої світової на території Радянського Союзу та румунський "Невдалий трах, або Шалене порно" про вчительку, інтимне відео якої потрапило в інтернет. Обидва фестивальні хіти – лауреати Берлінале.Через аншлаги важко було пройти на прем'єрні сеанси українських стрічок "Я працюю на цвинтарі" та "Пульс". Проте ще не показник справжнього глядацького зацікавлення. Зараз люди набиваються пачками, але потім прокат усе розсудить.Чим запам'ятався Національний конкурс?– Щороку всі скаржаться, яку фігню знімають. І кожного наступного року здається, що до цього було не так погано. Так і повторюється.Цього разу позитивно оцінити можна половину конкурсу. Найбільше сподобалася "Фаза" Миколи Засєєва про 10-річного Яріка, який бачить у лісі, як підліток начебто вбиває дівчину. Починає шукати докази злочину. Це можна назвати повноцінним кіно, а не вправою. Якщо людина вже в дебюті може таке показати, впорається і з повним метром.Приємна документалістика Марини Нікольчевої та Максима Васяновича "Слава" – про київського вуличного співака Мстислава.Атмосферний постгорор Станіслава Битюцького "Нетерпимість". 1890-го священник іде на останню розмову зі знахаркою, яку селяни хочуть спалити як відьму. Відгуки на стрічку діаметрально розходяться. На IMDb має низькі оцінки глядачів, а критики вручили премію "Кіноколо" за найкращу короткометражку. Битюцький має бекграунд, він – кінознавець. Не завжди стають хорошими режисерами, але у нього вийшло.Що варто відзначити з нововведеного документального конкурсу?– Португальський фільм "Метаморфоза птахів" приємно здивував. Режисерка за кадром зачитує листи батька, який роками працює у морі. У цей час на екрані демонструються різні образи – інсталяції, інтер'єри, локації. Плавне, безсюжетне кіно огортає атмосферою. В якийсь момент навіть перестав читати субтитри.Італійська "Родина Росселіні" - передусім сеанс психотерапії для режисера Алессандро Росселіні, який був у тіні свого знаменитого діда. Зняв кіно не про творчість, а про себе та близьких. Бере інтерв'ю в усіх живих членів сім'ї. Наприкінці вони возз'єднуються. Востаннє це було на похоронах Роберто Росселіні 1977-го.У чому ключова особливість "Молодості"?– Показує переважно дебютні роботи ще невідомих кінематографістів, які згодом найчастіше вистрілюють. Спочатку ім'я та назва нічого не говорять, а потім отримують міжнародні нагороди, потрапляють у рейтинги критиків, висуваються на "Оскар".Але більшість новинок після фестивалю важко знайти для перегляду. Особливо короткий метр. Тому варто встигати дивитися під час. Раджу також ходити на програму божевільних жанрових фільмів "Опівнічний сеанс" та радикального артхаусного кіно Forma.50‑й КМКФ "Молодість" проходив у столичних кінотеатрах та онлайн. Тривав з 29 травня до 6 червня.Стрічки конкурсних програм можна подивитися на онлайн-платформі фестивалю до 11 червня.