Які перспективи у закону про олігархів і чи можуть його ухвалити

Наступного тижня відбудеться позачергове засідання Верховної Ради, на якому розглядатимуть низку важливих ініціатив.

Потрапити на обговорення може і законопроект про олігархів, запропонований президентом Володимиром Зеленським.

Та нині документ щодо олігархів виглядає більше як спроба схилити їх до переговорів, адже в інших розвинутих країнах подібного немає, а РНБО, яка має ухвалювати рішення про списки, взагалі не має відповідних повноважень.

Факти ICTV поспілкувалися з політологами і публікують їхні враження від законопроекту.

Історія не про те

Керівник політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку Ігор Рейтерович вважає, що законопроект порушує фундаментальні речі, які є в будь-якій країні світу. В розвинених країнах представники великого бізнесу мають змогу впливати на політику країни та навіть редакційну політику ЗМІ, якщо вони ними володіють.

Можна пригадати американський Fox News, який тривалий час підтримував Трампа у всіх його починаннях. Це була редакційна політика каналу, якої він дотримувався за часів 45-го президента США.

– Я не знаю жодної країни світу, в якій існують закони, що стосуються безпосередньо представників великого бізнесу. Не потрібно вигадувати окремі закони, якщо все це можна регулювати через антимонопольне законодавство, закони про лобізм тощо.

Тому, коли ухвалюється окремий закон, де визначаються певні критерії, що людей відносять до категорії олігархів – це відкриває величезні можливості для маніпуляцій та зведення політичних рахунків, – каже Рейтерович.

На його думку, це історія зовсім не про спробу побудувати нормальні відносини між великим бізнесом і державою та її громадянами. Це більше нагадує спробу хоч якось задовольнити популістичний запит у суспільстві на боротьбу з олігархами.

Проблеми політолог вбачає в тому, що нині обмеження є досить несуттєвими для олігархів, які потраплять до відповідного реєстру. Ризики тут і в тому, що обмеження можуть дуже швидко додаватися через зміни в інші закони.

Але ж у законопроекті визначення олігарха носить більше науково-популістичний характер і не завжди збігається з тим, як його собі уявляють українці.

– В нас буде дуже складно знайти власників великого бізнесу, які мають монопольне становище в певній сфері… В нас у багатьох сферах є нормальна конкуренція і жодних проблем там немає, – висловлює думку Рейтерович.

Якщо влада хоче боротися з олігархами, то їй потрібно думати про те, як відходити від зрощення олігархів з владою.

Заборона на фінансування олігархами політичних партій є занадто опосередкованим обмеженням. Ніхто ж не забороняє фінансувати політсилу через інших людей, а за “завісою” уточнювати її лідерам, хто ж насправді дає їм кошти на діяльність.

– В розвинутих країнах бізнес відділений від влади. Він напряму не делегує своїх представників на державні посади і не запускає руку в державний бюджет. У цьому плані в законопроекті (про олігархів, – Ред.) потрібно було б прибрати олігархів саме від держбюджету.

Тобто вжити якихось антимонопольних, антитрастових заходів, заходів із підвищення конкуренції та обмеження тіньового впливу та тіньового фінансування політичних партій, – підсумовує Рейтерович.

Граблі №2

Політолог Олексій Якубін каже про те, що цей законопроект може стати другими “граблями” для України у міжнародному праві. Всі чудово пам’ятають закон про люстрацію.

З одного боку, він був необхідний, щоб перегорнути сторінку української історії, з іншого – створює правові проблеми. Вже були випадки, коли Європейський суд з прав людини ухвалював рішення на користь люстрованих чиновників.

На думку Якубіна, подібна ситуація може скластися і з законом про олігархів.

– Є певна група людей. Ми за певними критеріями для них створимо список, включимо їх туди, і на них будуть накладатися обмеження. Ідея колективної провини. Але, з погляду прав людини, це так не працює.

Це граблі №2 проблеми, яка є в України з люстраційним законодавством, – вважає політолог.

Потрібно згадати і про поняття олігарх. Якубін каже, що в політичному сенсі воно завжди означало “владу небагатьох”, а в Україні перетворилося на поняття, яке більш близьке до плутократії – влади багатих.

Та проблема України не в наявності великих бізнесменів, а в корупції, яку багато хто з ними пов’язує. Не так давно при владі в Сполучених Штатах був Дональд Трамп, який зарекомендував себе як заможну людину.

Йому ніхто не заважав податися в політику. Проти того, щоб він перетворився на американського “олігарха”, діяли зовсім інші закони.

– Якби в США існував подібний закон, був би Дональд Трамп олігархом? Напевно, так. Але там немає такого закону. Є антитрастове законодавство різних років, про іноземних агентів, про лобізм. Може, Україні варто ухвалювати такі закони? – розмірковує Якубін.

Те ж саме можна було б робити й в Україні. Тобто регулювати діяльність олігархів подібними законами замість створення списку, який виглядає наче дошка ганьби.

Проблема України полягає у тіньовій діяльності окремих олігархів, а не в факті самого їх існування.

Крім того, рішення про включення або виключення зі списку ухвалюватиме РНБО, що на думку Якубіна також є дивним, адже в цього органу нині немає таких повноважень.

– РНБО – колегіальний орган, який є дорадчим. А стосовно законопроекту він виконує псевдо-роль судової інстанції. Тобто він включає людей в цей список, він їх виключає, контролює появу списку і його використання.

РНБО виходить за межі тих повноважень, які повинні бути у консультативного органу, – пояснює Якубін.

Розмінна монета

Співзасновник Національної платформи Діалог про мир та безпечну реінтеграцію Олег Саакян вважає, що в запропонованому сьогодні вигляді законопроект про олігархів Верховна Рада навряд чи ухвалить.

Проте він може стати важелем у переговорах з олігархічними групами, яких він торкається.

– Законопроект значно видозміниться або стане розмінною монетою в переговорах Офісу президента з олігархічними групами – зі створення нових правил гри.

Найкраще, що може законопроект – це привернути увагу до цієї проблеми і розпочати широку дискусію в політичному колі та суспільстві про те, як взагалі бути з таким явищем, – висловлює думку політолог.

Та це більше схоже на спробу боротися з наслідками, а не причинами українських реалій.

Якщо не будуть працювати основи держави, то навіть у випадку ухвалення законопроекту не варто очікувати значних зрушень.

– Якщо не працюють інституції, які мають забезпечувати рівні права, можливості й доступ до ресурсу, у вигляді антимонопольного законодавства, судової вертикалі, регламентації лобізму тощо, то ми лише боротимемось із тінню явища, а не з ним самим. Що породжуватиме ще страшніших “химер”, – пояснює Саакян.

Знову ж таки, Україні потрібно боротися з корупцією, а не великим бізнесом.

Лише це може стати шляхом для України, яка ставить своєю ціллю членство в Євросоюзі й НАТО.