Життя після добудови "Північного потоку-2": п’ять сценаріїв розвитку подій для України

Україна майже програла війну за "Північний потік-2". Можна довго сперечатися, хто винен. Зрадників достатньо як всередині України, так і за її межами. Але факт залишається фактом: якщо американціне поновлять свої санкції, до кінця року Росія добудує трубу і "вимкне" Україну по транзиту газу до Європи.

Під яким кутом не розглядай, те, що сталося, нічого хорошого для України та Європи не несе. "Північний потік-2" задовольняє майже всі забаганки Путіна, який отримує необмежені важелі тиску. Проте найбільш цинічним є те, що сама Німеччина, учасник нормандського формату, не захотіла призупинити будівництво "Північного потоку-2", наприклад допоки Росія не забереться з Криму та Донбасу.

Наразі фокус уваги змістився на отримання Україною компенсацій та гарантій. Володимир Зеленський наполягає на укладенні великої безпекової угоди – аналогу Будапештського меморандуму – що включатиме Донбас, Крим та "Північний потік-2". Тобто, українська пропозиція на столі. Американці та німці воліють радше говорити про грошові компенсації та укладання нового транзитного контракту між Україною та Росією. Але ціну будь-яких домовленостей з Москвою Київ добре знає. То що ж нам залишається?

ТСН.ua проаналізував п’ять можливих сценаріїв розвитку подій для України після добудови "Північного потоку-2".

Саміт Байден-Путін

Що дозволило росіянам та німцям добудувати "Північний потік-2"? Відмова адміністрації Байдена від санкцій проти швейцарської компанії, яка відповідає за будівництво "Північного потоку-2", та її керівника.

Чим керувався Вашингтон? Відновленням трансатлантичної єдності за допомогою покращення відносин з Німеччиною, зруйнованих Дональдом Трампом, стриманням діяльності Китаю в Євросоюзі та непідвищенням митних тарифів на експорт американських товарів до ЄС (з 1 червня вони мали подвоїтися).

Проте, ТСН.ua вже писав, що відміна санкцій США проти швейцарської компанії та її керівника не є остаточною. Точніше кажучи, ці обмеження призупинені та можуть бути поновлені наприкінці серпня. За законом про захист енергетичної безпеки Європи (PEESA) Держдепартамент кожні 90 днів має подавати до Конгресу нові санкційні списки.

До того ж, як зазначає доктор Бенджамін Шмітт із Гарвардського університету, колишній радник з питань енергетичної безпеки в Держдепі, не дивлячись на рішення адміністрації Байдена, цього тижня комітет у закордонних справах Сенату під час слухань, де був присутній держсекретар Ентоні Блінкен, висловили незмінне двопартійне занепокоєння щодо наслідків добудови "Північного потоку-2".

"Виходячи з цього двопартійного розуміння реальних загроз національній безпеці, які створює "Північний потік-2" для трансатлантичного співтовариства, що залишається у Вашингтоні, думаю, існує реальний потенціал, що цього року все ще з’являться додаткові законодавчі ініціативи щодо санкцій, які допоможуть зупинити "Північний потік-2", на що вже натякала сенатор-демократ Джин Шахін (яка була безпосередньо залучена до розробки попередніх санкцій – Авт.) під час свого офіційного візиту до Києва минулого тижня", - пояснює ТСН.ua Бенджамін Шмітт.

Ба більше, є ще один важіль, - зустріч Байдена з Путіним 16 червня в Женеві, після якої милість Вашингтону може змінитися на гнів, і наприкінці серпня, коли Росія майже добудує "Північний потік-2", Сполучені Штати таки остаточно його санкціонують.

На думку директорки Програми безпекових студій Ради зовнішньої політики "Українська призма" Ганни Шелест, у Женеву Байден приїде із більш сильними позиціями, ніж Путін.

"Північний потік-2" звичайно може стати певною розмінною картою. Але в розрізі чого? США та Росія їдуть на ці переговори з різним порядком денним. Для мене тут головне питання, наскільки вони їх зведуть до одного, чи вони вийдуть і говоритимуть про різне. Тобто, наскільки Білорусь стане важливішою за "Північний потік-2", або Україна – за Близький Схід? Або Договір про відкрите небо, Іран тощо. Тобто, Путін максимально все зводитиме до глобального порядку денного. Байден звичайно говоритиме про європейську безпеку, Україну, Білорусь", - коментує ТСН.ua Ганна Шелест. 

Введення в експлуатацію

Але навіть якщо адміністрація Байдена не змінить своєї позиції, а Путін, відкорковуючи шампанське, помпезно заявить, що "Північний потік-2" добудовано, історія буде ще далекою до "хеппі енду". Справа в тому, що американські санкції щодо сертифікації та страхування труби залишаються чинними. Без цього "Північний потік-2" не може бути введений в експлуатацію.

Ці санкції були накладені ще Дональдом Трампом в останні дні його перебування у Білому домі. "Передчуваючи" введення обмежень, на початку січня Det Norske Veritas та Zurich Insurance Group відмовилися сертифікувати та страхувати російський газогін. Саме ці компанії мають найвищий світовий стандарт із надання подібних послуг.

Незважаючи на прогрес укладання російськими суднами труби на морі (з огляду на чинні американські санкції щодо європейських трубоукладальників) та з’єднання двох ділянок з російського та німецького боків, за словами Бенджаміна Шмітта, піде ще багато місяців для сертифікації, введення в експлуатацію та можливості здійснення перших комерційних поставок.

"Чинні американські санкції щодо компаній, що надають сертифікаційні та страхові послуги, можуть створити значну перешкоду для Кремля при спробі в кінці кінців запустити проєкт в роботу. Іншими словами, навіть якщо проєкт буде фізично завершений, залишається багато санкцій США та регуляторних заходів ЄС, які можуть бути вжиті для того, щоб цей проєкт ніколи не почав працювати", - каже ТСН.ua Бенджамін Шмітт.

Кремль шукатиме юридичні лазівки, витратить шалені кошти на юристів та лобістів, щоб обійти ці санкції та отримати необхідні технічні дозволи. Не виключено, що Росія запропонує свою внутрішньокорпоративну "газпромівську" оцінку. На це суто теоретично можуть погодитися європейські інвестори "Північного потоку-2", які, незалежно від того, чи йтиме трубою газ, отримуватимуть відсотки (по $1,4 млрд щороку, які розподілятимуться між Москвою та цими п’ятьма європейськими компаніями).

Це суто комерційний інтерес інвесторів. Проте є ще один аспект – безпека європейських споживачів. Адже хто гарантуватиме надійність доставки газу без належної сертифікації та страхування? І тут вже завдання Єврокомісії ретельно оцінити всі технічні аспекти.  

Третій енергопакет ЄС

На цьому проблеми для Путіна та його найближчого оточення, яке добре заробило на "Північному потоці-2", не закінчуються. Навіть якщо Москва знайде лазівку і таки введе трубопровід в експлуатацію, то зіштовхнеться з регуляціями Третього енергопакету ЄС.

Європарламент ухвалив його ще 2009 року, як запобіжник першому "Північному потоку" та газопроводу OPAL, щоб обмежити монополію "Газпрому". Що він регулює? Доступ до труби і тарифи. Тобто, зосередження в одних руках транспортних мереж, виробництва енергоносіїв та їхнього збуту споживачам заборонено. Для "Північного потоку-2" має бути створений новий оператор, бо швейцарська компанія Nord Stream AG, яка відповідає за будівництво "Північного потоку-2", і яку американці вивели з-під санкцій, не відповідає вимогам Третього енергопакету. На цьому також зав’язана і сертифікація трубопроводу.

Але і це ще не все. "Газпром" має забезпечити доступ до труби третім компаніям. А це кінець газовій монополії Росії. Тобто, якщо якась європейська компанія захоче закупити азербайджанський або туркменський газ, бо він виявиться дешевшим, оператор "Північного потоку-2" має надати свої потужності для прокачки. Інакше трубопровід буде заповнений лише на 50% (тобто наполовину від заявленої потужності у 55 млрд куб м). Цього не відбувається наприклад із українською ГТС, не дивлячись на проведений нами анбандлінг (ту ж саму регуляцію Третього енергопакету), бо Росія не дає можливості прокачувати жодний інший газ через свою систему.

Фейкова поломка

І ось тут Росія може вдатися до вже перевіреного методу шантажу та примусу, яким вб’є одразу двох зайців, створивши начебто поломку або вибух на українській або російській ділянці труби, що за чинними контрактами підпадає під випадок форс-мажору.

По-перше, таким чином Путін зможе вирішити проблеми з сертифікацією, страхуванням та отриманням дозволів на повноцінне введення труби в експлуатацію. Адже якщо така фейкова поломка станеться зимою, коли за вікном буде 10 градусів морозу, європейці стануть більш поступливими.

По-друге, за допомогою такої диверсії, "Газпром" зможе повністю "вимкнути" Україну з транзиту газу до Європи, задіявши "Північний потік-2" на повну потужність.

Так, за чинним транзитним контрактом між "Газпромом", "Нафтогазом" та "Оператором ГТС України" від 2021 до 2024 рр. за принципом "качай або плати" Росія зобов’язана прокачувати через українську ГТС по 40 млрд куб м. Цей договір, нагадаємо, було підписано у грудні 2019 року після домовленостей на найвищому рівні між Зеленським та Путіним 9 грудня в Парижі на нормандському саміті. Україна отримала гарантії транзиту та $3 млрд за рішенням Стокгольмського арбітражу, Росія – мирову угоду, за якою ми відмовилися від позовних претензій за контрактом 2009 року.

Якщо Росія через влаштовану нею ж диверсію на трубопроводі відмовиться прокачувати свій газ через нашу ГТС, Україна має право звернутися до міжнародного арбітражу. Проте суди тягнутимуться роками, та й Києву ще треба буде довести, що обставини форс-мажору, під які підпадатиме поломка чи вибух, насправді диверсія. Так вже було 2009 року із постачанням туркменського газу в Європу: через начебто вибух на російській ділянці ГТС, "Газпром" припинив транзит, який не поновлено й досі.

Транзит та консорціум

Одним із дієвих запобіжників, який міг убезпечити нас від наслідків введення в експлуатацію "Північного потоку-2", міг стати консорціум – допуск до управління українською ГТС п’яти європейських компаній. Ще на етапі анбандлінгу навесні 2019 року була створена відповідна робоча група. Проте, за словами радниці міністра енергетики Лани Зеркаль, законодавчу ініціативу в парламенті заблокувала фракція Юлії Тимошенко.

Якби нам вдалося це зробити, то Україна отримала б право позиватися до "Газпрому" в міжнародний арбітраж щодо усунення його монополії на експорт трубного газу. Наприклад зараз Росія продовжує блокувати постачання туркменського газу через свою ГТС. Інші виробники не можуть скористатися цим маршрутом, а відтак у них немає зацікавленості в українському маршруті, а ми не маємо обхідних трубопроводів.

Проте наразі з приводу консорціуму влада мовчить, говорячи радше про гарантії та компенсації. Як стало відомо ТСН.ua з власних джерел, залучених до переговорного процесу щодо компенсацій Україні за добудову "Північного потоку-2", Київ наполягає на укладенні нового контракту з Росією на 10 років, який передбачатиме збереження нинішнього об’єму транзиту через українську ГТС. Росія і Німеччина проти, виступаючи за менший термін чинності контракту (1-2 роки) та об’єм прокачки (10-15 млрд куб м). До того ж, Німеччина не хоче виступати підписантом угоди, максимум – посередником чи модератором.

Минулого року транзит газу до Європи українською ГТС склав майже 60 млрд куб м. Це дуже суттєвий об’єм навіть для Росії з огляду прибутку (хоч і менший за прокачаний 2019 року на 38%). Україна заробляє на транзиті мінімум $1,5 млрд/рік. Це прямі втрати, які ми понесемо у випадку відсутності транзиту.

Непрямі втрати оцінюються експертами ще у понад $4 млрд, бо наслідки від запуску "Північного потоку-2" для ринку є непрогнозованими. Коли зміниться система транспортування газу в Європі, зміниться і ціна на ринку в Польщі, Україні, Румунії та інших країнах Центральної та Східної Європи. Експерти прогнозують підвищення ціни на газ, що обов’язково відіб’ється на кінцевому тарифі у платіжках українців. До непрямих втрат також відносяться витрати на оптимізацію нашої ГТС. Адже при максимальній потужності у 146 млрд куб м (пропускна здатність до країн Європи) витрати на утримання української ГТС перевищуватимуть доходи.

За словами директорки з питань взаємодії з державними органами та міжнародними організаціями "Оператора ГТС України" Ольги Бєлькової, наразі наша стратегія складаються з трьох напрямків. План "А" – зупинка "Північного потоку-2" всіма можливими способами. Друге – оптимізація системи, щоб сфокусуватися на внутрішніх потребах українського ринку і споживання України. І третє – відкриття нових можливостей використання української ГТС у зв’язку з декарбонізацією.

У коментарі ТСН.ua Ольга Бєлькова нагадує, що Україна один із найбільших споживачів газу - ми споживаємо 30 млрд куб м щороку. Самі виробляємо 20 млрд куб м, ще 10 млрд - маємо імпортувати. На сьогодні ми це робимо з Заходу.

"Україна - велика країна, у нас немає видобутку в кожній області, газ треба транспортувати. Тобто, це перша мета використання труби в майбутньому – для внутрішніх потреб, якщо не буде знайдено рішення, яким чином залишити транзит. А це може бути нова угода з РФ, гарантована європейськими партнерами. Друга – 10 млрд куб м, яких сьогодні не вистачає, теж треба транспортувати з інших джерел. Тільки якщо наш видобуток, чого я бажаю Україні, не збільшиться настільки, щоб ми стали або експортером, або принаймні забезпечили себе достатньою кількістю газу внутрішнього видобутку", - пояснює Ольга Бєлькова.

І третя мета, за її словами, - це використання ГТС для транзиту змішаних газів, враховуючи водень і біометан. Сьогодні біогаз вже виробляється в Україні. Біометан, в якому можуть бути зацікавлені європейські споживачі у зв’язку з їх планами по декарбонізації, фактично може стати експортною позицією України, яка також потребує ГТС.