Об’єднавшись у громаду, село відроджується

Банилів-Підгірний, що на Сторожинеччині, за територією один із найбільших на Буковині населених пунктів, який займає 15,4 гектара. Село широко розкинулося на карпатських передгір’ях, у підніжжя багатих на гриби і ягоди, де дивом збереглися ялино-букові праліси. З кінця XVIII ст. тут жили польські поселенці, до яких 1830 р. додалися німецькі колоністи. Про ті часи пам'ятають кілька добротних мурованих споруд і вілл у центрі Банилова, а також скромний палац родини Гроссу.

Навколо цього історичного села, де виявили свідчення поселень трипільської культури, доби раннього заліза та давньоруських часів, розташувалися з десяток хуторів – Гільча, Рівня, Поляна, Плай, Кошулівка, Кичера, Стайка, Кошуя та інші. До речі, Банила над Сіретом (одна із назв населеного пункту) в історичних джерелах згадується у грамоті Олександра Доброго від 17 серпня 1428 року.

Банилівці гідно бережуть історичну пам’ять про своїх достойних предків, які вміли випарювати сіль, наводили жах серед панів у загоні Олекси Довбуша, підтримали рішення Буковинського віча у листопаді 1918 року, вирощували рекордні врожаї. Вони підтримують традиції попередників, розвивають село, удосконалюють культурну, спортивну і соціальну сферу.

Як це вдається їм? З якими викликами стикаються? Про це наша розмова із старостою села Банилів-Підгірний Павлом Штефюком (на фото), якого призначили на посаду 15 грудня 2020 року.

Село активно розбудовують

– Добратися до вашого села від Буденця – неабияке випробування, пане Павле. Невже за останні роки не знайшлося коштів бодай на ямковий ремонт дорожнього полотна?

– Про цей десяток кілометрів дороги вже чимало говорили у різних кабінетах. На жаль, крім обіцянок, реальних справ немає. Річ у тому, що ця дорога не підпорядкована нам, а тому коштів на її експлуатацію та ремонт виділити не можемо. Це буде порушенням бюджетного законодавства, котре тягне за собою адміністративне стягнення. Що стосується наших, то на території села 76 кілометрів гравійних доріг, які ми намагаємося підтримувати у належному стані. Для прикладу, з початку нинішнього року 200 машин гравію використали для підсипки доріг. Періодично їх профілює грейдер. І, повірте мені, він наводить лад не тільки у самому селі, але й на його численних хуторах. Звісно, на це йде чимало коштів, але ми хочемо, щоб село не втрачало туристичної привабливості. Розбиті ж дороги цьому не сприяють.

– До 2016 року у Банилові-Підгірному була своя сільська рада, потім ви влилися до Сторожинецької територіальної громади. Зізнайтеся щиро, село від об’єднання виграло чи програло?

– Провокативне запитання. Однак я відповім на нього відверто. Попри втрату самостійності, населений пункт у дечому виграв. Ми отримали більше можливостей для розвитку, розширення, будівництва тощо. В цьому заслуга як працівників старостату, так і депутатів від села у раді міської територіальної громади та банилівських підприємців. Не будемо далеко ходити. Ось візьмемо наш стадіон, де тренується футбольна команда «Карпати», займаються легкоатлети, бавляться діти. Кілька років тому там згоріло приміщення роздягалень, суддівська кімната… Тут підклали плече місцеві підприємці. Отож, за кошти бюджету територіальної громади та допомоги земляків звели нове сучасне приміщення, де не соромно приймати команди з інших районів та й обласного центру.

В Банилові-Підгорному більше десятка приватних садиб, які готові прийняти туристів.

А крім того, завдяки народному депутатові України Максиму Заремському заплановано кошти на будівництво спортивного майданчика зі штучним покриттям розміром 45х25 метрів. Вже розробляють проєктно-кошторисну документацію. Оголошено тендер на будівельні роботи. Сподіваюся, цього року їх розпочнуть.

– Здорово, що сільська адміністрація дбає про фізичний стан односельців. А що з дільничною лікарнею? Знаю, що вона була у занедбаному стані.

– У занедбаному – це ще м’яко сказано. Там склалася катастрофічна ситуація. Завдяки коштам з бюджету територіальної громади ми капітально відбудували колишню напівруїну, зробивши з неї амбулаторію загальної практики сімейної медицини. В ній приймають пацієнтів троє сімейних лікарів, адже село велике – мешкають понад 4440 людей. Амбулаторія забезпечена обладнанням, є лабораторія. Працює стоматолог. При медзакладі створили денний стаціонар на 14 ліжок, де місцеві мешканці можуть прийняти необхідні процедури на місці, не добираючись до Сторожинця.

– Якщо у селі понад чотири тисячі мешканців, то, мабуть, і дітей чимало. Що робите для них?

– Справді, дошкільну установу відвідують 98 малюків, розподілених на чотири групи. Будівля садочка вже давно затісна для дітей, адже майже пів сотні дошкільнят ще чекають своєї черги потрапити в установу. Щодо їхнього комфорту, то вдалося частково перекрити дах, обладнали котельню на дровах. Міркуємо над добудовою садочка бодай на дві групи. Вже підготували проєктну документацію, працюємо над пошуком джерел фінансування. Сподіваюся, керівники територіальної громади зважать на наші доводи про необхідність розширення дитячої установи.

До речі, за останні роки зведено приміщення початкових шкіл на хуторах Плай, Рівня із внутрішніми туалетами. Для центральної школи, де навчаються 730 дітей, звели водонапірну башту, тож тепер проблем з водою немає.

Одержали новий шкільний автобус для перевезення дітей, оскільки старий був у жахливому стані. Але одного нам мало, бо цей транспорт вимушений доставляти дітей до школи у два етапи.

– Довідався від ваших односельців, що ви не чекали на кошти звідкись, а самі вирішили проблему приміщення для музичної школи.

– Так, не чекали на допомогу, просто виділили під музичну школу перший поверх будівлі сільської ради. Там нині під керівництвом кваліфікованих педагогів займаються 36 юних музикантів. Оволодівають майстерністю гри на різних інструментах. Вони демонструють своє уміння на сільських святах.

– З того, як ви захоплено розповідаєте про новобудови, пане Павле, схоже, новин ще є чимало, так?

– Хотів би ще сказати, що у Будинку культури й дозвілля ми повністю замінили підлогу. За кошти територіальної громади «з нуля» звели автобусні зупинки на хуторах Плай, Рівня, Нижній центр. Вони з дахами, аби людей дощ не мочив, є лавиці, на яких можна очікувати приїзду автобуса. Звели пожежне депо для автомобіля. Між іншим, завдяки депутату обласної ради Ярославу Бартошу, який має добрі зв’язки з поляками, очікуємо у середині червня на прибуття нового автомобіля з Польщі. Нам лише треба знайти гроші для його розмитнення. Провели вуличне освітлення на хуторі Плай. Побудували новий туалет у центрі села, плануємо зробити на стадіоні. Взялися мостити плитку у Банилові. Встановили відеоспостереження у центрі села, що дозволить стабілізувати криміногенну ситуацію. Крім того, плануємо у Банилові-Підгірному відкрити поліцейську дільницю, вже для цього виділили приміщення. Про позитивні зміни можна ще багато говорити, а це й буде відповіддю на ваше друге запитання.

Туристична привабливість Банилова

– Здавна до Банилова-Підгірного протоптували стежки туристи, чи не втратило село свою туристичну привабливість?

– З вичайно, ні. Наше село – справжній рай для любителів гірської природи. Майже з усіх боків воно оточене вершинами Буковинських Карпат: на заході – Велика Кічера та Лишечини, на південному заході – Перехрест, Велика і Мала Мачерки, Галечкі-Великі та Букова, на півдні – Рагідна та Палтин та південному сході – Волховни. На будь-яку з цих гір не важко піднятися, а з їхніх вершин відкриється незабутня панорама інших гір Буковинських Карпат на півдні, та мальовничих прикарпатських сіл на півночі.

Є у селі водоспад, цілющі мінеральні джерела. Останніми роками Банилів-Підгірний став значним осередком сільського «зеленого» туризму. З кожним роком збільшується кількість приватних туристичний садиб і, відповідно, кількість туристів.

– Чи часто приїжджають до вас туристи з далекого зарубіжжя?

– Хотілося б, щоб частіше. Не дотягує до норм наша інфраструктура, дороги. Але ми працюємо над цим. До відома, на території нашого села є два старих цвинтарі – єврейський і німецький. . На околиці Банилова досі збереглося кладовище німецького поселення «Augustendorf», де поховані навіть генерали, котрі загинули під час Першої світової війни. Туди зрідка навідуються нащадки померлих. Євреї теж не пам’ятають своїх дідів-прадідів. Приїжджають, наймають наших людей, щоб доглядали могилки. Та ми й самі тримаємо у порядку місця вічного спочинку наших предків. Цьогоріч, наприклад, до Великодня два дні трудилися над розчищенням кладовищ.

До речі, німецькі поселенці в Аугустендорфі мали дерев’яний храм, але згодом на його місці звели тринітарський монастир з мурованим костелом святого Мартина. Зараз у його приміщеннях – табір «Перлина гір». Костел певний час використовували як навчальні приміщення та спортзал. Але 1993 року частину храму повернули католикам села.

– У вашому селі є кілька дитячих оздоровчих таборів. Вони діють?

– Торік через карантин вони не працювали, але цього року там життя, з усього видно, завирує. Очікуємо на відкриття оздоровчого табору Міністерства внутрішніх справ «Водограй» у Гільчі. Там чудове місце для відпочинку – гарна місцина, цілюще повітря, водограї, альтанки біля них, поруч річка Сірет. Наші діти там теж можуть відпочивати.

Є певні проблеми з оздоровницею «Перлиною гір», де є басейн, спортзал. Там колись створили цілий спортивно-рекреаційний комплекс. Він на балансі обласної ради. На його відновлення потрібні чималі кошти. Проте крайова влада намагалася передати його на баланс Сторожинецької міської територіальної громади. Однак це не реально. В бюджеті навряд чи знайдеться 15 мільйонів на ремонтні роботи. Хоча, якби табір запрацював, там могли б за зміну оздоровлюватися 200-250 дітей. Зрештою, з’явилися б нові робочі місця для мешканців села.