Водень для Європи: чи є шанси в України зупинити Північний потік-2

Боротьба навколо обхідного для України й усієї Східної Європи газопроводу Північний потік-2 залишається однією з топ-тем медіа та світових лідерів. Адже в найближчі місяці стане зрозумілим, чи вдасться росіянам зрештою добудувати трубопровід, що здатен позбавити транзиту українську газотранспортну систему.

А поки як компромісне рішення Німеччина напрацювала компромісний план – перетворити Україну на експортера водню. Факти ICTV спробували розібратися, наскільки вигідною є така пропозиція.

Україна готова розглянути можливі варіанти компенсації через припинення транзиту після ймовірного запуску російського газопроводу Північний потік-2. Про це в інтерв’ю німецькому виданню Die Welt заявив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. За його словами, не факт, що Київ влаштують умови, які будуть запропоновані, однак розглянути їх українська влада згодна.

— Північний потік-2 потрібно використовувати, як важіль для тиску на РФ з метою досягнення конструктивної позиції щодо мирного діалогу, – наголосив Дмитро Кулеба.

Згодом міністр конкретизував: Україна виступає проти Північного потоку-2, а умовою його запуску може бути хіба деокупація українських територій і енергобезпека України.

— Це буде чесна компенсація загроз, – заявив Кулеба у своєму Twitter.

Дмитро Кулеба наголосив, що Північний потік-2 – це загроза насамперед безпеці Україні, а не лише економіці.

Водень – не замість, а разом із газом

Можливі варіанти компенсації для України можуть обговорити президент США Джо Байден та канцлер Німеччини Ангела Меркель – під час анонсованої зустрічі в липні.

За даними німецької преси, у Берліні вже напрацювали компромісний план. Зокрема, зробити більш помітною допомогу, яку Німеччина надає Україні. Наприклад, перетворити Україну на експортера водню.

Мовляв, якщо Європа хоче досягти своїх кліматичних цілей, їй терміново необхідний водень як енергоносій. А Україну розглядають як одного з основних його виробників і експортерів. І Берлін начебто готовий інвестувати в цю ідею кошти.

Нині водень використовують у хімічній промисловості, але в останні роки він набирає популярності в енергетиці. Водень називають “паливом майбутнього” й бачать основним замінником викопних видів палива.

Нагадаємо, саме водень став пріоритетом для ЄС у стратегії декарбонізації. За 30 років Європа планує припинити викиди вуглекислого газу в атмосферу.

Водневі національні стратегії та плани вже розроблені (або на стадії підготовки) в Австрії, Бельгії, Німеччині, Латвії, Португалії, Іспанії, Франції, Румунії, Польщі, Італії, Нідерландах і Швеції.

Водень можна виробляти просто з води шляхом електролізу, не шкодячи природі. Але потенційні потужності з виробництва “зеленого” водню в Європі не задовольнять увесь попит у наступні 30 років, тому ЄС уже зараз шукає, звідки імпортуватиме цей енергоресурс. Серед основних претендентів – Північна Африка та Україна.

Як виробляють “зелений” водень? У спеціальних установках – електролізерах – струмом воду розкладають на водень та кисень. А згодом у процесі згорання водень знову вступає в реакцію з киснем, утворюючи воду. Усе це – без жодних шкідливих викидів. Щоправда, лише в випадку, якщо для електролізу використовуватимуть насамперед сонячну та вітрову енергію. А в перехідний період – ще й атомну.

Для України це – чудовий шанс задіяти наші атомні, а також сонячні та вітрові електростанції. Тобто джерела електрики в нас є, водні ресурси – є. Не вистачає лише технологій, обладнання, законодавчого врегулювання та підготовленої інфраструктури.

Адже виготовлений водень ще треба десь зберігати та якось транспортувати. А тут є нюанс: водень – дуже вибухонебезпечний і летючий. У чистому вигляді звичайні металеві труби чи резервуари його не втримують. Він у прямому сенсі проникає через метал, що може спричинити вибухи.

Тому просто пустити в труби водень замість метану не вийде. Для транспортування водень змішують із природним газом. Але, як саме це краще робити, в яких конкретно пропорціях – нині лише вивчають.

— Можна десь до 20% міксувати природний газ із воднем, – наводить приклад радник міністра захисту довкілля та природних ресурсів Олексій Рябчин.

Далі під транспортування газоводневої суміші ще доведеться підлаштувати вітчизняну ГТС, а також під її зберігання – підземні сховища газу (або зробити нові на базі старих соляних шахт). І лише після цього можна буде говорити про реальну можливість споживати та експортувати водень.

— Декарбонізація збільшує попит на відновлювані гази, які можуть транспортуватися існуючою газотранспортною інфраструктурою. Серед таких ми в Операторі ГТС України розглядаємо біометан і водень у контексті завантаження потужностей української газотранспортної системи.

В ОГТСУ створено групу з декарбонізації, яка вивчає можливості транспортування відновлюваних газів магістральними газогонами. Наразі питання в необхідності формування регуляторної бази для ринку водню та біометану, – пояснює директорка з питань взаємодії з державними органами та міжнародними організаціями Оператора ГТС України Ольга Бєлькова.

В Україні в лютому цього року в Міністерстві енергетики анонсували старт розробки Водневої стратегії, основна мета якої – стати ключовим експортером водню до Центральної та Східної Європи.

Цього року мають запустити й науково-технічне дослідження, напрацювати нормативну базу, необхідну й для розробки Водневої стратегії. За даними Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження, потенціал виробництва водню із відновлюваних джерел енергії в Україні до 2035 року сягає 5,5 млрд нанометрів кубічних на рік.

ПП-2 нашкодить водневій енергетиці

Попри всі технічні виклики фахівці упевнені – “воднева революція” неминуча. І Україна має унікальну можливість узяти в ній активну участь, вивівши вітчизняну енергетику на абсолютно новий рівень. Тим паче, що за останні 10 років у Європі спостерігається зниження споживання природного газу, зокрема у зв’язку з декарбонізацією – переорієнтацією на екологічні види палива.

— Це невідворотний процес еволюції в енергетичній сфері. Особливо на тлі зовнішніх викликів, таких як Північний потік-2 і декарбонізація, Оператор ГТС України має переглянути майбутнє української ГТС. Це не означає відмову від опонування Північному потоку-2, але, як і всі європейські оператори, визнаємо необхідність підготовки до майбутніх викликів, – додає Ольга Бєлькова.

Але, коли конкретно такі водневі перспективи стануть реальністю, поки невідомо.

— Інвестиції в ці проекти будуть довгоокупними. Це десяток, а то й десятки років, – прогнозує Олексій Рябчин.

А от Північний потік-2 прагнуть запустити вже цього року. Тому фахівці звертають увагу на явно нелогічність такого варіанту “обміну”, про який пишуть німецькі ЗМІ. Адже саме запуск ПП-2 може негативно вплинути на розвиток водневої енергетики України.

— У нас були діалоги з Німеччиною, у ході яких ми заявили, що Україна готова буде транспортувати “зелений” водень до ЄС. І Німеччина розділяє це прагнення, вона вважає, що у нас є великий потенціал у цій сфері. Але з іншого боку постає питання: як Україна зможе транспортувати водень, якщо з’явиться Північний потік-2, який зменшить транзит газу Україною?

Якщо до Німеччини надходитиме стільки газу з Росії, то чи зможе Україна розраховувати на інвестиції в інший енергоносій? Інвестиції у водень – це один з аспектів “зеленого” курсу, який потребує впевненості. Нафтогаз та Оператор ГТС дуже серйозно сприймають питання виробництва водню і його транспортування.

Зараз ми перевіряємо можливості наших газопроводів. Але якщо буде добудовано Північний потік-2, то рентабельність цього проекту буде під питанням, – нагадує Олексій Рябчин.

До того ж просто замінити газ у ГТС воднем не вийде. Потрібно достатня кількість природного чи синтетичного газу для змішування з воднем у безпечній для транспортування та зберігання пропорції. Тому збереження транзиту природного газу до ЄС навіть тут має стратегічне значення.

За словами Олексія Рябчина, інвестори вже цікавляться, що в нас буде з транзитом газу після 2024 року. Тому розглядати водневу енергетику як компенсацію від запуску ПП-2 недоречно, переконані експерти. Запорука успіху вітчизняної водневої енергетики – не лише в інвестиціях і технологіях, а й у геополітиці та економіці.

— Ми маємо прорахувати дуже багато факторів: які варіанти нам вигідніші, які маємо вкласти інвестиції, які мають бути безпекові стандарти. Адже водень – дуже вибухонебезпечний, – нагадує радник міністра.

Боротися до останнього

Фахівці наголошують: допоки по Північному потоку-2 не пішли перші кубометри газу в обхід України, шанси зупинити проект залишаються. І Київ намагатиметься ними скористатися.

Адже це питання не лише економіки, а й геополітики та національної безпеки. Бо позбавлення України транзиту відкриє Росії нові можливості для посилення агресії.

— Якщо через Україну більше не буде транзиту, то вона не представляє інтересу для ЄС. А відтак ЄС і Захід закриють очі на те, що Росія робитиме. За нас ніхто заступатися не буде. Наш захист – це справа наших рук. Це зайвий раз говорить про те, що ми маємо до останнього протидіяти, навіть, якщо відбудеться церемонія запуску Північного потоку-2, – підкреслив Михайло Гончар.

Відтак, аби не дати Кремлю завершити проект, Україна на найвищому рівні має мобілізовувати своїх західних партнерів – щоб ті таки застосували прямі санкції.

— Ми будемо боротися до останнього. Ми маємо робити все, що можемо. Тому що це – питання національної безпеки України, Європи і я б сказав – усього світу, – додає Юрій Вітренко.