Ворожбит показує правду. Здатна зняти кіно про токсичні стосунки - журналістка

Саме масове кіно здатне щось міняти в суспільстві.Так вважає журналістка та сценаристка Катерина Городнича. Розмовляємо у столичному конгресно-виставковому центрі "Парковий" під час церемонії нагородження п'ятої Національної кінопремії "Золота дзиґа". Проходила 12 червня. Оголосили переможців у 23 номінаціях.Який фільм із представлених на церемонії став для вас найбільшою подією?– Для мене єдиний і головний переможець – "Погані дороги" (складається з п'яти новел про жителів Донбасу й українських військових. В основі сюжету – історії із прифронтової зони. - Gazeta.ua). Завжди й усюди кажу, що я у фан-клубі Наталки Ворожбит. Як вона пише, створює живі та органічні образи героїв – я не бачила подібних прикладів. Торік показала наші сучасні реалії у двох успішних проєктах – "Погані дороги" та "Спіймати Кайдаша". Це не збіг, а показник таланту та якості роботи, здатності передати на екрані правду.Більшість лауреатів стосуються російсько-української війни. Чому ця тема домінує?На вістрі завжди та тема, яка болить. Ми досі у процесі боротьби. Поки не завершиться перемогою, нам буде це боліти.Які ще теми турбують українців, але не реалізовані в кіно?– Сьогодні значно більше актуальних проблем, які не представлені у фільмах. Напевно, у митців не виходить це робити.Є купа соціальних питань. Передусім насилля в суспільстві. Не йдеться лише про війну. Ми одне одного пресуємо щоденно.Прості сюжети про взаємини людей чіплятимуть більше, ніж геройські. Але для того треба знайти ресурс і мати місію донести до глядача. Впевнена, у нас є здібні автори, здатні розповідати історії. Але можна бути талановитим і досвідченим, але при цьому не мати удачі. Все має зійтися в одному місці в один час. Сценарист напише хороший текст. Його прочитає продюсер, який хоче зробити такий фільм. Знайдеться режисер, якому є що сказати засобами візуалізації саме з цієї теми.Інші проблеми менше надихають творців?– Думаю, історію про героя простіше написати. Вона зрозуміліша. На війні є погані та є хороші. Ми воюємо за праве діло.А от історії про стосунки більше на напівтонах, знанні психології, здатності тонко передати як у картинці, так і в діалогах. Далеко не всі хочуть заморочуватися або мають на це час. Зазвичай конкурс Держкіно оголосили, і пішли всі швиденько писати сценарій або шукати створений раніше. Автори у нас не мають змоги писати в стіл. Або для того, щоб потім колись розвивати.Найуспішніші історії здебільшого знімають режисери, які самі для себе підготували сценарій. Хочуть це зняти – тому сідають і пишуть. А сценарист заробляє гроші своїм словом. Не кожен може знайти декілька місяців на створення якісного матеріалу просто так, у надії на те, що колись екранізують. Тому часто все робиться швиденько, під конкурс, під запит.Запит чий? Держави?– Ні, не маємо держзамовлення. У конкурсах може бути хіба ситуативно якась тема. Невідомо, чи добре це. Можливо, й варто було б тематики позначати.Запит переважно просто під конкурс. От оголосили – і за місяць вже дедлайн сценарію. Продюсери кричать: "У кого є?" "От у мене". І давай читати. Ясно, що він не подужає сто сценаріїв перед тим, як подати. Звісно, дехто заморочується протягом року. Але часто буває, коли треба щось подати, аби щось зробити, щоб бути у кінопроцесі.Що варто висвітлити найближчим часом у кіно?– Бачу багато матеріалів про домашнє насильство і токсичні стосунки. Ніхто не реалізував цю тему на екрані вдало. Якщо й порушують, то або у викривленій подачі – що приходимо до протилежних висновків, або якось гротескно.Нам вкрай важливо висвітлити ці проблеми. Щоб надбали саме те, чому так заздримо в цивілізованих суспільствах. Нормальні взаємини між людьми на будь-яких рівнях. Спокійне спілкування без постійного доказування комусь чогось. Ми всі живемо у нерві. Треба зробити якість життя принаймні придатною для споживання. Запорука цього - здатність комунікувати.Хто міг би зняти на цю тему?– Наталка Ворожбит. Хочу, щоб вона це зробила, бо в неї точно вийде.Чи не здається, що смаки широкої аудиторії трохи не збігаються з тим, про що знімають кіно? Масовий глядач хоче чогось іншого?– Я адепт не артхаусних фільмів, а для широких кіл. Вважаю, що саме таке кіно здатне щось міняти в суспільстві. Будь-які твори для масового споживання мають бути хитрими. Начебто і задовольнити запит аудиторії, але при цьому обережно, потрошечку, без прямих прокламацій всередині своїх історій демонструвати, як би мало бути краще.Наприклад, у світовому кінематографі десятиліттями культивувалися токсичні стосунки. Про те, яка попелюшка бідна й нещасна, от зараз усі питання вирішить принц. Можемо починати з цієї попсової історії, бо є запит, усі звикли до такого. Але в нашій стрічці прийти до іншого. Зробити непередбачуваний фінал для глядача, який чекає, що все закінчиться весіллям. Але ж це тільки початок. Далі починається треш.Таке враження, що глядацькі фільми у нас поки що поступаються артхаусним.– Так і є. З фестивальними стрічками взагалі проблем немає, а саме з глядацькими, яке мало хто вміє знімати. У наших вузах усі вчаться бути артхаусними режисерами, шукати сенс життя. А щоб зробити якісно і при цьому зашити грамотні посили – такого якщо й навчають, то хіба десь на приватних курсах.Проте переконана, що навчити писати сценарій практично неможливо. У тебе в голові або народжується історія, або ні. Далі вже питання техніки.Які прем'єри очікуєте найближчим часом?– "Я працюю на цвинтарі" (колишній архітектор Саша утік від життя і знайшов тиху роботу на цвинтарі. Працює менеджером фірми, що займається встановленням надгробків. Сподівається, там його мало хто турбуватиме. Але щодня приходять непрості клієнти, кожен з яких переживає горе. - Gazeta.ua). Переконана, що наступного року вже ясно, в кого буде "Золота дзиґа" за головну чоловічу роль. Бо Віталій Салій - бог екрана.Драма режисерки-дебютантки Крістіни Тинькевич "Як там Катя?" (лікарка швидкої допомоги Анна прагне покарати винних у ДТП, жертвою якої стала її 12-річна донька Катя. - Gazeta.ua). Мені моторошно було від самого синопсису. Відчуваю, що на фільм треба буде йти без макіяжу і з купою серветок.Звісно, що "Довбуш" (дія розгортається в Карпатах на початку XVIII ст. Правління польської шляхти змушує гуцулів тікати в гори. Двоє братів, Олекса та Іван Довбуші, опиняються поза законом і стають опришками. Шукають помсти панам за вбивство батьків, але починають ворогувати один з одним. Перший прагне справедливості, другий – грошей. - Gazeta.ua). Історичне кіно - це красиво. На жаль, поки що воно приносило нам розчарування. Схрестила пальці цього разу - дуже подобається акторський склад."Королі репу" (17-річний випускник сільської школи на прізвисько Казан хоче стати відомим репером та підкорити серце своєї дівчини Свєти. Заради мрій готовий ризикнути. Разом із другом стикаються з бандитами. Погоджуються взяти участь у нальотах. - Gazeta.ua). Останній продюсерський фільм Юрія Мінзянова. А в нього завжди був прекрасний смак.Найбільше "Золотих дзиґ" цього року отримала драма режисера Валентина Васяновича "Атлантида" про Донбас після закінчення війни з Росією. Перемогла у шести номінаціях, зокрема як найкращий фільм.На другому місці за кількістю призів – стрічка Наталки Ворожбит "Погані дороги" про життя на Донбасі в умовах війни. Має чотири статуетки, зокрема за найкращий сценарій.Вперше вручили нагороду за найкращий серіал. Ним став "Спіймати Кайдаша" Наталки Ворожбит за мотивами повісті Івана Нечуя-Левицького.