Круглий стіл BURO. Як вести бізнес на благо суспільства?

Соціальне підприємництво стає новою реальністю. Як в Україні функціонує бізнес, який є каталізатором позитивних змін у суспільстві, в інтерв'ю BURO. розповідають Ірина Соловей, стратегиня з розвитку спільнот та президентка громадської організації Garage Gang, співзасновниця платформи соціальних інновацій "Велика Ідея", Олена Линькова, засновниця проєкту усвідомленого споживання "Ласка", та Ольга Соколова, піарниця благодійної організації "Перспектива 21.3", спрямованого на працевлаштування, соціальну та трудову адаптацію молоді із порушеннями інтелектуального розвитку. Інтерв'ю провела головна редакторка BURO. Тетяна Соловей.

Основна цінність, яку приносять соціальні підприємці — створення нових моделей бізнесу

На початку розмови з'ясувалося, що круглий стіл BURO. виявився своєрідною зустріччю випускників та прикладом соціального підприємництва в дії. Платформа соціальних інновацій "Велика Ідея", що була заснована у 2009 році Іриною Соловей, стала точкою відліку для інших учасників діалогу. Проєкт Олени Линькової "Ласка" у 2011 році отримав перший грант саме на краудфандинговій платформі. На цій платформі, яка єдина в Україні на той час збирала інформацію щодо грантів та можливостей, Ольга Соколова знайшла відомості про міжнародну волонтерську програму Erasmus та на рік поїхала на волонтерську програму до Польщі.

BURO.: Нещодавно в одному з виступів письменниці Оксани Забужко почула цікаву думку: вона стверджувала, що будь-яка група людей, об'єднаних виключно комерційним інтересом, врешті-решт стане злочинним угрупованням. А багатство, соціальне і фінансове, виникає від бажання щось привнести в розвиток суспільства. Що ваш бізнес хоче змінити у світі?

Ольга: Проєкти "Перспективи 21.3" почалися з особистої історії. В сім'ї засновників народилась дитина із синдромом Дауна. Протягом 2010-2019 років ми працювали як освітній проєкт, після з'явилася пекарня та кафе, де працює молодь з порушеннями інтелектуального розвитку. З самого початку засновники планували створити бізнес, який стане прикладом того, як люди з порушеннями інтелектуального розвитку можуть бути інтегровані в соціум. Але про бізнес ми розповідаємо як про сервіс, який люди будуть обирати завдяки його якості, а не відповідальній соціальній позиції.

Олена: Для нас у проєкті "Ласки" важливо просувати ідеї повторного використання речей. Спочатку ми концентрувалися на благодійності, але потім ми зрозуміли, що нам треба розвивати матеріальну стійкість бізнесу. Зараз наше підприємництво сконцентровано на тому, щоб дати друге життя гарним речам і масштабувати цю практику. У процесі розвитку ми спостерігали, як змінюється свідомість людей: раніше секонд-хенд купувати було соромно, тепер — модно. Справа в обізнаності.

Ірина: Громадська організація "Гараж Генг", яка є власником платформи соціальних інновацій "Велика Ідея" та краудфандингу "Спільнокошт", зараз переходить на підприємницьку модель. Ми хочемо пропонувати компаніям, чия робоча культура орієнтована на працівника, подвоювати внески своїх співробітників для підтримки проектів на "Спільнокошті". Таким чином, компанія виступає партнером свого колективу та допомагає реалізувати зміни в суспільстві, які її працівники вважають за потрібне. Це створює цінність для самого бізнесу. Коли існує взаємність між роботодавцем і працівником, останні більш активно долучаються до бізнесу.

BURO.: Як організувати соціальне підприємництво? Чи може бути авторитарне управління в такому бізнесі?

Ірина: Ідея про те, що бізнес — традиційно авторитарна річ, — це наратив навіть не індустріальної епохи, а аграрної. Індустріальна епоха придумала конвеєр і розписала задачки для людей в інструкції, давши сигнал: "Не думай, а просто роби". З цієї епохи, наприклад, прийшов міф щодо ефективності, бо це про скорочення витрат на конвеєрі. Швидкість — це взагалі з часів, коли супердохідним бізнесом була доставка чаю і той, чий корабель приходив найшвидше, мав найсвіжіший чай. Багато міфів до сучасного бізнесу не мають ніякого відношення, і, на жаль, ми, люди, любимо користуватися автопілотом застарілої програми.

В сучасному бізнесі виробничою силою є психологічна енергія людей. Їм не можна наказати не думати, а робити. Зараз змінюється ідентичність громадян на ринку праці. Вони розширюють свою роль у суспільстві та хочуть впливати на зміни. Але люди не залишають свої інтереси за дверима компанії. Мені здається, що в командному просторі найближчі п'ять років будуть відбуватись найбільші культурні зміни. Власники бізнесу мають розуміти, що місце росту компанії — це люди.

Ольга: У нас модель не авторитарного управління, але не через те, що ми соціальний бізнес. Так було з самого початку. Наша менеджерка культивує проактивне ставлення до справи: кожен із членів команди може зробити свій внесок у спільну справу: кафе, пекарню та благодійну організацію. Ми наче "Перспектива 21.3", але інколи мені здається, що я працюю в "Перспективі 24/7", тому що є мотивація викладатись заради результату. На жаль, іноді навіть серед молоді я бачу наслідки радянської ментальності. Люди ніби не розуміють, що вони мають свободу висловити свою ідею та щось змінити.

Олена: Згодна, ставлення до бізнесу змінюється. Якщо всі заряджені ідеєю і засновники щиро закохані у свою справу, вся компанія стає командно орієнтованою і її співробітники працюють у задоволення. В "Ласці" ми вибудували систему так, щоб рішення приймали ті люди, що несуть відповідальність за результат. Кайфувати від того, що робиш, можна в компанії людей, які поділяють твої цінності і розуміння, що ви разом впливаєте на результат. Тому я б не стала говорити про те, що вести соціально орієнтований бізнес потрібно інакше, ніж традиційний.

Ірина: В бізнесі важливо знаходити зворотній зв'язок. Я іноді консультую організації з соціальною місією, які переходять на підприємницькі моделі. Більшість із них забувають збирати плоди своєї роботи. Коли працюєш у режимі дарування з метою вплинути на чиєсь життя, то дуже цінним є зворотній зв'язок. Це відновлює в тобі сили, коли з тієї сторони хтось приходить і каже: "Це змінило моє життя". Зі свого боку, вони можуть додати до бізнесу свої інтелектуальні напрацювання та цінні соціальні зв'язки.

BURO.: Згідно з вашим досвідом, як краще говорити про бізнес добрих справ?

Ольга: Найголовніше — не допускати жалості. Звісно, я говорю про нашу організацію, яка працює з темою людей із синдромом Дауна та аутизмом. Ми не можемо казати, що все добре, і прикриватися фразами на кшталт "особливості розвитку". Проблеми є. Більшість людей із порушеннями інтелектуального розвитку замкнуті вдома в чотирьох стінах (в кращому випадку) або в психоневрологічних інтернатах. Якщо не називати проблему проблемою, рішення не буде. Я навіть проти того, щоб замінити "проблему" на якесь більш легке слово, наприклад "челендж", щоб тема людей не травмувала. Іноді мені здається, що, якщо людей не травмувати, вони нічого робити не будуть. Люди з інвалідністю дійсно в нашому суспільстві не мають великих перспектив. Також ми не даємо інструмент швидкої допомоги "натисни на кнопку — отримаєш результат, задонать — і станеш доброю людиною". В таких комунікаціях люди пам'ятають тільки те, що вони зробили добру справу. Ми — за обізнаність. Нам хочеться, щоб нашій організації допомагали усвідомлено та розуміли, що вони дійсно впливають на велику систему змін. "Я змінив своє ставлення до людей із порушенням інтелектуального розвитку, і я хочу підтримувати вашу організацію регулярно" — ось на такий фідбек ми розраховуємо.

BURO.: У соціальних мережах ви не використовуєте засоби швидкого залучення фоловерів, наприклад фото з капучино та круасаном, але як кав'ярня та пекарня — могли б. Це, можливо, принесло б вам додаткову аудиторію, яка б донатила на розвиток проєктів. Тобто максимально тиха присутність в соцмережах — це стратегія?

Ольга: Ми хочемо розвиватися екологічно, щоб це дійсно не втратило сенсу. Наша історія про зміну у ставленні до проблеми, зміну мислення. Ми надихаємось тим, як в Нідерландах працюють із цією темою. Але 50 років тому і там суспільство так само жахалося людей із синдромом Дауна, як це трапляється зараз у нас. Серйозні зміни відбуваються поступово. У 2010 році на базі спеціальної школи-інтернату в Києві починали експериментальний проєкт компенсаторного навчання дітей із синдромом Дауна. В Міністерстві освіти не сильно вірили в те, що це спрацює. Але через 10 років школа, в якій ми починали, стала флагманом освіти для дітей із порушеннями інтелектуального розвитку, а наші напрацювання ми втілили в онлайн-курсі на базі освітньої платформи EdEra, а також в навчальні програми, підручники для початкової школи та семінари для спеціалістів. Ми бачимо зміни у свідомості людей та в системі освіти. Міністерства визнало успішність наших підходів.

Ірина: В будь-якій країні для співпраці з владою треба зробити їхню роботу за них і дозволити їм цим хвалитися. Це нормально для соціальних інновацій, тому що держава — це машина з унормування того, що працює. Її дизайн — це не система інновацій, ми не маємо від неї чекати, що вона зробить перший крок.

Олена: Ми пройшли довгий шлях. Зараз наш стиль комунікації сформувався, і він досить спокійний. "Ласка" — це магазин, для якого важливо красиво представляти себе і свій продукт, тому що саме так ми можемо змінювати ставлення суспільства до вторинно використовуваних речей. Ми розповідаємо про свою активність і любимо оперувати в комунікації фактами і цифрами, які б мотивували задуматися про усвідомлене споживання. Ми бачимо, що наше об'єднання росте, і це важливо.

Ірина: Люди чутливі до аутентичності, а пандемія каталізувала цю чутливість. Бізнес, який покликаний створити певну цінність у відносинах між людьми, між організаціями та людьми, у ставленні до міст, має демонструвати розуміння будь-яких соціальних процесів. Щирість — це один із важливих аспектів, тому що він сигналізує, чи можна довіряти компанії чи бізнесу.

Варто не просто інформувати про важливість проблеми або цінності, яку обрала компанія. Потрібно забезпечити людям доступ до цієї цінності на постійній основі. Наприклад, моя мама пригадує про "Ласку", коли хоче позбутися зайвих речей. Для неї є цінним те, що вона може скористатись цією можливістю будь-коли, та ще й таким чином долучитись до місії компанії.

"Дивись, яка проблема, вона така велика. Якщо ти нічого не зробиш, вона стане ще більшою і нас накриє. Швиденько вмикай свого рятівника світу і дій" — так зараз нічого не працює. Емпатія, можливість і пропозиція. В комунікації важливо розставити три компоненти саме в цій послідовності. Варто розглядати іншу людину як співучасника, який докладає свою частку до цілого. Я б ще додала четвертий компонент — вдячність або визнання. Варто показати, що ти здатен цінувати участь людей, які долучаються до твоєї справи. Це показує спроможність соціальних підприємців знайти рішення для великого виклику. Так можна побудувати стосунки на основі співпраці та усвідомленої впливовості.

BURO.: "Основа нової еліти — соціальна, екологічна та культурна обізнаність", — стверджує Елізабет Керрід-Халкетт у книзі "Теорія амбітного класу". По суті, тепер треба таргетувати продукт не на вік, дохід або соціальний стан, а на групи, об'єднані цінностями. Чи згодні ви з цим і чи допомагають вам нові способи об'єднання людей навколо цінностей продавати продукт свого бізнесу?

Ірина: Буде помилкою розглядати те, що відбувається в соціальних мережах, як ознаку того, що відбувається в суспільстві. Об'єднання на основі цінностей спонтанне. Це не сталі групи, які ви можете окреслити для таргетування вашого бізнесу, — він через це не буде стійким. Раніше люди мусили підкреслювати свій статус за допомогою атрибутів. Зараз дизайнери хочуть повернутись до реального світу і не підтримувати цю штучно утворену статусну територію. Ми живемо в часи економіки досвіду, який таргетований не на групи, навпаки — на конкретну людину. В окремо взятої людини є купа універсальних принципів, які у всіх майже однакові. Фешн-індустрія мусить себе переосмислити в реаліях сучасного бізнесу, тобто пропонувати автентичний досвід. Саме так можна захистити себе від копіювання: досвід неможливо відтворити, особливо якщо ти розумієшся на його створенні. Для цього треба буде залучати психологів, антропологів, фахівців із нейроестетики — всіх, хто може пояснювати, як створити досвід, який наповнить життя людей із можливостями сенсом, змістовністю, новими враженнями. Взагалі, модою стане досвід, а не вигляд.

BURO.: Як вам здається, жінкам в Україні бракує мотивації для того, щоб займати проактивну позицію в житті?

Ірина: Ми маємо досвід партнерської програми "Спільнокошту" "Ми можемо". Тоді в мене з'явилося розуміння жінок, які ще знаходяться на стадії верифікації власної ідеї. В них немає думки про себе на кшталт "я — домогосподарка і мені нічого робити у сфері бізнесу". Жінки, які самі позиціонують себе як домогосподарки, дуже впевнені в собі, адже вони зробили правильний для себе вибір у житті. І я їх підтримую. Я говорю про самозайнятих жінок, яким важко зробити стрибок до розвитку своєї справи. Ми помітили страхи, які з цим пов'язані. Перший страх — те, що все треба буде тягнути самотужки. Це такий собі синдром відмінниці, коли все треба зробити на п'ять. Другий — знецінення свого часу. Жінки, які не вміють цінувати свій час, включити в бюджет свої зусилля, порахувати, скільки б коштувала ця робота, якби вони найняли сторонню людину. Ще страх (і це для мене було великим здивуванням) — вміння наймати людей. Коли розпочинаєш власну справу, часто не думаєш, що можна наймати людей, чиї компетенції стануть великим внеском у справу і в чомусь вони можуть розбиратися краще, ніж ти.

На Заході виник рух — Zebra movement, на противагу так званій гонитві за єдинорогами (unicorn startups). Вважається, що це чоловіча історія і більшість юнікорнів — нереальні магічні створіння, які дуже рідко зустрічаються, але всі за ними женуться. На практиці створення Zebra company означає, що ти дозволяєш своєму бізнесу рости органічно. В "юнікорнах" інвестори дивляться на те, наскільки стрімко ти зростаєш. Представники компанії, яка займається екологічним бізнесом, розповідали історію програмістів, які змушували себе працювати, організувавши робочий процес вахтовим методом. Все для того, щоб показати динаміку, яку хоче бачити інвестор, а він робить це лише для того, щоб потім перепродати. В цій історії мало хто зацікавлений у кінцевій цінності.

Я — прихильниця органічного росту. З точки зору краудфандингу для нас дуже важлива екологічність. Не бути нав'язливими і так побудувати комунікацію і методи залучення людей, щоб у результаті отримати і необхідні для якісного зсуву чи найму людей кошти, а також зберегти і навіть примножити свій соціальний капітал. В цьому плані ми більш реальні, ніж магічні. Ми мусимо захищати свого інтуїта від якогось культурного тиску: "Розпочав - значить за три роки повинен бути у Forbes".

Олена: Це теж залежить від того, хто яку мету ставить перед собою. Цілком реально, що хтось не хоче бути в Forbes і йому комфортно в форматі slow living, slow business. Я вважаю, що зараз — вік жінок: вони настільки мотивовані і заряджені, що їх ніщо не може зупинити в досягненні цілей. І це не про метод "пройти по головах", а скоріше про усвідомлення вектора свого розвитку. Але дійсно, жінкам буває дуже складно, хоча б тому, що на них часто суспільство або родина покладають обов'язки лідерства в сім'ї.

Ольга: Мені здається, зараз час змін у цілому у ставленні до жінок. Можливо, я себе оточила такими прикладами, але картинка виглядає так, принаймні в Києві: для жінок відкрито багато можливостей. Думаю, в невеликих містах України, з більшою концентрацією стереотипів традиційного життя, буде більше викликів для дівчат.

Ірина: Можу додати з огляду на статистику платформи Велика Ідея, що авторок без верифікації власної ідеї і без сформованої наразі спільноти, яких приваблює можливість залучити ресурси спільнокоштом для започаткування свого проекту чи розвитку своєї справи, одночасно стримують суб'єктивні та об'єктивні перепони. Водночас авторки, що наважуються взяти участь у партнерському спільнокошті, демонструють рекордні результати на рівні окремих кампаній та в середньому вищу успішність на платформі.

Читайте також: Эволюция женского лидерства. Рассуждает писательница и бизнес-тренер Салли Хельгесен.