Фрески Бойчука збивали відбійними молотками

До 28 червня у Музеї історії Києва діє виставка "Велика сімка". Вперше в одній експозиції зібрали роботи Олександра Архипенка, Михайла Бойчука, Анатолія Криволапа, Казимира Малевича, Георгія Нарбута, Марії Примаченко, Тараса Шевченка. Вони увійшли до рейтингу "Топ-100 великих українців".Розповідаємо про 5 картин з виставки "На пасіці". Тарас Шевченко. Полотно, олія, 1843- Олійних творів в доробку Тараса Шевченка всього 28, - розповідає зберігач колекції Національного художнього музею Юлія Шиленко. – Переважно портрети. Лише цей твір та "Селянська родина" є жанровими роботами.Картина "На пасіці" довгий час був невідома. Збереглися лише начерки Шевченка, які він зробив у 1843 році, під час першої подорожі Україною. Зробив в альбомі, на звороті малюнку "Козак-бандурист" скоріше за все на Полтавщині, можливо Чернігівщині.Виявили твір в 1936 році. Під час інвентаризації фондів Державного музею російського мистецтва в Києві, зараз це Київська картинна галерея. Хоча вся спадщина Тараса Григоровича зберігалася в інших установах. Мистецтвознавець Сергій Раєвський побачив незрозумілі клапті полотна, в дуже пошкодженому стані. Він склав шматочки та зрозумів, що сюжет йому щось нагадує. На залишках знайшов підпис в правому нижньому куті – Тарас Шевченко. З сучасної точки зору, реставраційних втручань було зроблено багато. Зараз намагаються залишати роботу, як вона є. Лише законсервувати, щоб не продовжувала псуватися. В той час існувала практика дописок, домальовок.На картині зображені думки Шевченка про затишне родинне життя, якого він не мавТарас Шевченко так описував цю роботу: "Батько в пасіці, вулики довбає, а діточки несуть йому обідать". До сюжетів, зображених на картинах "Селянська родина" і "На пасіці" Тарас Григорович ставився дуже щемно. На них зображені його думки про затишне родинне життя, якого він не мав. Що викликало сум. Серед шевченкознавців є думка, що саме цей сюжет пов'язаний зі знайомством Шевченка з пасічником Прокоповичем.З мистецтвознавчої точки зору, в цій роботі Тарас Шевченко проявив себе як художник імпресіоністичного напрямку. Ми бачимо всі ознаки цього стилю – наповненість сонцем, яскравість літа. Кольорова гама м'яка, ніжна, пастельно-оливкова. Шевченко був одним з перших художників, хто започаткував і розвивав імпресіонізм в Україні. "Автопортрет". Казимир Малевич. Папір, олівець, 1934- Це один з восьми автопортретів Малевича, і єдиний графічний, - розповідає мистецтвознавець та колекціонер Едуард Димшиц. – Потрапив до мене випадково. У 1996 році зателефонував колега-мистецтвознавець і повідомив, що у Сімферополі продається робота Малевича. Я поставився скептично. Твори Малевича, Пікассо, Рембрандта продаються щодня. І всі виявляються підробками. Дізнався, що продає автопортрет Марина, донька поета-футуриста Григорія Пєтнікова. Він був близьким другом Малевича. Казимир оформляв його книги, вони листувалися. Вся їх переписка зникла під час Другої світової, залишився лише цей автопортрет. Марині терміново потрібні були гроші на лікування. Зрозумів, що це оригінальна робота і придбав її. З усіх робіт Малевича, які є в Україні, в каталогах зустрічається тільки цей автопортрет. За життя Григорій Пєтніков надіслав Давиду Бурлюку фото автопортрета. Бурлюк його вперше опублікував у своєму журналі Color and rhythms, що виходив в США, в 1960 році.Після застінків НКВД, де над ним знущалися, здоров'я митця було підірванимНа роботі зафіксований час її написання - 1934 рік, 8 червня, 8 годин ранку. Малевич супроводив автопортрет таким текстом: "Так я выгляжу сейчас. Маркс в могиле. Когда выхожу на улицу, дети кричат: Карл Маркс". Після застінків НКВД, де над ним знущалися, здоров'я митця було підірваним. Тоді в нього з'явилася ця густа борода. Малевичу залишалося жити 11 місяців. Потім він різко схуднув, і борода стала гострою.Вартість такої роботи не дуже висока. Бо вона графічна. Олійні твори Малевича коштують мільйони доларів, ця – кілька десятків тисяч. Не буду продавати. У мене велика колекція творів різних авторів. Але чудово розумію, що другого Малевича в мене напевно не буде ніколи."Звір Поліський". Марія Примаченко. Папір, гуаш, 1980На звороті підпис:
"У 1935 р. 15 жовтня стала малювати біля Лаври, у січні пішла на операцію. Прийшла газета, що я отримую першого ступеня диплом, тисячу руб. Лікар і поздоровили та зробили три операції за сім місяців. Зробили апарата і я навчилась ходити і зараз ношу, новий ще роблять і я ще малюю".- На початку 1960-х років Марія Примаченко почала створювати колекцію автобіографічних малюнків. Мріяла, щоб вони згодом перетворилися в книгу, - розповідає Анастасія Примаченко, праонука художниці, директорка Primachenko Family Foundation. – На титульній сторінці змальований лев. Гадаю, прабабуся втілювала себе саме в образі царя звірів. Їй були притаманні сила характеру, духу. На звороті описує особливий період свого життя. Коли навчалася в Лаврських майстернях. Там вона зустріла своє кохання, познайомилися з митцями, які стали її друзями. Це був важливий етап формування її особистості. Вклала у твір всю себе. Висловила наболіле. Не любила говорити про свої здобутки. Але цього вимагала ця книга, яку вона створила у своїй уяві. Прабабуся любила дарувати картини. Є лише кілька робіт, які вона підписувала просто "Мак" чи "Квіти". Часто комусь присвячувала роботи, вітала з днем народження чи зі святами. Писала вірші. Робіт з епізодами автобіографії збереглося багато. Написи з боків оформлювала квітами у вигляді скрижалей.Там вона зустріла своє кохання, познайомилися з митцями, які стали її друзямиРаніше ця робота ніколи не експонувалася. Невеликого формату, була недооціненою."Структури. №7". Анатолій Криволап. Полотно, мішана техніка, 2021- На одній роботі скомпонував усю "Велику сімку", - розповідає художник Анатолій Криволап. – Написав спеціально до виставки. Має сім горизонтальних смужок, що символізують особистості. А сім кольорових квадратів – це індивідуальності. В чомусь схожі, в чомусь ні. Але працюють разом. Картина великого розміру – два на три метри. В мене була схожа композиція, яка сподобалася куратору проєкту Юрія Комелькову. Побачив в ній "Велику сімку". Але були інші кольори. Тут я спочатку хотів зробити спектр. Зрештою вийшли майже кольори веселки, але в іншій послідовності.Всіх митців об'єднує тема українського кодуВсіх митців об'єднує тема українського коду. Бойчук повернувся до Софії Київської. А Марія Примаченко "опустилася" набагато глибше, в дохристиянські часи. Казимир Малевич підкреслював, що його художнє бачення світу сформувало українське село, зокрема розписані печі та стіни. А Олександр Архипенко казав, що розмальовує свої фігури кольорами української веселки. У мене теж є співзвучність з цією темою. Для усіх я - український художник, з українською кольоровою ментальністю. Свою систему кольорів розробляв 15 років.Студентська робота бойчукістів 1920-х років. Невідомий автор. Фанера, папір, гуаш.- В 1920-ті роки в Київському художньому інституті одночасно були професорами і Михайло Бойчук, і Казимир Малевич, - розповідає Остап Ковальчук, проректор з наукової роботи НАОМА. – Це одна з робіт студентів інституту, виконана під час заняття із формально-технічних дисциплін. Проходили імпресіонізм, кубізм, інші напрямки. Цей період називався диктовий, від німецького Dikte- фанера, бо всі твори писалися на цій основі. У зображенні переважають притаманні бойчукістам охристі кольори.Яскравий склад викладачів став можливий завдяки першому ректору інституту Івану Гроно. Він був суперменеджером і куратором. Спочатку працював в комісаріаті освіти в Харкові. Потім в Києві одночасно директором музею Ханенків, кінорепертуарної комісії, розподіляв фонди по музеях. Іван Гроно запросив до інституту Малевича, Татліна, Пальмова. Підняв Михайла Бойчука до рівня видатних майстрів. До цього художник розписував Луцькі казарми, агітпоїзди, Київський кооперативний інститут, декорував оперні театри. В інституті мав власну монументальну майстерню. Його учні – Микола Рокицький та Василь Седляр також стали професорами. Живописець Кузьма Петров-Водкін писав у своїх листах: "Я удивляюсь достижениям Киевской академии искусства". Називав інститут академією. Підкреслював високий рівень художнього інституту провінційного міста, бо столиця тоді була у Харкові. Гроно був ідеологом АРМУ - Асоціації революційних митців України, де Бойчук займав провідні позиції. 1934 року Сталін знищив усі організації та створив Спілку художників радянської України.На роботі зображений сюжет оборони Луганську. Стоїть бронепоїзд, люди передають зброю. На фоні індустріальний пейзаж. Ймовірно, це ескіз до монументальної роботи, яка була десь в академії. Студенти працювали на ідеологію. Показує той драматичний період, коли від ліричного бойчукізму перейшли до пролетарського мистецтва, яке завело в глухий кут. У 1931-му Бойчук був змушений поїхати до Петербурга. Малевич теж залишив Україну. Художники Кричевський і Крамаренко перебралися до столиці Харкова. Київ залишився обезголовлений. Тут почалося пролетарське мистецтво. Художники копіювали мексиканця Дієго Ріверу. А в 1934 році прийшла смерть усім напрямкам, запанував соцреалізм.У 1934 році прийшла смерть усім напрямкам, запанував соцреалізмПодібних творів у нас збереглося близько 30. Залишилися в перегородках великих аудиторій між майстернями. Або з них робили шафи. Це уламки величезної хвилі мистецтва 1920-х років. Решту знищили. В Києві завжди працювали люди, лояльні до мистецтва. Твори не чіпали, десь лежали в куточках. В той час, коли у Харкові відбійними молотками збивали фрески Бойчука, в нашому інституті їх просто забілили. Фрески відкрилися під час пожежі в 1980-х, коли відпав тиньк. Тому у нас в аудиторії є єдині в Україні фрески Михайла Бойчука. Ці ж роботи відреставрували Хочемо зробити власний музей, як в Британській академії.Проєкт "Велика сімка" у Музеї історії міста Києва відкрився завдяки співпраці з благодійним фондом "КультАура"."Експозиція поділена на три тематичні блоки, - розповідає автор проєкту Юрій Комельков - У "Сакральному мистецтві" показуємо фрески Бойчука, тему церков у Нарбута й Малевича. У розділі "Портрет" є автопортрет Анатолія Криволапа, написаний 1975-го в стилі реалізму. А також автопортрети Малевича, Нарбута, Шевченка. Третій блок "Полілог" продемонструє, як усі ці художники, які ніколи одне одного не бачили, працювали в одному напрямі. Українського авангарду, що має глибоке коріння в народному мистецтві.Мета проєкту — створити візуальний код нації. Плануємо показати його за кордоном. Треба відстоювати наших художників. Малевича ділять Росія та Польща. Навіть Шевченка росіяни називають своїм письменником. Українських авангардистів вважають російськими. Не віддамо".