Відсутність реакції на дезінформаційні кампанії — не «обмежені можливості», а вразливість суспільства

Обговорення проєкту нової Стратегії інформаційної безпеки триває. Під час круглого столу «Демократія у цифровому світі: нові можливості, нові виклики» 2 липня 2021 року представники Української фундації безпекових студій презентували результати своєї розвідки «Впливи у цифровому просторі: як Європа шукає свій шлях протидії та що може запозичити Україна» та обговорили їх із колегами. Модераторкою дискусії була експертка Національного інституту стратегічних досліджень Тетяна Черненко.

Голова Української фундації безпекових студій Юлія Каздобіна розповіла, що в ході роботи автори досліджували такі аспекти:

• глобальний цифровий контекст операцій впливу;
• нормативно-правове визначення поняття та інструменти впливу;
• еволюцію підходів ЄС;
• відповідь НАТО на гібридні загрози;
• реакцію соціальних медіа на проблему впливу;
• нові виклики, пов’язані з пандемією коронавірусної хвороби і теоріями змови.

«Розвиток цифрових технологій, вільне пересування й економічна глобалізація стали зручним контекстом для впливу. Якщо раніше війна та мир були розділені чітко, то сьогодні в міжнародних відносинах ця межа стирається. Країни переходять до постійного протистояння з використанням невійськових заходів. Загрози, на які країни змушені відповідати, є транскордонними. Тому потрібна не лише власна відповідь кожної держави, а й спільна. На сьогодні немає усталених підходів, вони ще розвиваються та еволюціонують, йдуть пошуки нормативного рішення. Необхідний комплексний підхід комплексний, де застосовується великий набір інструментів. В Європі велика увага приділяється інтернету та цифровим платформам. Якщо спочатку було намагання регулювати це добровільним способом, чим далі, тим більше йдеться про каральні заходи, аби примусити технологічні компанії коритися законодавству ЄС», — розповіла Юлія Каздобіна. 

За словами експертки, дослідники запропонували такі рекомендації до Стратегії інформаційної безпеки:

• доповнити мету стратегії;
• наголошувати на тому, що «обмежені можливості України реагувати на дезінформаційні кампанії» — це радше не обмежені можливості, а вразливість суспільства;
• додати визначення термінів «спеціальна інформаційна операція» та «іноземне втручання в інформаційний простір»;
• змінити тлумачення терміна «стратегічний наратив»;
• врахувати досвід соціальних мереж при розробці законодавства із протидії дезінформації та операціям впливу;
• забезпечити суспільний нагляд за діями силових структур в інформаційній сфері;
• оцінювати ефективність запропонованих заходів;
• акцентувати стійкість суспільства до впливів як запоруку інформаційної безпеки;
• покращувати стійкість за допомогою підвищення довіри громадян до держави, розвитку медіаграмотності, введення «зрозумілої мови» в державному управлінні;
• координувати дії України з міжнародними партнерами.

«Читаючи цю роботу, я отримала враження, що її писали люди, які дійсно в цьому працюють та простою, але науковою мовою, говорять про складні речі, — прокоментувала документ керівниця Центру протидії дезінформації при Раді національної безпеки і оборони Поліна Лисенко. — Оскільки я юристка, мені було важливо побачити питання, які стосуються нормативного правовизначення. Адже вони в цифровому просторі абсолютно не врегульовані й розмиті, а мають бути базою для всього іншого. Мені сподобалося, що документ є теоретико-практичним. З одного боку, там багато фундаментальних знань про регуляцію цих питань у різних документах. Йдеться не лише про європейський досвід, а й про досвід країн НАТО. З іншого боку, теоретичні роботи зазвичай не мають жодного стосунку до життя. Ця ж робота про практику. Мене вразили приклади, порівняльні аспекти за міжнародним досвідом та присутність рекомендацій. Цікаво розкрито питання застосування м’якої сили та балансу між свободою слова й обмежувальними заходами. Ви порушили питання транскордонності інформаційної кампанії — це явище, про яке мало хто говорить, але воно є основним. Адже йдеться не про вакуумну історію конкретної держави, а про різні країни та їхню взаємодію».

Нагадаємо, раніше «Детектор медіа» оглядав різні європейські підходи до протидії дезінформації.

Представниця Міністерства культури та інформаційної політики Ганна Красноступ сказала: «Цю роботу можна рекомендувати для навчання студентів-журналістів та юристів у вишах. Посібник написаний людською мовою, це не тільки теорія. Тут є приклади, вони дійсно цікаві, тому сподіваюся, що молодь дочитає до кінця. Після того, як стратегія буде готова й президент підпише відповідний указ, наша робота не припиниться. Ми напрацьовуватимемо план заходів із реалізації на п’ять років». За словами пані Красноступ, до цієї роботи залучать експертів Української фундації безпекових студій.

Валентин Петров, керівник головного ситуаційного центру Апарату РНБО, коментує: «Доктрина з інформаційної безпеки не злетіла, тому що вона не мала жодних KPI’s, відповідальних, механізму контролю. Тому я закликаю приземлити стратегію до бюрократичних реалій. Знаю, що вона вже суттєво відрізняється від доктрини. Оскільки документ ще на виході, сподіваюся, що з наданими рекомендаціями спільними зусиллями ми зробимо його більш практичним».

Керівник програм нових медіа в ГО «Інтерньюз-Україна» Віталій Мороз зауважив, що Україна, говорячи про впливи, зазвичай має на увазі Росію. А от європейські експерти не забувають говорити ширше — про впливи авторитарних і тоталітарних держав загалом. Віталій наголосив на тому, що нині в інформаційному просторі вже нашої держави присутні наративи Китаю, наприклад. Адже приватні медіа мають спецпроєкти, фінансовані цією країною.

Що ж до свободи інтернету, то він вважає, що треба розглядати міжнародні підходи для балансування. Під час створення стратегій та доктрин варто брати до уваги засадничі права, а запроваджені обмеження мають бути обґрунтованими та адекватними.

Повністю звіт за результатами дослідження можна прочитати тут.

Фото: Flicker