Олег Чорний: «Fata morgana» Михайла Коцюбинського на екрані

Стрічку «Fata morgana» зняли в 1931 році в Києві на студії «Українфільм». Сценаристом і режисером був Борис Тягно, учень Леся Курбаса, оператором – Данило Демуцький. Він долучився до проєкту після завершення роботи над «Землею» Олександра Довженка.

«Fata morgana» 1931-го є показовим прикладом того, як складний психологічний твір втілився на екрані у фільм винятково про класову боротьбу. Це можна почасти пояснити тогочасними мистецькими тенденціями романтизації революції. Очевидно, на задум фільму також вплинув і процес колективізації села, який якраз набирав обертів. До того ж засоби виразності німого кіно були дещо обмеженими, але навіть попри це багато епізодів реалізовано з неабиякою вигадкою. Наприклад, використано анімацію на початку фільму, де сатирично замальовано жандармські порядки в Російській імперії. Але найперше в стрічці йдеться про пробудження революційної свідомості й героїчне повстання мас.

Про якусь глибину характерів говорити важко, хоча все-таки в картині є цікаві акторські роботи, зокрема Хома Ґудзь у виконанні Амвросія Бучми. У стрічці знялися й інші відомі актори: Степан Шагайда, Семен Свашенко та Степан Шкурат. На екрані чи не вперше з’явився Дмитро Мілютенко, а Іван Мар’яненко зіграв тут одну зі своїх нечисленних ролей у кіно. Загалом за формою фільм варто віднести до останніх сплесків українського кіноавангарду 1920-х, це відчувається в операторській роботі Демуцького та в монтажі.

З огляду на «ідейну важливість» твору Коцюбинського та, ймовірно, річницю подій 1905 року, що їх Ленін назвав «генеральною репетицією революції 1917-го», на Київській кіностудії зробили нову, уже звукову екранізацію. Картина вийшла в 1956 році під назвою «Кривавий світанок», автор сценарію – письменник Юрій Дольд-Михайлик, режисер – Лесь Швачко, учень Олександра Довженка. Як консультанта залучили й Амвросія Бучму.

У стрічці також знявся потужний акторський ансамбль: Мар’ян Крушельницький, Лілія Гриценко, Віктор Добровольський, Петро Масоха, Дмитро Капка; пана зіграв співак і актор Олександр Вертинський, а роль Гафійки стала однією з перших екранних робіт Ади Роговцевої. Фільм зняв оператор Володимир Войтенко, музику написав Борис Лятошинський, а текст пісні – Максим Рильський.

Фільм знімали, як то кажуть, близько до тексту, але подолати усталені стереотипи сприйняття твору не вдалося. Щоправда, на ті часи іншого погляду взагалі не могло бути: «Fata morgana» – це твір про селянську революцію 1905 року – і на тому край.

У повісті справді йдеться про тяжке життя селян. Автор співчуває своїм героям, але водночас зачіпає й інші, не менш важливі, навіть дражливі теми. Несподівано нові сенси в хрестоматійному творі класика помітили сценарист В. Підвисоцький і режисерка О. Михайлова, які зняли на кіностудії «Укркінохроніка» в 1984 році короткометражний документальний фільм «Михайло Коцюбинський. Fata morgana».

Це доволі проста й маловідома нині стрічка, яку зняли на замовлення Міністерства освіти УРСР. Очевидно, призначена вона найперше для демонстрації в школах. Ведучий стрічки – Іван Миколайчук. Запросили його на цю роль невипадково: уже на початку фільму Миколайчук говорить, що зміг близько познайомитися зі світом героїв Коцюбинського, зігравши головну роль у «Тінях забутих предків».

Звичайно, і тут не могли уникнути «стандартів», зокрема обов’язкової згадки про дружбу Коцюбинського з Горьким чи вплив праць Леніна на творчість письменника, але все-таки у фільмі подається дещо відмінний погляд на твір. Йдеться, наприклад, про те, що другу частину повісті Коцюбинський написав аж через дев’ять років після завершення першої. Процитовані рядки з нотаток письменника чітко визначають концепцію: «Центр у тому, що всі живуть якимись надіями на краще, а тим часом дійсність розбиває їх».

Так і є, усі герої про щось мріють: Андрій Волик про те, що в селі знову постане фабрика і він дістане роботу, бо не хоче працювати на землі; його дружина Маланка навпаки – про власну землю й господарство, зрештою, як і інші бідняки-односельці; їхня донька Гафійка – що буде разом із Марком Гущею, а соціал-демократ Марко – про правду і справедливість; Прокіп сподівався одружитися з Гафійкою, але вона покохала його друга Марка; Панас Кандзюба мріє про те, що нарешті вдасться «озути пана в постоли», тобто опустити його до рівня бідняків; Хома Ґудзь хоче взагалі все руйнувати, палити й нищити…

Звідси й назва «Fata morgana» – омана, ілюзія, міраж, тобто йдеться не лише про «селянську революцію». Ось ще одна важлива нотатка автора: «Життя поглибилося, підняло води вище, і те, що було піною і брудом, верхня течія лилася через край і нищила». Промовисте свідчення неоднозначного ставлення Коцюбинського до подій 1905 року й до своїх героїв, без захоплення і спрощення виключно до якоїсь там «генеральної репетиції».

У другій частині повісті ставлення Коцюбинського до своїх героїв відчутно змінюється. Погроми й підпали маєтків панів та багатих людей охопили не лише всі навколишні повіти, а й село головних героїв. Милі й симпатичні люди повністю віддаються стадному інстинкту, перетворюються на монстрів, й автор безжально описує їхні дії: «Все злилося в однім божевіллі». А далі ще страшніше – змальовано сп’яніння від власної жорстокості: селяни руйнують не лише маєток, а й гуральню, усе переростає в жахливу, безумну пиятику, нагадуючи картини Ієроніма Босха чи офорти «Капрічос» Франсіско Гої.

Зрештою настає неминуче протверезіння й жах від того, що накоїли. Але з вуст одного з героїв раптом звучить наївне виправдання, мовляв, це все не вони, а «нечиста сила». Далі люди усвідомлюють, що незабаром прибудуть війська, будуть шукати винних, усіх охоплює страх, і вони вирішують самі визначити і вбити «бунтівників», сподіваючись пом’якшити майбутні репресії влади. Тут Коцюбинський дає ще жорсткішу оцінку, навіть присуд: «У мовчанці згоди страх родив підлість».

Громада, яка, здається, має бути взірцем самоорганізації й істинно народної мудрості, вбиває нею ж обраних лідерів, а потім і тих, хто випадково потрапив під гарячу руку, вчиняючи колективний злочин. Несподівано виникають асоціації з іншими творами, зокрема із п’єсою Фрідріха Дюрренматта «Візит старої дами», кінодилогією Ларса Фон Трієра «Доґвіль» і «Мандерлей» тощо.

«Fata morgana», яку Михайло Коцюбинський написав уже понад століття тому, нині сприймається не тільки як література, а як пророцтво, передбачення жахливих і кривавих подій XX століття. І це є безсумнівною ознакою справжньої класики – актуальної, співзвучної та вартої того, щоб її перечитати знову, сподіваючись у майбутньому таки побачити адекватне втілення на екрані.