Як задовбати Довбика. Огляд політичних відеоблогів за 28 червня — 4 липня 2021 року

«Русофобское безумие»

На минулий тиждень припала шалена перемога, присмачена «зрадою» в соцмережах. Перемога була чистою й радісною для багатьох українців: національна збірна з футболу в напруженому поєдинку 1/8 чемпіонату Європи здолала Швецію та вийшла до чвертьфіналу (де згодом програла). Героєм поєдинку вболівальники вважають форварда Артема Довбика, який забив противникам за кілька хвилин до завершення матчу.

Та «розгероїзувати» нападника взялася відома поборниця всього українського, письменниця та колишня власниця «Кіровоградрибгоспу» Лариса Ніцой. Зачувши, як Довбик дає післяматчевий коментар російською, вона «пішла в атаку»: назвала гравця «московитом» та закликала підписників сходити до футболіста на сторінку й показати йому, хто в домі господар. Цим вона викликала ще більшу хвилю виступів на захист футболістів, мовляв, яка різниця, якою мовою вони говорять, головне — хай забивають голи во славу України.

Українські відеоблогери, побачивши суперечку довкола мовного питання (а це практично завжди — додаткові перегляди), теж «пішли в атаку». На захист поганьбленої честі Артема Довбика найбільш затято кинулися проросійські ютубери. Наприклад, на каналі «Klymenko Time» назвали Ніцой «самопровозглашенным моральным авторитетом» та «писателем, … который не написал ничего стоящего». А поведінку діячки — «русофобским безумием». Та негативна реакція на вислови Ніцой, певні на каналі, довела, що українці — «самый адекватный народ, который больше не хочет жить в секте мовного идиотизма» (преміальні від Кисельова подвоюються).

На ютуб-каналі «Страна.юа» пішли далі простого хейту в бік письменниці — колишня соратниця Шарія Антоніна Білоглазова (яка свого часу святкувала в Москві річницю анексії Криму) пройшлася вулицями Києва із запитанням, чи «зрада», коли футболісти не спілкуються українською. Найтолерантніші коментатори несміливо казали, що говорити українською на такому рівні правильно, але критикують футболістів заради хайпу. Інші опитані жодних проблем у мові спілкування спортсменів не побачили. Головне, мовляв, щоби спікеру було комфортно, а глядачі «и так поймут».

Висловилися і в протилежному таборі. Телевізійник Віталій Портников, зокрема, аналізуючи мовний скандал, каже: винна політика тотальної русифікації, що її масово проводили до 1991 року. Потому, мовляв, почався рух у бік зміцнення позицій української, який, на погляд блогера, максимально активізувався, починаючи з 2014 року (Артем Довбик тоді якраз закінчував школу. — Ред.), а за каденції Зеленського «призупинений». Люди, мовляв, не хочуть розвиватися, часто послуговуючись суржиком укупі з російською. Що ж робити? Продовжувати політику українізації, каже Портников.

«У нас очень хорошо получается всех хейтить. Хейтить за все», — це вже інцидент коментує головний «противсіх» парламенту, колишній «слуга» Олександр Дубінський (який і сам останні місяці не робить нічого іншого, крім нищівного хейту в бік «зеленої» влади, завдяки якій він при владі опинився). Нардеп переконує: скандалу можна було б уникнути, якби мовний омбудсман Кремінь перед змаганнями попросив керівництво футбольної збірної заздалегідь відібрати пару-трійку спікерів, які би давали коментарі українською. А зараз, мовляв, усі ці «Кремні» «пиарят себя». І тільки Олександр, як завжди, стоїть за правду. (І, до речі, попри статус народного депутата, говорить переважно російською.)

Кіра Рудик — американка?

Ще один медіаскандал пов’язаний із головою партії «Голос» Кірою Рудик. Вона в етері телеканалу «Україна 24» не змогла відповісти на запитання ведучої, чи має паспорт США. І хоча пізніше негативну відповідь дали в політичній силі, яку очолює депутатка, блогерська спільнота захвилювалася: Рудик точно щось приховує. Якщо людина зовсім не має американського паспорту, їй мало би бути легко відповісти «ні».

Відволікся від поливання брудом Зеленського й найпопулярніший на пострадянських теренах проросійський блогер Анатолій Шарій. У тематичному відео він згадує, що «Голос» нині перебуває в «стадии полураспада». А інформація про американський паспорт Рудик — «нехорошая». І хоча Партія Шарія виступає за можливість мати численні громадянства, але ж «Голос», мовляв, ніколи за таке не виступав. Також Шарій каже, що у «слуг народа тоже есть» (іноземне громадянство. — Авт.), не називаючи прізвищ. Але, мовляв, ані Рудик, ані її колегам по парламенту наявність іншого паспорта ніякими санкціями не загрожує.

Висловилася й медійниця Тетяна Даниленко. Нині, коли «Голосу» непереливки, в медійному виграші, мовляв, «розкольники на чолі з Притулою». А от Рудик, вважає Даниленко, програє в комунікації. Блогерка переконана: щоби бути «вождем», треба «вміти тримати удар». Бо в іншому випадку слабкостями швидко скористаються опоненти.

А що ж «розкольник» Притула? Шоумен / політик зашквару Кіри Рудик поки що не коментує. Але не оминає інших «гарячих» політичних тем. Наприклад, у свіжому влозі «привітав» білорусів із Днем Незалежності (який країна відзначає третього липня). Мовляв, за режиму Лукашенка про реальну незалежність сусідам годі й мріяти. Бо самопроголошений президент, каже Притула, «стрибнув в обійми кремлівського карлика», а «Росія перемогла у Білорусі». Українці ж, веде далі блогер, мають «готуватися та протидіяти», утримуючись від поїздок до Білорусі та припинивши стосунки на рівні держав.

Нью-Йорк, Нью-Йорк

Були на тижні й доволі кумедні теми, від яких не на жарт палало в окремих діячів. Наприклад, коли парламент перейменував прифронтове Новгородське на Донеччині, повернувши історичну назву — Нью-Йорк.

Те, як пригоріло в російських пропагандистів, відзначив виходець із Донецька Денис Казанський. Мовляв, російські ЗМІ плюються отрутою: Україна все швидше падає в лапи американізації. Те саме і на пропагандистських токшоу: «палає» як у росіян, так і у вітчизняних колаборантів типу Іллі Киви. «Узколобые украинофобы настолько тупы, что даже не могут воспользоваться Google и почитать там историю Донбасса, который они на словах так сильно любят», — проводить лікнеп блогер. Справді, навіть за логікою прибічників Кремля, назва Нью-Йорк, яку селищу дали у XIX столітті, коли нинішня Донеччина входила до складу Російської імперії — більш автентично «російська», ніж «Новгородське» — вигадана назва з часів Української радянської соціалістичної республіки.