"Це кіно відкрило нове відчуття міста", — акторка Катя Молчанова про фільм "Ми є Ми поруч"

8 липня 2021 року на великі екрани вийшов мелодраматичний фільм Романа Балаяна "Ми є Ми поруч", у якому головні ролі виконали Катерина Молчанова ("Гуцулка Ксеня", "Моя бабуся Фані Каплан") й Ахтем Сеїтаблаєв ("Додому"). Прем'єра стрічки відбулася в 2020 році на Київському міжнародному кінофестивалі "Молодість". Того ж року вона представляла Україну в основному Міжнародному конкурсі Варшавського кінофестивалю.

"Ми є Ми поруч" — перша стрічка режисера за останні дванадцять років, а також його перший україномовний фільм. Чорно-біла картина розповідає про хірурга, у якого під час операції вмирає пацієнт, та неочікувану зустріч із загадковою дівчиною. Це знайомство перевертає їхні життя та наповнює їх глибокими почуттями. Герої стають сенсом одне для одного та готові боротися за своє щастя.

Незадовго до виходу фільму в національний прокат, Катя Молчанова розповіла BURO. про те, як зйомки у фільмі Романа Балаяна вплинули на її сприйняття Києва, про рідну Одесу, акторство та найкраще українське кіно.

Ми також публікуємо ексклюзивні кадри зі зйомок офіційного постеру для фільму "Ми є Ми поруч", за участі Каті Молчанової та Ахтема Сеїтаблаєва.

Катю, коли ти дізналася, що є пропозиція знятися у новому фільмі Романа Балаяна, як ти зустріла цю новину? Адже режисер майже дванадцять років нічого не знімав. І раптом в нього з'являється ідея такого фільму. До того ж чорно-білого.

У моїй історії завжди так трапляється, що я неочікувано отримую дзвоник і одразу розумію, що це буде кіно. Коли мені подзвонили щодо цього фільму, було літо і я перебувала в Одесі. Мені сказали, що Роман Балаян якраз робить пітчинг свого фільму і хоче мене запросити в якості виконавиці головної ролі. За декілька днів мені перетелефонувала кастинг-директорка і ми домовилися про зустріч з Романом Гургеновичем. Разом із ним і оператором ми зустрілися в Києві в будинку кіно. Я люблю такі проби і знайомства з режисерами.

Потім проєкт був певний час заморожений, адже ми планували знімати восени і це мав бути жовтневий Київ.

Але фільм вийшов про Київ весняний...

Так. Спершу були розмови про зйомки "уходящей натуры", але ми зняли кіно навесні. І тоді теж було холодно.

Розкажи трохи більше про свою героїню. З опису сюжету складається враження, що це зовсім не весела історія, навіть трагедійна. Ахтем Сеїтаблаєв грає роль хірурга, а хто твоя героїня?

Думаю, ця історія змушує тонко відчувати життя. Це не ситком. Нещодавно був показ в Одесі, і я дуже люблю такі події, коли можна відразу отримати зворотній зв'язок. Глядачі назвали фільм життєвим, але іноді він таким не здається.

Щодо до твого питання про мою героїню, вона дуже дивна дівчина. Впродовж перегляду фільму глядач постійно буде думати про те, хто вона і звідки прийшла. Після кінопоказу до мене підходили люди і пропонували свої теорії: "Можливо, там було ось так?". А я думала: "О, це цікаво! Щось новеньке". Тому фільм і його фінал залишають відчуття трьох крапок наприкінці.

Як би ти описала свій акторський досвід роботи з Ахтемом Сеїтаблаєвим. Що тобі найбільше запам'яталося зі зйомок разом?

Працювати з Ахтемом — це задоволення. Зрілий, красивий, амбітний чоловік, який не лише актор, але і достатньо досвідчений режисер. Чи то не щастя для будь-якої акторки?

Роман Балаян неодноразово підкреслював, що це фільм не лише про чоловіка та жінку, а також про Київ. В одному з останніх інтерв'ю він розповідав про своє особисте бачення Києва і яким він його пам'ятає років п'ятдесят тому.

У своїх соцмережах ти нещодавно також написала дуже зворушливий пост про свої стосунки з Києвом, після переїзду з Одеси. Як змінилося твоє сприйняття міста після зйомок у фільмі? Куди ти йдеш, якщо хочеш по-справжньому відчути місто?

У таких випадках у Києві я йду до Андріївської церкви. Ще дев'ять років тому я намагалася розібратися з почуттями до цього міста і писала перелік місць, які мені подобаються. Разом з одеською діаспорою ми ходили на вихідних гуляти містом і в нас була програма — "полюбити Київ". Але спершу було дуже важко, особливо без моря. Я завжди кажу, що в Одесі: на побачення — до моря, з друзями — до моря, поплакати — до моря, побігати — до моря, а в Києві такого місця немає.

До речі, коли відкривалася нова алея біля Володимирської гірки та Андріївського узвозу, якраз був останній день зйомок фільму Романа Балаяна. Коли в мене було декілька вільних годин, я пішла гуляти по цій дорозі. Між іншим там дуже крута акустика. І люди нікуди не поспішають, адже якщо вони поспішають, вони просто не йдуть цією стежкою. Там люди просто розмовляють на непобутові теми, про буття. Я люблю це місце.

Картину "Ми є Ми поруч" знімали в дуже цікавих та часом незвичних київських локаціях. Можливо, завдяки ньому ти відкрила для себе щось нове у Києві?

Це кіно відкрило якесь нове відчуття міста. Коли я тільки сюди переїхала, для мене Київ — це був Хрещатик. Я працювала на кіновиробництві, і ми об'їздили Київ вздовж і впоперек. Але все одно це було не те відчуття. Натомість під час зйомок фільму "Ми є Ми поруч" ми цілий місяць провели, гуляючи навколо Андріївської церкви та вулицями Подолу. Я ніби пожила у мистецтві міста і виникло в нас кохання. Особливо люблю його в ранковий час. Я багато знімалася в Києві, але цього разу все було якось інакше.

Незабаром буде Одеський міжнародний кінофестиваль, який ти завжди відвідуєш. Тому я не можу не спитати — чим для тебе є цей фестиваль як для артистки, і що там неможливо пропустити?

Для мене найяскравіше враження від фестивалю — відчуття свята. Я обожнюю такі моменти, коли не лише представники кіноіндустрії, але й звичайні глядачі та кіномани обговорюють фільми. Протягом кількох днів накопичується неймовірна енергія між людьми. То є суцільне кохання. Я завжди кажу, що Одеський кінофестиваль — це великий поштовх для розвитку.

Я обожнюю події на Потьомкінських сходах і відвідувати індустріальні заходи. Дуже цікаво заглядати за лаштунки проекту, який знаходиться ще на етапі виробництва. На мою думку, це одне з найкращих місць для прем'єри фільму в Україні.

Розкажи про роль акторства у твоєму житті. Адже ти навчалася кіномистецтву сама. Що мотивує тебе розвиватися? Як ти підживлюєш у собі внутрішню акторську музу?

Чудове питання. Актор має постійно розвиватися. Щодня. Починаючи з гімнастики для тіла та для мозку. Коли є найменша можливість, я відвідую акторські воркшопи. Іноді відчуваю, що не вистачає якоїсь самомотивації, але я над цим працюю. Зараз, наприклад, в мене є проєкт, у якому мені дуже пощастило з партнерами. У них я багато чому навчилася. Разом ми шукаємо певні рішення, за що я дуже їм вдячна. І життєвий досвід, звісно.

Які останні українські фільми тебе найбільше вразили? І якого українського кіно тобі хотілося би бачити більше?

Цей рік був щедрий на якісні українські прем'єри, тому я не задумуючись назву удачі цього року: "Погані дороги", "Антантида" та "Земля блакитна ніби апельсин". Щаслива за колег. Головне — не зупинятися.

Хочу бачити багато міцного кіна, яке дає змогу глядачеві думати, зростати, мислити.

Дивіться також:

Канни — 2021: 7 фільмів фестивалю, на які ми будемо чекати в українських кінотеатрах.

Мартін Маржела, Тінторетто, Роман Балаян: Що подивитися в кінотеатрі в липні.

Жіночий погляд на війну: Наталка Ворожбит та Ірина Цілик говорять про режисерські дебюти.